Конституція – це живий документ, який має працювати

Ірина Захарчук
Співзасновниця історичної агенції "ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ", історик, культуролог, координаторка телепроєктів, куратор. Головний Консультант Кабінету Глави АПУ (2014-2019 рр.), помічниця Керівника ОПУ (2019-2020 рр.). Дослідниця релігії та культури італійського Середньовіччя
Розділ статті: Інтерв’ю

З літа – в літо від 1996-го і до сьогодні, 28 червня Україна відзначає єдине свято, яке закріплене у нашій Конституції – це, власне, її День. Це – знакова дата для українців, бо після багатьох років неприйняття і дискусій ми отримали основоположний документ найвищої юридичної сили.

Спроби прийняти Основний Закон незалежної України були від початку відліку незалежності й тягнулися довгі 6 років.

За цей час профільна комісія, громади, партії, установи пропонували 15 проєктів Конституції України.

У 1992-1993 роках ще при Леонідові Кравчуку був напрацьований перший проєкт Конституції, але його не ухвалили. Згодом у 1996 році створили спеціальну парламентську комісію під керівництвом депутата Михайла Сироти. 27 червня почався розгляд запропонованого документа у Верховній Раді. Тоді без перерв, у результаті безупинних дискусій, голосувань по кожній статті окремо і цілими розділами, 28 червня 1996 року 315-ма голосами була ухвалена Конституція України в цілому. Безсонна ніч увінчалася історичним документом.

Міжнародне співтовариство високо оцінило Основний Закон України і назвало його найважливішим кроком у забезпеченні прав та свобод людини та громадянина, що сприятиме подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Чинна Конституція складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 17 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула. 

Проте, часто знання Конституції України обмежується лише позначкою в календарі, як нагадування про державний вихідний!

Соціологічні дослідження показали, що 46,6 % українців ніколи в житті не читали Конституцію, і не мають уявлення про її зміст.

Про це розповіла на пресконференції ще у 2019 році на тему «Конституція: нова соціологія, ризики та шляхи захисту» керівниця проєктів з питань конституційного права Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко. За 3 останні роки ситуація суттєво не змінилася.

Сергій Головатий – український юрист, науковець і політик; суддя Конституційного Суду розповідає, що впродовж ХІ – ХІІІ століть українська державність розвивалася переважно в контексті становлення державних форм правління тогочасних європейських держав. Першою Збіркою законів Київської держави Княжої Доби є «Руська Правда», або ж «Устав Великого князя». Написавши у 1016 році «Правду і статут», Ярослав Мудрий визнав високе покликання Права і Суду в суспільстві.

Занепад Київської Русі, пов’язаний передовсім із наслідками татарського нашестя, зупинив процес творення власної державної організації українського народу, творення його правового змісту. Відновлення процесу становлення української державності припадає на період Гетьманської держави (XVII–XVIII ст.)

У Конституції 1710 року Пилип Орлик, виходячи з традицій української державності, задокументував право України на самовизначення й незалежне державне існування. Конституцію Пилипа Орлика можна вважати першою українською конституцією в сучасному її розумінні. У ній сформульовані головні принципи побудови держави. Передовсім закріплено принцип визволення України від «чужого панування».

Державне існування України ставало історичним фактом, зафіксованим у писемній формі в I–VI Універсалах Української Центральної Ради (1917-1918 рр.), у Конституції Української Народної Республіки (статут про державний устрій, права та вольності УНР) від 29 квітня 1918 року, у прокламаціях Української Народної Ради у Львові 1918 року; в Акті Соборності України 22 січня 1919 року, в проголошеній 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України і навіть у фальшивому декларуванні суверенності України Конституціями УРСР. Тобто, впродовж трьохсот років Україна прагнула, але не була суверенною державою, а український народ не зміг висловити свою власну волю.

Поступ українського народу до утвердження держави суверенної і незалежної, демократичної і правової завершився днем прийняття нової Конституції України – 28 червня 1996 року.

Конституційне оформлення незалежної України перетворило український народ з носія сувернітету – на його володаря. Українська держава посіла “серед держав світу осібне і рівне становище».

Безперечно, сам факт прийняття Конституції не вирішує автоматично всіх теперішніх проблем України – і економіки, і державного будівництва, і соціального життя. Проте, маємо добрий ґрунт для розбудови України, як держави демократичної, соціальної, правової; держави для людини. За таких умов знання історико-правових традицій, стражденного шляху, пройденого нашою державою до справжньої незалежності, є надзвичайно корисним та вкрай необхідним.

А як часто ми задумувалися чи добре кожен з нас знає Конституцію? Історію її створення, структуру, а також права і обов’язки, які вона передбачає? Зокрема, які її статути є найбільш актуальними в умовах війни?

Відповіді на ці питання надав нам Ростислав Павленко – український політик, політолог, політтехнолог, викладач.

Ростислав Павленко:

2009-2010 рр. – Керівник Служби аналізу і оперативного реагування Секретаріату Президента України.

2014 р., 2019 р. – Радник Президента України

2015-2018рр. – Заступник Глави Адміністрації Президента України

2018-2019 рр. – Директор Національного інституту стратегічних досліджень.

Брав участь у подіях навколо отримання томосу ПЦУ.

Дане інтерв’ю – це частина основного майбутнього матеріалу про захист прав громадян українською Конституцією в умовах війни.

Бесідувала Ірина Захарчук


І. З. – Пане Ростиславе, Україна, як демократична країна отримала один із найкращих текстів Конституції, яка дала нам права на свободи: віросповідання, слова й інші вольності. Фактично не в складі ЄС ми отримали досить високі норми Євросоюзу. До того ж закріпили в Конституції незмінний рух до НАТО. Як Ви гадаєте, на практиці зараз Конституція – це більше маніфест чи реальний документ неухильного виконання? Чи доросло суспільство жити за цими принципами?

Р. П. – Ну, давайте з самого початку. Дуже багато було сказано, що Конституція України відповідає найкращим зразкам, найкращим стандартам. Вона вважалася найбільш вдалою і збалансованою Конституцією з усіх, які приймалися після розпаду Радянського Союзу. І справді, пам’ятаємо, що саме ухвалення Конституції було певним процесом і, на відміну від багатьох пострадянських держав, вона не вилилася у конфлікт чи, не дай Боже, у збройне протистояння. Було знайдено компроміс, і Конституція запрацювала та стала високим стандартом того, як мають будуватися відносини між громадянином і державою, і як держава має організовувати свої справи.

Але будь-якому юристу відомо, що таке Конституція юридична, а що таке фактична. Остання – це те, як в житті організовані ось ці стосунки між людьми і державою, і між державними органами. Тут ми бачимо, що з одного боку доводиться вносити ті зміни, які відповідають духу часу. Ми пам’ятаємо, як було з меншими повноваженнями Президента після Помаранчевої революції, як потім через фактично Конституційний переворот Янукович намагався повернути собі надзвичайно широкі повноваження і суспільство його виправило в цьому, на жаль, понісши втрати. А от Революція гідності показала, що українці не дадуть позбавити себе тих свобод, які вони отримали. І далі вже у розвиток ствердження цього європейського вибору, а Конституція України – це все ж таки – європейська Конституція, тому до неї внесли ті зміни пізніше, що і Президент, і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів – зобов’язані реалізовувати європейський і євроатлантичний вибір українців, і саме це, на мою думку, стало обмеженням можливих спроб повернутися чи переглянути цей курс на Європу і НАТО. Нині ж в умовах повномасштабної агресії російської федерації саме гілки влади і всі політичні сили мають працювати над тим, щоб реалізувати те, що написано в Конституції – і щодо європейського вибору, і щодо вступу до ЄС і НАТО, а найголовніше – щодо європейського способу життя в Україні, тобто рівня життя, і щоб влада була ефективною та відповідальною перед суспільством.

І. З – Але війна все ж вносить свої корективи, і в нас неодноразово говорять, що Україна повинна стати новим Ізраїлем, що живе з ворогом на кордоні; чи то Швейцарією, де кожен громадянин – член руху опору. Звідси питання: право на володіння зброєю – це має бути норма Конституції чи просто закон?

Р. П. – Я переконаний в тому, що Конституція дає громадянам право на захист, власне, це там передбачено і громадяни можуть захищати країну, перебуваючи в Збройних Силах та інших збройних формуваннях, так само і захищати себе та свою сім’ю у будь-який спосіб, в тому числі збройно. Я переконаний, що в конкретизації цих положень і мають ухвалюватися закони. Тобто, підхід не той, як вважалося раніше, коли за радянською традицією держава мала щось дозволяти. Держава вже урегульовує те право, яке є у людей, і право на самозахист в тому числі, і в збройний спосіб. Це все питання врегулювання. Маю сказати, що з початком збройної агресії закон України дозволяє будь-якому громадянину взяти зброю і використовувати її проти ворога. Але після закінчення війни варто врегулювати, яким чином це буде продовжено. От ви згадали про Швейцарію та Ізраїль, варто взяти їх моделі. Тих, хто воював; ті, хто брав участь у територіальній обороні, в добровольчих формуваннях – вони би мали належно зареєструвати цю зброю. Виконуючи певні вимоги щодо зберігання, мали би продовжити його, аби будь-якої миті стати на захист держави, себе та своєї родини!

І. З – Зрозуміло. Як Ви гадаєте, чи можливі зміни та поправки до Конституції зараз, в умовах війни? Чи будуть вони ухвалюватися? Взагалі є така необхідність? Чи прогнозуєте ви такі рішення, і чи може бути зараз якийсь спрощений процес ухвалення змін до Конституції? 

Р. П. – Ну, юридично тут відповідь дуже проста і коротка – ні, не можна! Це навпаки заборонено, і це якраз є захист для того, щоби жодних прав і свобод людини не утискали під час воєнного чи надзвичайного стану, коли об’єктивно певні права мають поступитися вимогам безпеки і оборони від ворога. Тому, в цих умовах змінювати Конституцію не можна, але вони ж штовхають до перегляду дуже багатьох питань і цінностей, як наприклад, про зброю, що Ви щойно обговорили, про ставлення до агресорів, про захист українського гуманітарного простору. Нещодавно Верховна Рада ухвалила цілу низку питань, які завершують ту політику національної ідентичності об’єднання суспільства, яка провадиться з 2014 року, коли захищається український культурний, мовний, літературний продукт; і виставляються ефективні бар’єри проти експансії нахабного та безпардонного завойовницького руху російського та імперського продукту. І це є прикладом того, що війна – найгірше, що може трапитися з людством, але вона вносить свої корективи (каталізує), підштовхує ті рішення, які давно назріли.

 І. З – Повертаючись до дорослості суспільства, до останнього часу більшість сприймала День Конституції, як вихідний день. Тому, чи потрібна цядата, як свято?І що варто зробити для того, щоб люди – ті, хто ще не усвідомлює, бо я думаю, що все ж таки з війною, вже багато хто осягнув проте, що потрібно для розуміння цінностей основних фундаментів держави? 

Р. П. – Ви знаєте, з одного боку, юридично і формально – це проста відповідь: було ухвалено спеціальний закон, було внесено в програму всіх закладів вищої освіти курс «Конституція України». Основи конституціоналізму мають викладатися, навіть, у школах, але в цьому якраз і питання, що це не має бути лише формальністю. Тому що, навіть, можливо, менш критично люди пам’ятатимуть стільки членів в конституційному суді, але точно вони мають знати, які в них є права; і точно мають знати, які є механізми реалізації цих прав; точно мають знати, хто за що відповідає у системі органів влади, і вміти реалізовувати свої права та захищати їх. Тоді не буде з одного боку завищених очікувань. Пам’ятаєте, на кожних виборах чекають дива чи то від Президента, чи то від Верховної Ради. А з іншого боку будуть розуміти, що з цими питаннями потрібно йти до палати Верховної ради, з цими питаннями потрібно йти до палати місцевої ради. Отут працюють петиції, отут можуть бути збори на місці, які вирішують питання місцевого самоврядування. Я думаю, що нам всім тоді буде легше виконувати Конституцію і примушувати всіх до її виконання.

І. З – Зараз така тенденція, коли українцем стало бути модно, а розумним і освіченим українцем – ще модніше. Українці почали активно цікавитися своєю культурою та літературою: йдемо геть від Пушкіна і Чайковського… Чи вважаєте ви, що достатньо існує просвітницьких заходів для того, щоб зробити Основний закон ближчим до людей?Чи, можливо, його потрібно робити модним і впізнаваним, чи він має залишатися “святинею” державотворення лише для обговорення в академічному середовищі?

Р. П. – (Сміється) Конституція точно не має бути святинею, яка просто стоїть десь там на вівтарі і на неї споглядають лише з молитвою. Це – живий документ, який має працювати! Є дуже розхожа фраза, яка затерта частотою використання: «Навчіться виконувати ту Конституцію, яка є», але, насправді, є дороговказ сивочолих і різних, як експертів, так і політиків, і громадських активістів для того, щоби вміти зрозуміти Конституцію, роз’яснити її людям і спонукати її виористовувати. А для людей, як я і говорив, дуже важливо знати такі механізми, які Конституція передбачає. В Конституції України є дуже важливе положення, яке, до речі, відсутнє у багатьох інших Конституціях демократичних країн. Що це є Конституція норм прямої дії. Тобто те, що є в Конституції – на це можна прямо посилатися у захисті своїх прав, тому от цей документ повинен бути справді основою для того, щоби суспільство ставало більш європейським і змушувало владу виконувати та реалізовувати європейський вибір, який народ захищав і на Майдані, і тепер із зброєю в руках.

І. З – Дякую за просвітницьку розмову.

Джерела
04 Вересня 2022
Останні події

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Схожі статті: