Зазвичай держава, яка починає війну, використовує релігію як пропаганду і один з головних каналів впливу. Росії завжди було важливо тримати політичний та релігійний контроль над Україною, оскільки християнізація Русі почалася саме із Києва. Головний наратив москви, який вона старається нав’язати всьому світові, але в першу чергу самим росіянам – “рускій мір”. Оскільки “втарая армія міра” виявилася не такою вже і сильною, як спочатку здавалося, а бюджет на військову сферу був розкрадений на різних рівнях, воювати довелося звичайним ванькам, які ще вчора були аполітичними хлопчиками, далекими від війни. Аби вони бачили якийсь сенс в тому, щоб удобрювати українську землю, їм промивають мозок ідеями про нацистів, наркоманів, віровідступників та тим, що Україна, ЄС, США і НАТО – то є велике колективне зло, проти якого потрібно боротися. І це ще не рахуючи того, що в Україні вже багато років йде братовбивча війна, в якій звинувачують український народ, порівнюючи його із Каїном (хоча самі росіяни були ініціаторами цієї війни).
Виправданням воєнних цілей росії відродити СРСР у форматі нової імперії займаються фсбшники в рясах і з хрестами на грудях. Причому, вони роблять це як відкрито в РПЦ, так і під прикриттям допомоги ЗСУ в так званій УПЦ. Єдність російського православ’я з їхньою політикою зумовлений онтологічними засадами їхнього імперіалізму. Саме церква дає відповіді на політичні та військові запитання простим росіянам. Справжню сутність РПЦ уособлює постать патріарха кіріла. Його риторика побудована на тому, що всі страждання українців є покаранням за їх гріхи, а російські солдати ведуть не загарбницьку війну, а метафізичну боротьбу за православну церкву. Що приховує російський патріарх за золотими митрами і ошатними рясами? Яке його справжнє обличчя? Тут українські художники розгулялися на славу, пропонуючи свої версії. Данило Мовчан @danylo_movchan мінімалістично зображує його з чорним обличчям та кров’ю, що тече по бороді та патріаршому куколі.
Павло Фулей @pavlo_fulei показує справжні методи РПЦ – під богословські пісні і заклики вбивати, російські військові таргани, що вибігають з голови кіріла. Знизу ж на його постаті – мертві жертви війни, в тому числі й могилізовані ваньки. Вінцем картини є георгіївська стрічка на верху митри замість хреста.
Інша робота Данила Мовчана – “Смерть патріарха кіріла”, сповнює надії. Його закривавлена голова вже знаходиться окремо від тіла. Сподіваємося, що так станеться з усією РПЦ.
Не вкладається в голові те, що у ХХІ столітті зводиться собор в кольорах хакі збройних сил рф. У 2020 році в москві було зведено третій за висотою в світі православний храм, який є…. офіційним храмом російської армії.
Першопочатково зображені мозаїки із головними політичними постатями росії – путіним, лавровим, шойгу, губернатором Криму аксьоновим, яких оточують середньостатистичні тьоті-прихожанки. Окремо кидається в очі напис “Крим наш”.
Найбільш цинічним є те, що на мозаїці, присвяченій перемозі СРСР в ІІ світовій війні був зображений сталін, який був одним з найбільших ворогів християнства і релігії взагалі.
Внаслідок бурхливих суперечок вищеназвані одіозні образи були замінені на ікону Богоматері, образ сталіна – на плакат “Піднімемо над Берліном прапор перемоги”, а гасло “Крим наш” – на нейтральне “Ми разом”. Проте, попередні зображення все ж зберігаються в храмі, нібито для історії. Саме тут були сказані найбільш неприйнятні заяви кіріла про те, який подвиг для росії роблять росіяни, коли йдуть вбивати українців.
В цей собор, як нікуди більше, органічно вписався б “Російський іконостас”, що зображений на роботі Данила Мовчана. Кожне місце в іконостасі зайняте російськими могилізованими. Тут, очевидно, теж є своя ієрархія та віп-місця, як на концерті кобзона.
Одразу згадується текст Мілана Кундери “Нестерпна легкість буття”, де він порівнює золоті куполи православного храму із гарматними ядрами.
“Побєдобєсієм” головного мозку можна назвати хворобу, коли люди моляться таким вбивцям, як сталін. У 2008 році в церкві біля передмістя Санкт-Петербургу з’явилася ікона Матрони зі сталіном. За легендою, Матрона була такою собі російською вангою, яка в 1941 році нібито мала зустріч з диктатором СРСР і сказала йому, що є воля Божа на те, щоб він обороняв москву.
Є ряд ікон, з якими росіяни виходять на хресні ходи, і сталін там зображений уже з німбом. Тільки як таке можливо, щоб віруюча людина у ХХІ столітті, молилася сталіну – чи не найбільшому ворогу релігії всіх часів?
Окремо варто згадати про ікону Євгена Родіонова – російського прикордонника, який був вбитий під час Першої російсько-чеченської війни 1996 року. Євген потрапив у полон, де його катували і згодом вбили, начебто за те, що він не захотів зректися християнської віри. Правда, оскільки точних доказів цього немає, його не канонізували. Проте, у 2016 році до патріарха кіріла таки було написане звернення з підготовки до канонізації Євгена Родіонова, бо він є прикладом мучеництва і подвигу за православну віру і росію, що особливо потрібно молодому поколінню. Сьогодні можна зустріти багато версій ікони Родіонова, де він зображений як мученик у військовій формі, з автоматом та німбом над головою. Найбільший зашквар в тому, що у 2018 році в ЛНР священики УПЦ провели молебень з іконою Євгена Родіонова. Крім того, сепаратистські ЗМІ писали, що ікони з російським прикордонником є в усіх підрозділах “служби прикордонної охорони” ЛНР.
Гострою реакцією на російське православ’я є робота Олексія Ревіки “Руzzькій мір. Богі”, яка показує під виглядом Богородиці скелет-смерть. Її мафорій обрамлений георгіївськими стрічками, на голові двоголовий орел, на пальцях персні-наколки. Замість немовляти у неї в руках ракети, і це все зображено на фоні Кремля.
Саме церква формує світогляд православної людини, а ці світоглядні цінності потім закріплюються пропагандистами Соловйовим, Скабєєвою, Кісєльовим та іншими по телевізору. В результаті українцям доводиться воювати зі своєрідними зомбі, які не втомлюються повторювати слова “священиків” – “наша вєра славна, наша вєра православна”, таким чином думаючи, що воюють за свою рідну віру проти злого колективного заходу.
Найбільша біда в тому, що велика частина українців теж знаходиться під впливом російських агентів у рясах. Нещодавні візити СБУ в храми московського патріархату в Україні виявили велику кількість пропагандистських проросійських матеріалів, готівки в рублях, російські паспорти, диверсійно-розвідувальні групи тощо.
Дивним видається і те, наскільки українці ведуться на легенду про святість російського царя Миколи ІІ та його родину, як мучеників. Практично, в кожному храмі УПЦ (тих, що зовсім не МП) знаходять іконки з царем-батюшкою і літературу про нього. Звідси і береться ідея про канонічність і святість російської влади, про те, що українцям пора скласти зброю, підкоритися і покаятися.
Найбільш шанованою іконою із зображенням Миколи ІІ серед прихильників російського православ’я є “Надимська Царська козацька Чудотворна мироточива ікона”, яку освятили ще у 2003 році. Називається вона так, тому що її виготовив такий собі Сергій Кришталь, який назвав себе отаманом “Надимського козацького округу” і випросив у патріарха РПЦ Олексія ІІ благословіння супроводжувати образ по всій росії та за кордоном з Хресними ходами. Так цей культ дістався і до України.
У найпекельніші дні Революції Гідності “надимську ікону” привозили в Київ, де вона перебувала в Успенському Соборі з благословіння намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла (паши-мерседеса), і до неї приходили поклонитися багато вірних МП. У 2018 році цю ж ікону привозили в Луганськ. Крім того, головна суть гастролів портрету Миколи ІІ полягає в тому, що її возять по гарячих точках, наприклад, на лінії фронту під час війни в Косово та Грузії. Вважають, що там, де пройшла ікона, їхні противники не могли більше ступити.
Віра в мучеництво і святість царської сім’ї дуже важлива для російської ідентичності. Українці, які моляться Миколі ІІ, автоматично відносять себе до “рускава міра”. Тому виникає питання, чому прихожани УПЦ, які б’ють себе в груди і стверджують про те, що вони ніяким чином не підпорядковані москві, поклоняються російському царю?
Художниця Наталія Мелесь ще в 2014 році створила досить сатиричний образ прихожанина УПЦ МП, який не втомлюється, ніби з методички, повторювати “духовні скрєпи” про канонічність, святість церковнослов’янської мови, нетерпимість до інших релігійних організацій, але, крім того, сьогодні ще й про гоніння СБУ.
Голову чоловіка пронизує змій, яким керує кістлява рука з кігтями. Його очима і ротом говорять російські пропагандисти.
Довгий час релігія взагалі не сприймалася як загроза національній безпеці. Українці спокійно сприймали легенду про “триєдинство” братніх народів, спільну колиску, мову, православну віру. Це все потім вилилося у доктрину гундяєва про “рускій мір”. Багато хто навіть після окупації Криму і Донбасу притримувався думки, що “нє всьо так адназначьна” з УПЦ, і вона ніяк не пов’язана з росією.
Сьогодні ж ми бачимо, що навіть попри повномасштабне вторгнення, УПЦ все ж залишається одним з головних каналів досягнення військових, політичних та релігійних цілей москви. Через священників росія транслює українському населенню свою імперську ідеологію, що живить сепаратистські настрої не лише на сході України, але і в західних областях. Чи зможуть українці позбутися зомбування, чи зможуть здолати метастази московського патріархату – чи вони повільно з’їдять їхнє тіло?