Які скарби росія вкрала в України? – Наталя Кушнірук

Наталя Кушнірук

Культурологиня, авторка публічних лекцій. Активно досліджує сучасне мистецтво, український авангард та мистецтво італійського Проторенесансу.

Розділ статті: Мистецтво

За всю спільну українсько-російську історію росіяни завжди крали в нас дорогоцінності.

Чому вони це роблять? Та тому, що колекції російських музеїв будуть дуже скупими без українських скарбів. Право володіти нашими коштовностями для них є автоматичним правом посягати на нашу державність, історію та ідентичність. Ким буде росія, якщо з їхніх музеїв забрати все, що належить Україні?

Вперше це трапилося ще 1169 року, коли сумнозвісний онук Володимира Мономаха Андрій Боголюбський потайки викрав роботу візантійських майстрів – ікону Богородиці Елеусу, а потім спалив Вишгород і Київ. Тоді він перевіз її до Володимира, де проголосив себе великим князем. Як би росіяни не кричали про те, що це їхня національна святиня, вона ж насправді була передана у 1131 році Константинопольським патріархом Київському князю Мстиславу – сину Володимира Мономаха. Це перший приклад того, що РПЦ з самого початку тримається на крадіжках та брехні. Сьогодні унікальна ікона знаходиться в Третьяковській галереї.

Що ще з шедеврів княжого Києва зберігається сьогодні в Третьяковській галереї?

Дві ікони Алімпія Печерського «Богородиця Велика Панагія» (Всесвята) та «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм», про які згадується в Києво-Печерському патерику. А ще Алімпій, ймовірно, був учасником розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври, який комуністи підірвали у 1944 році. А ще є припущення, що він виконував розписи для Михайлівського Золотоверхого собору, який теж зруйнували більшовики у 1934-1937 рр.. Перед тим, як підірвати його, мистецтвознавцям та реставраторам дозволили зняти деякі мозаїки та фрески зі стін. Правда, на це дали всього 9 місяців, а потім їх безповоротно вивезли в росію «на виставку». Ця «виставка», схоже, триває і дотепер. Таким чином до Третьяковської галереї потрапила мозаїка Дмитрія Солунського, верхня частина фрески пророка Самуїла, а також барельєф із зображенням святих воїнів-вершників. Упродовж 2001-2004 років одинадцять фрагментів оригінальних фресок Михайлівського собору з Ермітажу вдалося повернути Україні.

Ще з князівської доби росіяни не хочуть повертати нам знаменитий золотий медальйон Володимира Мономаха. Його знайшли ще у 1821 р. біля села Білоуса на Чернігівщині. Тоді ж його відправили до колекції Ермітажу, а у 1930 р. передали до російського музею в Петербурзі.

Що сьогодні з українських скарбів можна побачити в петербурзькому Ермітажі?

Однією з перших викрадених росією в України пам’яток був Мельгунівський скарб з Литої могили, що поблизу сучасного Кропивницького. Ще у 1763 р. після розкопок Олексієм Мельгуновим унікальну знахідку перемістили до петербурзької кунсткамери, а звідти – до Ермітажу. У 1932 р. деякі речі звідти вдалося повернути до Харківського музею, проте під час Другої світової війни він звідти зник.

Чим унікальна ця знахідка? 2019-го року експедиція Інституту археології НАН України дослідила, що курган, в якому була знайдена пам’ятка, був зведений фракійцями, які були представниками однієї з гальштатських культур. Це були попередники скіфів і проживали вони на цій території ще у VIII ст. до н.е. Найцікавішим трофеєм зі скарбу стала кам’яна скриня, де були збережені такі артефакти, як золота діадема, залізний акінак з окутим золотим руків’ям, який вкладався у дерев’яні піхви, прикрашені золотом та зображеннями фантастичних тварин, срібні елементи від ассирійського палацового табурету, 17 масивних золотих орнітоморфних та зооморфних платівок, застібка із бронзи із закінченнями у вигляді голів левів, 40 наконечників стріл.

