Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 1986 року стала однією із найбільших техногенних катастроф кінця ХХ сторіччя. Вона вплинула на екологічну ситуацію не лише в східноєвропейському регіоні, але й поза його межами – 3/4 території Європи було забруднено радіоактивними елементами, 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення, близько пів мільйона з них померли від наслідків радіації. Недостатньо ефективна діяльність радянського керівництва з подолання наслідків аварії перетворила катастрофу на гуманітарну проблему та стала однією із причин розпаду СРСР.
Передісторія
Спорудження АЕС було заплановано для забезпечення електроенергією промисловості, сільського господарства, комунально-побутових потреб українських споживачів, а також дотичних до України російських теренів. Після обстеження території у Київській, Вінницькій та Житомирській областях економічно найвигіднішою виявилася земля біля села Копачі Чорнобильського району Київської області.
Будівництво Чорнобильської атомної електростанції почалося у 1970 році разом із розбудовою населеного пункту для «атомників» Прип’ять за кілька кілометрів від станції. Перший блок запустили в експлуатацію вже у 1977 році, а до середини 1984 року запустили усі реактори ЧАЕС.
Оскільки АЕС мала стати важливим об’єктом інфраструктури, за будівництвом та введенням у використання систем наглядав КДБ (Комітет державної безпеки). Вже на етапі спорудження спецслужби повідомляли радянському керівництву про «систематичні порушення» під час будівельно-монтажних робіт та недоцільне використання виробничих ресурсів. Організація контролю над виконанням робіт не була здійснена належним чином, групи робітників на будівництві були недоукомплектовані, подекуди спостерігалося розкрадання. Це помножувалося на вади атомної енергетичної галузі та економіки СРСР загалом, де було характерним постановка нереальних цілей і термінів введення в експлуатацію, самовільні відхилення від проєкту тощо.
До 1986 року на станції неодноразово спостерігалися аварійні ситуації. Дослідники стверджують, що лише впродовж 1977-1981 років на ЧАЕС сталося 29 аварійних зупинок, з них 8 – з провини персоналу, а інші – з низки технічних причин. Наприклад, у 1981 році відбулося радіоактивне забруднення ділянки санітарної зони атомної електростанції, котра мала площу 180 м2. Впродовж 1983-1985 років сталося 9 аварій та 68 відмов основного обладнання атомної електростанції. Однак станція продовжувала працювати, а питання зменшення можливої небезпеки і усунення технічних та кадрових помилок вирішувалося неефективно, іноді – просто замовчувалося.
Аварія на ЧАЕС у 1986 році
Наприкінці квітня 1986 року ЧАЕС продовжувала функціонувати в такому «звичному» режимі, працівники проводили випробування систем безпеки, однак один із таких тестів завершився трагічно. 26 квітня 1986 року після першої години ночі в приміщенні четвертого енергоблоку ЧАЕС сталися вибухи з подальшою пожежею.
Чому це відбулося? Дослідники називають низку причин аварії, але найбільш ключовими стали наступні: по-перше, реактор РВПК-1000 (Реактор великої потужності канальний) був спроєктований із порушеннями нормативних безпекових документів, по-друге, до уже наявних небезпечних особливостей реактора додався людський фактор. Дії персоналу із обслуговування систем погіршили стан недосконалої техніки та призвели до виникнення аварійної ситуації.
Внаслідок вибухів на четвертому енергоблоці була знищена активна зона реактора, зазнали руйнувань значна частина технологічного обладнання та будівельні конструкції блоку, бар’єри і системи безпеки. В навколишнє середовище потрапила велика кількість радіоактивних речовин.
Одразу після аварії відповідні служби розпочали вживати заходів – зупинили поширення пожежі (але повністю загасили лише на початку травня), на наступний день з гелікоптерів почали засипати захисні матеріали у розвал четвертого енергоблоку.
Відгук на аварію в суспільстві
Можемо стверджувати, що ліквідація наслідків аварії розпочалася вчасно. Та чи вжили усіх заходів для збереження життя і здоров’я людей? Ні. Адже спершу безпосередньо факт аварії, а згодом – її масштаби навмисне замовчувалися радянським керівництвом. Цікаво, що спецслужбами розглядався варіант диверсії з боку «капіталістичних країн» (держав Європи та Америки, які не підтримували радянську зовнішню та внутрішню політику) як причина аварії на ЧАЕС – одразу після аварії на станцію прибули працівники КДБ для висвітлення деталей. Невдовзі було розроблено «план заходів щодо розшуку агентури супротивника», дослідили настрої та біографічні дані персоналу для виявлення негативного ставлення до радянської влади тощо.
Природно, що ігнорування аварії не примусило людей забути про неї, інформація все ж поширювалася, але у викривленому вигляді. Люди, яким місцеві та державні органи влади не надали точних інструкцій з убезпечення себе та своїх близьких, знаходилися подекуди в стані підвищеної тривожності. Радянська влада, замість інформування населення, почала вживати заходи для «недопущення паніки та провокаційних чуток». Для цього ухвалили «виявляти балакунів» та проводити попереджувальні бесіди з ними. Подібна «роз’яснювальна робота» проводилася і з керівниками туристичних груп та іноземцями, які під час аварії знаходилися в Україні та робили запити в посольства своїх країн щодо уточнення ситуації.
Водночас із замовчуванням аварії, впродовж 27 квітня більше 44,5 тис. мешканців Прип’яті були «тимчасово евакуйовані» в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В місті залишилося тільки 5 тис. людей, які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт.
Вперше публічно про аварію на ЧАЕС було повідомлено лише 28 квітня в телепрограмі «Врємя». Стислий коментар був таким:
«На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Впроваджуються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія».
Дивно хіба те, що аварію не назвали «хлопком» чи «отріцатєльной работой рєактора». Після такого обережного визнання проблеми діяльність радянської влади із подолання наслідків аварії суттєво не змінилася.
Попри радіаційну небезпеку, урочистості до святкування 1 травня у Києві не відмінили. Щоправда, ухвалили скоротити час проведення демонстрації. З певними перешкодами з боку центрального союзного керівництва вдалося також організувати евакуацію дітей з міста. Такі випадки недостатнього убезпечення людей або й свідомого наражання їх на небезпеку непоодинокі.
Наслідки катастрофи
Якщо говорити мовою цифр, то наслідки аварії були наступні: до кінця літа 1986 року було евакуйовано 90 784 особи з 81 населеного пункту України. В ліквідації аварії брали участь понад 600 тис. осіб, значна частка з них так чи інакше постраждала від радіоактивного опромінення. За даними незалежних дослідників, від радіації померло 500 тис. людей. Було забруднено 2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 млн людей. Радіація поширилася на 200 тис. км2, з яких 52 тис. км2 займали сільськогосподарські землі.
Чорнобильська аварія стала своєрідною межею для свідків подій, котрі часто говорять про поділ українського часопростору на «до» та «після». Окрім значних негативних наслідків для екології та соціально-економічного становища України, катастрофа спричинила низку суспільно-політичних перетворень в країні та зміни в психологічному стані людей. Стало зрозуміло, що радянська влада не була готова поставити на перше місце життя і здоров’я населення. Посилилися антирадянські настрої, а також екологічні та національно-демократичні рухи. Неефективне реагування на аварію з боку керівництва стало однією з причин розпаду СРСР.
Після трагедії в суспільстві стала поширюватися паніка, зросла тривожність. Чим ближче до епіцентру подій жили люди, тим більше негативних психологічних явищ можна було спостерігати. Сформувалося постчорнобильське мислення, для якого характерними були сталі почуття тривоги, стурбованості, страху тощо. Зрештою, дозволю собі порівняти стан українців після аварії та після повномасштабного російського вторгнення: люди під час евакуації так само квапливо покидали житла та сподівались на тимчасовість цього явища; люди так само подекуди перебували в тривожному стані. Водночас із цим, бажання зберегти своє здоров’я та здоров’я своїх дітей, прагнення захистити свої права та свободи стали потужним поштовхом до підвищення рівня громадянської та національної свідомості.
Ядерний тероризм рф у ХХІ сторіччі
Історія про безвідповідальність східного сусіда повторилася через тридцять років. Після повномасштабного російського вторгнення Україна знову опинилася під загрозою ядерного забруднення. Науковці, журналісти та інші фахівці справедливо називають дії російського агресора ядерним тероризмом.
Чорнобильська АЕС вже 24 лютого була окупована російською армією, внаслідок дій якої станція неодноразово наражалася на небезпеку, разом із персоналом станції, службовцями Нацгвардії та працівниками Державної служби України з надзвичайних ситуацій. На початку березня 2022 року під обстріли потрапила дослідницька ядерна установка «Джерело нейтронів», яка розташована на майданчику Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут». З 4 березня триває окупація російськими військами Запорізької АЕС. Відтоді представники рф постійно обстрілюють станцію, знищують її інфраструктуру, проводять вибухові роботи неподалік, катують та вбивають працівників ЗАЕС.
Передумови та наслідки Чорнобильської катастрофи, факти ядерного тероризму російської армії вкотре засвідчують про тяглість традицій кремлівського керівництва, для яких власні амбіції були і є важливішими за безпеку людей, довкілля та загалом екологічної системи на Землі. В цілому аварія на ЧАЕС змусила людство звернути увагу на важливість відповідального ставлення до використання атомної енергії. Наслідки ж катастрофи ще довго долатимуться нашими нащадками.
- Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС // УІНП. URL: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-richnyci-avariyi-na-chornobylskiy-aes
- Історія ЧАЕС. Будівництво та експлуатація // Сайт Чорнобильської АЕС. URL: https://chnpp.gov.ua/ua/about/history-of-the-chnpp-2/chnpp-construction
- Кушнір Л. Чорнобиль для мене – як жива рана // Україна молода. URL: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1871/369/66512/
- Чорнобильське досьє КҐБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період: збірник документів про катастрофу на Чорнобильській АЕС / Відп. ред. В. Смолій. ‒ К., 2019. ‒ 1200 с.