Геноцид- злочин, у якого з’явилася назва під час Голокосту – Анастасія Шаповал

Анастасія Шаповал
Аспірантка інституту держави та права ім. В. М. Корецького, юристка у галузі кримінального судочинства.
Розділ статті: Право

«Ми зіткнулися зі злочином, у якого ще немає назви»,- зауважив В. Черчилль під час радіопередачі у серпні 1941 року, коментуючи нацистську політику винищення окремих етнічних та національних груп,проте відсутність назви не означає безпрецедентність вчиненого.

У світі, який завжди жив за дарвінівськими законами, бажання знищувати собі подібних вічне, нехай навіть середовище існування людського виду називають «цивілізацією». Це так добре демонструють руйнування Карфагена, розправи з «невірними» під час Хрестових походів, винищення катарів та вальденсів, гоніння гугенотів та масове винищення вірмен, і, зрештою, Голодомор.

Водночас саме XX століття стало свідком найбільшої кількості систематичних вбивств за всю історію, і саме тоді з’явилися поняття геноцид, основи міжнародного кримінального права та перші судові процеси щодо обвинувачення у знищенні мільйонів.

У цій статті пояснюємо, що таке геноцид, як здійснювалося судочинство над організаторами та чому правосуддя щодо вчинення геноциду в Україні може стикнутися зі складнощами?

Плакат з фразою нібито А. Гітлера «Хто зрештою зараз памʼятає про вірмен?», яка натякає на безкарність масових етнічних чисток
Вʼязні концентраційних таборів

Як з’явилося поняття геноциду? Досліджуючи масове винищення вірмен в Османській імперії під час Першої світової війни, польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін зрозумів, що саме міжнародне право має запобігати та карати за подібні звірства. Коли німецькі війська окупували Польщу, йому вдалося виїхати спочатку до Європи, а потім до США, де у 1944 році вийшла друком його magnum opus «Панування держав Вісі в окупованій Європі» (Axis Rule in Occupied Europe).

Р. Лемкін ввів поняття геноциду як узгодженого плану заходів, спрямованих на руйнування базових засад існування національних груп з метою їх знищення.

Крім того, геноцид спрямований проти національної групи як цілісності, а умисел знищити спрямований проти осіб не як окремих індивідів, а як членів національної чи етнічної групи.

Також геноцид – це завжди комплекс заходів, а масові вбивства – далеко не єдиний його інструмент. Р. Лемкін вважав, що геноцид може здійснюватися і приховано : через знищення культури, ускладнення доступу до продовольства та усунення інтелігенції й духовенства.

Р. Лемкін протягом усього життя залишався поборником криміналізації геноциду. У 1953 році він виступив зі статтею-зверненням «Радянський геноцид в Україні», де визначив Голодомор, політику русифікації, знищення української інтелігенції та масові депортації як акти геноциду.

З 2015 року ця стаття включена у рф до Федерального списку екстремістських матеріалів.

Вʼязні концентраційних таборів
Р. Лемкін
Памʼятник жертвам Голодомору 1932-1933 років

Отже, Нюрнберзький трибунал став першим прикладом в історії засудження за масове винищення? Так, процес над нацистськими лідерами був безпрецедентним, проте хоч обвинувачі, зокрема Роберт Джексон, і вживали поняття геноциду під час слухань, у вироках дії обвинувачених були кваліфіковані як злочини проти людяності.

У 1946 році такого злочину як геноцид у міжнародному кримінальному праві ще не існувало.

Обвинувачені під час Нюрнберзького трибуналу

У грудні 1948 року Генасамблея ООН на основі концепції Р. Лемкіна ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Відтепер геноцид – будь-яка з наведених нижче дій, вчинена з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

  • вбивство членів групи;
  • заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічних травм її членам;
  • навмисне створення умов життя, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення;
  • вживання заходів, спрямованих на запобігання народженню дітей у групі;
  • насильницьке переведення дітей групи в іншу групу.

Конвенція стала основою для Римського Статуту та статутів Міжнародних трибуналів щодо Руанди та колишньої Югославії.

Чи були ще масштабні процеси щодо обвинувачення у винищенні національних або етнічних груп після 1946 року? Так, були. Йдеться насамперед про кримінальне переслідування за вчинення геноциду у Руанді та колишній Югославії, який в обох країнах також супроводжувався збройними конфліктами.

У Руанді найбільшими етнічними групами є тутсі та хуту, які протягом століть розмовляють однією мовою та мають спільну культуру. У 1990 році президент Жювеналь Габ’ярімана різко втрачав популярність серед руандійців на тлі громадянської війни між прихильниками уряду та Руандійського Патріотичного Фронту.

