Леонід Кравчук народився у селі Великий Житин на Рівненщині.
З 1950-х років був членом КПРС, зробив партійну кар’єру.
У 1990-1991 роках був головою Верховної Ради України. Під його головуванням Верховна Рада 24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України.
У грудні 1991 року як позапартійний кандидат переміг на перших президентських виборах у незалежній Україні й за кілька днів після цього разом з російським та білоруським лідерами Борисом Єльциним і Станіславом Шушкевичем підписав Біловезьку угоду про кінець Радянського Союзу.
У 1994 році Кравчук програв президентські вибори Леоніду Кучмі, але залишився у політиці – кілька разів ставав депутатом, зокрема у складі партії СДПУ(о).
Нерідко висловлювався з проросійських позицій, а у 2006 році був лідером блоку “Не так!”, що виступав за зближення України з Росією.
У липні 2020 року Володимир Зеленський призначив Леоніда Кравчука головою української делегації в Тристоронній контактній групі щодо Донбасу, після чого його риторика дещо змінилася.