
Матеріал підготували у співавторстві Оля Малиновська та Аліса Бєляєва.
Іван Столярчук, офіцер, начальник відділення комунікації 32 ОМБр. У мирному житті журналіст із понад 20-ти річним стажем, редактор відділу «Культура» в журналі «Країна» та «Газета по-українськи». За два роки на війні продовжує публікуватися в «Країні», «Українському тижні», Hromadse, Kyivdaily.
Має бойовий досвід та свій неповторний стиль. У статтях розповідає про бойові дії та своїх побратимів живою та яскравою мовою.
Яка ваша головна мета на посаді начальника відділення комунікації 32 ОМБр?
Найважливіша функція нашого відділення, адже зі мною працюють ще хлопці, – представляти в зовнішньому світі нашу бригаду, що допомагає потім закривати «збори».
Я взяв на себе роль висвітлення, персоніфікації героїзму наших військових. Це ведення офіційної сторінки 32 ОМБр на Facebook. Завжди, у кожному інтерв’ю питаю, звідки людина родом, ким вона була до служби, хто її чекає вдома. Попередній досвід роботи у виданнях та бойовий досвід допомагають розкривати реальні картини війни.
За яким принципом відбираєте журналістів, яких повезете в зону бойових, наразі у Покровськ?
До нашого відділення комунікації журналісти звертаються саме тому, що ми можемо повезти їх у такі місця, куди мало хто з їхніх колег потрапляє. Обираємо в першу чергу найбільші світові медіа, такі як New York Times чи британців The Times, але співпрацювали та з угорськими, румунськими та чеськими ЗМІ.
Особливо важливо приділити увагу представникам тих країн-партнерів, які нам найбільше допомагають, аби Україна фігурувала в їхньому інформаційному просторі. Наприклад, Данія, яка минулого року нам передавала артилерійські боєприпаси. І саме представників данської преси ми возили до наших артилеристів. Зірки воєнної журналістики такі, як Стас Кухарчук або Наталя Нагорна, ми з ними в дуже добрих професійних та людських стосунках.
Коли Стас приїздить за репортажем, ми його супроводжуємо, і він майже завжди віддячує нашій частині допомогою з актуальними зборами, нерідко сам приїжджає з дронами чи пікапом для бійців.
Як почався ваш шлях у війську після понад 20 років журналістської роботи? І як потрапили у пресслужбу?
Потрапив найбанальнішим чином: отримав повістку – пішов у військкомат, бо ховатися не у моєму характері. А там з’ясували, що маю погані аналізи, дали час пролікуватися. Коли повністю одужав, сам прийшов до військкомату.
З весни 2023 року я у війську. У 32-гу окрему механізовану бригаду потрапив у вересні того ж року. Був командиром взводу, заступником командира роти. Скільки днів ви були на бойовому завданні найдовше? 38 днів у окопах без заміни. Ротація була лише у солдатів. Командира роти контузило при штурмі посадки. Але я і ще один офіцер залишалися на позиціях з хлопцями до кінця. За якийсь час після виходу з бойових, повіз свою роту на бойове злагодження. Одного разу на навчаннях зауважив, якийсь бородань фотографує моїх бійців. Я пішов розібратися і з’ясував, що він представник пресслужби нашої бригади. Розговорившись, я розповів, що працював журналістом до війни та ми обмінялись контактами. Знову почалися бойові завдання і про цей випадок я зовсім забув. А за кілька місяців мене викликали до командира бригади та запропонували працювати у пресслужбі, замість колеги, який отримав підвищення у Київ.
Три некоректні питання, які не варто ставити військовому?
- Скільки ти вбив росіян та яку кількість, хоч приблизно.
- Коли ж закінчиться війна.
- Дуже особисті питання. Типу, як ви там без жінок.
Надмірні спогади та деталізація можуть викликати сильну реакцію тіла, коли військовий не зможе себе контролювати (наприклад, тремор, сльози, заціпеніння). Бували такі випадки у моїй практиці.
Найшкідливіший наратив – «нехай депутати воюють і ТЦК негідники»
Мене прикро вражає, коли люди одночасно можуть писати в себе в соцмережах про те, що на фронті не вистачає всього, а наступний пост – вирване з контексту, повідомлення, про неправомірні дії ТЦК, але ніхто чомусь не задається питанням, а чому вони вимушені ловити людей? У мене всі стосунки з військкоматом проходили добре.
Звісно, в мене був внутрішньо чисто людський страх. Тому що я розумію, що таке війна. Але я розумію – це вимушена міра. Я не фахівець, але, напевно, можна говорити, що держава провалила певні комунікаційні процеси. Та в мене є своя думка щодо мобілізації. Я, як громадянин, маю права й обов’язки. Мої базові права якимось чином усе моє життя реалізовувалися, а тепер я маю виконати свої обов’язки перед державою, громадянином якої я є.
Ми багато часу щось отримували від держави: право на освіту, на медичне обслуговування, захист правоохоронців. А от і настав час виконати свій обов’язок.
Я відчуваю, що, ці болючі теми підживлюються ззовні, гібридними засобами ворога, але мене прикро вражає, як люди цього не розуміють.
«Ви порушуйте закон» – часто говорять в бік ТЦК. Але ж по факту всі, кого доводиться бусифікувати, порушили закон ще до того. Коли в країні війна, то всі люди призовного віку мали б прийти в військкомат і стати на облік, відновити свої дані. Якщо людина законослухняна і розуміє, що твориться з її батьківщиною, то його не треба бусифікувати.
І ще ці відмазки – «А Зеленський не оголосив війну, лише стан (ред. воєнний)» Умовно кажучи, якщо твій коронавірус обізвуть легенькою формою застуди – це не означає, що через 2 дні ти не помреш, якщо вчасно не надати допомогу.
Це внутрішня історія, чи вона більше підживлюється ззовні?
Це неправильна з самого початку комунікація держави з суспільством. Неправильно розставлені акценти, замість того щоб, побачивши бажання людей захищати країну, використати це, держава просто не звернула на це увагу. А коли «смажений півень дзьобнув», то давай «авральними методами» розв’язувати це питання, а люди, наслухались Арестовича про «2-3 тижні», що скоро будемо пити каву в Ялті.
Плюс включилися гібридні механізми від ворога, який, один інцидент з представником ТЦК, неадекватним, роздуває до загальної тенденції та це розносить народ і в тому числі боти та «корисні ідіоти», які завжди чимось незадоволені.
В мене дуже багато знайомих, які в перші дні повномасштабного вторгнення «штурмували» військкомати з бажанням долучитися. Зараз вони або виїхали за кордон, або зі мною зв’язується і починають нити, щоб я їх десь прилаштовував: «А прилаштуй нас кудись, там начальником складу чи ще щось». Щоб в них був залізний аргумент – вони в Збройних Силах, щоб їх не смикали, аби подалі від окопів. І всі хочуть якомога далі. Якщо хочуть в армію, то діловодами, бухгалтерами, ким завгодно – лише не воювати.
Історичний приклад: чому корейський півострів не став суцільною КНДР, а В’єтнам захопили?
На піку своїх можливостей два протиборчі табори – Радянський Союз і США після Другої світової війни, ще трошки повоювали між собою чужими руками, але обидві сторони були втомлені війною, і на тому розійшлися – корейський народ розділився на абсолютно протилежні цивілізаційні моделі. І тепер одна постачає Daewoo і Samsung, а інша – «гарматне м’ясо».
І така сама історія з В’єтнамом – коли у цій азійській країні зіштовхнулися два табори у заочному протистоянні наддержав СРСР провів гібридну війну всередині Штатів. США вийшли з цієї війни саме через внутрішні антивоєнні рухи.
Тобто, з одного боку, їх можна було зрозуміти: була проведена агентурна робота Радянським Союзом і США просто втомилися від внутрішніх виступів. Вони вийшли з В’єтнаму і за кілька років він впав. Південний В’єтнам захопили комуністи з усіма відповідними наслідками.
В Україні росіяни теж намагаються так робити. Вони не можуть нас силою подолати.
Нам на курсах підвищення кваліфікації офіцерів відділення комунікацій ЗСУ відверто говорили, що в росії є така доктрина: одна військова операція завжди йде в парі з 4 гібридними інформаційними вкидами. Вони це не приховують. Це було озвучено на лекції в російському військовому навчальному закладі. От таким чином діє наш ворог.
Девіз нашої 32 ОМБр, – «Бийся і перемагай», і наші бійці щодня роблять все можливе та неможливе, щоб наблизити нашу Перемогу!