Яке твоє ім’я, війно?

Сергій Прудивус
Магістр історії, старший науковий співробітник ЛММК П. Г. Тичини в м. Києві

День змінюється ніччю, а потім настає світанок –і так ось уже понад сто діб триває криваве протистояння, що буде навіки вписане в історію нашої держави. Проте історія твориться зараз, і кожна прожита мить, кожна збита ракета, кожен знешкоджений загарбник, кожна сльоза і кожен імпульс болю – складова цього клинописного тексту на обличчі України. Те, що війна прийшла до всіх нас, українців – сумніву не викликає. «Моя хата всюди» – це не просто перефраз старого виразу в нових реаліях. Це констатація жахливого факту: війна не вичерпується бойовими діями. Захід та Схід, воїни та влада, волонтери, евакуйовані та внутрішньо переміщені особи, постраждалі від окупації, населення деокупованих територій, військові експерти, люди «садів перемоги», фахівці різних галузей – усі вони по-різному бачать хижий оскал путінського виродка. Та чи можна вважати, що в кожного з нас своя війна?

Як народ розуміє сутність війни? Яку назву присвоїти цим страшним подіям сьогодення? Вирішення цієї проблеми лягло в основу невеликого опитування, проведеного автором серед друзів у соціальній мережі« Фейсбук». Звісно, воно не претендує на вичерпність і не є соціологічним опитуванням у класичному розумінні цього терміну. Це швидше зондування нагальної, актуальної теми сучасної української історії крізь призму соціуму за допомогою усно-історичного методу.

Респондентам у формі електронного повідомлення, надісланого особисто в месенджер, пропонувалося дати відповідь на єдине запитання: «Якби після омріяної Перемоги Вам довелося писати підручник з історії України, яку назву ви дали б нинішній війні? Варіанти можуть бути найрізноманітніші». Питання побудоване таким чином, що кожен, кому воно адресоване, має необмежену свободу відповіді. Це надважливо для розкриття його індивідуального ставлення до подій сьогодення. Водночас, відсилання до освітнього процесу в Україні після Перемоги нагадує про загальнодержавний масштаб і державницький характер протистояння з рашистами. Таким чином респондент може збалансувати та підкреслити найсуттєвіше
на його думку. Означимо, що результати підтвердили правильність побудови запитання. Приписка стосовно варіантів мала б спонукати людей до мислення, зокрема  уникнення  стандартних виразів та вживання штампів.

Кожне соціологічне, а також усно-історичне дослідження вимагає ретельного підбору респондентів. Для побудови правильної вибірки респонденти повинні точно представляти властивості всієї сукупності, тобто бути репрезентативними [1, с. 7]. Відбір друзів, яким надсилалося повідомлення, проходив за певними критеріями. По-перше, це – професійна приналежність опитуваних. Вона представлена відповідями істориків, музейників, айтішників, банкірів, працівників медичних, освітніх закладів та сільськогосподарських підприємств. По-друге, важливе значення надавалося географії. Участь в опитуванні взяли кияни, мешканці Дніпра, Львова, Буковини, Вінниччини, Івано-Франківщини,Чернігівщини. Також було враховано думки містян та сільського населення. Не менш важлива наявність серед опитаних внутрішньо переміщених осіб та біженців за кордон. В опитуванні взяли участь люди різного віку (студенти, працюючі, пенсіонери) та статі. Таким чином, попри невелике число респондентів, обмежене особистими контактами автора, вибірка має ознаки репрезентативності.

Під час проведення опитування ми зіштовхнулися з наступним фактом: частина респондентів проявила різний ступінь готовності давати відповідь на поставлене питання. Хтось обіцяв відписати «до кінця дня», хтось – «пізніше». Різноплановість досвіду, що його переживає українська держава у цій війні, не дозволяє громадянам чітко виділити сутність протистояння з російською федерацією. Цей досвід їм потрібно ще теоретизувати, відокремити від особистих переживань. На заваді цьому, можливо, є активна участь опитуваних у подіях суспільного життя, спрямованих на досягнення української Перемоги. Інколи наводили два варіанти назви, доповнювали або скорочували перший.

Відповіді, надані респондентами, розподілилися наступним чином: найбільша кількість опитуваних вважає, що воєнна агресія російської федерації проти України повинна носити назву російсько-українськавійна. Вони складають 36% від загальної кількості. Також зустрічаються думки, що нині триває Другаросійсько-українськавійна. Як вважають опитані, «перша була на початку минулого століття (1917–1921 рр.) і закінчилась окупацією міжнародно визнаної України». [2].

Очевидно, термін «російсько-українська війна» імпонує громадськості через його чіткість та змістовність. Він вибудуваний відповідно з історичними та політичними принципами і відображає суть: воєнну агресію однієї держави проти іншої. До речі, серед аргументів на користьсаме такого терміну одна опитувана особа прямо вказує на його аналогію з радянсько-фінською війною 1940 року.

Попри те, що назва «російсько-українська війна» є вичерпною, вона –нейтральна, в тому числі з точки зору державотворення. 21 % опитуваних вважає, що нині триває війна занезалежність (війназанезалежність України, Українська війназанезалежність). [2]. Таким чином, громадськість справедливо вписує нинішні події в контекст державотворення, надаючи їм першочергового значення. На думку одразу спадають відомі аналогії світової історії: війна за незалежність США (1775–1783), Ірландії (1919–1921), Ізраїлю (1947–1949)…Показовим є те, що в історіографії, попри існування паралельних назв (Американська революція, Англо-Ірландська, Палестинська або Арабо-Ізраїльська війна), утвердився термін, сфокусований на результаті протистояння, яке змінило політичну карту світу. Вважаємо, що обидві назви «російсько-українська війна» та «війна за незалежність» мають стати хрестоматійними.

Варто зазначити, що при формуванні заголовківдо параграфу підручника післявоєнного часу, учасники опитування також вживали слова з відомого з історії лексикону, поєднуючи та комбінуючи їх. Таким чином, третє та четверте місце у відсотковому відношенні посідають визначення зі словами вітчизняна(17 %) та національна / народна/ великавизвольна (14%) [2]. Тут легко помітити хрестоматійні прототипи: німецько-радянська війна (1941–1945 рр.), що її радянська історіографія іменувала Великою вітчизняною, та Національна революція 1648–1676 рр., яка в радянському історичному дискурсі називалася Національно-визвольною війною під проводом Богдана Хмельницького і завершувалася «вікопомним» «воз’єднанням» з російською імперією.

Як слушно зазначив свого часу на лекції перед студентами історичного факультету КНУ імені  Тараса Шевченка історик Микола Боровик, обидва названі зіткнення – це класичні точки уявлень про плин української історії, нав’язані українцям радянською ідеологією. Навіть якщо припустити, що ця схема й далі працює в головах українців, тоді нинішня війна відіграє рівну з ними роль за значенням. Однак, на щастя, свою точку зору багато з опитаних аргументували. Якщо узагальнити, то визвольний характер війни вбачається, насамперед,не стільки у звільнені від окупації або фізичного поневолення (як би мало бути за аналогією з війною Богдана Хмельницького), скільки у тотальному, всезагальному звільненні від прямих і непрямих впливів росії на життя українців: від державного суверенітету до побутових повсякденностей.

Що ж до вітчизняної, то дехто так називає боротьбу «за право мати свою Вітчизну незалежною від Росії» [2], тобто, фактично це війна  за  незалежність.

10 % припадає на інші, до певної міри поетичні назви. Серед них – велика світоглядна війна, війна з руськім міром, війна за європейські цінності (акцентна цивілізаційному аспекті), війна за Нову Україну,патріотична війна. Окремі респонденти буквально назвали розділ в підручнику: російсько-українська війна: янголипротидемонів/ розставимоточки над І/ кінець московської імперії.

Принагідно частина респондентів наголошує на підступності ворога, нехтуванні ним законів т азвичаїв війни. Один із респондентів, мешканець Ірпеня, якому вдалося евакуюватися з епіцентру рашистських звірств 5 березня, визначає сенс війни як «геноцид, захоплення та асиміляція» у більш ніж коли-небудь відкритій, агресивній та кривавій формі.«Суть та, що війна проти брехливого, лицемірного загарбника, який з імперськими апетитами», «війна, яка за мету має геноцид українців» – так розуміють війну опитувані [2].

Опитування також вкотре підкреслило віру нашого народу у Перемогу. Дехто з його учасників –переважно фахові історики, хоча не тільки, вказували хронологічні рамки війни. Нижня межа, на їхню думку, – 2014 рік, адже саме тоді почалася окупація територій України. Дата закінчення війни у всіх – 2022–2023 роки.

Іменування, як правило, покликане відобразити сутність, вказати на основне, зафіксувати найважливіше. Розмірковування над назвою вже зараз надають сучасності історичного масштабу, допомагають нашим співвітчизникам усвідомити себе у відношенні  до війни, створюють джерельну базу, опираючись на яку, можна буде порівняти бачення воєнних подій у червні 2022 року і тоді, після Перемоги.

Мабуть, найбільш правильне ім’я для цих трагічних подій дасть Перемога. Проте проведене дослідження виявило багато поглядів на нинішню війну і показало різноманітні варіантах її назви. Однак всі вони відображають справедливий для українців характер цього протистояння. Тож, війна –не в кожного своя. Війна спільна для всіх нас. А отже, спільною буде і Перемога.

Джерела

(English)

1. Лоскутова М. В. Устная  история. Методические рекомендации – С.-Пб., 2002. – 55 .

2. Термін на  позначення війни за реезультатами опитування.

04 Вересня 2022
Останні події

У Києві експонується виставка «Емоційне вторгнення»

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

Схожі статті: