Генерація вільних
Думки, спогади, переживання українських дітей про війну – спецпроєкт платформи ЛІТОПИС.III RESпубліка
За даними Офісу Генерального прокурора, станом на сьогодні росія вбила в Україні 227 дітей. Ще 420 дітей отримали травми та поранення – і це за даними, що не включають більшість жертв Маріуполя та тимчасово окупованих територій, де наразі неможливо облікувати всі втрати. Сотні тисяч маленьких українців змушені разом із батьками чи опікунами рятуватись від війни закордоном чи в більш спокійних регіонах України. Війна вже спричинила наймасштабнішу травму для підростаючого покоління з кінця Другої світової: психологічні та психічні проблеми, захворювання, голод, затримка розвитку, втрата рідних і близьких, споглядання боїв, воєнних злочинів, травм та смерті, відсутність доступу до медицини, освіти, втрата домівки та звичного середовища існування – сьогодні це реальність нового покоління дітей війни. І лікувати цю травму доведеться ще кільком прийдешнім поколінням.
Платформа «Літопис. ІІІ RESпубліка» розпочинає ексклюзивний спецпроект із вивчення дитячої рецепції війни «ГЕНЕРАЦІЯ ВІЛЬНИХ. Думки, спогади, переживання українських дітей про війну».
Під час навчання на історичному факультеті ми збирали спогади людей, що пережили Другу світову війну. Абсолютна більшість із них, на той час вже люди досить похилого віку, зустріли та пережили війну дітьми. Тож ми мали справу із дитячими спогадами, пропущеними через призму дорослого досвіду та притлумленими метаморфозами людської пам’яті.
Менше за все ми хотіли б уявляти, що поколінню сучасних маленьких українців доведеться знову пережити весь жах війни. Але сусід-окупант не став рахуватись із нашими бажаннями. І якщо дорослі, озброєні досвідом і знаннями, здебільшого здатні потурбуватись про себе, мають ресурс, щоб пережити екстраординарний стрес війни, то діти – ні.
І в той же час, українські малюки, діти, підлітки сьогодні демонструють унікальну стійкість та усвідомлення важливості подій, що відбуваються в українській історії. Зафіксувати це для нащадків, для них самих – безцінно. Це абсолютно нова генерація, позбавлена наших страхів та стереотипів. Генерація вільних.
Відповівши на питання – чому потрібно розпитувати дітей про війну, відповімо на випередження і на питання наступне – чому це можна робити? Питання дуже важливе, адже дитяча психіка нестійка. Невмілі розмови та незнання дитячої психології можуть призвести до ретравматизації та повторного переживання дитиною болісного досвіду. Тому, по-перше, готуючи питальник та методологію інтерв’ю, ми звернулись за допомогою до професійних кризових психологів, по-друге, з дітьми можна і потрібно розмовляти про пережитий досвід – це допомагає кристалізувати емоції, віднайти точку спокою.
Нижче ми підготували сам питальник для різних груп ризику, інструкції та рекомендації для опитування. У підготовні матеріалів брали участь професійні кризові психологи та історики.
Як діти сприймають оточуючу дійсність відповідно до віку?
Сприйняття ситуації дітей до 3-х років: діти не розуміють значення того, що відбувається, але реагують на емоції та поведінку дорослих, що поруч.
Основна потреба: присутність мами/дорослого поруч.
Сприйняття ситуації дітей 4- 6 років: просте, дитина не думає про майбутнє. Страх – втратити батьків.
Основна потреба: безпека. Перепрацьовують тривожність, травматичність ситуації завдяки іграм, малюванню, казкам.
Сприйняття ситуації дітей 7-10 років: достатньо добре розуміють загрозу, можуть переживати страх і жах втрати (чогось звичного, смерть), можуть прогнозувати майбутнє. Діти можуть частково розуміти, що відбувається, але часто по-своєму інтерпретують події. Їм потрібні факти і пояснення та відчуття безпеки.
Основна потреба: стабільність, неперервність звичного життя, вивчення світу.
Сприйняття ситуації дітей 11- 13 років: образне мислення та емоційна сфера добре допомагають розуміти, що відбувається і прогнозувати майбутнє. Мінімальний власний досвід багато дає тривоги. Присутній страх втрати всього цінного – життя, близьких, соціуму, звичного способу життя. Відкритий доступ до різноманітної інформації сприяє виробленню свого бачення ситуації, здебільшого, з гіперболізацією страху за можливість втратити майбутнє.
Основна потреба: неперервність звичного життя, розвиток, визнання.
Сприйняття ситуації дітей 14- 18 років: доросле, ідеалістичне, радикальне, без контрастів. Підліток тільки стає на ноги, йому важливо це закріпити, а звичний світ руйнується. Присутній страх втрати себе, свого місця, життя, близьких. Молодь може намагатися тримати відчуття при собі. Вони розуміють, що відбувається, і мають на це власні погляди.
Основна потреба: визнання, стійкість, успіх.
Загальні рекомендації для інтерв’юера
Для кращого розуміння ситуації кожної конкретної дитини ми розділили потенційних учасників на кілька груп – відповідно до того, як близько війна торкнулась дитини. Це:
- Діти, що пережили реалії війни – були в окупації, бачили бої, стрілянину, постраждали самі чи, можливо, втратили близьких – червона група.
- Діти, до яких війна була близько – чули вибухи, тривоги, розмови, але безпосередньо не стикалися із тим, що діти в червоній групі – помаранчева група.
- Діти-біженці та переселенці – жовта група.
- Діти, яких війна не торкнулася – зелена група.
Загальні рекомендації
- Не рекомендовано спілкуватися з дітьми з червоної зони взагалі. Стосовно помаранчевої – бути дуже уважними. Невідомий рівень їхньої травматизації і того, що вони пережили. Для них потрібен час. І розпитуваннями можна їх ретравматизувати.
- Стосовно віку: зовсім маленькі діти до 5 років будуть відображати настрої і емоції своїх близьких: якщо мама патріотично налаштована – співає і т.д., то й дитина будете щось таке робити для мами і своєї безпеки, бо якщо мамі подобається і це допомагає, то й дитині добре. Це мама швидше скаже, чому її дитина співає патріотичні пісні, а не дитина.
- Найцікавішим для дослідження можуть бути діти від 7 до 18 років. В питаннях своїх опирайтеся на світосприйняття дітей певного віку. І підкресліть цінність того, що діти роблять. Адже вони також учасники процесу – під назвою “війна”.
- З підлітками можна просто вести дорослу бесіду, ставити більше відкритих питань – дайте їм можливість просто говорити.
- Можна використовувати прояснювальні фрази: «Це звучить як…”, “Говорячи іншими словами…”, “Мені здається, ти говориш, що/про…», «я вірно тебе почула?..»
- І останнє: включення дітей у записи для тік-токів, патріотичні налаштування – це особливість емоційного перепрацювання і осмислення того, що відбувається в житті дитини, що її хвилює. Малі діти будуть більше контактні у грі, опосередковано: «розкажи котику про війну» «як ти втікав», «який ти молодець». До 7 років саме ігри допомагають справитися з тривогою і перепрацьовувати травматичний досвід. В певному віці (після 7 років) – дитина шукає підтримки в середовищі своїх однолітків і вираження в соціумі. Дитина по-своєму перепрацьовує свої переживання, а особливо, якщо з дитиною не говорять про ще, що відбувається.
Перед опитуванням слід поцікавитися в батьків або близького до дітей оточення (якщо дитина втратила батьків) їх історією пережитих подій з початку війни. Лиш тоді можна вирішувати – починати інтервю, чи ні.
В червоній групі опитування рекомендується в присутності психолога!!!
Групи дітей (7 – 18 років): питання для груп можуть перегукуватися, відповідно до рівня травматизації.
ЧЕРВОНА ГРУПА – Діти, які були в окупації, пережили реалії війни, є очевидцями стрілянини, можливо втратили близьких. Самі постраждали.
Як тебе звуть? Твоє прізвище? Звідки ти? Скільки тобі років? В якому місті/селі/області ти зараз (якщо дитина вимушена була переселитися після подій, пов’язаних з війною)
Як ти сьогодні (зараз) живеш?
Чим займаєшся?
Що подобається робити?
Яка найулюбленіша страва?
Як ти почуваєшся?
З ким ти жив до війни? Де?
Чи були тваринки?
Як ти їх любив-любиш?
Чи було страшно?
Мама-тато були поруч?
Ви втікли від вибухів? Ви герої!
Що ти втратив? Що залишилося вдома?
ПОМАРАНЧЕВА ГРУПА – Діти, до яких війна була близько. Чули вибухи, розмови, але конкретно не стикалися з тим, з чим діти з першої групи.
Як тебе звуть? Твоє прізвище? Звідки ти? Скільки тобі років? В якому місті/селі/області ти зараз (якщо дитина вимушена була переселитися після подій, пов’язаних з війною)
Як у тебе справи?
Як ти дізнався (дізналась) про війну?
Що говорили дорослі про війну?
Що ти робив (робила), коли починалась тривога?
Чи було страшно?
Чи обговорювали ви з дорослими, що робити далі? Поїхати до родичів, друзів?
Як ви підтримували один одного? Як?
Чи цікавився/цікавилась ти новинами?
Ти зареєстрована в соціальних мережах? Що там говорять про війну?Чому ти віриш там, а чому ні?
Чи радів/раділа ти нашим перемогам?
Чи знаєш хто напав на Україну?
Чи віриш в перемогу України?
Хто нас захищає?
Чому ти боїшся війни?
Чи опускаються в тебе руки від поганих новин? Чому?
Звідки ти береш надію?
Чого б тобі хотілося найбільше? (Не лише перемоги, чи миру. А якихось речей, які асоціюються із закінченням війни/коли можна розслаблено видихнути. Наприклад, піцца, море…)
ЖОВТА ГРУПА – Діти-біженці та переселенці. Війна мала вплив на них через зміну обстановки та антуражу. Бачили все по телевізору і з розмов батьків. Відчувають війну і через те, що тата не відпустили за кордон.
Як тебе звуть? Твоє прізвище? Звідки ти? Скільки тобі років? В якому місті/селі/облаті ти зараз (якщо дитина вимушена була переселитися після подій, пов’язаних з війною)
Як ти тут опинився (опинилася)? Хто з тобою із дорослих?
Як облаштувався (облаштувались), чи є вже нові друзі?
Чим тут займаєшся, чи ходиш до школи (садочка)?
Ти знаєш, що ми Українці? Ти і я?
Що таке Україна?
Який у нас прапор?
Ти чув-знаєш наш гімн?
Що таке війна?
Звідки ти дізнався про війну?
Чи знаєш хто напав на Україну?
Ти віриш в перемогу України?
Хто нас захищає?
Ти зареєстрована в соціальних мережах? Що там говорять про війну?Чому ти віриш там, а чому ні?
Хто такий патріот?
Які українські пісні ти знаєш?
Чи сумуєш ти за домом?
ЗЕЛЕНА ГРУПА – Діти, який війна не торкнулася. В селах на Заході, наприклад. Де про війну знають лише з новин або від розмов з іншими дітьми-переселенцями. Їх життя ніяк не змінилося. Війна далеко.
Як тебе звуть? Твоє прізвище? Звідки ти? Скільки тобі років? В якому місті/селі/облаті ти зараз (якщо дитина вимушена була переселитися після подій, пов’язаних з війною)
Чи знаєш, що в Україні йде війна?
Від кого дізнався про війну?
Чи є в вашому селищі (місті) ті, хто переїхав з інших міст, тікав від війни?
Як вони влаштувались?
Що думаєш, коли чуєш розмови про війну?
Чи знаєш хто напав на Україну?
Ти віриш в перемогу України?
Хто нас захищає?
Хто такий путін?
Що ти відчуваєш, коли про нього говорять?Чи хотів би ти захищати Україну, як наші солдати?
Ти зареєстрована в соціальних мережах? Що там говорять про війну?
Чому ти віриш там, а чому ні?
Хто такий патріот?
Які українські пісні ти знаєш?
Ти знаєш якихось українських героїв? Історичних діячів, які любили Україну?
Як записати інтерв’ю
Записати розмову з дитиною ви можете у будь-якому зручному форматі. Більшість діток ніяковіють перед камерою, тож якщо у вас немає можливості додати в інтерв’ю елемент розваги – записати тік-ток чи відеокліп – використайте диктофон. Також можна запропонувати дитин записати свої думки та переживання у вигляді листа від руки чи намалювати їх.
На початку інтерв’ю обов’язково попросіть дитину назвати свої ім’я, прізвище, вік, місце, де вона жила раніше (якщо дитина вимушена була покинути постійне місце проживання у зв’язку із війною) та місце, де вона знаходиться зараз.
Після запису інтерв’ю перейдіть за лінком та заповніть коротку гугл-форму, де потрібно зазначити ваше ПІБ, ПІБ дитини, її вік, місце проживання та місце запису інтерв’ю та прикріпіть у спеціальному полі файл із розмовою.
Команда проекту:
Улько Наталія – практичний психолог психоаналітичної орієнтації, сертифікований спеціаліст міжнародного інституту Глибинної Пихології, Член Української Асоціації Психоаналізу (УАП – ЄКПП – Україна), Член Української спілки Психотерапевтів (УСП), тренер-експерт міжнародного класу, кризовий психолог (індивідуальна та групова робота), супервізор по роботі з кризового втручання. Сертифікований спеціаліст з програми European School Psychology Centre For Training – “The Professional study program of crisis management in Israeli school and communities” впродовж 2014-2016 рр., очолювала психологічний напрямок в Центрі допомоги журналістам незалежної медіа профспілки України (проведення груп психологічної підтримки, індивідуальних консультацій та треннгів)
Ружинська Олена – психолог, психотерапевт. Напрям роботи: гештальттерапія, тілесноорієнтована терапія, бодинамічний підхід, процесуально-орієнтована терапія, сімейні системні розстановки за Хеленгером. Особиста практика з 2008 року.
Захарчук Ірина – співзасновниця наукової платформи “Літопис. ІІІ RESпубліка”, історик, культуролог, координаторка телепроектів, куратор. Дослідниця рілігії та культури італійського Середньовіччя. Головний Консультант кабінету Глави ОПУ (2014-2019 рр.), Помічник Керівника ОПУ (2019-2022 рр.), Радник Патронатної служби Міністерства фінансів (2021- дотепер).
Катерина Шіцина – співзасновниця наукової платформи “Літопис. ІІІ RESпубліка”, кандидат історичних наук. Співробітниця Наукової бібліотеки ім. М.Максимовича (2008-2012 рр.), Державної служби експортного контролю України (2012-2021рр.), Міністерства інфраструктури України (2021р.-до тепер). Дослідниця суспільно-політичних процесів, диктатури й пропаганди у стародавньому Римі часів Пізньої Республіки.
Аліна Смишляк – співзасновниця наукової платформи “Літопис. ІІІ RESпубліка”, історик, фахівець з комунікацій, репутаційний менеджер. Засновниця репутаційної агенції “Перша Репутаційна студія”, працювала з рядом українських компаній та НКО. Дослідниця культури та інтелектуальної історії українського ХІХ ст., семіотики та історії Церкви.
Павло Савчук – куратор проекту, магістр історії та права, викладач, поет, письменник, оглядач. Сфера наукових інтересів – нова та новітня історія Европи та Америки.
Анна Матвієнко – дизайнер проекту, творець айдентики Літопису.