Тому найпростішим для тодішньої політичної еліти вирішенням проблеми було знайти винних серед населення. Протягом майже 4 років уряд працював над тим, щоб розділити народ Руанди на «справжніх руандійців» (прихильники президента) та «колаборантів» (меншини тутсі та опозиційні хуту).

Завдяки агресивній пропаганді до кінця 1992 року у суспільстві значно поглибилися розбіжності. До масових нападів на тутсі велася активна підготовка: солдати та політичні лідери почали роздавати вогнепальну зброю ополченцям. Проте згодом інші дійшли висновку, що вогнепальна зброя надто дорога, щоб роздавати її всім учасникам програми «цивільної самооборони», тому озброїли решту мачете.

У 1994 році у загадковій катастрофі загинув президент, почався хаос. Військові вбили урядовців хуту та лідерів політичної опозиції й взяти владу під свій контроль. За 3 місяці терору було вбито 800 000 осіб з народу тутсі, а також поміркованих хуту, які становили 10% від усіх загиблих. Визначити, хто є хто, було легко – закон вимагав реєстрацію руандійців за етнічними групами.

Озброєні мачете ополченці хуту під час подій у Руанді
Потерпілі з народу тутсі

З початком масової різанини усі іноземні місії покинули Руанду, світові ЗМІ рідко висвітлювали події, а лідери держав не називали «100 днів пекла» геноцидом.

Коли влада змінилася, згідно з резолюціями Ради Безпеки ООН було створено Міжнародний трибунал щодо Руанди, який працював з 1994 по 2015. Він встановив, що всупереч поширеній думці злочин геноциду не вимагає фактичного знищення групи у цілому, але може бути кваліфікований тоді, коли дії  вчиняються зі спеціальним умислом знищити повністю або частково національну, етнічну, расову або релігійну групу.

Усього було ухвалено обвинувальні вироки щодо 93 осіб. За вчинення геноциду було засуджено полковника руандійської армії Т. Багосору, генерала О. Бізімунгу та міністра планування О. Нгірабатваре.

Т. Багосора

Колишня Югославія. Інший приклад – Боснійська війна у 1992 – 1995 роках. Рада Безпеки ООН направила у місто Сребрениця миротворчий контингент, однак скоро воно було захоплене військами Республіки Сербської. 13 – 22 липня 1995 року ними було вбито приблизно 8000 боснійських мусульман, чоловіків від 12 до 77 років.

Міжнародний трибунал для колишньої Югославії також створений згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН, визнав різанину у Сребрениці геноцидом. Практика Трибуналу значно вплинула на тлумачення й застосування норм Конвенції. Наприклад, у справі Брандніна суд встановив, що групу, проти якої здійснюється геноцид, не можна визначати за характеристиками, якими вони не володіють. Тобто необхідно встановити чіткі ознаки групи, проти якої вчиняється геноцид, а загальна характеристика «не серби» є недопустимою.

Серед засуджених до довічного позбавлення волі був президент Республіки Сербської Радован Караджич та начальник штабу Війська Республіки Сербської Ратко Младич.

Меморіальне кладовище жертв Сребреницької різанини
Ратко Младич
Радован Караджич

З якими проблемами може стикнутися Україна при здійсненні правосуддя щодо вчинення геноциду в Україні? З початком повномасштабної війни проти України низка держав, зокрема Канада, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, визнали дії рф такими, що мають ознаки геноциду. Поняття «геноцид» також часто згадують лідери країн у контексті оцінки злочинів окупантів. Водночас слід розрізняти політичний та правовий контексти.

Крім того, є певні складнощі: одне й те ж діяння може розцінюватися як різні міжнародні злочини. Наприклад, винищення певної групи чи насильницьке переміщення може бути як геноцидом, так і злочином проти людяності. Усе залежатиме від того, чи вдасться встановити специфічний мотив – намір знищити українців як певну групу.

Також наразі не зрозуміло, чи правосуддя щодо злочинів рф здійснюватиметься Міжнародним кримінальним судом, спеціально створеним трибуналом або взагалі національною судовою системою.

Миру без правосуддя не досягнути, і як би злочини не кваліфікували та який формат здійснення судочинства не обрали, відповідальність неминуча.

Джерела

  1. Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 09 грудня 1948 року. URL: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.1_Convention%20on%20the%20Prevention%20and%20Punishment%20of%20the%20Crime%20of%20Genocide.pdf
  2. Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини. URL: https://www.nsj.gov.ua/files/1687510022Міжнародні%20Злочини%20Настільна%20Книга%20Судді.pdf
  3. Bachman, J. S. (2020).Four Schools of Thought on the Relationship Between War and Genocide. Journal of Genocide Research, 1–23.
27 Січня 2024
Останні події

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

"Розпусне середньовіччя та сучасні sex комплекси" - "Літопис Незламності" провів пікантні лекції та благодійний аукціон

Схожі статті: