Чергова недільна маніфестація українців у Римі 16 жовтня 2022 р. була присвячена Дню захисників та захисниць України та відзначена присутністю почесних гостей:
Романа Максимця, львів’янина, ветерана АТО, який у 2016 році отримав важкі поранення у боях на Сході України.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100007851915191
Джулії Шіфф / Giulia Schiff – італійської військової, пілоту Військової Аеронавтики, уродженки міста Міра неподалік Венеції, яка з початку повномасштабної війни в Україні є добровольцем Іноземного Легіону. Дівчині лише 23 роки, але вона мужньо захищає українське небо у гарячих точках – Ірпіні, Краматорську, Харкові, а завтра вирушає знову на фронт.
https://www.facebook.com/giuliajschiff https://instagram.com/giuliajschiff?igshid=YmMyMTA2M2Y=
На жаль, через отримані поранення й пошкодження органів слуху Роману непросто давати інтерв’ю та коментарі, але отриману інформацію та запис нашого спілкування ми додамо до архіву Літопису. Наразі за станом його здоров’я спостерігають італійські лікарі, адже він очікує на заміну протезів, які вже встигли зноситися з 2016 року. Особливо зворушливим було спілкування Романа з українськими дітьми, які внаслідок війни були змушені покинути домівки.
Далі наводимо підбірку питань журналістів та відповідей Джулії Шіфф, яку нам вдалось зафіксувати, а також переклад її промови на маніфестації:
“- Хочете бути тут сьогодні?
Джулія Шіфф (Дж.Ш.): – Так, дуже. Не могла дочекатися поговорити і з італійцями, і з українцями. Чути про жертви кожного дня взимку було нестерпно.
– Чому вирішили поїхати на війну ?
Дж.Ш.: Я вирішила поїхати, бо це був поклик. Не можу назвати усіх своїх мотивів, але найгірше було дивитися новини перших тижнів, атаки на Ірпінь, Харків, Бучу.
Я зробила цей вибір, бо бути військовою це частина мене. Так почалась моя нова сторінка в житті, я обрала свій шлях.
– В Італії його не знайшла?
Дж.Ш.: Ні, на жаль, ні, в Аеронавтиці Італії я себе не знайшла. Вдома я залишалась в ситуації критичній. Але тут, в Україні, я знайшла нову родину.
– Скільки італійців воює там?
Дж.Ш.: Не можу поділитися цією інформацією. Але нас (іноземців) багато і ми робимо те, що робимо. Ми робимо це тілом і душею. Я дуже сподівюсь, що й тут, громадяни Італії зрозуміють, що ми воюємо не тільки за український народ і землю, ми воюємо за нас також, за Європу. Тому що Україна – це щит, щит Європи та усіх країн Заходу.
– Як досягти миру?
Дж. Ш: Миру можна досягти тільки об’єднанням усіх країн, які вірять у вільний світ, демократію, які проти тероризму.
– Чи війна єдиний шлях вирішення конфлікту?
Дж.Ш.: Я веду війну, яка є нав’язаною. Вона почалася з вторгнення. Ми шукаємо, як захистити світ. Ми не хотіли цієї війни, ми її не просили. Єдиний спосіб її зупинити – це якщо зупиниться путін, має зупиниться росія. Перестане робити ці явні військові злочини.
Росія щодня вбиває громадян України. Цивільних, не військових! І ми не можемо зупинитись поки це відбувається.
– Чи застосовує росія хімічну зброю?
Дж.Ш.: Багато. Російські війська застосовують по всьому фронту бомби і магнієві, і фосфорні й такі сполуки, склад яких ми самі не здатні розпізнати.
– Італійці, які їдуть воювати, не бояться бути покараними за свій вибір?
Дж.Ш.: Італійцям не заборонено воювати за кордоном. Закон є ясним й простим, без вживання двозначностей, немає сенсу інтерпретувати його. Все, що я роблю, є легальним. Я не найманець. Я тут сьогодні стою й мене ще досі не арештували.
P.s.: Я дуже довіряю новому уряду Італії, він продемонстрував емпатію, якої роками тут бракувало.
Промова:
Є одна річ, яка здається абсурдною, але ви це точно знаєте, бо ви українці, а ось італійці, мабуть, ще ні. Чому, незважаючи на всю цю трагедію, яку ми проживаємо щодня, навіть біля лінії фронту, ви, українці, продовжуєте цінувати життя? Продовжуєте цінувати свої домівки, свої родини? Це абсолютно відрізняється від того, що я спостерігала тут, в Італії. Це абсолютна любов. Любов до своєї Батьківщини, яку ми, можливо, забули. В епоху партизанів у нас це було, тепер цього менше.
І я там, в Україні, я знайшла це – свою родину, як у ЗСУ, так і серед цивільних, які нам дуже допомагають. Я зрозуміла, що в Італії це також, але, на жаль, не видно кожного дня. Можливо, це має стати мотивом для всього світу, як об’єднатися всім разом, всім націям і виступити проти расизму, за мир, проти ганебних ситуацій та ненависті.
Ми тут досі не можемо сприйняти того, що ця війна абсолютно нова, відрізняється від попередніх. Війна, яка зараз йде в Україні – це війна технологій.
Україна є частиною Європи. І те, що відбувається там, це Третя світова війна. Ми тут досі розмірковуємо, що може трапитися, якщо почнеться третя світова, чи буде атакувати далі путін. Але насправді вона йде Вже! Вже є третя світова. Просто, що вона проходить в тій країні, яка опинилась посередині Європи, і яка відчула вторгнення на своїй землі.
Що ми можемо зробити? Можемо допомогти? Ми можемо допомогти різними методами : надсилати гуманітарну допомогу, речі, ми можемо інформувати, бо пропаганда росії є потужною й тут, в Італії. Зараз, в епоху діджитал, ми маємо ретельно ставитися до того, де беремо інформацію. Досить говорити не знаючи, без підтвердження, вживаючи ресурси відверто проросійські.
Навіть моя мама мене питала: “Чому ти захищаєш нацистів?”
“Мамо, ти жартуєш?! Я тут знаходжусь і ще жодного нациста не бачила. Жоднісінького. За 7 місяців я кружляла всією Україною. Я не бачила цих нацистів. Де вони?”
А от російські війська, їх поведінка, практика, тактика – типові для нації нацистської. Катування… А як повів себе путін з “Азовсталлю”? Я б сказала гірше за Гітлера, якщо чесно, гірше, тому що Гітлер , принаймні, давав можливість відступати ворогу в аналогічних ситуаціях. Путін – ні. Або всіх вбити, або полонити. Полонити у в’язницю, яку потім сам розбомбив і сказав, що це помста за Крим. І хто досі вірить, хто вірить, що українці здійснюють бомбардування самих себе, щоб звинуватити росію? Мені від цього стає погано.
Крім того, є багато розповідей, що українці русофоби. Я була там, спочатку цього не було, але ж люди зрозуміли врешті, що росіяни – це покидьки. Вони ж бачать звідки летять бомби, бачать що вони російські. Те, що було на деокупованих землях після них, на це неможливо дивитись.
Ми боремося за вас, ми з усією пристрастю хочемо звільнити всі землі, село за селом. Адже це геноцид проти українського народу, і він є насправді нацистським”.
Варто додати, що Джулії, як і всім справжнім Захисникам, притаманна природна скромність й спостерігається відверте небажання говорити на камеру, проте по завершенні маніфестації у приватній бесіді нам вдалося поговорити більш відверто.
“К.Ш. (Катерина Шіцина): – Яка Ваша улюблена українська страва?
Дж.Ш.: – Голубці. Я дуже люблю українську кухню. І борщ, і вареники. Але голубці це шось неймовірне.
К.Ш.: – Ви бачили ворога зблизька?
Дж.Ш.: – Так. Дуже багато.
Питання від маніфестантки: – можете сказати, скільки Ви вже вбили?
Дж.Ш.: – Скільки вбила сказати не можу, але бачила дуже дуже багато.
К.Ш.: – А звільнених українців?
Дж.Ш.: – З полону? На жаль, ще нікого…
К.Ш.: – Ні, ні, людей з деокупованих міст і сіл.
Дж.Ш.: – О, так. Дуже багато. Ми звільняли багато населених пунктів. Люди такі щасливі, такі приємні. Хочеться обійняти кожного.
Я справді люблю ваш народ. Я закохана в народ України, вашу духовну силу, культуру, мову. Так, я по- тихеньку вчу мову, адже я закохана в українця, ваші чоловіки просто неймовірно гарні й мужні, в Україні я знайшла нову родину.
К.Ш.: – Ми всі щиро Вам вдячні, бажаємо Перемоги й щастя. Бережіть себе, ви така молода, треба ще жити довго-довго.”
Детальніше про Джулію Шифф – читайте тут
Про українську маніфестацію в Римі 16 жовтня 2022 – читайте більше тут