В одній із найвідоміших колядок «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився» згадується про три свята різдвяно-новорічного циклу – Різдво Христове, Святого Василя і Водохреща. Розберімося, як і з якою метою з’явилися ці свята, що потрібно робити, щоб закликати перемогу України у 2023 році.
«А що перший празник – то Різдво Христове…»
Найперше у пісні згадується Різдво Христове, яке припадає на 25 грудня (всі дати у статті подано за Григоріанським календарем. Чому Різдво й інші різдвяно-новорічні свята варто відзначати за Григоріанським, а не за Юліанським календарем, читайте у нашому матеріалі «Коли святкувати Різдво»). У дохристиянські часи це було свято Коляди й означало народження Сонця, нового року. Назва свята походить від імені богині неба Коляди, яка була матір’ю Сонця і дружиною Дажбога – бога Сонця. Першопочаткова назва свята збереглась у словесно-музичних творах, які виконують на Різдво Христове і до Нового Року – колядках. У них звеличують господаря і його родину, задобрюють сили природи з метою закликати хороший врожай, приплід худоби, що забезпечить щастя, процвітання, багатство на наступний рік.
А що думають з приводу святкування Різдва в цьому році українці? Подаємо нижче у статті.
Ірина, працівниця громадського сектору, історикиня, римо-католичка.
«Як римо-католичка, я святкую Різдво 25 грудня. Проте, як історик, розумію, перейти на Григоріанський календар вдасться не всім одразу. Війна каталізувала цей процес у більшості свідомих громадян, але варто враховувати, що багаторічні традиції перетворилися у звичку, яку за один рік не викоренити. Плюс, звісно, потрібно розуміти, що не Різдвом єдиним: святкувати Великдень, св. Миколая після переходу теж доведеться за новим стилем. Тому, тут все залежить лише від людей. Зараз єдине, що ми можемо зробити – це надати вибір, а після Перемоги все вирішиться само собою!».
З поширенням християнства свято набуло інших акцентів. Народження Сонця замінили на народження Сина Божого, а народний пересувний ляльковий театр – вертеп – почали тлумачити як печеру, в якій народився Ісус. Колядки відтоді прославляють народження Ісуса Христа, що супроводжується обрядовими дійствами. Трансформація простежується у варіантах приспіву згадуваної на початку статті колядки: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився» або «Радуйтесь! Ой, радуйтесь, Люде, що вже Світ народився!».
Сергій, підприємець, православний:
«Зараз святкування недоречні, але після перемоги я не проти відмічати Різдво 25 грудня. Все буде видно по цьому дню – якщо прийдуть колядники 25, то це питання вирішиться само собою».
Мирослава, підприємниця, вчитель, нова прихожанка ПЦУ (до війни була прихожанкою МП УПЦ):
«Я за святкування 25.12, але цей рік буде таким перехідним, адже частина 25, частина 7 числа буде святкувати і не вистачає єдності, хтозна, як і колядники будуть ходити. Адже, попри все, російська церква все ще має свій вплив, і тим самим впливає на думки прихожан, бо це саме в руках священника – донести до людей інформацію, і правити відповідні служби. Сподіваюся, з нового року за новим церковним календарем слідкуватимуть всі, і дотримуватимуться нових дат».
Урочистий вечір напередодні Різдва у різних регіонах України називають «Святим вечором», «Святвечором», «Вілією», «Багатою кутею», «Різдвяним вечором» тощо. У цей день (24 грудня) нічого не їдять до вечора, а чекають на появу першої зірки. Зранку жінки випікають калачі, пиріжки, у новому горщику варять кутю. Найпоширеніша в Україні – пшенична кутя, заправлена медом і узваром, з маком і горіхами. Прийнято готувати 12 страв, які позначають 12 місяців. Страв також може бути 7 чи 9. На вечерю сім’я збирається у батьківській хаті. Всі вдягаються у чисті (по можливості нові) сорочки та святковий одяг. Безпосередньо перед вечерею моляться і сідають їсти. Поширеною була традиція сідати на кожух, який вивертали догори вовною, щоб бути багатими. Вірять, що на вечерю приходять і померлі родичі, тому для них залишають на столі ложки, кутю, книша і воду. Навіть залишають чистий рушник, щоб померлі пращури витерли руки.
На Різдво українці ставили на почесне місце в помешканні (на покутті – місце в правому куті за столом, під образами) ритуальний сніп із пшениці, жита або вівса – «дідуха», «колідника», «коляду». Вірили, що у дідусі, у соломі, якою накривали стіл і підлогу, перебували духи предків упродовж святок. Зазвичай дідуха вносив до хати господар, який міг промовляти: «Дідух – до хати, біда – з хати». Дідуха не прибирали до Нового року чи Водохреща. Існував звичай спалювати дідухи, солому, потім перестрибувати через вогнище й переганяти через нього худобу. Таке дійство мало на меті забезпечити протягом року людям і тваринам силу і здоров’я.
Євгенія, історикиня, православна:
«З початком війни з Росією, хочеться забути про все, що нас з нею об’єднувало, в тому числі і Різдво 7 січня. Хочеться бути реально частиною Європи з її культурними і релігійними цінностями. Тому ялинку прикрасили ще 1 грудня і святкувати будемо 25-го. Термін «ялинка», до речі, я би теж замінила (бо від нього віє «совком») на, до прикладу, «різдвяне дерево», як кажуть європейці. Маю надію, що наш народ в цьому питанні теж ступить на проєвропейську стежину».
Прийнято загодовувати домашніх тварин ритуальною їжею зі святкового столу. У деяких регіонах України, зокрема на Гуцульщині, Бойківщині, Буковині, Лемківщині запрошують на вечерю бурю, вітер, град, вовка, ведмедя, щоб нещастя не спіткало впродовж наступного року.
У день Різдва (25 грудня) зранку йдуть до церкви, потім обідають. Діти носять вечерю родичам, хрещеним батькам, жінки – пироги й узвар бабі-повитусі, заможні – пригощають бідних і сиріт. Похресники вітають з Різдвом Христовим, тричі вклоняються хрещеному батькові чи матері. Хрещені пригощають похресників, обмінюють вечерю – дають калачі та солодощі, а також дарують подарунки та гроші.
Із різдвяного вечора неодружена молодь і діти виходять на обхід – колядування. Колядники заходять на подвір’я хати, славлять господарів, бажають їм здоров’я, щастя, неодмінно хорошого врожаю, достатку. За це господарі обдаровують колядників.
На Сході України колядують із різдвяною зіркою, а на Заході – з ляльковим або живим вертепом. Вважається, що всі побажання, висловлені у період різдвяно-новорічних свят, мають справдитися. Ця традиція підкреслює віру українців у силу слова. Прийнято Різдво Христове святкувати три дні. На другий і третій день відвідують родичів і кумів.
Юлія, підприємиця, наукова редакторка, греко-католичка:
«Я пам’ятаю ще з дитинства, що мене дивував один момент: як може бути спочатку Новий Рік, на який відміняють на один день різдвяний піст, а потім пісний Святвечір і Різдво? Якось не вкладалось в голові. І тільки з часом почала досліджувати для себе дану тему. Але завжди на “польське Різдво” (так у нас казали), нічого не робили – прання, прибирання було заборонено.
У моїй сім’ї (чоловік, я і син) цьогоріч це друге Різдво, що святкуємо 25 грудня. Я відчуваю, що так правильно, хоча ми греко-католики. Це пов’язано з внутрішнім переконанням, але, й з війною також. Не хочу мати нічого спільного з московитами.
Зараз це більш заполітизовано звучить, бо Різдво втрачає свій дух. Хочемо позбутися всього, що пов’язує з окупантом, і це найкращий час, як на мене, змінювати все докорінно. 1,2,3 роки і звикнемо. Все в нашій голові. Для багатьох це складно, але, більше через незнання, через небажання, плюс такі рішення мають прийматися на рівні держави, церкви, бо переносяться всі свята. Але, знову ж, ми люди, а найголовніше – ми українці, і звикнемо до всього. Було б бажання».
«А що другий празник – Святого Василя…»
В останній день старого року відзначають свято Маланки. 31 грудня родина збирається на Щедрий чи Багатий вечір, бо готують багатий святковий стіл. На Щедрий вечір влаштовують обрядові ігри з масками. Один із театралізованих обрядів називається «Коза». Головним учасником дійства є переодягнений у козу парубок. Центральний момент дійства – це танець Кози, її «вмирання» і «воскресіння», що символізує циклічність часу, прихід нового року. Вважається, що коза є символом багатства й достатку. Таке уявлення зберігає пісня, яка супроводжує обряд:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає,
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.
Традиційним новорічним обрядом є «Маланка», що названий на честь святої Меланії, день якої припадав на 31 грудня. Головну роль – Маланку – грає хлопець, переодягнений у жіночий костюм. Дівчата маланкували рідко. Молодь розігрує кумедні сценки. Маланка грає неладну господиню, яка погано порається по господарству. Зрештою, давній звичай трансформувався у святкову забаву, яка дещо нагадує карнавал.
Марія, учениця 11 класу:
«В такий важкий час не у всіх є святковий настрій, але, на мою думку, треба продовжувати жити далі та слідувати нашим традиціям. Святкування в колі сім’ї та близьких людей – це прекрасне рішення для новорічних свят. Кажуть, що під час новорічних свят сила слова стає міцніше. Тому, в новорічну ніч потрібно бажати одне одному тільки найщиріших слів».
У період з Нового Року і до Водохреща співають щедрівки – особливі пісні, покликані забезпечити гарний урожай, добробут, багатство на наступний рік. Щедрувальники обходять двори, піснями славлять і вітають господарів, за що отримують винагороду.
Зранку 1 січня, на свято Василя, хлопці засівають зернами пшениці, жита, вівса чи ячменю домівки близьких родичів і сусідів. Не засівають гречкою та горохом, бо це віщує нечисть і сльози. Господарям бажають всіляких гараздів, а ті обдаровують посівальників подарунками. Посівальників чекають як найбажаніших гостей, запрошують до столу. По завершенню обряду посівальників пригощають яблуками, бубликами та пиріжками.
Андрій, журналіст, протестант:
«Мені здається, до святкування 25 грудня Різдва у нас суспільство ще готове не до кінця. Але вже дуже схильне до такого переходу. І на це є дві причини: по-перше, покоління, яке виросло на «Один вдома» вже визначає долю країни. А картинка тих фільмів була певним переворотом в уявленні покоління 90-х. Ну, і по-друге, святкування з усім цивілізованим світом, це свідчення про зв’язок із європейською родиною. Каталізатором цього стали події після 24 лютого. Війна в багато чому розділила життя на «до» і «після». І оце «після» змінить наші звички, в тому числі в святкуванні новорічних свят».
«А що третій празник – Святе Водохреще…»
6 січня відзначають Водохреще. Цей день також називають Йордань (Ордань, Ардань) – від біблійної річки Йордан, в якій охрещено Ісуса Христа. Обряди на Водохреща повʼязані з водою. Напередодні, 5 січня, дотримуються суворого посту. Надвечір йдуть на святкову службу, яка завершується освяченням води. Додому приносять освячену воду, нею господар кропить всіх членів сім’ї, хату, подвірʼя, криницю, свійських тварин. Повторюють обряд багатої куті, але в скороченому вигляді.
Свято Водохреща відбувається безпосередньо біля води: річки, струмка, криниці тощо. На льоду річки вирубують хрест, пробивають ополонки. Кульмінація свята – освячення води священиком, коли той занурює хрест у воду. Вважається, що освячена вода має властивість зцілювати.
Софія, учениця 11 класу:
«Наразі у нашої країни складні часи. Але я вважаю, що святкувати новорічні свята потрібно. Ми повинні пам’ятати та продовжувати традиції нашого народу. Ми маємо цінувати кожну хвилину проведену з нашою сім’єю, бо в когось така можливість відсутня. Як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Тож ліпше зустріти його з посмішкою та вірою у світле майбутнє».
У давніх колядках і щедрівках зафіксовано уявлення українців про ідеальну світобудову. Зокрема, часто згадується тріада з астральними образами сонця, місяця, зірок, яка перегукується із сімейною тріадою: чоловік, жінка і діти. Такий образ світу свідчить про цінності, духовну основу й ідеали націй. Наприклад, відома щедрівка «Ой, сивая та і зозуленька» має такі слова:
Ой сивая та і зозуленька.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я! (повторюється після кожного рядка)
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми:
У першому – красне сонце,
У другому – ясен місяць,
А в третьому – дрібні зірки,
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Тож усі свята різдвяно-новорічного циклу мають на меті закликати щастя, здоров’я, добробут на наступний рік. Прикметно, що святки – це водночас небезпечний і сприятливий для людини час, коли силою слова і обрядодій можна впливати на долю. Цього року, коли російсько-українська війна набула повномасштабного розмаху, особливо важливо вірити і підживлювати віру у нашу перемогу своїми діями та словами.
Війна не сприяє гулянням і забавам у різдвяно-новорічний період, проте, ми можемо знайти силу і захист у наших традиціях. Можемо дізнатися більше про ці свята, вивчити кілька колядок і щедрівок, інкорпорувати давні традиції у сьогодення, закликати благополуччя для всіх українців і України і, звісно, наблизити у такий спосіб нашу перемогу.
- Культура і побут населення України / В. Наулко, Л. Артюх, В. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
- Садовенко С. Образ ідеальної світобудови в українській народній художній культурі: колядки, щедрівки // Культурологічна думка, 2017. №11. – С. 164–170.
- Українська етнологія / За ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – 400 с.
- Українська минувщина / А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993. – 256 с.
- Чебанюк О.Ю. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: КАЛЕНДАРНІ ОБРЯДИ[Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2018. - 608 с.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=1. 7