Ми часто чуємо, що ООН — це єдине місце на Землі, де всі нації світу можуть зібратися разом, обговорити проблеми людства та спробувати знайти спільні рішення. Однак, чи працює це так насправді?
Що таке ООН?
Організація Об’єднаних Націй (ООН) — це найбільша міжнародна організація, яка сьогодні об’єднує 193 держави-члени та Ватикан з Палестиною, які є неповноцінними учасниками зі статусом спостерігачів. Діяльність організації керується цілями та принципами, викладеними в її засновницькому Статуті (UN Charter). Згідно зі Статутом, мета організації — підтримувати міжнародний мир та безпеку.
Створення ООН — правонаступниці Ліги Націй
Створення ООН було безпосередньо пов’язане з бажанням уникнути повторення глобальних воєнних конфліктів, передусім таких, як Перша та Друга світові війни. Саме руйнівні наслідки цих конфліктів і стали основою передумовою появи організації, яка була заснована як наступниця Ліги Націй, яка була створена після Першої світової війни. Ліга Націй, попри свої намагання підтримувати світовий порядок, не змогла впоратись з агресією з боку Німеччини, Італії та Японії та запобігти Другій світовій війні.
Протягом Другої світової війни основними союзниками у боротьбі проти нацистської Німеччини та фашистських держав стали Сполучені Штати, Велика Британія та Радянський Союз. Саме президент США, Франклін Рузвельт, ввів поняття: «Організації Обʼєднаних Націй», яке в 1942 році було використано в Декларації Обʼєднаних Націй. Вже 25 квітня 1945 року велика четвірка у вигляді США, Радянського Союзу, Китаю та Великої Британії ініціює конференцію в Сан-Франциско, учасниками якої стали близько 50 держав, при, тому що світ у той час налічував 74 визнаних суверенних держав. Однак, не всі держави змогли доєднатися — багато країн отримали незалежність нещодавно, або ще не отримали міжнародного визнання. Прикладом такої держави є Польща, яка доєдналася вже пізніше, і стала 51 членом організації.
Основною метою проголосили підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин між країнами, а також співпрацю в галузі економічного, соціального та культурного розвитку.
Система ООН — як працює організація?
ООН нараховує 6 основних інституцій: Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, Секретаріат, Економічна Соціальна Рада, Рада з Опіки ООН та Міжнародний суд.
Генеральна Асамблея є головним дорадчим, директивним і представницьким органом ООН. Вона приймає ключові рішення з питань миру, безпеки та бюджетні питання. Рада Безпеки відповідає за підтримання міжнародного миру та безпеки й складається з 15 членів (5 постійних і 10 непостійних). Рада може накладати санкції, рекомендувати мирне врегулювання спорів або санкціонувати застосування сили. Великим державам (п’ятірці постійних членів — ядерних держав) було надано право вето в Раді Безпеки, щоб мінімізувати вірогідність виходу цих країн з ООН з метою захисту своїх інтересів.
Рада з опіки ООН спочатку мала на меті нагляд за переходом підопічних територій до самоврядування або незалежності, але припинила свою діяльність у 1994 році після того, як усі підопічні території здобули незалежність. Тепер вона збирається лише тоді, коли цього вимагає її власне рішення або рішення інших органів ООН.
Міжнародний суд ООН є головним судовим органом ООН. Він вирішує правові спори між державами та надає консультативні висновки з правових питань, переданих уповноваженими органами та спеціалізованими установами ООН.
Секретаріат ООН є адміністративним органом, що забезпечує виконання рішень ООН і підтримує роботу інших органів. Він координує щоденну діяльність ООН, займаючись питаннями миру, безпеки, прав людини та розвитку на міжнародному рівні.
ЕКОСОР координує рекомендації та служить центральним форумом для обговорення з економічних, соціальних та екологічних питань. Вона здійснює нагляд за економічною діяльністю ООН та її спеціалізованих установ. Саме на цю організацію припадає 70% всього бюджету ООН, що підкреслює вагомість ЕКОСОР в організації.
Бюджет організації формується на основі обов’язкових внесків держав-членів, які вираховуються на основі «шкали внесків» — можливості держави платити залежно від різних факторів. Таким чином, економічно розвинені країни сплачують більше ніж ті, що розвиваються. Прикладом є США, які вносять приблизно 22% до бюджету ООН. Крім цього, існують також добровільні внески не тільки від держав-членів організації, а й від приватних організацій. Розподіл бюджету здійснюється відповідно до пріоритетів Організації. Для миротворчих операцій існує окремий бюджет, який більшою мірою формують члени РБ.
Розквіт та занепад Організації
Після завершення Другої світової війни Організація Об’єднаних Націй створює новий світовий порядок, в основу якого покладає систему колективної безпеки — механізм, який забезпечує співпрацю між державами задля підтримки миру. В 1948 році ООН створює першу у світі загальну Декларацію прав людини, порушення якої з моменту затвердження ставало порушенням міжнародного права.
У 1960 році миротворчі сили ООН зайшли в Конго з метою надання допомоги державі у вигнанні незаконно дислокованих військ Бельгії, які відмовились визнавати незалежність Республіки. Організація підтримувала деколонізацію африканських країн та забезпечувала гуманітарну допомогу, заснувавши кілька спеціалізованих агенцій (наприклад Всесвітня організація охорони здоров’я). В 1999 році ООН вдалось провести успішну миротворчу місію в Східному Тиморі, де після проголошення незалежності розпочались бунти та нова криза. ООН змогли повернути під контроль територію та розпочали постачання гуманітарної допомоги, вже 2002 року країна була проголошена незалежною офіційно.
Загалом, саме період холодної війни, 1940-90 роки, прийнято вважати розквітом організації, адже попри постійну геополітичну напруженість та нападки зі сторони СРСР, організації вдавалось підтримувати відносний баланс сил і конфлікт так і не перейшов в стадію «відкритого».
Початок занепаду часто повʼязують з невдалими миротворчими місіями 1990-х років у Руанді, де організація не змогла запобігти масового геноциду корінного населення — тутсі, та Боснії, де відбулось масове вбивство тисячі мусульман.
Через неспроможність оперативно та ефективно врегулювати конфлікти Організація переходить в стан затяжної кризи. Керівників засуджують, погане управління сильно вдаряє по авторитету ООН, яка донедавна показувала певні успіхи. Паралельно з цим, на міжнародній арені зʼявляються нові лідери — Індія та Бразилія, які мають тенденцію голосувати проти американських інтересів, що в перспективі уповільнює роботу Ради Безпеки.
19 серпня 2003 року в результаті вибуху в штаб-квартирі ООН у Багдаді гине бразильський дипломат Серджіо Вієйра Мелло, який обіймав посаду Спеціального представника ООН в Іраку. Вразливість Організації стала очевидною для всього світу.
Початок 21 століття приніс купу викликів організації: від складних конфліктів до зростання впливу нових країн. У 2020 році Генсек ООН визнав, що місія в Конго не досягла своїх цілей. До невдач організації відносять і неспроможність зарадити гуманітарній кризі в Ємені, і затяжний арабо-ізраїльський конфлікт.
Рада безпеки та реформування ООН
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року питання ефективності Організації Обʼєднаних Націй, а слідом і негайного її реформування стали як ніколи актуальними. Рада Безпеки, як одна з основних інституцій ООН, буквально опинилась в пастці власного принципу «одностайності» голосів та не змогла ефективно вирішити глобальний конфлікт.
Першочергово, під реформуванням Ради Безпеки часто бачать розширення членського складу та створення рівного представництва для всіх народів. Однак, це навряд чи докорінно вплине на ситуацію, адже всі постійні члени продовжать використовувати право вето. Надання більшості країн постійного членства може створити додаткові труднощі щодо ухвалення рішень. Враховуючи це, слід розглядати можливість консенсусу трьох постійних держав-членів з пʼяти для подолання протиріч. З огляду на присутність в РБ ООН Китаю та Росії, такий метод може дійсно підвищити ефективність організації.
У сучасному світі значну увагу слід приділяти й швидкому реагуванню на конфлікти. Адже в більшості випадків успіх миротворчої операції залежить від швидкості її розгортання. Для цього організації слід запровадити нові сталі механізми, які б допомагали оперативно реагувати на будь-які загрози миру.
Україна в ООН
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН. Протягом всього існування організації, Україна змогла неодноразово потрапити до Ради Безпеки ООН, брала участь в миротворчих місіях та долучилася до формування основоположних документів Організації.
У контексті розгляду діяльності України в ООН, слід згадати видатного дипломата та постійного представника ООН в 1994-1997 Анатолія Зленко. З 1991 року з уламків радянської системи він разом з іншими дипломатами почали формувати національну дипломатію, основу для того, що ми маємо зараз. Зленко збирав поряд з собою найкращих, серед його колег: Борис Тарасюк і Володимир Огризко.
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї. Саме 52-а сесія ГА ООН увійшла в історію як «сесія реформ» та ухвалила всеосяжну програму оновлення Організації. Удовенко активно пропагував ідеї реформації організації. У своїх поглядах активно відстоював незалежність та субʼєктність України тоді, коли більшість ще не відокремлювали її від СРСР.
Попри агресію з боку РФ, Україна приділяє особливу увагу діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки. З 2014 року основним пріоритетом держави в Раді Безпеки є інформування держав-членів щодо російської агресії на території України та притягнення Росії до міжнародної відповідальності. В 2017 році була ухвалена ініційована Україною резолюція РБ ООН щодо захисту критичної інфраструктури від терористичних загроз.
Після початку повномасштабної війни, Україна змогла мобілізувати підтримку 140 країн, які закликали Росію до припинення агресії. ООН також надає гуманітарну допомогу через спеціалізовані установи, а Міжнародний суд формує ордери на арешт за воєнні злочини, здійснені в України. Однак, дійсно глобальні резолюції блокуються Росією в РБ через право вето. Російсько-українська війна робить нашу країну ініціатором змін та реформ організації, адже саме вона потерпає від агресії з боку члену Ради Безпеки, який за допомогою права-вето робить неможливим прийняття резолюції на підтримку України.