Сєвєродонецьк. Чому в Україні досі є місто, назва якого відповідає правопису рф?

Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, Северодонецьк, Сєверо-Донецьк, Сєвєро-Донецьк, Северо-Донецьк, Північнодонецьк, Сіверськодонецьк, Верхньодонецьк ̵ варіанти назви міста, які мені доводилося зустрічати.

Основні причини такої топонімічної поліваріантності полягають в нерозумінні історії походження цієї складноскороченої назви і в зміні правопису. Через ці причини навіть світила філологічної науки, доктори філологічних наук, професори В. В. Лучик і О. Д. Пономарів наполягали кожен на своєму варіанті. Варіант Лучика – Сєверодонецьк було внесено в нормативний документ ДК 014-97 «Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України», а варіант Пономаріва – Сіверськодонецьк значився в правописі 1990 року. Лише в Українському правописі 2019 року цей варіант назви було вилучено.

Міська влада використовує варіант назви Сєвєродонецьк, який вміщено у довіднику “Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.)”[1].

Історію назви можна розпочати від 1932 року, коли розпочалося будівництво Лисичанського хімкомбінату. Планувалося, що майбутні хіміки житимуть в Лисичанську, а завод буде за річкою, на Ново-Сиротинській рівнині. Будівництвом опікується Наркомважпром СРСР, очолюваний Г. К. Орджонікідзе. Зрозуміло, що все листування, вся документація велися російською мовою. Місце будівництва називали “Лисхимстрой” – скорочення від “Лисичанское химическое строительство”.

1934 року директор будівництва О. Забєльський всупереч планам розпочав зводити селище будівельників не в Лисичанську, а поруч із будівництвом, щоб не їздити будівельникам на роботу через річку, яка мала особливість весною розливатися і зносити міст. Грошей на капітальне будівництво моста не було виділено. До 1938 року вже сформувалося робітниче селище, яке так і називали “Лисхимстрой”. Українською мовою воно писалося Лисхемстрой, бо у відповідності з тогочасним українським правописом слово “хімія” писалося як “хемія”.

Указом Президії Верховної ради УРСР “Про віднесення населених пунктів Ворошиловградської області до категорії міст та селищ міського типу і встановлення їх меж”[2], який підписаний 28 жовтня 1938 року віднесено і “Лисхемстрой”. Процитую “ЛИСХЕМСТРОЙ, Лисичанського району, – виключити з міської смуги міста Лисичанська і утворити в ньому селищну раду. Зберегти за селищем попереднє найменування”.

Фраза “Зберегти за селищем попереднє найменування” вказує на те, що назва Лисхемстрой робітничому селищу була присвоєне раніше, до 1938 року. І саме Лисхемстрой, не Лисхембуд, як мало б звучати українською. Російськомовну назву “Лисхимстрой” записали українською мовою у відповідності з правилами тогочасного правопису – Лисхемстрой.

9 липня 1947 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про прискорення будівництва Лисичанського хімкомбінату. Планувалося, що розвертання будівництва призведе до переростання селища Лисхембуд у місто обласного підпорядкування. А місту потрібна назва. У довідці про селище при Лисичанському хімкомбінаті голова і секретар виконкому Лисхімбудівської ради депутатів трудящих вказали:

“В части названия города, у трудящихся имеется ряд предложений, как-то:
1. Донецк
2. Красно-Донецк
3. Северо-Донецк
4. Ново-Лисичанск
5. Светлоград”.

Із п’яти варіантів у трьох присутнє Донецьк. Ця назва тоді ще була вільною, бо сучасний Донецьк називався Сталіно. В Сєверодонецька був шанс стати Донецьком. І це було б мотивовано, адже місто вийшло з Лисичанська, який називали “колискою Донбасу”. Як бачимо, слово “Донецьк” пов᾽язувалося не з назвою річки, а з Донецьким краєм, Донбасом.

Безпідставно вважається, що назва міста пішла від назви річки Сіверський Донець, яка російською мовою у різні часи писалася то “Северский Донец”, то “Северный Донец”. Від цього і плутанина з назвою міста. В дійсності ж це не так. Ключовим словом у назві міста, як бачимо у запропонованих варіантах, є Донецьк.

З часів Катерини ІІ річку Сіверський Донець називали “Северным Донцом”. Не називали її Сіверським Дінцем і в 1950, коли давали назву селищу Лисхімбуд. Тож про Сіверськодонецьк і мови не може бути.

Ще з часів Є. Ковалевського і Д. Менделєєва, які вивчали можливості Донбасу, Сіверський Донець вважався північчю Донецької височини, де закінчувався Донецький басейн. Донбасу присвятив свою працю “Донецкий каменноугольный кряж и его будущность” (1867 р.) академік Григорій Гельмерсен. Під його керівництвом було створено пластову карту Донецького басейну, на якій позначено “Северодонецкий надвиг” – Північнодонецький насув, де карбон налягає на крейду і палеоген. Термін “северодонецкий надвиг” пішов не від назви річки, а від півночі Донецького кряжу і Донецького басейну. В томі XLVI «Геологии СССР» написано, що границею Донбаса є: «…на севере — Северодонецкий (Глубокинский) надвиг, на востоке – Восточно-Сальский разлом» [3]. Як бачимо, визначення дали за сторонами світу.

З 1913 по 1953 рік існувала “Северо-Донецкая железная дорога” – Північно-Донецька залізниця. Ця назва точно походить не від річки, яку іноді могли писати як Північний Донець, бо була ще й Південно-Донецька залізниця, але ж Південного Дінця немає. Лише у 1953 році обидві залізниці об’єднали, утворивши Донецьку залізницю. І Сталіно перейменували на Донецьк, не тому, що місто знаходилося на Донці, а тому, що його вважали центром Донецького басейну, Донбасу.

Назви дореволюційних акціонерних товариств “Северо-Донецкое”, “Русско-Донецкое”, “Крымско-Донецкое”, рудників “Горско-Донецкий”, “Донецко-Горский”, “Рубежанско-Донецкий” вказують на приналежність їх до Донецького краю, а не до річки Сіверський Донець. Утвердилася традиція називати об’єкти, які знаходилися на півночі Донецького краю, словосполученнями, що містили похідні від слів північ та Донецьк.

У варіантах назви, запропонованих у 1947 році, складова “Донецьк” означає не річку, а Донецький край, Донбас, центром якого було місто Сталіно. Через це, коли настав час перейменовувати Сталіно, то й назвали його Донецьком, як столицю Донбасу. А міг би Сєверодонецьк називатися Донецьком.

Назва міста, де будували велетеня української хімії – Лисичанський азотно-туковий комбінат, походити від річки у той час не могла. Сталін у зеніті слави й міці – переможець у Другій світовій війні. Він будує комуністичну державу й мріє про комунізм у всьому світі. Тоді все було підпорядковано цій ідеї, все мало бути у дусі величі комуністичного будівництва. Називати тоді могли іменами соратників-комуністів, символами розвитку і будівництва промисловості та того, що показує майбутню велич комуністичної країни.

Можливо, своїй назві місто зобов’язане Гнату Макаровичу Галянту, довоєнному секретарю Ворошиловградського обкому партії. У жовтні 1941 із усіх електростанцій “Донбасенерго” Сєверо-Донецька ДРЕС залишалася єдиною за межами окупації. Дев’ять місяців станція забезпечувала шахти, військові майстерні, хімкомбінат електроенергією. 10 липня 1942 поступила команда завершити евакуацію. На станції залишилося 6 чоловік, які мали в останній момент вивести з ладу єдину турбіну, яка ще лишалася в строю. Після повідомлення із підстанції шахти “Чорноморка”, що в шахтний двір в’їжджають німці, енергетики злили масло з турбіни. Коли підшипники поплавилися і турбіна почала розриватися, вони переправились через Донець і пішли у сторону Воронового. Серед останніх був і секретар Ворошиловградського обкому партії Гнат Макарович Галянт. 1950 року його було призначено директором Сєверодонецької ТЕЦ, яку тоді почали будувати для потреб Лисичанського хімкомбінату і селища Лисхімстрой. Тоді Сєверо-Донецька ДРЕС і Сєверодонецька ТЕЦ мали становити одне підприємство, яке розташоване на двох майданчиках. Логічно, що коли селищу давали ім’я, то авторитет Галянта вплинув на те, щоб селищу дали назву тієї ТЕЦ, яка була йому близькою.

1950 року на український правопис не дуже звертали увагу. Назву Сєвєродонецьк написали так, щоб було схоже на російську, тобто, як чуємо – так і пишемо. А чули у високих кабінетах лише російську мову.

Але, це було тільки повідомлення про рішення обласної ради внести зміни в недіючий довідник Української РСР. Чи може обласна рада вносити зміни у будь-які довідники, які не вона видавала? Для зміни назви населеного пункту потрібно рішення Верховної Ради.

Обласна рада ніби-то внесла зміни у довідник УРСР 1987 року, який втратив свою силу, бо в Україні вже діяв державний класифікатор ДК 014-97, де зафіксована назва Сєверодонецьк. Тобто обласна рада внесла зміни у недіючий довідник Української РСР. Та й довідник не є нормативним документом, він лише має фіксувати рішення компетентних органів.

Зараз склалася ситуація, коли в Україні усі топоніми з основою “сєвер”, такі як Сєверний, Сєверне, Сєверо-Гундоровський пишуться у відповідності з нормами українського правопису, і лише Сєверодонецьк лишається поза нормами.

Існують “Правила написання українських географічних назв на картах та в інших виданнях”[4].

Історія з назвою Сєверодонецька тягнеться від 1950 року. Вже давно немає Сталіна, існує незалежна держава Україна з державною українською мовою, існує український правопис, за яким назву слід писати Сєверодонецьк та існують різні закони й нормативно-правові акти, які не співвідносяться між собою. І досі, пишемо на власний розсуд, хто як вважає за правильне назву міста Сєверодонецька.

Сєвєродонецьк – це плід русифікації.

Професор катедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, мовознавець Олександр Пономарьов ще декілька років тому говорив, що в українській енциклопедії 1960 року написано Сіверськодонецьк, а не Сєвєродонецьк. Але, українська мова в радянський час не була державною, тому назву міста русифікували.

Пропозиція дерусифікації міста була запропонована ще в 2015-2016 рр., коли почалась декомунізація. З карт України починають зникати радянські топоніми, пам’ятники Леніну зносятися, лише, залишаються русифіковані назви. І справа не лише в Сєвєродонецьку, бо схожих топонімів-рудиментів вистачає і на Харківщині, і на Миколаївщині, в Донецькій та Запорізькій областях.

Проблема полягала ще й в тому, що місцеве населення не було готове до того, щоб нарешті українізувати назву. Достатньо почитати коментарі стосовно даного питання й все стане на свої місця.

24 лютого 2022 року росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. Однією з цілей якого стало захоплення (відповідно – окупація) Донецької та Луганської областей. Наші міста почали стирати з лиця землі, бо часто говоримо, що мова не важлива, бо ще ж одна причина (мабуть, перша й основна) полягає в тому, що звільняємо російськомовних.

Правда, ми всі прекрасно розуміємо, що росіяни завжди хотіли нас поневолити й взяти під свою опіку. Вони не здатні розвиватись й вчитись, тому, дуже складно осягнути, що ми вільні й незалежні люди, але й нам складно вбивати в собі все російське, бо так звикли. Комплекс меншовартості в дії.

Шкода, що на шостому місяці війни, досі вважаємо, що зміни не на часі, бо для того, щоб було інакше, потрібно вносити зміни до Конституції і тоді назва міста Сєвєродонецьк буде не русифікованою.