Аргумент “Україна”: чи можлива поява Об’єднаної європейської армії на тлі російського вторгнення? – Владислав Мілащенко

Владислав Мілащенко
Історик, студент 4 курсу бакалаврату історичного факультету КНУ імені Шевченка. Колишній помічник-консультант депутата Київської міської ради. Спеціалізація: історія України. Інтереси: Європейський Союз, НАТО, українська євроінтеграція.
Розділ статті: Інше

Одним із завдань Європейського Союзу із самого початку його існування було підтримання добробуту серед країн-членів ЄС, а основною перевагою – спільний внутрішній ринок. Однак події останніх десятиліть, як-то напруженість на південних і східних кордонах Європи: Югославські війни (1991-2001), Придністровська війна (1990-1992), а також воєнна агресія російської федерації проти України (2014-дотепер), змусили європейське керівництво задуматися про можливість утворення засобів спільного захисту. Вони могли би бути як превентивними, так і безпосередніми. Більше того , варто було б переглянути саму концепцію функціонування ЄС таким чином, аби вона об’єднала в собі як економіку, так і військово-промисловий комплекс.

Світова система, що тяжіла з однієї сторони до росії, а з іншої – до Сполучених Штатів Америки, стала хиткою мішенню, що і зрозумів, власне, Європейський Союз. Логічною відповіддю на зміни світових тенденцій стало повернення до певних ідей «об’єднаної Європи», формат якої охопив би не лише країни самого Союзу, а і його потенційних партнерів.

До цього часу за швидке реагування на будь-яку зовнішню агресію на території Європи відповідало саме НАТО. Відносини між НАТО та ЄС розпочали формуватися одразу після підписання Маастрихтського договору у 1993 році що, відповідно, підводило Союз до обговорення концепції власних збройних сил. Північноатлантичний Альянс більш-менш спокійно визнає наміри Союзу бути самостійним у питаннях оборони чи проведенні військових заходів там, де сам взяти участь не може. Це, зокрема, підтверджують регулярні консультації фахівців обох організацій щодо доступу робочих груп ЄС до можливостей оперативного планування Альянсу і адаптації під ці стандарти.

Також ініціативою НАТО стала розробка управління особливими операціями саме під проводом ЄС, а також концепція ролі Союзу як «заступника» Північноатлантичного Альянсу на теренах Європи. ЄС має активно і повною мірою перебрати на себе відповідальність за вирішення криз у цьому регіоні.

Також варто згадати, що вже за Лісабонським договором 2007 року країни Євросоюзу можуть самі обирати, як глибоко вони інтегруватимуться у військовій сфері між собою. При цьому договір передбачає можливість країн-членів, чий військовий потенціал вищий і які пов’язані одна із одною «амбітними зобов’язаннями», налагодити «постійну структуровану працю» у межах ЄС.

Також у 2004 році керівництво ЄС, реалізуючи програму Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО, також – СПБО), розпочало формування бойових груп, як основи сил швидкого реагування. Усвідомлюючи, що між цими структурами (ЄС та Альянс) може відбутися дублювання обов’язків, НАТО швидко провело консультації з європейськими колегами, що в результаті призвело до узгодження нової концепції стратегічного партнерства.

Проте країни Євросоюзу не залишають думок про повну автономію від Альянсу. І хоча НАТО допомагає ЄС у розширенні можливостей оборони, його керівники заявляють, що такий формат ніколи не замінить Північноатлантичний альянс, однак на фоні агресії росії на території України європейське співтовариство твердо вирішило слідувати власним пріоритетам, втоптуючи шлях до нової формації – Європейських сил оборони. Для цього в ЄС обрали новий напрямок роботи: реформування ЄПБО та реалізація потенціалу, що змусило розробляти схему нового кризового менеджменту і посилювати потужності оборонної промисловості.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг

Під цим приводом низка країн Північно-Східної Європи – Польща, Литва, Латвія, Естонія – виступили з чіткою вимогою кардинально посилити власну оборонну політику, а от «осердя Європейського Союзу» – Німеччина та Франція – розглядають оборонне питання через загальну проблему відносин з рф, де на першому місці стоїть саме економічний достаток. Утім висловлю припущення, що подібна різниця у думках має радше історико-політичні витоки, аніж суто проблему економіки. Держави Північно-Східної Європи тривалий час входили до радянської зони впливу, котра підтримувала тамтешні маріонеткові режими і будь-які репресії. Відповідно вони більш категоричні щодо нинішньої політики рф, аргументовано визначаючи в ній неорадянський характер.

