«Не побоюся я зла, бо Ти зі мною»: хто вони – військові капелани ЗСУ? – Павло Зінченко

Павло Зінченко

Історик, журналіст, засновник проєктів «Цей день в історії Католицької Церкви» і «Терція. Цікаво про військову історію». В пошуках своєї власної бойової позиції у війні про російських агресорів, приєднався до проєкту «ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ». Область наукових зацікавлень - середньовіччя, мемуаристика та фехтування.

Розділ статті: Війна

Україна переживає випробування повномасштабною війною проти одвічного ворога – Росії. Кожному з нас необхідна моральна, психологічна та духовна підтримка у цей непростий час. Потребують її і солдати на передовій, які покинули свої домівки та сім’ї, постійно ризикують життям, бачать загибель побратимів. І хоча зараз, у ХХІ столітті, до їхніх послуг психологи та інші спеціалісти, багато хто перед лицем постійних випробувань потребує підтримки Божої. І саме тут на арену виходять військові капелани.

Легенда розповідає, що одного дня святий Мартін Турський зустрів на дорозі злидаря, одягнутого в саме дрантя. Чоловік попросив святого про хоч якесь вбрання. Тоді Мартін Турський розірвав надвоє свій плащ – капу – і віддав одну половину нужденному. Уві сні йому явився Христос, загорнутий у ту половину. Друга ж частина плаща святого Мартіна стала реліквією, яку франкські королі з династії Меровінгів брали у військові походи. Як і кожну коштовну реліквію, її оберігав спеціально призначений священник. Його називали хранителем капи – капеланом.

Термін «капелан», отже, від початку був пов’язаний із військом. Уперше слова «capellanus» і «clericus de capella» з’являються у франкських джерелах 781 року.

Священнослужителі супроводжували європейські армії від початку раннього Середньовіччя. Доволі часто вони були не лише духовними наставниками для воїнів, але і їх побратимами та очільниками, оскільки мали зброю і вміло володіли нею. Інститут військового капеланства в тому вигляді, в якому ми його маємо зараз, почав формуватися в кінці XVIII – на початку XIX століття. Наприклад, 1791 року службу військових капеланів створили у США. 1796 року розпочала діяльність Служба військових капеланів Королівських Збройних сил Великої Британії. 1819 року перший офіційний військовий єпископ почав служіння в іспанській армії.

Історія військових капеланів в українській армії бере свій початок від визвольних змагань 1917-1922 років. Капелани були в легіоні Українських січових стрільців, в арміях УНР і ЗУНР. Зустріти їх можна було і в Українській повстанській армії, де служіння здійснювали отці Української греко-католицької церкви, яка сама перебувала у підпіллі. Про ті часи можна говорити довго, але ми зосередимо увагу на військових капеланах у Збройних силах України.

Священики в ЗСУ з’явилися з перших років незалежності. Їх можна було зустріти в українських миротворчих контингентах, зокрема в Іраку. Робота над створенням офіційного інституту почалася ще до 2014 року. У 2009 році з метою запровадити інститут військового капеланства в Збройних силах України та інших військових формуваннях, при Міністерстві оборони України було створено Раду у справах душпастирської опіки. У квітні 2011 року наказом Міноборони було затверджено Концепцію душпастирської опіки у Збройних силах України, розроблену за участі представників церков і релігійних організацій.

Втім, справжнім поштовхом до розвитку цієї інституції, поза всяким сумнівом, став початок Антитерористичної операції в східних регіонах України (пізніше відомої, як операції Об’єднаних сил). Багато патріотично налаштованих священників вирушили до діючих підрозділів з метою духовного супроводу бійців. Це змусило державу швидше вирішувати питання надання офіційного статусу священникам у військах.

2 липня 2014 року з’явився перший офіційний документ Кабінету Міністрів України щодо служіння військового духовенства у ЗСУ. 2016 року в українській армії було введено перші штатні посади військових священників. Вже після повномасштабного вторгнення росії 24 лютого, 1 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про Службу військового капеланства», який регулює відносини у сфері реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідання військовослужбовців Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових структур. Закон також визначав правові та організаційні засади і принципи діяльності Служби військового капеланства.

«Всі вони (наші захисники – П.З.) стали прикладом вірності, незламності та мужності, однак нашим воїнам також необхідна підтримка. Бувають моменти, коли їм потрібно, аби їх вислухали, аби з ними говорили про сенси – тобто про те, про що можуть говорити тільки капелани. Це те, що не може дати ніхто з друзів, ані з рідних, це можуть дати тільки капелани, через ту довіру, якою вони користуються», – підкреслила заступниця Міністра оборони України Маляр.

Згідно з ухваленим Законом, військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від керівного центру відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.

Служби військового капеланства підпорядковуються безпосередньо Головнокомандувачу ЗСУ, командувачу Нацгвардії, керівникам інших утворених відповідно до законів України військових формувань, голові ДПСУ.

Військові капелани не отримують зброї та боєприпасів, їх не залучають до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань й інших дій, несумісних із їхніми посадовими обов’язками і статусом священнослужителя. Вони відповідають за задоволення духовно-релігійних потреб бійців. Обов’язковою вимогою для зайняття посади військового капелана є наявність вищої богословської освіти.

При цьому капелани є повноцінними військовослужбовцями. Це важливе уточнення, оскільки в різних арміях статус капелана може різнитися. Наприклад, у збройних силах США і Великої Британії капелани також є військовослужбовцями та відповідають не лише за духовну опіку, але і патріотичне виховання бійців. У бундесвері капелани є державними службовцями, повноваження яких обмежуються виключно душпастирством. Натомість, за патріотичне виховання в німецькій армії відповідають окремо призначені офіцери.

В Збройних силах України капелани поєднують духовний супровід бійців з патріотичною роботою. Закон про «Службу військового капеланства» говорить наступне:

«Релігійно-просвітницька робота – напрям військової капеланської діяльності, спрямований на ознайомлення військовослужбовців з основами релігійного світогляду, з етичними засадами військової служби та громадянського обов’язку захисту держави, а також на виховання в особового складу духу патріотизму, братерства та взаємоповаги».

Втім, для капеланів ЗСУ патріотизм є не лише вимогою у документі. Початок агресії проти України у 2014 році поклав початок формуванню цілої когорти служителів Божих, для яких патріотизм є невід’ємною частиною їхньої віри. Вторгнення росії до України 24 лютого став зоряним часом для цих священників-патріотів, які зайняли своє місце в строю поряд із солдатами. Багаточисельні відео у соціальних мережах показують, що капелани завжди в гущі подій.

«Ми не вибираємо маму ‒ це промисел Божий. Ми народилися в тої мами, яка найкраща для нас. Так само ми не вибираємо національність ‒ це є воля Божа, що ми народилися українцями, а все, що нам дає Всевишній, ми повинні розвивати й прикрашати. І коли ворог напав на нашу країну, ми всі об’єдналися з різними фахами та спеціальностями, бо нашу Матір-Україну ‒ кривдять», – говорить капелан 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого отець Ігор Бігун.

Тим не менш, не забуває отець Ігор і про духовну опіку, яка є його головним обов’язком:

«Мені додає сили проповідувати слово Боже оця наша незламність, цей дух іти й захищати. Коли я розмовляю з військовими, то впевнено говорю, бо я в це вірю і хочу, щоб вони зрозуміли, що земне життя – це тимчасове життя і ми готуємося до вічного життя».

Військовослужбовці ЗСУ роками проходять через складні випробування, зумовлені війною проти одвічного ворога, росії. Ці чоловіки і жінки стають більш суворими і твердими. І достукатися до їхніх душ і сердець – це справді складана місія. Тому капелан має показати, що він до них приїхав не просто у відрядження, а готовий пройти вогонь і воду пліч-о-пліч з цією паствою. Тоді він зможе завоювати їх довіру, а його слова про Бога будуть прихильно прийняті навіть не надто релігійними бійцями.

Отець Андрій Зелінський разом з морськими піхотинцями ще в 2017 році пройшов повноцінну військову підготовку, щоб бути на рівних зі своїми бійцями. Він отримав право носити чорний берет морського піхотинця.

«Я переконаний, що таким чином зможу почуватися повноправним членом цього славетного військового колективу. Девіз капеланів – «Бути завжди поруч». А це означає розділяти з воїнами своєї частини і радощі свят, і труднощі служби. Скажу, що після складання іспиту відчуття просто чудові. Відчуваєш, що ти поруч. По-справжньому поруч».

Станом на грудень 2021 року в Збройних силах України налічувалося 102 офіційно зареєстрованих капелани. Проте є ще сотні інших, які так чи інакше співпрацюють із ЗСУ на волонтерських і непостійних засадах. Правда, такий підхід толерувався лише в часи АТО/ООС. Після 24 лютого вимоги стали більш суворими і лише капелани-військовослужбовці можуть здійснювати служіння безпосередньо у зоні бойових дій.

Зрозуміло, що найбільше в ЗСУ капеланів християнських церков. Три чверті з них належать до ПЦУ. Проте це не означає, що інші конфесії зовсім не представлені. Наприклад, в ЗСУ служить вісім капеланів-мусульман. Є і посада Головного рабина ЗСУ.

«В українському капеланстві майже немає прозелітизму, коли один капелан, знайшовши прихильника іншої релігії, намагається його навернути в свою віру. У нас, капеланів-мусульман, дуже міцні взаємини з капеланами-християнами. Вірянин має право на підтримку “свого” капелана. Не один і не два рази християни запрошували мене у підрозділ для роботи з воїнами-мусульманами», – розповів капелан-імам Мурад Путилін.

Було б несправедливо не згадати, що капеланське служіння здійснюють і жінки, хоча на даний момент їх статус саме як військових капеланів у ЗСУ не надто зрозумілий. Здебільшого вони розподіляють духовне служіння з волонтерською діяльністю і спілкуються з бійцями про Бога лише в рамках спеціально призначених для того духовних бесід.

Звісно, що перебуваючи в епіцентрі бойових дій разом з бійцями, капелани не можуть не зазнавати втрат у своїх рядах. 11 березня 2022 року у Волновасі загинув капелан 53-ї механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха ігумен ПЦУ Платон Моргунов. У червні 2022 року року помер ще один священник ПЦУ, військовий капелан Михайло Гаргелюк. І це далеко не повний список.

Священник з Одеси отець Василь Вирозуб провів у ворожому полоні 70 днів. Йому довелося відчути на собі катування, яким його та побратимів піддавали російські військові та слідчі МВС РФ. А ще досвідчити силу молитви у таких скрутних обставинах.

«У фільтраційному таборі ми молилися разом: зранку, в обід та ввечері. Ми з капеланом звертались до наших військових: “Ви вже виконали всі поставлені перед вами завдання. На цей момент завдання від капеланів – повернутися додому живими та неушкодженими. Цей наказ до виконання”», – згадує отець Василь.

Українська армія стала до бою проти сильного, жорстокого і вправного ворога. Солдати б’ються на межі як фізичних, так і духовних сил. І інколи звичайна розмова про Бога і віру або спільна братня молитва є одним з тих фундаментів, який не дає зневіритися. Завдяки служінню капеланів воїни не втрачають надії у Перемогу, і в те, що Господь не покине наш народ. Увесь цивілізований світ захоплюється героїзмом воїнів Збройних сил України. І настане день, коли своє почесне місце на п’єдесталі слави займуть і їх духовні побратими.