Гібридна російська агресія проти Естонії: уроки для України

Марія Куряча

Соціо-культурна антропологиня, наукова співробітниця "Музею Вінниці", випускниця історичного факультету ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Сфера наукових інтересів: історична пам'ять, вплив культури на поведінку людей, травматичний досвід та візуальна антропологія

Причиною для цього конфлікту, розв’язаного росією, став демонтаж пам’ятника Невідомому солдатові в Талліні. Врешті, завершилося все перекритими кордонами між Литвою та росією, масовими безладами, тероризмом звезених росіян, одномоментним погромом в столиці, грабунком крамниць, втратою контролю уряду над інтернет-ресурсами, смертю одного росіянина та демонтованим пам’ятником. В світі ці події прийнято іменувати “конфліктом”, та самі естонці називають те, що відбулося в 2007 році  “гібридною війною”. На жаль, в Україні те, що відбулося, не набуло широкого розголосу і дискусії, наприклад, про потребу декомунізації радянських пам’ятників. Щоправда, були реакції від росіян Криму та пропозиція забрати пам’ятник до Харкова від Михайла Добкіна [1].

В Україні війна з росією триває з 2014 року, повномасштабна війна з росією триває з 24 лютого 2022 року. Та інші країни, що входили до колишнього радянського союзу, зіткнулися з військовими вторгненнями російських військ одразу після оголошення незалежності своїх країн: війна в Грузії 1991 – 1993 років, війна в Молдові 1992 року, Осетинсько-інгуський конфлікт 1992 року, війна в Таджикистані 1992-1997 років, Чеченські війни 1994-1996 та 1999-2009 років, війна в Дагестані 1999 року, війна в Грузії 2008 року.

В країнах Балтійського регіону Російська Федерація проводить свою політику стосовно насадження свого впливу та підриву державного суверенітету та незалежності за допомогою політичного та соціального важелів.

Основними фундаментальними елементами гібридного впливу на країни Балтії є фінансова підтримка та подальше залучення на свою сторону молодого російськомовного населення шляхом активізації проросійських журналістів, телевізійних каналів з подальшим безпосереднім проведенням масових заходів з відкритими закликами до реалізації антидержавних дій.

Основними гаслами всіх подібних акцій є нібито всестороннє порушення політичних та громадянських прав населення, яке спілкується російською мовою.

Експрезидентка Литви Даля Грибаускайте в березні 2015 року констатувала наявність конфронтації Росії і країн Балтії словами: «Ми перебуваємо на лінії фронту, проходить перший етап конфронтації, я маю на увазі інформаційну війну, пропаганду і кібератаку. Отже, на нас напали. Чи переросте це в конвенційну конфронтацію? Ніхто не знає. Але вже зараз ми повинні захищатися від цієї агресивної поведінки» [2].

В 2015 році прем’єр-міністр Естонії Тааві Рийвас заявляв, що Естонія готується до можливих ескалацій з Російською Федерацією, враховує небезпеку “гібридної війни” в країнах Балтії і в планах державної оборони розписані відповідні дії у цій ситуації: “Ясно, що уряд Естонії має продовжувати зміцнювати безпеку. Інвестуючи в безпеку і збільшуючи присутність союзників на нашій території, ми підвищуємо наш потенціал протистояння можливому агресору. Якщо ми досить серйозно ставимося до власної безпеки, нам не загрожуватиме зовнішній ворог” [3].

Крім цього прем’єр зазначив, що гібридна війна не є якимось новим методом ведення війни, здатним здивувати стратегів – ні в світі, ні в Естонії, ні в Росії та в разі подальшої ескалації і прямого нападу на члена НАТО буде застосована 5 стаття і Росія неодмінно програє.

Пам’ятник – причина чи привід?

В січні 2007 року парламент Естонії прийняв закон “Про охорону військових поховань” та розглянув законопроєкт “про заборонені споруди”, який так і не було ухвалено. Це спричинило конфлікт усередині Естонії та численних протести з боку Росії, оскільки за цим законом передбачалося прибрати з центру Таллінна пам’ятник радянському солдатові. Та насправді для росіян прибирання пам’ятника було лише приводом до розв’язання гібридної агресії.

Відкритий радянською владою в 1947 році «Бронзовий солдат» спочатку називався «Пам’ятник визволителям Таллінна», але для етнічних естонців червоноармійці не були визволителями. Вони сприймаються як окупанти, а Бронзовий солдат – болючий символ півстолітнього радянського гніту. В 1964 році перед пам’ятником запалили вічний вогонь, який загасили в 1990 році, тоді ж почалися жорсткі дискусії про демонтаж об’єкту.

