Діти в окупації: безвинні жертви агресії

Павло Савчук
Історик, юрист, викладач гімназії в Києві, поет і письменник, оглядач, куратор проєкту ГЕНЕРАЦІЯ ВІЛЬНИХ. Спеціалізацізується на Новій та Новітній історії Европи та Америки.

Інтерв’ю зі свідком подій у Ворзелі.

Розповідь Алевтини Ковальчук, депутатки Бучанської районної ради VIII скликання, Ворзельської селищної ради VI і VII скликань, політикині, волонтерки.

Інтерв’ю записав Павло Савчук – магістр історії та права, викладач, поет, письменник, оглядач. Спеціалізується на Новій та Новітній історії Європи та Америки.

Ми знаємо, що Ворзель – затишне курортне містечко під Києвом, яке в останню чергу могло асоціюватись коли-небудь із подібним жахіттям, що його довелося пережити мешканцям в окупації. Розкажіть, будь ласка, як це відбувалося?

Селище Ворзель перебувало під російською окупацією понад місяць, до самого звільнення Бучанського району у квітні. Місцеві жителі стійко пережили цей складний час, але безліч із них стали жертвами загарбників. Попри відсутність централізованої системної евакуації, із селища героїчно врятували породіль і немовлят із Ворзельського пологового будинку, а також маленьких вихованців будинку дитини. Наразі останні – досі не повернулися додому, але підготовка закладу вже майже завершена, тому очікуємо на малечу найближчим часом.

– Як вдалося здійснити евакуацію пологового будинку? До якого моменту він працював?

Пологовий будинок продовжував працювати під вибухами, канонадами обстрілів і руйнівними бомбардуваннями. За цей час у медичному закладі народилося 18 дітей, зараз вони – у безпеці разом зі своїми сім’ями. Вагому частину малечі та їх сімей вдалося врятувати зеленими коридорами, але багато дітей залишилося у Ворзелі до кінця окупації. Страшно уявити, які жахіття їм довелося пережити, як це може вплинути на їхнє майбутнє. Але ми віримо, що спільними зусиллями зможемо вибороти для них краще життя. А страшні воєнні дні забудуться, зміняться на нові яскраві та щасливі моменти у рідному домі, у колі сім’ї, у Ворзелі.

– Наскільки ефективними були зелені коридори? На жаль, на прикладі Маріуполя та інших постраждалих місць ми знаємо, що рашисти дуже часто не випускають жителів, фактично перетворюючи їх на заручників…

Офіційних зелених коридорів було недостатньо. Відрізане від зв’язку, мережі та світу селище не отримувало інформацію про евакуацію. У березні людей з окупованого Ворзеля розпочав вивозити казахський волонтер Костянтин Гудаускас. Першими кого він врятував стала сім’я відомого українського композитора Ігоря Дмитровича Поклада. Вже у наступних поїздках волонтер об’єднався з ворзелянами, які змогли евакуюватися, та завдяки котрим було створено спеціальну гуманітарну місію з порятунку селища. Завдяки спільній роботі вони рятували людей та вивозили цілі колони авто із захопленого селища.

– Окрім евакуаційних заходів, волонтерам вдалося допомогти тим, хто залишився в окупації?

Так! Об’єднавшись, волонтери добували та доставляли місцевим вкрай необхідну гуманітарну допомогу: продукти харчування для дорослих та дітей, медикаменти, засоби гігієни, корм для домашніх улюбленців та, навіть, газові балони. Небайдужі ворзеляни не покидали рідне селище, навіть, коли самі опинилися далеко від нього. Деяких людей, які приймали участь у гуманітарній місії з порятунку Ворзеля та стали майже рідними завдяки єдиній добрій справі, змогли зустріти лише після звільнення всього району.

– Жителі повертаються у Ворзель? Наскільки постраждало саме місто?

Ворзеляни стійко витримали бойові дії на території рідного селища, люди єдналися у біді та допомагали один одному, відстоювали свою Батьківщину. Нині місцеві вже починають повертатися до своїх домівок. На щастя, більшість будинків та інфраструктурних споруд у Ворзелі вціліли, запеклі бої точилися на в’їзді до селища, а також у районі Кичеєве та поблизу села Михайлівка-Рубежівка, де російські війська квартирувалися весь період окупації. Тепер потроху ведуться ремонтні роботи, люди відновлюють пошкоджене майно та продовжують допомагати ближнім у біді. Сьогодні ворзельські ліси щедро зазеленіли яскравим листям, сонячні дні проганяють смуток попередніх місяців. Природа потихеньку відвойовує своє та приховує у зелені дерев наслідки безжальних вчинків загарбників. Вулицями все частіше лунає дитячий сміх, цілі сім’ї повертаються до рідного Ворзеля, а до самого селища нарешті повертається життя.

– Що довелося пережити наймолодшим ворзелянам?

Діти, що проживали у Ворзелі, стали заручниками війни. Ті, яким пощастило мати родину, евакуювалися з ними. Можна відзняти не один фільм про евакуацію ворзельського дитячого будинку, обстріл дитсадка чи народження дітей під час окупації в пологовому. Малечу завжди евакуювали першою. Дітям навіть в окупації знаходили смаколики, залишали найкраще. Існували випадки, коли родина чи один з батьків не міг з тих чи інших причин евакуюватись із Ворзеля зеленими коридорами. Вони зі сльозами на очах віддавали своїх дітей друзям, сусідам чи випадковим людям, аби їхнє чадо опинилося в безпеці, на підконтрольній Україні території. Траплялось, коли випадкові люди доглядали дітей, які загубилися. Нерідко так бувало з малечею, батьків яких вбили окупанти. Для рашистів слово “ДЕТИ” на машині чи огорожі будинку не значили абсолютно нічого. Для нелюдів майже завжди це означало заклик до дії. Мирні мешканці, тим паче діти, на превеликий жаль, отримували поранення та гинули під час бойових дій та піддавались знущанням.

– Чи є діти, що зазнали жахливих знущань та розповіли про це? Як їм вдалося врятуватися?

У Ворзелі жертвою рашистів стала п’ятнадцятирічна дівчинка, ім’я котрої ми не можемо розголошувати з огляду на морально-етичні норми та з метою захисту її персональних даних. Над нею та її матір’ю впродовж довгого часу жорстоко знущалися російські солдати, які потім вбили маму дівчинки прямо у неї на очах. Орки неодноразово ґвалтували неповнолітню дитину, катували її, морили голодом та всіляко принижували. Саме нашій волонтерській місії вдалося евакуювати закатовану дівчину. Це лише те, що нам наразі відомо. Те, що вона наважилася нам розповісти. Страшні подробиці, можливо, вже ніхто та ніколи не почує. Безумовно, тисячі дітей, що пережили жахіття окупації вже ніколи не будуть схожі на своїх однолітків з інших країн. Наших дітей травмувала війна. Морально, психологічно та фізично. Наше завдання – підтримати їхні сім’ї. Зробити так, щоб через 10-20 років ми отримали сильне покоління мужніх українців та українок, які люблять свою землю та своїх батьків.

Також деякі свідчення надані іншим очевидцем, ім’я якого розголошувати не хочемо через його особисті прохання зберегти конфіденційність (він також був учасником сміливих волонтерських акцій):

Спочатку у Ворзелі було багато юних російських солдат, після того, як керівництво зрозуміло, що вони морально нестійкі (возили поранених жителів до медпункту) і багато з них не може вправно володіти зброєю, змінили їх на кадировців. В людей стріляли, якщо не піднімаєш догори руки. Не вбивали, а спеціально цілили в ноги і не дозволяли надати медичну допомогу. Це все робилося для того, щоб людина стекла кров‘ю, або кінцівку довелось ампутувати.

– Як ви гадаєте, якою була мотивація подібного садизму?

Я думаю, що для них головним завданням було покалічити наш народ. Зробити з нас людей з психологічними і фізичними вадами. Люди передають, як кадировці зневажливо сміялися: «Какая Европа вас, уродов, теперь примет?».

– До дітей ставлення також було наджорстоким? До яких заходів ще вдавалися окупанти?

Не жаліли і дітей… Взагалі, для жителів окупованого Ворзелю була введена «окупантська» комендантська година з 9:00 до 13:00. Після цього вільно пересуватися по вулицях не дозволяли. Люди готували їжу на вогнищі. Топили сніг. Людей змушували з різних причин кожного дня робити таблички на вхідних дверях своїх будинків, щоб було зрозуміло скільки там є мешканців, хто діти, хто жінки, хто чоловіки, а кого сьогодні не стало. Дозволяли частково ввозити продукти, але половину забирали…

Наостанок одна з мешканок Ворзеля – Світлана Поклад поділилася у соцмережах тим, як відзначили День захисту дітей у звично гарному, сонячному Ворзелі, де ще донедавна хазяйнував рашистський окупант…

“День захисту дітей відбувся в нашому Ворзелі. Розваги, смаколики, конкурси. Ось один з них: дітям дали будь-яку крейду! Дивіться на результат. Учасникам запропонували намалювати те, що вони хочуть! Але майже всі вибрали саме такі кольори, намалювали такі малюнки! І нам ще будуть вороги розповідати про якесь «визволення»??? Ідіоти…»

Морок ніколи не переможе Щирість, Красу, Доброту, Життя. Сьогодні весь світ знає, які кольори вони мають! Які кольори має Свобода. І Перемога – теж знаємо!, – буде жовто-блакитна!
Синьо-жовті малюнки маленьких ворзельців. 1 червня 2022 р. Фото Алевтини Ковальчук

Джерела
04 Червня 2022
Останні події

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

"Розпусне середньовіччя та сучасні sex комплекси" - "Літопис Незламності" провів пікантні лекції та благодійний аукціон

Схожі статті: