Фінсько-російське протистояння і феноманія без «фені». Історичні уроки для українців – Олексій Чередніченко

Олексій Чередніченко
Кандидат історичних наук, незалежний дослідник
Розділ статті: Інше

Фінляндія і Швеція тепер уже офіційно подали заявки на вступ до НАТО. І якщо Реджеп Таїп зрештою ся вспокоїть, то збудеться мрія, вкладена шотландцем Волтером Севеджем Лендором у його «Уявних діалогах» у вуста Тадеуша Костюшка: уся Північна Європа буде в одному з Польщею протимосковському воєнному союзі (хоча аж ніяк не антианглійському).

У двох новачків, як відомо, давня історія збройних конфліктів з Росією. Якщо орієнтуватися на сучасні політичні кордони, то Швеція, може, навіть більше лиха завдала Росії, ніж навпаки. Бо ж до Швеції з Росії не так-то просто дотягтися. За деякими свідченнями, це, однак, вдалося в 1187 році новгородцям, які зруйнували шведську столицю Сигтуну і навіть, за легендою, вивезли звідти міську браму, яку розмістили в новгородському Софійському соборі (де масивні двері західного походження і справді збереглися аж донині – але більш імовірно, що до Новгорода вони перебували в соборі польського Плоцька, а не в Сигтуні).

Шведи ж, зі свого боку, різали росіян в Івангороді в 1496 році, наприкінці XVI століття спустошували околиці Соловків, за часів Смути взяли Новгород, Ладогу та Стару Руссу… (За іронією долі, найбільш відомий збройний конфлікт між державами, Велика Північна війна 1700-1721 років, якраз нічого особливого в цьому плані не приніс: на початку війни шведи невдало намагалися завадити побудові Кронштадта та Санкт-Пітербурха; наприкінці війни росіяни трохи пошарпали Швецію десантами, але без якоїсь жорстокості – ці часи нині пам’ятають більше за досі збереженими кам’яними «російськими печами» (ryssugn) на шведському узбережжі, де російські окупанти буцімто пекли свій хліб; ну а кривава кампанія 1708-9 років, нагадаю, велася не в Росії, а в Білорусі та Україні).

Інша справа – Фінляндія. Коли розпочалися регулярні російсько-шведські конфлікти, то полем бою дуже часто ставала саме «буферна» Фінляндія – аж до останньої російсько-шведської війни 1808-9 років, що завершилася її переходом від Шведського королівства до російської імперії. Але найбільше з війн цього періоду в історичній пам’яті фінів закарбувалися «великий гнів» (isoviha) доби Великої Північної війни і «малий гнів» (pikkuviha) часів війни 1741-43 років, коли російські окупанти у Фінляндії плюндрували, рабували й гвалтували. Це були не перші «гніви» росіян у Фінляндії: війну 1495-7 років фіни знають як «старий гнів» (vanha viha), а 1570-1595 років (шведська й фінська історіографія об’єднують шведську частину Лівонської війни (1570-1583 рр.) та війну 1590-95 років в одну велику двадцятип’ятирічну війну) – як «довгий гнів» (pitkä viha).

Але «великий гнів», коли тисячі фінів було вбито, а десятки тисяч, включно з жінками та дітьми забрано в рабство, посідає особливе місце. Йому, зокрема, присвячене оповідання «Береза та зірка» («Björken och Stjärnan», 1852) одного з основоположників сучасної фінської (тоді ще більше шведськомовної) літератури Захарії Топеліуса, де маленькі братик і сестричка, взяті в рабство росіянами, відчайдушно (і зрештою успішно) намагаються повернутися до батьківського дому; першоосновою твору послугувала доля прадіда Топеліуса, Крістофера…

І в XIX столітті у Фінляндії не надто симпатизували росіянам. Під час польського Листопадового повстання були чутки, що студенти і навіть деякі викладачі в університеті Гельсінкі п’ють за успіх поляків. Тоді вони, втім, офіційного підтвердження не знайшли. А от уже під час Кримської війни, в 1855 році, справді мала місце так звана «Вечеря в Тьойольо» (район Гельсінкі), де студенти й викладачі піднімали тости за різних ворогів Росії. Не одному учасникові скандал, що збурився, вартував місця в університеті.

Найвідомішим з його фігурантів був Нільс Адольф Ерік Норденшельд. Двома роками потому уродженець Гельсінкі і, отже, російськопідданий Норденшельд знову відзначився: готуючись до відправлення в експедицію на Камчатку, він запросив на прощальний банкет гостей зі Швеції. Тоді саме відзначали 700-ліття шведського хрестового походу до Фінляндії (міфічного, як ми знаємо тепер), і етнічний швед Норденшельд, виголошуючи промову, натякнув на те, що майбутнє Фінляндії – зі Швецією, а не з Росією. Новий скандал призвів до скасування запланованої подорожі.

Але тепер Адольф Ерік зробив висновки та переїхав до Стокгольма, а незабаром і змінив підданство на шведське. Тож коли в 1878-9 роках барон Норденшельд уперше в історії подолав Північно-Східний морський шлях, пройшовши на кораблі «Вега» цілою російською частиною Північного Льодовитого океану, він уже не мав стосунку до остогидлої Російської імперії. (Самі ж росіяни, попри географічну близькість, взагалі жодної власної морської полярної експедиції не змогли відправити аж до Едуарда Толля – остзейського німця, який у ній у 1902 році й загинув; ну а повторити досягнення Норденшельда, цебто здійснити повний прохід Північно-Східним морським шляхом, вдалося лише у 1914-5 роках Борису Вількіцькому).

Нільс Адольф Ерік Норденшельд

Ще більші випробування фінам від росіян, звісно, принесло XX сторіччя – у 1918 році, коли щойно надану фінам незалежність російські більшовики спробували перетворити на фіктивну, підтримуючи у фінській громадянській війні «червоних». І з боку фінів це не залишилося непоміченим. Так, у 1918 році Карл Густав Маннергейм урочисто заприсягнувся, що «не вкладе меча в піхви», доки «хулігани Леніна» не будуть вигнані не лише з власне Фінляндії, а й із Карелії.

Цю обіцянку він повторив улітку 1941 року, коли після річного миру Фінляндія знову вступала у війну з СРСР.

Але найцікавіший приклад тут являло собою так зване «Академічне карельське товариство» (Akateeminen Karjala-Seura, AKS), 100-річчя створення якого саме відзначаємо цьогоріч. Товариство, яке об’єднувало фінських студентів-чоловіків, взяло за основу власної ідеології мізорусію (у низці випадків точніший термін, ніж «русофобія» насправді, а в цьому випадку й поготів: у рамках товариства існувало окреме «Братство ненависті»!). Члени товариства приносили присягу боротися за повернення Інгерманландії та Карелії до складу «Великої Фінляндії».

Девіз товариства – «Проти диявола та росіян!» («Pirua ja ryssää vastaan!»). А в одній з публікацій товариства стверджувалося таке:

«Ми, що вигнали росіян з країни, маємо навчитися самі та навчити інших ненавидіти росіян настільки сильно та глибоко, щоб коріння цієї ненависті не зникало навіть зі смертю. Вилучаймо з наших лайливих висловів ім’я диявола і вставляймо туди натомість «росіянина» (ryss). Бо ж хоч яке зло ця країна відчула чи ще відчує, так чи так за ним усе одно криється росіянин. Ми маємо передати нашим дітям ясну ідею, що вони можуть скільки завгодно коливатися між різними ідеологічними крайнощами, але одне має залишатися незмінним: ненависть до росіян».

Члени Академічного товариства «Карелія» складають присягу, 1922 р.

З поразкою в Другій світовій війні Академічне карельське товариство було заборонено. Настала ера «фінляндизації», коли Фінляндія не лише була нейтральною, а й забороняла на своїй території навіть обережну критику СРСР – як у фільмах так і у книжках. Інерція цієї спадщини, як підтверджує Софі Оксанен, була відчутна в країні й після розпаду Радянського Союзу. Але часи змінюються, і хтозна, що ми бачитимемо далі, навіть від тих самих фінських політиків. Зрештою, головний провідник «фінляндизації» Урхо Кекконен замолоду був… членом Академічного карельського товариства.

Урхо Калева Кекконен – фінський державний діяч, восьмий Президент Фінляндії.
Джерела
27 Січня 2023
Останні події

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

"Розпусне середньовіччя та сучасні sex комплекси" - "Літопис Незламності" провів пікантні лекції та благодійний аукціон

Схожі статті: