Ким є Бог? Чи можна Бога взагалі означити? У ХХІ столітті в час розвитку наукових технологій ми вже точно можемо сказати, що Бог – це не сивий дід з бородою, що сидить на хмарках. Більше того, Бога неможливо обмежити образом людини, тому що це безкінечна сутність, яку людський мозок осягнути просто не може. Єдине, що ми точно можемо стверджувати – це те, що Бог є скрізь. У найменших атомах, і в найбільших галактиках, і у кожному з нас. Що об’єднує всі світові релігії? Розуміння того, що Бог – це любов, щира і непідробна. Чому в РПЦ немає Бога? Бо вони керуються ненавистю, прагнуть знищити ближнього, а отже там немає місця любові.
Війна чітко розділила поняття добра і зла, любові та ненависті. Україна і росія воюють за абсолютно різні цінності. Ми обороняємо рідну землю, мову, культуру, віру, в той час коли росія намагається стерти зі світу все українське. Російські пропагандисти бризкають отрутою, коли чують про те, що Україна може мати самостійність та обирати вектор свого розвитку. Уся наша спільна історія ґрунтується на тому, що українців росіяни завжди намагалися підпорядкувати собі, принизити, зробити таких собі малоросів, а якщо не виходило – знищити. Усі валуєвські циркуляри, емські укази, релігійні заборони, репресії унеможливлювали органічний розвиток української культури. Саме тому ми знаємо про “вєлікую рускую культуру” – Пушкіна, Достоєвського, Шишкіна, Лєвітана, але не знаємо про геніальних бойчукістів, Бурлюків, Ексер, Семенка, Підмогильного тощо. Все, що містило в собі бодай натяк на український генетичний код, знищувалося. Те ж саме і з церквою.
Українська духовність страждала протягом століть, бо те, що пов’язувало нас із предками, те, що надавало сили, систематично знищувалося. Чому нам сьогодні так важливо розмовляти і молитися українською мовою, називати вулиці іменами українських діячів, слухати українську музику, вивчати українське мистецтво, культуру? Тому що це допомагатиме нам віднаходити втрачений зв’язок з українцями попередніх епох, продовжувати наш генетичний код. Це дасть нам можливість нарешті створити українську націю з українською ідентичністю.
Сьогодні, в умовах війни, українцям потрібна справжня духовність як ніколи. Люди в бомбосховищах під час повітряної тривоги в рази частіше звертаються до Бога. Чого тільки варті ікони, видряпані полоненими на стіні катівні в с. Вовчанськ, що на Харківщині, які були виявлені там після деокупації. Перед обличчям смерті люди намагалися вчепитись за останню соломинку життя, і тоді приходила на допомогу віра.
Людина часто починає шукати Бога в складних ситуаціях, коли її життя висить на волосині. А де ще дихання смерті відчувається так само близько, як не на передовій?
Воїни на фронті особливо потребують духовної підтримки. Причому, не стільки релігійної, як духовної. Для цього й існують капелани, покликані надати духовну, психологічну та моральну підтримку людині, яка ризикує життям. Капеланство існує поза межами конфесійності, адже людське життя є найбільшою цінністю, незалежно від релігії, яку сповідує військовий. В Україні на перемогу працюють всі: православні, греко-католики, римо-католики, протестанти, мусульмани.
Українці – безумовно герої, коли борються за своє до останнього. Це демонструють роботи Катерини Косьяненко. Вона звертається до образів та іконографії зі старих українських ікон, наділяючи їх актуальними сенсами війни. Зокрема, картина “Паска 2022” демонструє святого з автоматом і паскою в руках, а по боках – житія українських міст. Зруйновані будинки, довгоочікувані обійми військових з рідними, боротьба з ворожими монстрами, кохання, і, зрештою, народження немовлятка – усі реалії життя в Україні 2022 року.
Картина “Блокпост” показує звичайних українців, яким довелося взяти в руки автомати і боронити свою землю, зупиняючи на блокпостах ворожих зміїв.
ЯКИМИ Є СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ МАДОННИ ВОЄННОГО ЧАСУ?
Однозначно – сміливими, відкритими, щирими і люблячими, як і всі українки. Це волонтери, які регулярно возять гуманітарну допомогу в гарячі точки. Це парамедики, які рятують життя воїнів на передовій. Це лікарі, які в умовах блекауту під світло ліхтариків рятують життя пацієнтів на операційних столах. Це вчителі, які в будь-яких умовах намагаються провести заняття з учнями, шукаючи інтернет на вулиці, тому що освіта важлива. Такою зобразила українську Богородицю Ольга Штейн в роботі “Pray for Ukraine”. Оголена жінка в образі Оранти чиста і відкрита. Їй немає чого приховувати. Вона здіймає руки до неба в молитві і щиро просить одного для всіх українців.
Мадонни з немовлятками Уляни Креховець зображені в традиційному українському одязі, причому на кожній іконі представлені різні орнаменти в сорочках, намітках, кожушку Ісуса. Це ті самі реальні земні жінки, які кинули все і поїхали рятувати своїх дітей в чужі краї. Це ті власне українські візуальні іконографічні образи, що відрізняють нас від росіян.
На іконі Юрія Нікітіна “Богородиця – покровителька українських воїнів” зображені не лише сучасні військові, але й ті, хто захищав Україну в минулому. Тут є князь Володимир Великий, Іван Мазепа, армія УНР, протестувальник з Майдану.
У 2017 році ікона була освячена митрополитом Епіфанієм у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі Києва. Після того ікону возили у зону бойових дій АТО. Сьогодні ікона знаходиться у Свято-Миколаївському соборі Києва, і їй можуть помолитися усі бажаючі віряни.
З КИМ В ХРИСТИЯНСТВІ ОТОТОЖНЮЄТЬСЯ ОБРАЗ ЗЛА?
Зі змієм, який є втіленням диявола.
Якщо звернутися до іконографії боротьби зі змієм, то тут напрошується багато аналогій з іконою Юрія Змієборця. Традиційна ікона зображує святого Юрія, який списом вбиває диявола. Данило Мовчан малює чоловіка, котрий мечем у синьо-жовтих кольорах відтинає змію голову з обличчям путіна, і називає цю роботу “Кінець зла”.
Ольга Штейн публікує роботу “Γεώργιος”, де звертається до образу Юрія Змієборця зі старої української ікони, роздумуючи над тілом, з одного боку живим і пульсуючим, а з іншого – недоторканним і святим.
Схожа іконографія прочитуюється і в полотні Дениса Саражина, де він зображує лицаря на крилатому леві, який ногою вбиває двоголового півня. На стремені видніється український тризуб, який натякає, що півень – то насправді російський двоголовий орел.
Сюди ж напрошується аналогія з графіті Нікіти Кравцова “Vive la resistance Ukrainienne”, яке художник створив на стіні будинку в Парижі поблизу центру Помпіду. Кравцов повторює сюжет знаменитої картини Ежена Делакруа “Свобода, що веде народ”, тільки замість образу Маріанни, що є символом французької революції, він зображує Україну з синьо-жовтим прапором. Якщо Свобода Делакруа крокує по трупах загиблих революціонерів, то українська Свобода ступає по вмираючому двоголовому змієві, з якого орел скинув царську корону.
Іконографічно схожий сюжет і Архістратига Михаїла, якого вважають головнокомандувачем небесного війська, до якого входять численні ангели, архангели, херувими і серафими. Михаїл, до речі, є покровителем Києва. Роман Барабах зображує Архангела Михаїла з джавеліном, а Альбіна Ялоза узагальнює образ Архістратига, показуючи міцну руку з крилами як янгола ЗСУ, що кинжалом вбиває триколірного змія.
ВІВТАР НЕБЕСНОГО ВОЇНСТВА
Для підтримки національного духу українцям важливо вірити, що полеглі воїни не зникли, а потрапили у небесне військо Архістратига Михаїла, до Небесної сотні, звідки вони оберігатимуть українців довіку. Альбіна Ялоза представила виставку-інсталяцію “Вівтар небесного воїнства” в стародавньому храмі у музеї народної архітектури і побуту ім. Клементія Шептицького у Львові, який ще називають Шевченківський гай. Для того, щоб туди дістатися, відвідувачу потрібно було піднятися дерев’яними сходами серед старих дерев і тиші, пройти повз інші старі автентичні церкви і хати, і тільки тоді наблизитися до костелу, який ніби сам запрошує до нього зайти. І от – ви всередині. Перед вами відкривається величезний вівтар, з якого на вас дивляться святі небесного воїнства. Тільки це не звичайні херувими і серафими, а душі наших військових, які, на жаль, уже не можуть бути з нами у цьому світі. Вони обіймають нас своїми крилами з небес, забезпечуючи нам надійний захист.
Військо Альбіни Ялози цілком візуальне. Тут прочитуються образи дерев’яної скульптури, зокрема Пінзеля. Часом це не повна скульптура, а лише її фрагменти, які збереглися. Богдан Шумилович вказує, що вони ніби відірвані зі свого першопочаткового середовища і навіть іконографічного мотиву, таким чином стаючи артефактами, з яких роблять копії. Сама художниця каже, що ці ангели ніби потрапили у зону дискомфорту, опинилися тут не по своїй волі. В таких же умовах виявилися мученики Азовсталі, які згоріли в Оленівці заживо, як на малюнку Романа Барабаша.
Особливою є ікона Юрія Нікітіна “Воскресіння Христового пам’яті мучеників Кенгірського повстання”. Вона нагадує про злочин, вчинений радянським керівництвом концтабору проти протестувальників. На Великдень у 1954 році групу в’язнів, які мали сміливість привітатися один з одним “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!” розстріляли автоматною чергою. Це обурило інших політв’язнів, які підняли справжнє повстання, що тривало аж 42 дні. Фінальним актом було буквальне придушення повстанців танками. 26 червня зона концтабору була фактично залита кров’ю. Тіла повстанців, по яких проїхали танки, просто вантажили на самоскиди і вивозили у степ. Юрій Нікітін показує цей сюжет на фоні Воскресіння Христового, і натякає, що Ісус смертю смерть подолав, а отже, повстанці воскреснуть. На картині танками керують крилаті демони, їм на підмогу прилітають інші, а на передньому плані сидять наглядачі-чорти.
На жаль, наша історія знає багато прикладів жертв за українську державу, віру, мову, культуру, і кожного дня небесне воїнство поповнюється українськими новими янголами – душами наших військових, проте ми маємо надійний щит там на небі. Нам важливо усвідомлювати, за що наші найкращі люди віддають свої життя, нам конче необхідно бути гідними їхніх героїчних подвигів.