До мене звернулися земляки з проханням розмістити цей текст. Він важливий і болючий. А ще перегукується з учорашньою заявою голови Херсонської ОВА Прокудіна про мою рідну Асканію, зокрема про заповідник, я зараз краще процитую.
«Вони його знищують. Останнє, що я чув, – вони вивозять тварин до Криму і до Росії. Тобто, можна сказати, що заповідника більше немає. Пограбували вони його капітально».
І, звісно, це понеслося по всіх ресурсах.
Та, на щастя, цю заяву про «не існує» прокоментував очільник заповідника Віктор Шаповал, якщо коротко: «Це не доконаний факт».
Від себе мушу нагадати про коректність висловлювань. Зоопарк – розграблений.
Окупанти їли тварин, полювали на них, а потім уже два роки вивозять до Криму.
Але заповідник – це ж не лише зоопарк. Заповідна біосферна зона – це понад 33 тисячі гектарів, де зберігались унікальні види рослин і тварин. За час окупації вигоріло від пожеж понад 7 тисяч гектарів, зазначив Шаповал. Але заповідник – існує! – попри значні збитки.
А далі про нещодавню трагедію в передмісті Херсона.
10 серпня 2024 року Херсон прокинувся не через схід сонця, а через нестерпний сморід. Вночі та вранці рашисти обстріляли всі поля навколо Херсона. Суха трава спалахнула, як сірник, і почалася масштабна пожежа. Палало все навкруги.
Повітря у місті стало нестерпно важким, небо затягло чорним димом. Було не зрозуміло, вечір чи ранок, день чи ніч. Близько десятої години ранку дихати вже було неможливо. Містяни закривали вікна та двері.
Владці відразу ж випустили сюжет про те, що ДСНС працює, але постійні обстріли та дуже великі масштаби пожежі гальмують процес гасіння.
То були дуже довгі тяжкі години. Пожежні підрозділи працювали без передиху. Місто спорожніло, обезлюдніло. Херсонці ховалися по домівках, ховали, як могли, тварин.
Це жахіття я запам’ятаю на все життя. Мені не зрозуміло, як «людина» може чинити таке. Це було «изощренное преступление», до якого можуть додуматися тільки справжні лиходіїї, садисти. Українською мовою це словосполучення перекладається як «витончений злочин» і, як на мене, несе дещо іншу тональність. Бо ми справді різні у всьому. Тільки уявіть собі, якийсь збочений рашистський розум планував ці чергові масові тортури для херсонців. Вичікував, коли у нас вже висохне трава на численних родючих полях поруч із Херсоном. Обстріляв і підпалив…
На другий день, коли нарешті все вигоріло, повітря стало трохи прозорішим, я наважилася вийти на вулицю зі своїм песиком. Коли ми прийшли до поля, побачили страшну картину: поля, які ще позавчора були осередком життя багатьох тварин, жуків, змій та птахів (вони всі згоріли живцем), стояли чорні, як сама смерть. А у небі, над своїми тліючими домівками кружляли сотні журавлів. Вони кричали.
Сусіди розповіли, що ці птахи кружляють вже другий день поспіль. Знесилені, вони сідали край поля, відпочивали і знову здіймалися в небо, але нікуди геть не летіли. Бідні птахи, їм невтямки, що через рашиських нелюдів у них більше немає домівки.
Сірий журавель – рідкісний птах, який охороняється міжнародними конвенціями, занесений до Червоної книги України. Де ж численні обурення міжнародних організацій щодо чергового страшного злочину рашистів?
Понівечена, чорна земля, спустошення, згорілі живцем тварини, розірвані гранатами люди, знищені цілі родини, села, міста – ось що залишає “руській мір”.
Але я вірю, що оживуть і ці поля, і наші випалені мрії та сподівання. І ніяким рашистам цього не змінити.
Ірина Ковальчук, Херсон