Феномен Марії Примаченко. Художниця, що зупинила час – Сергій Прудивус

Сергій Прудивус

Магістр історії, старший науковий співробітник ЛММК П. Г. Тичини в м. Києві

Розділ статті: Мистецтво

12 січня 2025 року виповнюється не багато і  не мало – 115 років з дня народження української мисткині, яку по-праву можна вважати однією з найвідоміших «художниць в хустині» – Марії Примаченко. Її ім’я  поряд з Катериною Білокур та  Поліною Ралко очолює рейтинг вітчизняних творців художнього наїву та є буквально його обличчям.  Творчий доробок  Марії Оксентіївни вражає: як кількістю, естетикою, так і сенсами, що вирізняють його з-поміж інших робіт цього жанру.  Про особливий стиль та світобачення  мисткині  сказано багато.  Зупинимося детальніше на Примачеко як соціо-культурному феномені.

Примітивізм як жанр мистецтва набув свого поширення в Європі в кінці ХІХ – на  початку  ХХ століття. Його основною ознакою є навмисне, свідоме ігнорування  академічних художніх засобів.  Стилістика примітивізму передбачає спрощення  форм, відсутність повітряної перспективи, використання чистих кольорів. Епоха модернізму спонукала митців до пошуку альтернативи академічному мистецтву. Їх приваблювала відсутність умовностей, спонтанність, експресія, властиві для народної творчості. Однак  наївне мистецтво не тотожне примітивізму. Воно існувало поряд з професійним ще з давнини.

В час, коли французькі митці визнали рівною собі «наївну» творчість художника-самоука Анрі Руссо, в родині українського теслі Оксентія Примаченка народилася донька Марія. Пройдуть  десятиліття, доки її творчість стане відомою широкому загалу. Яким  чином  в радянській дійсності, уярмленій соцреалізмом, художниці вдалося зберегти самобутність творчого бачення?

Як і західноєвропейські модерністи, попри кричущу відмінність сутностей, комуністична влада прагнула протиставити себе «буржуазному» та аристократичному мистецтву. З середини 20-х років єдиний «правильний» метод відображення реальності розпочав поширюватися з літератури на галузі образотворчого мистецтва. (До речі, основним антагоністом соцреалізму були саме модерністські течії). Тоді ж відбулося звернення до народу, народної творчості та «класовоправильних» митців. Наївне мистецтво в частині художнього вираження стало чи не єдиною легальною як на 30-ті роки  альтернативою соцреалізму.

Марія Примаченко була якраз такою: талановитою, невченою і бідною. Розпочинала художниця з розпису медяників, весільного тіста, якими прославилася у селі. Натхненна народними вишивками, килимарством, старовинними тканинами, які могла розглядати  годинами, молода  майстриня розписувала селянські  хати синім каоліном, виконувала замовлення в сусідніх  селах. Цим вона й звернула на себе увагу влади. 

Марія Оксентіївна так і не здобула загальної освіти. У семирічному віці захворіла на поліомієліт. Через важку хворобу мала за плечами всього 4 класи. При спілкуванні художниця вживала переважно розмовну мову, а на письмі не використовувала розділових знаків. Знову парадокс:  невже в часи тотального «лікбезу» та боротьби за грамотність всесвітньовідому художницю не могли навчити елементарному? Хвалити Бога, талант мисткині з народу не залишив  байдужим творчих людей,  і Примаченко змогла навчитися азам художнього мистецтва в київській Школі народних майстрів.  Апофеозом визнання художниці став 1937 рік – Міжнародна виставка в Парижі. Після цього роботи пані Марії стали популярними, їх купували музеї.

Друга хвиля творчого піднесення припала на 1950-1960 роки.  Тоді  майстринею було написано ряд художніх серій. У 1966 році Марія Примаченко стала  лавреаткою Шевченківської премії. Свідчення тих часів – невеликий комплект поліграфічних листівок з роботами мисткині. Один з екземплярів  цього видання Марія Оксентіївна подарувала українському поету Павлу Тичині. Дарчий напис відображає щирість та народну простоту, відсутність вітійста, притаманного інтелігенції: «Дарю. Желаю щастя». Цікаво, що серед меморіальних речей Тичини, які зберігаються в його квартирі-музеї, є кілька різних наборів листівок-репродукцій Марії Примаченко. Потім будуть ще нагороди з москви, велика персональна  виставка у Києві в 1973 році та звання Народної художниці України (1988).

Найвпізнаванішими роботами Марії Примаченко є її звірі. Створені на світанку творчої кар’єри «Зелений  слон» та «Чорна мавпа» (1936) за стилем мало відрізняються від «Захотів слоник бути  моряком» (1976)  та «Новий звір у квітки забіг» (1986). Чому ці фантастичні тварини є такими  особливими? Тому, що вони наділені характером та рисами людей, які оточували художницю.  З першого погляду на роботу «Дика видра пташку схопила» (1987) у вічі одразу впадає почервоніле обличчя розгніваної жінки, обрамлене  чи то хустиною, чи  шарфом. Молодиця ревно відстоює колгоспне добро або веде жваву «дискусію» на сільському базарі. «Дика видра», – так і лунає в просторі.

Незважаючи на славу, Марія Оксентіївна залишилася мешкати в рідному селі. Там і завершилося її земне скитання у 1998 році.

Щоб зрозуміти феномен Марії Примаченко не слід обмежуватися лише життєвим  шляхом  художниці. Справжні сенси її творчості, приховані під  естетикою й простотою сюжету,  яскраво проявилися вже в незалежній Україні.  

Один з перших українських підручників – читанка-буквар «Материнка», виданий з ініціативи української діаспори в США у 1992 році, був оформлений у стилі робіт Марії Примаченко.  Художниця-ілюстраторка Зінаїда Васіна, тяжіючи до етномотивів на противагу радянським наративам у дитячих підручниках, за референс обрала саме творчість Примаченко. 

Повторне прочитання легенди українського наїву розпочалося в 2016 році, коли компанія  Art Nation створила бренд Prima Maria. Як зазначає продюсер компанії Едуард Ахрамович, менше ніж за рік бренд здобув довіру серед великих гравців українського ринку. Так, компанії “Епіцентр” та Eva створили свої товари з персонажами Марії Примаченко, компанія “Агромат” випустила керамічну плитку з брендом Prima Maria, а мережа магазинів “ВіВат” розповсюджувала канцелярію, оздоблену за мотивами творчості  художниці.  Новий 2018 рік  Київ зустрів з арт-інсталяціями «фантастичних звірів» на Подолі; українські дизайнери використали елементи робіт  мисткині в своїх колекціях одягу. В 2021 році  український медіапростір побачив  мультсеріал «Дивосвіт», де головним  героєм був лев з роботи «Звір гуляє».

Повномасштабне російське вторгнення не призвело до зменшення популярності мистецтва щастя Примаченко. Весь світ облетіла звістка про те, як рашисти під час наступу на Київ у 2022 році вщент знищили  Іванківський історико-краєзнавчий музей, де зберігалося 25 робіт художниці. Декілька з них вдалося врятувати місцевим жителям, та деякі роботи втрачено назавжди.

В серпні 2022  року Благодійний фонд Сергія Притули на аукціоні продав картину Марії Примаченко «Квіти виросли біля четвертого блока», яку передали з власної колекції Ігор Понамарчук та Дар’я Добріян. Сума виручки тоді склала 500 тисяч доларів, за які було придбано 125 бусів для Сил Оборони.

В липні 2023 року в Українському домі відбулася грандіозна виставка «Марія малює», на якій експонувалося 100 робіт  художниці з приватної колекції київського мистецтвознавця Едуарда Димшиця. Восени того ж року твори Марії Примаченко вперше експонувалися в США. В Українському музеї в Нью-Йорку були представлені не лише твори мисткині, але й меморіальні речі зі слідами фарби. Через рік у Національному  заповіднику «Софія Київська» відбулася виставка «Дві Марії», де роботи Примаченко були доповнені творами  Марії Галушко. До 12 січня 2025 року  в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві триває виставка «Сині чудасії». Як бачимо, творчість Марії Примаченко продовжує жити.

В чому ж феномен художниці? У її вірності таланту, нерозривно пов’язаного з  Україною. Незважаючи на всі обставини та ідеологічну цензуру, за наївною естетикою дитячості Марії Примаченко вдалося заховати, зберегти та передати автентику, поруйновану ворожим до українства ХХ століттям. Вона єдина, можливо остання з могікан, хто бачив світ очима українського маляра часів традиційного суспільства. Роботи про Чорнобильську катастрофу – тому підтвердження. І навіть більше: вона зберегла справжню національну душу, невідредаговану історичним процесом.

Марія Примаченко завжди залишиться для нас художницею в українській хустині.