Іван Пулюй народився у Гримайлові на Тернопільщині (а тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) у греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя та його дружини Ксенії Бурштинської. Його батько, людина честі та освіченості, обіймав посаду бургомістра Гримайлова, що забезпечувало родині не лише стабільний достаток, а й широкі можливості для освіти й розвитку.
Змалечку Іван вирізнявся гострим розумом і невгамовною допитливістю. Його шлях до науки почався ще в Тернопільській гімназії, яку він закінчив у 1865 році. Далі була Віденська теологічна школа, однак замість церковної кар’єри він обрав фізику та математику, що стали його справжньою пристрастю. Він здобув блискучу освіту у Відні та Страсбурзі, захистив докторську дисертацію і став одним із найвпливовіших фізиків та електротехніків свого часу. Однак його найбільшим відкриттям залишаються дослідження катодних променів, що безпосередньо передували відкриттю Х-променів. Тож як він прийшов до цього?
1876 року Іван Пулюй захистив докторську дисертацію у Страсбурзькому університеті, присвячену внутрішньому тертю газів, проте його справжня наукова пристрасть була зосереджена на катодних променях. Уже на початку 1880-х його статті у «Доповідях Віденської академії наук» спричинили фурор у науковому світі. Він детально описав природу катодних випромінювань, їхню поведінку та взаємодію з матерією. Лондонське товариство фізиків навіть включило його дослідження до серії “Physical Memoirs”, що було винятковим визнанням.
Ці дослідження мали революційне значення: вони стали передумовою відкриття двох ключових феноменів класичної фізики — Х-променів (1896) та електрона (1897). І хоча офіційне відкриття рентгенівських променів приписують Вільгельму Рентгену, вклад Пулюя в цю науку неможливо ігнорувати. Його лампи, які він розробив ще у 1881 році, забезпечили створення перших рентгенограм задовго до того, як їх “випадково” зафіксував Рентген.
Загадка рентгенівських променів
1896 рік став вирішальним у запеклій боротьбі за відкриття Х-променів. Іван Пулюй, блискучий український фізик, уже понад десять років досліджував ці загадкові випромінювання, створював чіткі знімки людського тіла та навіть пояснив їхню природу. Він першим зробив детальні знімки людського скелета, а в лютому 1896 року сфотографував повний людський (дитячий) організм! Британський журнал The Photogram одразу визнав це сенсацією.
Здавалось би, якщо Пулюй був першим, то чому весь світ знає прізвище Рентгена?
Загадка залишається відкритою. Відомо, що Рентген, отримавши Нобелівську премію 1901 року, перед смертю наказав знищити всі свої записи, включаючи листування і лабораторні журнали. Він не вказав, чию трубку використовував під час експериментів 1895 року, хоча на той момент трубки Пулюя вже були масово поширеними в Європі. Науковці, зокрема німецький фізик Гельмут Лінднер, визнавали, що справжній шлях Рентгена до відкриття Х-променів залишається оповитий таємницями.
Його вакуумні трубки, з якими він експериментував задовго до Рентгена, довели можливість отримання рентгенівських зображень, і саме ці знімки він надіслав німецькому вченому. Утім, Пулюй не подав заявку на патент, що й стало фатальною помилкою для його наукового визнання — Вільгельм Конрад Рентген почав цим займатись майже одразу після повторного відкриття променів наприкінці 1985 року.
Сам Ейнштейн визнавав його внесок, але гірко констатував: «За вами, русинами, немає великої культури, а за Рентгеном – вся Європа». Пулюй відповів гідно: «Все стається за волею Господньою».
Життя після відкриття
Насправді Іван Павлович Пулюй не зупинився після таких прикростей, ба більше — отримав друге дихання в різноманітних сферах.
Наприкінці XIX століття він активно працював над створенням електростанцій у Чехії, забезпечуючи якість та екологічну безпеку проєктів на рівні, що й сьогодні виглядає прогресивним. Саме його робота дозволила мешканцям Праги отримувати електроенергію з однієї з перших змінно струмових електростанцій, яка досі функціонує.
У 1902 році Пулюй заснував кафедру електротехніки у Вищій технічній школі Праги, а 1906 року отримав орден Залізної корони ІІІ ступеня за свої досягнення. Його наукова та викладацька діяльність не лише змінила технічний ландшафт Центральної Європи, а й сформувала ціле покоління інженерів, які продовжили його справу.
У 1910 році Пулюй отримав хрест ордена Франца-Йосифа та почесне звання Радника двору, а за три роки його визнали почесним членом Віденського електротехнічного товариства. Ще через три роки йому випала унікальна можливість – стати міністром освіти Австро-Угорщини. Це могло змінити не лише його життя, а й майбутнє науки та освіти. Але хвороба стала на заваді, і, попри всю вагомість пропозиції, він змушений був відмовитися.
Попри кричущу історичну несправедливість, ім’я Івана Павловича не стерти зі сторінок світової науки. Саме його відкриття стали фундаментом для розвитку фізики, електротехніки та рентгенографії. Іван Пулюй — це не лише великий вчений, а й символ того, як геній може змінити світ, навіть якщо його ім’я намагаються приховати.