«Диктаторські закони 16 січня» як чергова спроба перетворити Україну на Росію – Іван Бездудний

Іван Бездудний
Історик, випускник Факультету гуманітарних наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", студент 1 курсу магістратури Київської школи економіки (спеціальність "Публічна політика та врядування"), правозахисник. Спеціалізація: сучасна історія України, міжнародні відносини, публічна політика у напрямку культури та формування ідентичності.
Розділ статті: Війна

В 2014 році наша держава мала дві «чорні п’ятниці». Одна – звичайна, коли щорічно наприкінці листопада бізнес влаштовує передноворічний розпродаж товарів, а люди «живуть у чергах», аби отримати якнайбільшу знижку. Проте сьогодні поведемо мову про іншу, менш святкову, «чорну п’ятницю», яка мала місце 16 січня 2014 року. Цього дня режим тодішнього президента України Віктора Януковича спробував зупинити Революцію Гідності шляхом ухвалення так званих «диктаторських законів», які спровокували ще більше народного обурення та сприяли подальшій ескалації протистояння на Майдані Незалежності та сусідніх центральних вулицях Києва.

21 листопада 2014 року уряд прем’єр-міністра Миколи Азарова ухвалив рішення про «призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» та відновлення «активного діалогу з Російською Федерацією та іншими державами Митного союзу». Саме́ підписання Угоди про асоціацію планувалося на 28-29 листопада під час саміту «Україна – ЄС». Рішення уряду стало цілковитою несподіванкою для українського суспільства з огляду на попередні неодноразові заяви провладних сил про незмінність європейського вибору України як стратегічного довгострокового зовнішньополітичного курсу.

У відповідь на це рішення український журналіст Мустафа Найєм опублікував історичний допис, у якому закликав людей вийти на Майдан Незалежності у Києві, щоб висловити свою незгоду із урядовим рішенням та підтримати подальший шлях України до Європейського Союзу. Саме так розпочинався комплекс подій, які увійдуть в історію як «Революція Гідності».

Попри очікування на зміну рішення, Віктор Янукович повернувся із Вільнюського саміту ЄС до України, так і не підписавши Угоду про асоціацію з ЄС. Саме тоді за наказом влади у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року відбувся розгром мирного табору протестувальників на Майдані Незалежності, десятки осіб отримали численні поранення. Ця подія кардинально змінила мету подальших протестів: замість вимоги підписати угоду про асоціацію – відставка В. Януковича та уряду, розпуск Верховної Ради України. Незабаром на Майдані з’явилися барикади та масштабне наметове містечко, яке протягом грудня 2013 – першої половини січня 2014 року кілька разів намагався ліквідувати провладний режим. Ситуація загострювалася.

Для остаточного вирішення «питання Майдану» 16 січня 2014 року Верховна Рада України (яка контролювалася провладною «Партією Регіонів» та комуністами) із численними грубими порушеннями Регламенту ухвалила 11 законопроєктів, які у майбутньому отримають назву «диктаторські закони». Народні депутати України до голосування не отримували текст даних законопроєктів для ознайомлення, саме голосування відбувалося шляхом підняття рук, а підрахунок голосів фактично не здійснювався.

Ухваленні закони легалізували диктатуру в Україні шляхом впровадження норм, які вже не перший рік діяли у Росії, містили низку нових обмежень та суттєве посилення відповідальності за здійснення раніше впроваджених правопорушень.

Серед іншого, передбачалося:

  • Участь у суспільних заворушеннях (зокрема, акціях протесту) – 10-15 років ув’язнення;
  • Блокування доступу до житла для правоохоронців – 6 років ув’язнення;
  • Їзда в групах з 5 або більше машин без попереднього дозволу правоохоронців – позбавлення водійських прав терміном до 2 років та конфіскація транспортного засобу;
  • Держава отримувала право заборонити доступ до інтернету;
  • Впровадження заочного судового процесу та винесення вироку (тобто, без фізичної присутності «обвинуваченого»);
  • Впровадження терміну «іноземний агент» щодо неурядових організацій, чиє фінансування здійснюється з-за кордону;
  • За створення та поширення «екстремістських матеріалів» (тобто, критику режиму Януковича) – штраф до 14 000 гривень або ув’язнення до 3-х років;
  • За участь у мітингах у шоломі чи у масці – арешт до 10 діб.

Після ухвалення «диктаторських законів» режим Януковича розпочав справжню війну із власним народом. Фотографії із барикадних боїв на Майдані Незалежності та вулиці Грушевського розміщувалися на сторінках світових ЗМІ. Наприкінці січня 2014 року через вогнепальні поранення загинули перші мітингувальники, Сергій Нігоян та Михайло Жизнєвський; внаслідок катувань та переохолодження загинув науковець Юрій Вербицький.

Кульмінація протистояння – масовий розстріл мітингувальників протягом 18-20 лютого 2014 («Небесна сотня»: загинуло 95 осіб, кілька сотень отримали поранення, десятки зникли без вісти), втеча Януковича спочатку із Києва, згодом – із України, обрання виконувачем обов’язки президента України Олександра Турчинова, остаточне скасування «законів 16 січня» у повному обсязі. Революція Гідності завершилася.

Чому запропоновані «диктаторськими законами» зміни не були прийнятні для українського народу, проте вони без суттєвого супротиву знайшли своє втілення в російській федерації? Для відповіді не будемо занадто заглиблюватися в історію та зосередимося на останніх десятиліттях. Після приходу до влади Володимира Путіна в росії розпочалася активна реінкарнація ідей філософа Івана Ільїна, чию ідеологію можна охарактеризувати, як «християнський фашизм». На його думку, російський народ зумів зберегти свою «доісторичну непорочність» (на противагу «сатанинській» дійсності, зіпсованої «пристрастями та фактами») та залишитися у «Божій тональності», що призводило до регулярних «атак зовнішнього світу». Отже, всі агресивні дії росії протягом її історичного розвитку розглядаються виключно як «самозахист». За таких обставин «спасіння» росії від зовнішніх загроз можливе лише за наявності сильного правителя-«рятівника», який посприяє поверненню Бога на Землю та «допоможе росії наблизити кінець історії», збереже територіальну цілісність російської держави. За такої сакралізації правителя його воля та бажання постають над законом, більше того, вони й стають законом. Індивідуалізм придушується, залишається спільнота, яка має регулярно демонструвати покору своєму «рятівникові». Використання цієї ідеології (що має достатньо багато спільних рис із московським етатизмом, імперським великодержавним шовінізмом, а також марксизмом, ленінізмом та сталінізмом, чим пояснюється її сприйняття радянськими поколіннями) дозволило Володимиру Путіну та його оточенню фактично легалізувати в очах своїх громадян масштабне розкрадання ресурсів всередині держави та розбудову авторитарного режиму.

З огляду на наявну інформацію про прагнення В. Януковича стати пожиттєвим Президентом України через внесення відповідних змін до Конституції України, ухвалення «диктаторських законів» мало придушити не тільки «Революцію Гідності», а й весь активний спротив українського громадянського суспільства подальшим спробам розбудови авторитарного режиму, що, орієнтуючись на відповідні практики російської федерації, сприяв би подальшому збагаченню «сім’ї Януковича». Проте не було враховано той факт, що історичний розвиток нашої спільноти мав свої економічні, ідеологічні, культурологічні особливості, які забезпечували соціополітичне розмежування між українцями та росіянами попри тривале перебування українських земель у складі російської імперії та Радянського Союзу.

Саме наявність цих відмінностей станом на 2014 рік забезпечила збереження українського суверенітету, принципів демократичного врядування, продовження шляху до верховенства права та євроатлантичної інтеграції. Повномасштабне вторгнення військ російської федерації, багаточисельні порушення законів та звичаїв війни у поєднанні із відвертим садизмом російських солдатів стосовно цивільного населення протягом останніх двох років лише підтвердили правильність того шляху, який обрав та відстоював на Майдані Незалежності український народ під час Революції Гідності.

Що ж сталося з тими народними депутатами України, які проголосували за «диктаторські закони»? Відповідно до Конституції України, народні депутати «не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті». Отже, підстав для відкриття кримінального чи адміністративного провадження щодо них не було. 15 осіб досі залишаються народними депутатами України, Михайло Поплавський та Сергій Ківалов й надалі є президентами «Київського національного університету культури і мистецтв» та «Одеської юридичної академії» відповідно, Володимир Сальдо став «гауляйтером» Херсонської області після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, Андрій Деркач виявися керівником агентурної мережі Головного управління Генштабу рф. Більшість із осіб, які голосували за ухвалення даних законів, продовжують проживати на території України, мають власний бізнес (зокрема, співвласником мережі «Епіцентр» є Олександр Герега) та продовжує жити цивільним життям.

Революція Гідності стала логічним продовженням «Помаранчевої революції» у відстоюванні прав українського народу на власний суверенітет, який мали порушити, зокрема, «диктаторські закони 16 січня».

Попри всі спроби «братньої» рф скористатися ослабленням нашої держави внаслідок Революції, боротьба триває задля подальшого збереження досягнень та принципів, які були задекларовані на Майдані Незалежності в ті холодні зимові дні.

Джерела

1. Буґайський Я. Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії : монографія. Київ : АРК.ЮЕЙ, 2022. 480 с. 2. Винницький М. Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності : монографія / пер. з англ. Р. Клочко. Львів : Вид-во Старого Лева, 2021. 450 с. 3. Єрмоленко В. Плинні ідеології. Ідеї та політика в Європі ХІХ-ХХ століть. : монографія. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2022. 480 с. 4. Конституція України : від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР : станом на 15 січ. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 15.01.2024). 5. Найєм М. Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом. Facebook. URL: https://www.facebook.com/Mustafanayyem/posts/pfbid02U3yxFwu1U4hhoymH6oEtr63wzxYssHPf4axvBmcVszYNLjk26ghUAantKojB3cs9l (дата звернення: 15.01.2024). 6. Снайдер Т. Шлях до несвободи : Росія, Європа, Америка : монографія / пер. з англ Г. Герасим. Львів : Човен, 2020. 392 с. 7. Українська правда. Азаров відмовився від угоди про асоціацію з ЄС. Українська правда. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2013/11/21/7002657/ (дата звернення: 15.01.2024). 8. Фельштинський Ю., Стачев М. Третя світова : битва за Україну. Київ : Наш Формат, 2022. 416 с. 9. Янукович хотів стати довічним президентом і планував розпад України - Царьов. Новини України - останні новини України сьогодні - УНІАН. URL: https://www.unian.ua/politics/partiya-regioniv-mala-plan-rozpadu-ukrajini-i-dovichnogo-prezidentstva-yanukovicha-carov-12177459.html (дата звернення: 15.01.2024).
16 Січня 2024
Останні події

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

"Розпусне середньовіччя та сучасні sex комплекси" - "Літопис Незламності" провів пікантні лекції та благодійний аукціон

Схожі статті: