Поламане, знівечене, пошматоване тіло. Насилля прийшло майже в кожен український дім на окупованих територіях разом з російськими військовими. Зґвалтування давно стало одним із методів ведення війни російською армією. Це не про фізичне сексуальне задоволення для них, а про приниження і показове завоювання, бажання домінувати і відчувати тотальну владу над беззахисними. Скільки таких зґвалтованих українських доль сьогодні, а скільки ще буде? Сотні, тисячі, сотні тисяч?
На початку та упродовж усієї війни багато людей думають, що потрібно припинити спротив, не злити путіна, бо всі втомилися від війни. Багато хто досі переконаний, що ми з росіянами якийсь там «братній народ», прості росіяни ні в чому не винні, бо то війна диктатора путіна. Проте за цей час ми побачили, що на тертиторіях, які були тимчасово окуповані «рускім міром», росіяни здійснювали насилля над простими цивільними лише через те, що вони не встигли звідти втекти. Постраждали жінки, діти, старі люди, чоловіки. І робили це ті ж самі звичайні росіяни, які в один голос стверджували, що вони «єхалі на учєнія». Абсолютно точно зрозуміло, що насилля і катування є одним з воєнних методів російської армієї. Чого тільки варті слова путіна «Нравітса нє нравітса – тєрпі мая красавіца», які він адресував Україні 8 лютого перед повномасштабним вторгненням.
Зґвалтування є дуже жорстоким способом воєнних дій, тому що здійснюється стосовно абсолютно невинних і незахищених верств населення, після яких жертва залишається на одинці зі своїми психологічними і фізичними травмами. Тема однозначно непроста і викликає резонанс в суспільстві та замовчувати її і робити вигляд, що такої проблеми немає, теж не варто.
Українські художники просто не могли залишитися осторонь теми насилля в час активної фази російської агресії, оскільки важливо показувати, що насправді «друга армія світу» – це ґвалтівники, вбивці і мародери.
Перші реакції художників на зґвалтування росіянами цивільних почали з’являтися на початку квітня, коли вони залишили міста Київської області. Тоді стало відомо про сотні жертв з Ірпеня, Бучі, Бородянки. Про це ілюстрація Тетяни Корнійчук (@tanya.korn), яка зображає жінок із зв’язаними руками, зі сльозами на очах та з гранатами замість статевих органів, натякаючи на кров та розриви. Тіло цих жінок стало територією завоювання, спробою максимально принизити і морально знищити їх, щоб у них більше ніколи не виникало бажання сексуальних відносин, а від думки про народження дітей ставалися панічні атаки.
З численних історій, які публікуються в інтернеті, стає зрозумілим, що росіяни вдаються до найрізноманітніших методів приниження і насильства. Якщо цивільних чоловіків вони здебільшого ув’язнюють, катують і вбивають, то жінок чекає зґвалтування на очах в маленьких дітей, батьків або навпаки. Що тільки доводиться переживати діткам, яких окупанти залишили на одинці з пережитим жахом і мертвими батьками. Психологи кажуть, що це травмовані і зґвалтовані долі не на одне покоління. Ілюстрацією до цього є малюнок Катерини Лисовенко (@lisovenko_ekaterina) «They can repeat», де зображені мертві закривавлені тіла жінки і немовляти поруч.
Mari Msukanidze показує жінок з пакетами на головах із зв’язаними руками, центральна із них вагітна, в живіт якої прилітає ракета – це зґвалтовані українські жінки та дівчата. Дехто з них після цих подій зараз вагітні, а багато просто не вижили. Інша її ілюстрація показує, як велика рука, екіпірована російськими військовими у повному обмундируванні, тягнеться до беззахисної оголеної дівчини, що закрилась від них руками.
Сюжетно до цих робіт схожі акції, що пройшли у Талліні та Ризі перед російськими посольствами, де жінки стояли з темними пакетами на головах в закривавленій нижній білизні із зв’язаними руками. Вони хотіли показати, що всі, хто підтримують путінський режим, теж є співучасниками цих дій.
На сьогоднішній день офіційно зареєстрованих випадків зґвалтування мало, тому що жертви бояться про це говорити. Здебільшого про це повідомляють близькі, родичі, але дуже рідко самі жінки. Багато кого після зґвалтування просто вбивали і намагалися знищити тіло, щоб замаскувати злочин. Згодом багато таких тіл були ексгумовані з братських могил, що перебували під окупацією. На ілюстрації Олекси Манна на фоні зруйнованого міста зображена оголена закривавлена жінка, яку викинули в каналізаційну яму. Очевидно, вона мертва. Страшно навіть уявити, що з нею робили перед тим, як вбити. Це і є справжня денацифікація і демілітаризація росією беззбройних ні в чому не винних українців.
Символічною є робота Ольги Штейн (@asteinart), де жіноче тіло роздирають леви. Це алюзія на ікону мучеництва святого, якого роздирають леви, але Бог зупинив їх в останній момент. Художниця каже, що картина була написана як реакція на події, що відбувалися в Бучі. Це її своєрідна молитва до Бога про те, щоб він зупинив насилля над жінками в момент, коли воно їм найбільше загрожувало. Ольга рефлексує над тим, як змінилося сприйняття жіночого тіла і наруги над ним. Після цього людське тіло перетворюється на м’ясо, розірвану плоть. Чи зможе людина жити нормальним життям після зґвалтування? А чи зможе жити взагалі?
Потрібно мати неймовірно велику силу духу для того, що витримати це, не зламатися і прийняти рішення жити далі. Разом з тим, творчість Ольги про те, як понівечене тіло отримує нове життя, новий дух, що воно не є приреченим.
Свобода володіти собою, своїм тілом і душею – найцінніше, що у нас є. Посягання будь-кого на людську гідність – великий злочин. Для російської агресії та путінського режиму плюндрування чужої особистості – головна ціль. Усі «спецоперації», гасла про денацифікацію і демілітаризацію є виправданням голодного бажання знищувати все, що не возвеличує їхній режим. Так було не лише вісім років, коли росіяни відкрито стали показувати своє справжнє обличчя, а упродовж всієї спільної українсько-російської історії. Пора вже нарешті розірвати братні кайдани, дати відсіч агресорам і більше ніколи не дозволяти посягати на свободу і гідність жодного українця.