ками 14 і 15 років – Айлі Юргенсон і Агєеда Паавел, що підірвали на цьому місці тимчасовий радянський пам’ятник 8 травня 1946 року та були засуджені за це. Такі акції тоді проходили по всій Естонії у відповідь на знищення комуністами естонських пам’ятників  естонськими партизанами, що воювали за Естонію в часи Другої світової війни. Коли його встановлювали, то площа, що поруч, була не дуже популярним місцем, та зі зростанням міста вона стала жвавою і пам’ятник почав заважати її повноцінному використанню. Так, поруч з монументом з’явилась зупинка, яка була затісною для людей, що очікували тролейбус.

В 2006 році російськомовні естонці та росіяни організували “Нічний дозор”, що позиціонував себе антифашистською організацією. Щоночі представники організації збиралися біля пам’ятника з метою його “обоорони”. За викрики “Позор!”, що лунали від цієї групи, естонці прозвали їх “Нічний позор”. Протягом 2006 року між естонськими та російськими організаціями точилися сутички навколо пам’ятника. Тому юридичні напрацювання і рішення про демонтаж були покликані зупинити ескалацію. В ПАРЄ  російська делегація ініціювала проєкт резолюції, що засуджувала владу Естонії за намір «знести пам’ятник».

Події “бронзової ночі”

“Російські туристи” за кілька днів до початку демонтажу пам’ятника оселилися в недешевому готелі неподалік пам’ятника – Meriton Grand Hotell Tallinn. В ніч на 25 квітня естонські прикордонники зупинили на кордоні з Латвією просування “антифашистів” до країни. З 25 на 26 квітня почалися розкопки військових поховань, які були оточені кордоном приватної охоронної фірми, поліції та під великим накриттям, що закривало огляд процесу. Російські ЗМІ повідомляли, що могили знищують.

Зранку 26 квітня почали збиратися “протестувальники” біля поліцейської огорожі, о 15:00 було перекрито підземний перехід під площею, мотивуючи це повідомленням про закладену бомбу. До вечора прибували російські протестувальники, які почали кидати в поліцію коктейлі Молотова. Менші і більші групи росіян почали громити магазини по всіх районах столиці. Події цього дня прийнято називати “бронзова ніч”.

Врешті, 156 осіб отримали поранення, один росіянин загинув і 1000 осіб були затримані. На ранок 27 квітня Естонія піддалася великим кібератакам, які в деяких випадках тривали тижнями: банкомати та онлайн-банкінгові служби не працювали, державні службовці втратили контакт між собою електронною поштою, ЗМІ також втратили контроль над своїми сайтами. Естонія, яка входить до НАТО, звернулась до альянсу по допомогу, адже п’ята стаття стосується і кіберпростору, та відповіддю було, що п’ята стаття буде задіяна лише у випадку, якщо кібератака призведе до великих людських жертв, еквівалентних звичайним військовим діям.

Пам’ятник Бронзового солдата встановлено на Військовому цвинтарі в Талліні за 2 км від початкового місця 30 квітня, його офіційне відкриття за участю естонського прем’єра провели 8 травня. До початку травня були завершені розкопки та ексгумація залишків 12 похованих солдатів. До липня завершили перепоховання останків радянських солдатів.

Серед похованих були двоє уродженців Полтавщини – старшина медичної служби Олена Михайлівна Варшавська та гвардії старший сержант Степан Іларіонович Хапікало. За допомоги українського омбудсмена їх було перевезено до України та за бажанням родичів перепоховано на Алеї Героїв центрального цвинтаря Полтави [4].

Наслідки гібридної агресії

Справу про загиблого росіянина Дмитра Ганіна в Естонії закрили. В 2013 році Європейський суд з прав людини зобов’язав естонський уряд виплатити €50 тисяч євро компенсацію декільком постраждалим.

Уряди Балтійських країн та країн ЄС підтримали знесення пам’ятника. Декілька днів після “бронзової ночі”  посольство Естонії в Москві тримали в облозі.Російська влада припинила охороняти посольство в Москві у відповідь на зупинку видачі естонських віз, а 2 травня 2007 року відбувся напад на посла Естонії та евакуйовно родичів дипломатів.

Російські політики, медіа та громадські активісти всі наступні роки відгукувались про події в Естонії лише з імперських позицій, де Естонія була і є винуватцем, а не жертвою. Так, офіційна представниця Міністерства зовнішніх сосунків Марія Захарова в 2017 році “нагадувала” про події в Талліні та вимагала розслідувати загибель російського студента Дмітрія Ганіна. Мер Москви Лужков виступив з різкою критикою дій Естонії і закликав бойкотувати естонську продукцію. А в різних регіонах Росії низка торгових мереж бойкотували естонські товари [5].

В історії з солдатом в Естонії “засвітився” навіть колишній мер Харкова Михайло Добкін. Спочатку він звернувся у відкритому листі до мера Таллінна Едгара Савісаару з пропозицією “знайти достойне місце” пам’ятникові у Харкові [6]. Радниця посольства Естонії в Україні Катрін Койк заявила, що Бронзовий солдат створений естонськими скульпторами і переноситися не буде. Комуністи облили посольство Естонії в Україні фарбою, а в Криму закликали не їсти естонські шпроти [7].

Північноатлантичний альянс і Естонія винесли з цих подій багато висновків, та за ними готували подальші плани по зміцненню обороноздатності країн. Центр передового досвіду стратегічних комунікацій НАТО в звіті  «Гібридні загрози. Точка зору стратегічних комунікацій» відзначає російську мову як фактор впливу на внутрішню політику та психологічний вплив кібератак на дезорієнтацію суспільства [8].

Після гібридної війни в Естонії російська влада проводила подібні дії відносно Литви в червні 2008 року, Грузії влітку 2008 року, Киргизстану в січні 2009 року та неодноразово щодо України.

Висновки для Естонії та України

Для навчання українських державних службовців правильному реагуванню на гібридні російські атаки з 2016 року діє програма “Стійка Україна”  в українських містах: Миколаєві, Херсоні, Маріуполі, Сумах, Мелітополі, Бердянську, Новій Каховці, Генічеську, Скадовську та Ізмаїлі. Програма впроваджує стандарти виміру стійкості суспільства, сприяє розвитку резильєнтності громад півдня та сходу України до інформаційних впливів, працює над суспільним розумінням гібридних загроз та створює професійні горизонтальні зв’язки між українськими та естонськими експертами. Вона організована Міжнародним Центром Оборони та Безпеки (ICDS) за підтримки Міністерства закордонних справ Естонії. Навчання програми “Стійка Україна” проводять у вигляді симуляцій реакцій на загрози, цільова аудиторія – представники регіональної влади, журналісти та силові структури у ряді міст півночі, сходу та півдня України.

Естонія стала прикладом щодо вирішення долі пам’ятників для інших країн. Мер Кишинева Дорін Кіртоаке в 2014 році після поїздки до Талліна та зустрічі з лідером Партії реформ Тааві Тійвасом заявив про намір демонтувати пам’ятники радянським солдатам: “Естонія демонтувала монумент “Бронзовий солдат” з центру міста, перенісши його на периферію, відновивши тим самим коректний стан речей. Якщо Молдова наслідуватиме ций приклад, то через 10, 15, 20 або 25 років ми будемо громадянами Європи з усіма правами” [9].

Це одразу спровокувало реакцію російських політиків, голова слов’янської правозахисної організації “Віче” Микола Гуцул “пригадав”, що в Молдові за останні 20 років за підтримки було відновлено понад 60 пам’ятників радянським солдатам, а на реконструкцію військових поховань і меморіалів в Молдові передали близько 100 млн рублів ($2,75 млн – станом на 2014 рік). З цього витікає, що для росіян публічні пам’ятники є частиною культурної та політичної експансії.

Багато естонських політиків вважають Україну важливим союзником для безпеки Естонії, депутат парламенту Естонії та голова естонсько-української групи дружби Маті Райдма гадає, що це пов’язано зі спільними травмами:  “Безумовно, історичний чинник сприяє тому, що наші держави чудово розуміють одна одну. Але це питання стосується не лише травм минулого, а й поточної ситуації з агресією Росії проти України. Естонська сторона чітко усвідомлює проблеми й виклики, які постали перед українською державою” [10]. Уряд Естонії створив добровольчий підрозділ кіберзахисту, а в 2014 році по вихідних військові вишколи для 25000 бажаючих навчитися тримати зброю та бути готовими захищати країну.

Через десять років після терактів Бронзовий солдат все ще нагаду , як минуле Естонії може порушити сьогодення. наявність радянських пам’ятників у нашому публічному просторі може бути використано для “повзучої агресії” в майбутньому, що відбувалося майже в усіх містах, де відбувалася так звана “російська весна” в 2014 році та продовжувалося в наступні роки. Звичайно, радянські пам’ятники, пов’язані з Другою світовою війною, для українців можуть мати подвійне забарвлення визволителів та окупантів, асоціюватися з родинною пам’яттю про загиблих, що ускладнює роботу з ними. Обмежують таку роботу і закони, що не дозволяють проводити розкопки в місцях поховань, демонтувати пам’ятники, що вшановують учасників Другої світової війни. Та попри це з початку повномасштабного вторгнення місцева влада багатьох міст демонтує такі пам’ятники, обгрунтовуючи це рішення, в тому числі, військовим станом та деколонізацією.