Також з цього регіону до Ермітажу потрапила унікальна річ фракійської роботи – срібний ріг з позолотою «Кропив’янський ритон» IV ст. до н.е. Знайдений він був ще в 1746 році. Це була посудина у формі рогу з передньою частиною у вигляді коня. Мабуть, її використовували для ритуальних дій.

У 1912 році біля села Мала Перещепинка на Полтавщині був знайдений скарб, що вміщував 17 золотих та 19 срібних посудин, 69 візантійських монет, елементи спорядження коня, меч, прикраси візантійського, іранського та кочівницького походження. Тоді археологи датували скарб V-VII ст. Загалом дорогоцінних предметів було знайдено аж на понад 70 кілограмів! На місце знахідки одразу приїхав Микола Макаренко, який був представником археологічної комісії та працівником Ермітажу. За наказом імператора Миколи ІІ скарб був перевезений у Петербург і після детального дослідження археологічною комісією був виставлений в експозиції Ермітажу.

Дослідники вважають, що це були не випадково знайдені ювелірні вироби, а ціле поховання знатної особи, що проживала на території сучасної нам Полтавщини. Оскільки були знайдені золотий скіпетр, золоті перстні з монограмами правителів Великої Булгарії, що базувалась на територіях сучасної степової частини України – ханів Курбата та Органа. Більшість науковців сьогодні вважають, що це було поховання хана Курбата, який загинув близько 665 р.

Каталоги колекцій Ермітажу – чи не єдине джерело, звідки можна дізнатися про цей скарб. На жаль, про повернення його додому наразі мова не йде.

Ще в Ермітажі зберігається унікальна золота медаль князя Василя-Костянтина Острозького, яка була вивезена  ще у ХІХ столітті. Правда, то була певна схема, за якою росія грабувала українські церкви та монастирі.

Яка передісторія викрадення скарбу?

На початку ХVIII ст. цар Петро І веде постійні війни і йому потрібні на це кошти, тому він дає вказівку зібрати з українських церков та монастирів все срібло та золото. Дивним чином скарбниця Києво-Печерської лаври згорає і ченці жаліються царю, що ні срібла, ні золота у них вже немає. Але золото все-таки потрапляє до росії. В другій половині ХІХ ст. в Успенській церкві Києво-Печерської лаври проводяться реставраційні роботи. Майстри розбили одну із замурованих ніш і виявили в ній бочки із золотом та сріблом. Там було більше, ніж 300 кг срібних монет і медалей та більше, ніж 30 кг золотих. Серед них була і унікальна медаль князя Василя-Костянтина Острозького, яка існує тільки в одному екземплярі. Це був вотивний подарунок князя для Києво-Печерського монастиря, фундатором якого він був. Після знахідки скарбу до Києва приїжджає директор Ермітажу Олексій Марков. Він встановлює ціну, за яку хоче офіційно купити скарби. Тоді бере на це позику в імперському банку і забирає бочки із золотом та сріблом до Петербургу. Там, опрацьовуючи матеріал, знаходить декілька дублікатів, які продає на аукціоні в Амстердамі. За це отримав таку ж суму, за яку купив весь скарб, і повертає позику банку. Таким чином Україна вже не може претендувати на ці скарби, тому що вони були офіційно продані росії за мізерну суму. Це була одна із схем, яким чином предмети національного значення потрапляли до російських колекцій.

Інша схема була організована з вивозом цінностей до виставок у Москву та Петербург. Одним із тих, завдяки кому було дозволено такі грабунки, був Адріан Прахов. Він збирав цінності по всій Україні та вивозив їх на археологічні виставки у Москву. Назад же поверталися далеко не всі предмети. Найцінніші з них залишалися в музеях росії.

Такими експонатами були унікальні п’ятисвічники, які князь Василь-Костянтин Острозький замовляв у ґданського ливарника Луки Фріделянта. Прахов знайшов їх в одній із церков міста Дубно Рівненської області. Після археологічного з’їзду Прахов вирішив не повертати п’ятисвічники на Волинь, а залишив собі. Збереглася навіть картина авторства В. Васнецова, на якій донька Прахова сидить на фоні одного з п’ятисвічників. До речі, сьогодні вона теж знаходиться в Третьяковці. Правда, пізніше братство імені князів Острозьких розпочало судову тяганину з Праховим і він змушений був повернути підсвічники до Острога.

Під час поїздок в експедиції Прахов фотографував все найцінніше, що було йому доступне в архівах, монастирях та церквах. Володимир-Волинське церковно-археологічне братство навіть замовило Прахову виготовлення альбому із зображенням унікальних предметів, що походять з Волині. Цей альбом був подарований російському імператору.  Сьогодні альбом знаходиться в колекції музею Метрополітен в Нью-Йорку. Його оцифровані сторінки викладені у вільний доступ на сайті музею. Там є предмети, місцезнаходження яких нам невідоме, як, наприклад, Дерманське Євангеліє, подароване князем Костянтином Івановичем Острозьким Дерманському монастирю в 1507 році одразу після звільнення князя з московського полону. Також в альбомі є зображення однієї з частин чаші князя Володимира Великого, яка зберігалася в колекції Новомалинського замку.

А які дорогоцінності росіяни викрали з Києво-Печерської лаври?

У 2020 році археолог Тимур Бобровський у себе на Facebook сторінці написав допис, що йому вдалося ідентифікувати 57 коштовних предметів, які походили переважно з ризниць Успенського собору Києво-Печерської лаври та Софійського собору. У 1930-х роках ці речі були вивезені більшовиками і вважалися безповоротно втраченими.

І де ж він знайшов такий скарб – в оцифрованих каталогах на сайті державного історичного музею в Москві, що знаходиться прямо на Красній площі! Тоді ж Тимур Бобровський порівняв їх з фотографіями, опублікованими раніше в каталозі «Втрачені скарби лаврського музею» Григорієм Полюшком. Найцікавіше те, що зі 119 предметів, наведених у каталозі за даними 1930-х років йому вдалося ідентифікувати аж 57 «київських» дорогоцінностей, які раніше вважалися втраченими.

Серед цих предметів особливо цінною була панагія князя Костянтина Івановича Острозького. З книги Василя  Ульяновського дізнаємося, що Костянтин Іванович подарував монастирю Києво-Печерської лаври панагію, оправлену в золото. Вона складається з великого синього сапфіру, на якому було вирізьблене зображення Спаса-Вседержителя на троні, обрамлене десятьма діамантами, 20 рубінами, 6 гранатами, 12 смарагдами. Панагія увінчується срібною коронкою, яка в свою чергу, усипана дорогоцінним камінням, а знизу має три підвіски із сапфіру. Микола Бендюк вказує, що стилістично панагія має вже маньєристичні риси, але у зображенні Спаса-Вседержителя на троні прочитується ще візантійська традиція.

До речі, тут же, в державному історичному музеї в Москві можна побачити скарб ХІІ ст. з Десятинної церкви у Києві. Серед дорогоцінних предметів тут є скроневі прикраси, колти, медальйони із зображеннями святих, шийні гривни, браслети, перстні, сережки тощо. Можливо, ці речі були вивезені до росії після розграбування Києва Андрієм Боголюбським 1169 року. Можливо, це були речі людей, які ховалися в Десятинній церкві під час монгольської навали, і вони були вивезені вже після 1240 року.

Також в експозиції цього ж державного історичного музею в Москві зберігається унікальна водосвятна чаша Богдана Хмельницького. Виготовлена вона була у Лейпцигу зі срібла, зверху покрита позолотою. На чаші зображений герб Війська Запорізького, ініціали Богдана Хмельницького та рослинні мотиви. Як вона потрапила до росії? Очевидно, на зламі ХІХ і ХХ століть хтось з київських антикварників продав її комусь із московських колекціонерів.

А що сталося з найбільшими колекціями картин Києва – Терещенків та Ханенків, коли прийшли більшовики?

Під час Першої світової війни через можливу окупацію Києва німцями велику частину колекції Терещенків вивезли до Петербурга, а вже у 1918 році до російського державного музею потрапили більше, ніж 50 картин та понад 5 тис. малюнків. Те, що залишилося в Києві, було розграбоване більшовиками у січні 1919 року. Уся ця неймовірна колекція заповідалася художньому училищу, яким мала стати рисувальна школа М. Мурашка.

Страшно собі навіть уявити, скільки картин було знищено! Очевидно, що там можна було побачити багатьох знаменитих художників попередніх епох.

Стосовно колекції Ханенків, то вона залишилася в Києві завдяки тому, що Богдан Ханенко вирішив подарувати своє зібрання місту за умови, що музей матиме його ім’я. Коли картини були націоналізовані радянською владою, ця умова виконана не була.

Звісно ж, без крадіжок не обійшлося і тут. За вказівкою Сталіна шедеври конфісковували і продавали за кордон. Таким чином був вивезений диптих Лукаса Кранаха Старшого «Адам і Єва» (1528 р.). Сьогодні він знаходиться у колекції Нортона Саймона у США і мистецтвознавці оцінюють його у 20 млн. доларів. Осіли в петербурзьких колекціях і позолочена чаша з козерогами VII ст. та водолій із бронзи XIII ст. перського походження.

І це мова лише про столичні найбільші колекції картин. А скільки ще більшовики розграбували замків, палаців та інших маєтків з багатими колекціями в інших регіонах за час окупації радянською владою, в часи Першої та Другої світових воєн?

У 2023 році з історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила», що знаходиться в тимчасово окупованій Запорізькій області, росіяни вивезли 120 археологічних артефактів нібито на виставку до музею «Херсонес Таврійський» в Криму. Зрозуміло, що це було зроблено, щоб вкрасти у нас пам’ятки світового значення. З часів палеоліту до середньовіччя (20-16 тисячоліття до н.е. – 11-13 століття н.е.) це місце слугувало людям капищем, де здійснювалися язичницькі обряди. Стародавні люди тут залишили тисячі петрогліфів.

Із самого Херсонесу окупанти вивозять дорогоцінні артефакти візантійського періоду нібито на виставку до великого Новгорода «Золото Візантії». Швидше за все, найбільші скарби з кримських міст вони повивозили до росії ще у 2014 році після окупації півострова.

Схожі процеси відбуваються і з Бердянським художнім музеєм – одним із унікальніших музеїв півдня України. Не дивно, що росіяни поспішають вивезти найбільш цінні картини, серед яких є роботи І. Айвазовського, О. Бенуа, А. Куїнджі, О. Саврасова, Б. Кустодієва, І. Крамського та інших. Основа Бердянського художнього музею – це колекція Ісаака Бродського.

Загалом можна назвати ще багато скарбів, які росія вкрала в України. Лише в 1922 р. росіяни вивезли 200 тисяч дорогоцінностей, 45 тон срібла, 50 кг золота, 1397 каратів дорогоцінних каменів. Під час Голодомору більшовики створили в Україні спецмагазини «Торгсин», де за безцінь скуповували коштовності і продавали хліб. Тільки за часів СРСР Україна втратила понад 700 історичних колекцій, а що вже казати за всі попередні періоди.

Нам сьогодні як ніколи потрібно працювати над обізнаністю українців про те, що належить насправді нам і що потрібно обов’язково повернути. Чи вдасться це найближчим часом? Мабуть, ні. Проте, справа з поверненням «скіфського золота» з Нідерландів до України дає надію на те, що невдовзі ми зможемо повернути якщо не все, то хоча б більшість з того, що по праву належить нам.