Сучасна війна спонукає нас до переосмислень. Все те, що було «не на часі» колись, аби не «розпалювати конфлікти» всередині країни, більше не підлягає замовчуванню. Ми маємо доходити до суті питання, аби знайти правильні відповіді. Тож розберімося раз і назавжди, чому існує різниця між датами святкування християнських свят.
1 січня 45 року до н. е. Гай Юлій Цезар запровадив календар. Той календар за іменем правителя назвали юліанським. Та з’ясувалося, що юліанський календар неточний. За близько 1500 років календар відставав вже на 10 днів. Тому у 1582 році Папа Римський Григорій XIII провів календарну реформу і запровадив новий – григоріанський – календар. Григоріанський календар країни приймали не одночасно, а поступово. Нині саме Григоріанський календар визнано міжнародним стандартом.
Українська Народна Республіка затвердила його у 1918 році. Більшовицька влада в росії також перейшла на григоріанський, але не церква. У підсумку вийшло, що жили за григоріанським календарем, а ходили до церкви – за юліанським. Партійній верхівці в СРСР було вигідно зберігати різницю календарів у суспільному і церковно-релігійному житті. У такий спосіб церкву відділяли від держави, від повсякдення.
Разом з ізольованістю церкви відходили у забуття традиційні українські свята й обряди. Зокрема, й Різдво Христове, яке фактично замінили святкуванням Нового Року. Традиційні забави й дії, які супроводжували святкування Різдва, замінили на гучні новорічні застілля перед телевізором – впливовим джерелом пропаганди. До того ж двокалендарність відділяла країни, які входили до складу СРСР, від країн Європи, Сполучених Штатів Америки, Канади тощо.
Лише нещодавно в Україні пожвавилися обговорення навколо питання можливості переходу церкви в Україні на григоріанський календар. І святкувати не лише Різдво Христове 25-го грудня, а й решту свят саме за григоріанським календарем. Цього року Синод Православної Церкви України дозволив як виняток за рішенням настоятеля та громади відзначати Різдво Христове за григоріанським календарем, тобто 25 грудня. Цей крок, який розрахований на поступове впровадження у практику григоріанського календаря, одразу відділяє нас від поглядів у бік москви.
Ментальний розрив на рівні традицій залишить ще менше зачіпок для московської пропаганди, зменшить можливість впливати на свідомість українців, привʼязуючись до вигаданої світоглядної єдності. Тим паче, що світоглядно українці зорієнтовані на демократичні цінності, протиставленням яких є московія. Тому дати християнських свят не можуть збігатися з тими, які побутують у країні-агресора, у країні, яка вбиває українців, нівечить наші міста і села, грабує і знищує нашу культурну спадщину, а також своїми діями цілковито заперечує саму суть християнства.
Тож через те, що в православній церкві в Україні, росії, Сербії, Грузії не прийняли григоріанський календар, змістилися дати святкування. Відтоді Різдво Христове, зокрема, перемістили з 25 грудня на 7 січня. З’являється дивне поняття «Старий Новий Рік» чи то Новий Рік за старим стилем. Бо ж 1 січня за григоріанським календарем – це 14 січня за юліанським. Свято Василя, яке традиційно супроводжувалося засіваннями, так само «переїхало» з 1 січня на 14 січня. Насправді ж календар зимових свят має бути наступним.
21 листопада – Введення, Катерини – 24 листопада, Андрія – 30 листопада. 6 грудня – День Святого Миколая. Різдвяно-новорічні свята мають припадати на 25 грудня – Різдво Христове, 1 січня – Новий Рік, свято Василя і Маланки, 6 січня – Хрещення. Напередодні Різдва сідали за урочисту святкову трапезу у сімейному колі. У цей день завершувався піст. Такий порядок святкування видається цілком логічним. Адже завершення посту передує святковим трапезам головних зимових свят. Розповсюджена радянською пропагандою послідовність передбачає гучні застілля на Новий Рік, як переривання посту, а потім вечерю на Різдво за сім днів.
Чому важливо говорити про календар? Бо традиційна культура українців складається, зокрема, з родинної і календарно-побутової обрядовості. Остання отримала назву через прив’язку до календарних циклів, які визначали побут наших предків. Відповідно календарно-побутова обрядовість передбачає дотримання природних циклів під час урочистого святкування початку чи завершення сезонів.
Виживання наших предків (та й нас із вами) великою мірою залежало і залежить від розуміння природних циклів, орієнтації у часі. Відповідно до пори року ми вибудовуємо своє господарство, вилаштовуємо побут. Саме побут, свята й обряди календарного циклу регламентували життя українців, які працювали на землі й залежали від неї. Все робилося з метою вберегтися від лиха, «задобрити» природу і землю, аби отримати хороший врожай. Так само й обрядовість зимових свят виконувала конкретні функції: захищати людей від упливу злих сил, забезпечити добробут і щастя в наступному році, визначити майбутнє.
З наведених причин видається логічним іти за тим календарем, який не має такої великої похибки, а найбільш точно відповідає рухові небесних тіл. Варто відходити від радянського минулого, від пропаганди, яка десятиліттями забирала в українців культуру, історію, мову, традиції, свята й обряди. Повертаймо своє, адже народна культура може слугувати міцним фундаментом, на якому ми будуватимемо сильну державу.
- Культура і побут населення України / В. Наулко, Л. Артюх, В. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
- Українська минувщина / А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993. – 256 с.