Повномасштабне російське вторгнення в Україну 24 лютого стало чи не найбільшою зміною в світовій безпеці після завершення «холодної війни». Прагнення путіна відновити імперію призвело до численних жертв та руйнувань. Основний військово-політичний союз Заходу – НАТО посідає вагому роль як у наданні допомоги Україні, так і стримуванні росії. Детальніше про еволюцію відносин між росією та НАТО далі в матеріалі.
Для москви НАТО ще з радянських часів було символом «західного буржуазного імперіалізму», де тільки й думали, щоб знищити СРСР. Коли до влади прийшов Михайло Горбачов та почалася перебудова, відбулися радикальні зміни у світовій політиці. Радянські сателіти у Східній Європі позбувалися впливу москви та руйнувався Варшавський блок – військове об’єднання комуністичних держав.
Вже після падіння комунізму виник міф, що лідери Заходу (Рейган, Тетчер, Коль, Міттеран) пообіцяли Горбачову, що розширення НАТО на Схід не відбудеться. Але насправді це було маніпуляцією, адже ніхто не давав таких обіцянок, та й кожна держава сама формує свою зовнішню політику.
За Єльцина росія намагалася вибудовувати діалог з Альянсом у межах програми “Партнерство заради миру”. Цю програму було створено у 1994 році задля співпраці НАТО з посткомуністичними державами. І вже у 1997 році було підписано Основоположний Акт росія-НАТО, після чого було створено постійну спільну комісію.
Коли в росії прийшов до влади путін у 2000 році, то співробітництво країни з Альянсом стосувалося контролю за озброєннями та ядерної зброї. Після терактів 11 вересня 2001 року в США, саме путін запропонував американському президенту Джорджу В. Бушу допомогу в боротьбі зі світовим тероризмом. Основним наслідком терактів був початок антитерористичної операції в Афганістані у жовтні 2001 році, яка стала найдовшою війною в історії НАТО, що тривала 20 років. Тому співпраця між росією та НАТО щодо військової логістики в Центральній Азії сприяла встановленню в Афганістані проамериканської влади на чолі з Хамідом Карзаєм.
На початку 2000-х путін здавався Заходу молодим, амбітним політиком, що прагне модернізувати свою країну. Першим, хто запросив нового російського президента до себе, був прем’єр-міністр Британії, лейборист Тоні Блер.
У НАТО досі вважали, що після розпаду СРСР, “зміни” у росії тривають, країна рухається в бік демократії. Через це зближення між Брюсселем та москвою кінця 1990-х і до 2014 року було свідомою політикою Альянсу, щоб залучити рф до формування спільної безпеки в Євроатлантиці. Путін виступав у штаб-квартирі НАТО, був присутнім на самітах Альянсу.
Знаковим у багатьох сенсах був саміт НАТО в Бухаресті на початку квітня 2008 року. Напередодні події відбувся останній наразі візит президента США до України. Буш-молодший пообіцяв Віктору Ющенку, що Україна отримає План дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО. Але вже на саміті путіну вдалося вплинути на президента Франції Ніколя Саркозі та канцлера Німеччини Ангелу Меркель, аби Грузії та Україні не було надано ПДЧ.
Тоді НАТО прийняло таке формулювання, що поважає євроатлантичні прагнення Тбілісі та Києва, але ПДЧ не буде. Іншими словами, членство в НАТО можливе, але незрозуміло коли. І вже менше, ніж через півроку росія напала на Грузію та окупувала Абхазію та Південну Осетію, створивши там маріонеткові “республіки”.
Що цікаво, росія у Стратегічній концепції НАТО 2010 року згадувалася як партнер Альянсу в боротьбі з міжнародним тероризмом. Попри те, що 3 країни Альянсу належать до Чорноморського регіону – Болгарія, Румунія, Туреччина, сама організація мало приділяла уваги регіональній безпеці. Водночас перетворення Чорного моря на “внутрішнє озеро” рф стало довершеним фактом у 2014 році.
Не випадково росія почала війну проти України саме із захоплення Криму. Військовий контроль рф акваторії Чорного моря – це те, з чим довго мирились в НАТО.
Разом з тим основним наслідком окупації Криму та початку війни на Донбасі для НАТО став заклик збільшити видатки на оборону. На саміті Альянсу в Уельсі у вересні 2014 року було вирішено, що країни-члени НАТО мають витрачати мінімум 2% свого ВВП на оборону. Це було стратегічне завдання до 2024 року.
Росія послідовно використовувала з 2014 року НАТО у своїй пропаганді. Основний наратив полягав у тому, що це нібито “війна, яку розв’язало НАТО/США проти росії”. Що це “НАТО накачує Україну західною зброєю”.
А в реальності в НАТО говорили про гібридні загрози з боку росії, які включають в себе дезінформацію, енергетичний тиск, маніпуляції історичною пам’яттю та кібератаки. Називаючи росію загрозою в своїх поточних документах, Північноатлантичний Альянс не зумів проявити свою рішучу позицію в посиленні безпеки на Чорному морі та на Балтиці.
Але треба віддати належне, що під час саміту НАТО у Варшаві у 2016 році було повернуто в широкий обіг поняття стійкості (“resilience”) як здатності ефективно захистити цивільне населення та інфраструктуру від воєнних загроз.
Вчинена російськими спецслужбами спроба отруєння Скрипалів у Британії в березні 2018 року стала поворотним моментом не лише у політиці Лондона, але й НАТО щодо москви. Тоді було зменшено з 30 до 20 осіб представництво рф при штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі. Зменшення дипломатичної присутності в росії в НАТО означало поступове усвідомлення загроз шпіонажу з боку рф.
Російські політики послідовно казали про НАТО, яке наближається до кордонів їхньої держави. Це була типова риторика задля створення в уяві росіян “фортеці в стані облоги”, оточеної ворогами, але це саме росія здійснювала мілітаризацію в Арктиці, на Чорному морі та Балтиці. Російські найманці дестабілізували ситуацію в Африці та на Близькому Сході.
У 2020-2021 роках було остаточно розірвано дипломатичні відносини між росією та НАТО. Після викриття російських шпигунів у штаб-квартирі Альянсу було зменшено до 10 осіб представництво рф. А восени 2021 року взагалі припинено офіційні контакти. Взимку минулого року російські дипломати надсилали ультиматуми НАТО, що треба нібито “повернутися до кордонів 1997 року”. Хоча зовсім скоро стало зрозуміло, що росія ніколи не припиняла своїх спроб здійснити геноцид українського народу.
Після 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, важливою зміною політики НАТО щодо росії стало закріплення рф як “найзначнішої і найпрямішої загрози для безпеки союзників, а також для миру та стабільності в євроатлантичному регіоні” в новій Стратегічній концепції Альянсу.
Документ було затверджено на саміті НАТО в Мадриді наприкінці червня. Це такий дороговказ, куди саме буде рухатися Альянс до 2030 року.
Мабуть, головний наслідок після 24 лютого для європейської безпеки та відносин росія-НАТО – це заявки Швеції та Фінляндії на вступ до Альянсу. Причому реакція рф на це була наступною:
“Росія не має проблем із цими державами… Але розширення військової інфраструктури на ці території безумовно викличе нашу реакцію у відповідь. І якою вона буде – ми дивитимемося виходячи з тих загроз, які створюватимуться…”.
Колись головні нейтральні країни Європи тепер посилять північний фланг НАТО. Тим паче, що Альянс вже побачив, що росія є безпековою загрозою в Арктиці. Не випадково генсек НАТО Єнс Столтенберг відвідував Канаду в серпні 2022 року.
Російсько-українська війна показала справжню суть росії для НАТО в першу чергу. Воєнні злочини рф на території України стали ще одним свідченням того, що росія є державою-імперією, яка прагне отримати контроль над сусідніми країнами.
Цікаво було спостерігати як влітку 2022 року під час обговорення аналітичного центру “Atlantic Council” колишні генсеки НАТО обговорювали стійкість України щодо російської агресії. Британець лорд Робертсон підмітив, що “те, що йому не вдалося за 4 роки, стало можливим за 4 місяці”. Мова йде про вступ Швеції та Фінляндії в НАТО.
Своєю боротьбою Україна довела, що здатна побороти російського агресора, якого вважали начебто “другою армією світу”. НАТО довгий час не бачило і не сприймало росію як загрозу. Лише трагічні події російсько-української війни призвели до кардинальних змін у політиці Альянсу щодо рф.