Більш того, вже наявна система наднаціональних органів влади ЄС сприяє управлінню військовими спроможностями з метою захисту колективних інтересів, а отже, ідея потребує лише «косметичних» уточнень. Відтак свого часу було створено постійні військові структури: Комітет з питань політики та безпеки, Військовий комітет та Військовий штаб. Також створене і успішно функціонує Європейське оборонне агентство, під егідою якого забезпечується розвиток військового потенціалу всього Союзу. На додаток створені більш сприятливі умови для реальної інтеграції національних оборонно-промислових підприємств та формування єдиного Європейського ринку оборонної продукції.

З метою укріплення кордонів у 2009 році була також започаткована програма «Східне партнерство», що стала логічним, своєчасним продовженням Європейської політики сусідства. Програма функціонує на різних рівнях: саміти за участю як держав-членів ЄС, так і країн-партнерів; багатосторонні зустрічі міністрів закордонних справ тощо. Головною метою ініціативи  сьогодні є співпраця з країнами-сусідами: Україною, Грузією, Азербайджаном, Вірменією, Молдовою. Донедавна там перебувала і Білорусь, однак сторону Євросоюзу турбувала проблема дотримання прав людини в цій державі. На знак протесту на звинувачення в авторитаризмі керівництво Білорусі відмовилося від участі в програмі.

Сама програма не дає гарантій вступу в Євросоюз, проте сприяння економічним, політичним реформам, підтримка економічної інтеграції та політичного керівництва країни-партнера є одним із варіантів попередження воєнних загроз та відсіювання «ненадійних» учасників ініціативи, зокрема це було помітно після початку російської агресії в Україні в 2014 році, коли Білорусь та Вірменія показово віддали перевагу відносинам із росією, тоді як Україна, що палала у вогні війни, Молдова та Грузія, що мали під боком невизнаних сателітів росії, продовжили шлях євроінтеграції. Відповіддю на різко змінений політичний вектор Білорусі та Вірменії став жорсткий санкційний пакет, що частково урізав можливості бізнесу цих країн у сфері фінансових операцій та обмежив ввіз товарів на територію ЄС. У свою чергу це вже свідчило про готовність з боку європейського колективного керівництва захищати власні інтереси на східних кордонах.

У 2017 році під час зустрічі глав оборонних відомств держав ЄС у Таллінні литовська делегація запропонувала ввести так звану «військову Шенгенську зону» для оперативного переміщення Сил цивільного реагування, створених за програмою ЄПБО, по території Європи. У листопаді того ж року 23 країни Союзу підписали відповідне повідомлення про узгодження спеціальної програми в рамках Глобальної стратегії ЄС із зовнішньої та безпекової політики. Нова програма отримала назву PESCO, що перекладається як «Постійна структурована співпраця». Прихильники ідеї висловлювали думки, що налагоджена робота країн-підписантів дозволить заощадити на розробці озброєнь і  перерозподілити завдання таким чином, щоб кожна країна мала власну військову спеціалізацію. Витрати, пов’язані з проєктами, покривалися б в першу чергу саме країнами-учасницями, а вже потім і загальним бюджетом ЄС. Це дозволяло б поступово збільшувати оборонні бюджети в реальному вимірі приблизно на 20%, причому вкладаючи цей прибуток у спільні проєкти оборонної спроможності.

Наступним кроком у посиленні обороноздатності Європейського Союзу стало підписання у 2018 році Угоди про цивільні місії СПБО. Вона стала результатом дворічної роботи команди європейських дипломатів, військових та аналітиків і мала намір зміцнити спроможність Європейського Союзу розгортати цивільні антикризові місії, підтримуючи поліцію та адміністрацію на місцях.

У 2021 році ідею європейських збройних сил підтримали 14 країн ЄС (Німеччина і Франція в тому числі), що запропонували створити сили швидкого реагування з можливістю їх застосування за кордоном Союзу. Першочерговим завданням вони називали створення таким чином «стратегічної автономії» від НАТО, в якій країни-члени ЄС мали б консолідувати власні оборонні спроможності задля ефективнішого використання коштів. Така революційна за своєю суттю пропозиція фактично підтверджувала тези Лісабонської угоди.

Останнім наявним сьогодні кроком на шляху автономії від НАТО є «Стратегічний компас», ухвалений державами ЄС у 2022 році. Завдяки йому Європейський Союз переглядає чинні підходи до реалізації тез СПБО та прагне до посилення своїх можливостей. Зважаючи на наявні кроки України стосовно її вступу до Європейського Союзу, «Стратегічний компас» є тим документом, пункти якого повинні були взяті до уваги при наступних етапах європейської інтеграції.

У документі війна росії проти України загалом розглядається як невідворотна подія в історії Європи, що спонукає повернути в дію силову політику. Змін у своїй структурі зазнають наявні місії Євросоюзу: планується розгортати в таких цивільних місіях приблизно до двохсот експертів за місяць. При цьому планують реформувати цивільні, військові структури управління та поліпшити наявні засоби раннього попередження конфліктів згідно з сучасними вимогами.

Окремо в документі розглядається план співпраці у сфері безпеки та оборони із партнерами Союзу, зокрема Україною, Молдовою та Грузією на східних кордонах. Пріоритетом такої спільної роботи буде відповідь на гібридні загрози.

На порядок денний виходить проблема появи європейського безпекового простору в вигляді утворення повноцінної армії Європейського Союзу, розвитку та розбудови Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО), що передбачає розгортання сил швидкого реагування, а також у розширених домовленостях із Північноатлантичним альянсом, що спонукають до тісної співпраці у кризові моменти.

У цьому контексті російсько-українську війну, зокрема її повномасштабну фазу з 24 лютого 2022 року, можна назвати своєрідною «точкою неповернення», яка:

а) продемонструвала потенційну загрозу для держав-членів ЄС на теренах Східної Європи;

б) наочно засвідчила застарілість попередніх оборонних концепцій Європейського Союзу в умовах сьогодення;

в) створила необхідність докорінної зміни військового напрямку в його стратегічному плані і політичного вектору стосовно держави-агресора.

Таким чином, маємо констатувати, що ресурси ЄС щодо перспектив протистояння військовому вторгненню охоплюють не лише військову сферу, але й важелі економічного та фінансового тиску у вигляді санкцій. У той же час російсько-українська війна з 2014 року та її повномасштабна фаза з 2022 року демонструють загальну необхідність перезавантаження оборонної політики Європейського Союзу та необхідність ґрунтовного аналізу всіх сфер можливого тиску – економічного, безпекового, інформаційного – на країну-агресора. Водночас із цим європейське співтовариство, спираючись на ті ж таки основні засади Європейської політики безпеки і оборони, Глобальну стратегію ЄС та механізми співпраці між державами-членами Союзу, задумалося про утворення «європейської армії», хоча чіткого плану дій щодо цього досі не вироблено.

Джерела

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2127305-zbrojni-sili-obednanoievropi-idea-e-risenna-nema.html 2. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/05/24/7096511/index.amp 3. https://www.iiss.org/online-analysis/online-analysis//2019/01/macroneuropean-army-reality 4. https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j9vvik7m1c3gyxp/vkzmovwegcyp?ctx=v hsjhdfktnpb 5. https://armyinform.com.ua/2021/09/08/chy-matyme-yevropejskyj-soyuzvlasni-zbrojni-syly/ 6. The European Union needs its own army - The Washington Post
04 Січня 2024
Останні події

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

"Розпусне середньовіччя та сучасні sex комплекси" - "Літопис Незламності" провів пікантні лекції та благодійний аукціон

Схожі статті: