Креативний підхід або нестандартні волонтерські методи допомоги Україні, які вони?

Ірина Захарчук

Співзасновниця історичної агенції "ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ", історик, культуролог, координаторка телепроєктів, куратор. Головний Консультант Кабінету Глави АПУ (2014-2019 рр.), помічниця Керівника ОПУ (2019-2020 рр.). Дослідниця релігії та культури італійського Середньовіччя

З 24 лютого 2022 року волонтерський рух в Україні не просто значно активізувався, а продемонстрував вражаючі можливості. За інших обставин можна було б справедливо сказати, що українці «задали тренди» в суспільно спрямованій діяльності. Окрім створення великих і медійних благодійних організацій, таких як «Повернись живим» [1] та Фонд Сергія Притули [2], що зосередили на собі основний потік донації українським військовим, волонтерам та постраждалим в наслідок російської агресії,почали створюватися інші волонтерські платформи та організації, що координували роботу гуманітарних штабів. [3] За підрахунками Forbs, 20 найбільших державних, недержавних та громадських організацій з початку повномасштабного вторгнення зібрали на підтримку України близько 36 млрд грн і це – не враховуючи інші ініціативи. [4]

Волонтерство в Україні набрало величезних обертів: церковні організації, приватні підприємства, ресторани, інтернет-магазини, освітні та творчі простори, великий, середній та дрібний бізнес розпочали організовувати і поновлювати свою роботу навколо гасла «% коштів від продажу йтиме на потреби ЗСУ». Для частини бізнесу, звісно, в цьому вбачалися і особисті обставини: або скористатися можливістю і на хвилі волонтерських закликів поновити роботу за новими умовами, або ж збанкрутувати. Проте їх внесок не можна недооцінювати. Особисті ініціативи також не змушували на себе чекати: люди у фейсбуці почали активно лишати дописи з реквізитами, за якими збирали кошти на купівлю амуніції, провізії, ліків, приладів нічного бачення, дронів, автомобілів, моторних човнів… З 22 по 24 червня БлагодійнимФондом Сергія Притули було зібрано 600 млн грн в рамках проєкту «Народний Байрактар»[5]

Людські можливості виявилися настільки невичерпними, що на початку травня почали говорити про дефіцит на європейському ринку військового оснащення внаслідок масових українських закупівель. Попит переважав пропозицію. З початку червня українці налагодили й закупівлі на американському та канадському ринку.

Від 24 лютого людей, що хотіли допомогти «хоча б чимось», ставало все більше, тому, щоб уникнути хаосу, волонтерські служби мусили за відносно короткий період розробити кілька стандартних способів допомоги Україні в тилу. Було створено інструкцію для систематизації ресурсів із закликом підтримки. [6] До неї входили:

• фінансова допомога через перевірені додатки банків, «Дія» та благодійних фондів;
• допомога у штабах гуманітарної допомоги;
• допомога переселенцям (житло та інші речі першої необхідності);
• допомога зі спорядженням та одягом для захисників, де можна було застосувати свої навички у пошитті теплого одягу та плетінні маскувальних сіток, тощо;
• автоволонтерства, де потрібно було налагодити логістику та доставки з однієї локації в іншу на своєму автомобілі, чи просто маючи посвідчення водія;
• онлайн-волонтерства та ІТ-армії, що стало потужним методом з блокування ворожих сайтів (в перші дні повномасштабного вторгнення ця допомога була особливо розповсюдженою та відчутною), дизайн, монтаж, копірайтинг також входив у сферу кіберволонтерства;
• Територіальна оборона (ТРО) – можна було долучитися до локальних штабів і допомагати у захисті свого міста;
• допомога за кордоном, яка включала в себе як і грошові пожертви, так і допомогу з житлом, навчанням, роботою, оформленням документів, а також організація мітингів із закликом до подальшої допомоги. Схема виявилася досить ефективною та працює досі, залучаючи все більше нових людських та фінансових ресурсів.

Окрім цього, багато професійних спеціалістів у своїх галузях почали пропонувати свої послуги постраждалим та ЗСУ безкоштовно. До них слід віднести психологів, які займалися посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), причому, як і за державною програмою із залученням іноземних фахівців, так і приватних практик, що займалися благодійництвом, [7] репетиторів англійської та інших іноземних мов, які як самостійно, так і колективно брали учнів на безоплатній основі і допомагали українським біженцям з мовною адаптацією.

Українська волонтерська служба зафіксувала основні показники серед волонтерів, яких змогла опитати на Київщині.

Чим вони керуються, як давно волонтерять, яким видом волонтерства займаються? Більшість обрали класичний підхід, серед вищенаведених, 9% опитаних обрали варіант «інше». [8] Саме про такі способи волонтерської допомоги мова піде нижче.

На початку серпня на ресурсі «Бабель» вийшов репортаж про трьох друзів перукарів, що четвертий місяць щотижня приїздили у військовий госпіталь з ціллю безкоштовно поголити, підстригти поранених військових. [9]

Слід підкреслити, що така практика не є поодинокою, адже в перший місяць повномасштабного вторгнення більшість перукарських закладів поновлювали свою роботу саме з тієї фахової допомоги, яку вони можуть надати для ТРО та ЗСУ.

Межа між стандартними і нестандартними способами підтримки, як пізніше стало відомо, тонка але все ж відчувається. Методів, що перевертають уявлення про стандартизовану підтримку чимало. Заклик до того, щоб люди займалися тим, чим вміють інколи сприймалися досить буквально, що породило дієвий support в наслідок руху «Теронліфанс». [10]

Засновниці руху – двоє дівчат, які на сайті «Онліфанс» [11] вже мали свою аудиторію. Одного разу, одна із засновниць шукала автомобіль для свого друга із ЗСУ серед своїх підписників, проте жодні заклики не дали дієвих результатів, аж поки дівчина не запропонувала за таку послугу надіслати нюдс (свою оголену фотографію). Автомобіль миттєво знайшовся.

Після цього випадку дівчата вирішили, що певна практика може бути досить ефективною на користь постраждалих і тих, хто боронить Україну. Зараз рух «Теронліфанс» налічує близько 40 людей, серед яких є і чоловіки. Крім «хтивок» (фото та відео нюдсів) платформа пропонує і інші послуги, наприклад, декламацію української поезії – для особливих романтиків)))

Отримати «хтивку» від дівчат досить легко: потрібно зробити донат на потреби армії і відправити скріншот, на якому чітко видно суму, дату та час перерахування коштів. За це дівчата надсилають звабливі або естетичні фото, а хлопці – відео, на якому розповідають вірш. Світлини не мусять бути обов’язково відвертими – у кожної дівчини свої межі. Однак, принцип – єдиний: чим більша сума донату на кошти армії, тим відвертіша має бути “хтивка” або якіснішою сама світлина.

“Цей волонтерський рух створений виключно для того, щоб мотивувати людей допомогати тим, хто потребує цього. Ми приймаємо донати не тільки на великі фонди, але й на малі. Наприклад, робимо бронежилети та закуповуємо все необхідне бійцям, включно з кавою чи ліками. Надалі відправляємо їх у міста, де цього потребують – наприклад, у Вінницю чи Київ. І особисто я вважаю важливим, що такий рух та “подяка” за донати допомогають людям відчувати згуртованість у цій праці, що гроші не просто йдуть невідомо куди, а й дівчата відчувають свою допомогу”, – ділиться співорганізаторка руху.[10]

Кожен поважаючий себе косметолог та дієтолог не міг заново відкрити свій бізнес під час активної фази війни без лозунгу «10% від усіх послуг надсилаємо для ЗСУ». Багато відомих світових косметичних брендів, щоб підтримати Україну не лише йшли з російських ринків, а й створювали свої фонди для донації. [12]

Індустрія, яка на перший погляд, не мала б попиту під час війни, перевершила всі очікування. Все почалося з того, що на початку березня одна жінка в фейсбуці опублікувала допис-«клич», запитуючи, де можна було б зробити манікюр. Хвилі хейту уникнути не вдалося: активні користувачі соцмереж,закидали жінку звинуваченнями в тому, що під час війни вона турбується лише про власний зовнішній вигляд, але через деякий час стало очевидним, що люди, які знаходилися у відносній безпеці, певними процедурами краси нехтувати не збиралися. [13] Фахівці бьюті-сфери навіть мусили повертатися до Києва із Заходу України, бо відчували свій «зірковий час». Записи до тих косметологів, що не мігрували в березні, були повними і розписаними на місяці вперед. Особисто моя косметолог мусила повернутися з Німеччини до Києва задля того, щоб її бізнес «заграв новими фарбами», а коли вона урочисто виголосила популярне заклинання, що збирається частину з надходжень донатити на ЗСУ, записатися до неї стало нереально)) Бьюті-блогери почали давати настанови в стилі «Як зробити охайну зачіску в умовах війни і чому це необхідно». Певні речі ставали моральним відволіканням і допомагали впоратися зі стресом, особливо в період з березня по травень.

З подібною ініціативою у своєму мікроблозі звернулася і популярна телеведуча Леся Нікітюк, запустивши флешмоб #красадляЗСУ. Він полягав у поширенні дівчатами гарних фото задля підтримки українських військових. Однак реакція на цю ініціативу виявилася суперечливою. Зокрема, науково-популярний ресурс “Гендер в деталях” розкритикував ідею та закликав громадян до дискусії, побачивши в публікації артистки відверту сексуальну об’єктивацію. [14]

Головна редакторка ресурсуТамара Злобіна прокоментувала це явище, зауваживши, що телеведуча Леся Нікітюк запустила цей флешмоб на аудиторію в 4 млн. підписниць в інстаграмі саме зараз — під час жорстких боїв на сході й півдні. Водночас редакторка поставила питання: “А як мають “насолодитися” цим флешмобом жінки-військові? Жінки-поліцейські, які розпізнають зараз трупи в Бучі? Жінки, які вирвались з окупації, яким розбомбило будинки, яким ніде жити? Які місяць не мили ту голову? Волонтерки, які працюють 2 місяці без перепочинку? Жінки, які живуть у таборах для біженців? Жінки, які мають знайти собі постійне житло, влаштувати дітей в переповнені садочки і працювати, щоб всіх утримати?”.[15]

Якби суспільство не сперечалося про екстравагантність подібних методів, відверто акцентуючи увагу на тому, як слід поводитися, а як не слід, все ж нових їх проявів не уникнути. В липні «вийшов в люди» новий волонтерський проєкт «Так як відьма скаже». Ініціатива досить благородна – відомі українські волонтерки знялися для календаря в містичних амплуа та міфічних образах. Всі вилучені кошти з продажу календарів йтимуть на закупівлю зимової форми для ЗСУ. «Однієї місячної безсонні ночі, коли всі чаклунські чари в самому розпалі, мені прийшла думка зробити календар з дівчатами — волонтерками, які вже падають з ніг, для хлопців з ЗСУ. Та не тільки для них. Основна мета банальна — це збір коштів. Збирати їх стає складніше і складніше. А скоро зима», — розповіла про свій задум відома волонтерка та авторка проєкту Дана Ярова. [16] Навколо проекту зосередилися багато партнерської підтримки авторитетних політичних кіл і, загалом, він отримав позитивні відгуки в медіа-виданнях, проте багато незалежних критиків, яких турбує роль гендерної нерівності, все ж висловилися, не шкодуючи творчий задум авторів проєкту.

Журналістка, арт-критикиня та історикиня моди Зоя Звиняцьківська на тлі скандалу з позою першої леді на фотосесії Енні Лейбовіц значно обурилась об’єктивацією щодо жіночого образу з волонтерського календаря: «Коли календар вийшов, я промовчала – тому що моя думка тут була неважлива: це приватна ініціатива, люди під час війни піднімають собі настрій в різний спосіб, календар до того ж ще й благодійний, якщо це все працює, то все добре. Так, я промовчала, але була вражена – навіть не самим календарем, а загальною екстатичною реакцією на нього. “Красуні!”, “Чудова робота” і ще сто мільйонів компліментів. Люди просто захлинались від захвату (до речі, на відміну від чоловіків-волонтерів та військових, які добре знаають цих жінок особисто і працюють з ними – вони, звісно, теж поширювали та хвалили, але явно виглядали при цьому трохи спантеличеними і вочевидь добирали слова або якось тупо писати “о Боже, яка безмежна краса!” твоєму діловому партнеру.

Але менше з тим, сталося і сталося, подивились і забули – але тепер я читаю коментарі до світлини Олени Зеленської в Vogue. “Хто ж так сидить”, “тільки цигарки не вистачає і на підлогу плюнути” і тому подібне.

При цьому мета цих двох фотосесій більш-менш подібна: вони показують (або намагаються показати) соціально активних жінок під час війни, які багато роблять для своєї країни саме зараз. Але ж як відрізняється уявний образ такої жінки в очах умовного Заходу і наших, українських очах! Повністю одягнена фактично в гендерно нейтральні речі Олена Зеленська в позі втомленої людини, що багато працювала і може зараз ще піде працювати – і жирнючі зразки невблаганно сексистського важкого українського гламуру. Кокетливі голі дупки з-під вишиванок. Тони гриму. Чесно, я думала, що цей стиль назавжди лишився в нульових і був знищений новою постмайданною естетикою, коли навіть гламурні курочки зняли підбори і вдягнули окуляри без діоптрій – але ні. Стався соціальний катаклізм – і відбувся очікуваний крок назад. Берегиня національної сексуальності, не обов’язково красива, але неодмінно ДОГЛЯНУТА, що означає: всім видимі і дуже помітні ритуальні жертви богові краси, знову в топі…» [17]

На тлі післясмаку від критики жіночої відвертої і недоречної об’єктивації в публічному просторі всіх вищенаведених ініціатив з’явилася нова і ще більш «пікантніша». Британський таблоїд Daily Star написав про те, що українки відправляють військовим на фронт свої оголені фотографії.

“Війська в Україні отримують підтримку від своїх жінок, які відправляють гарячі оголені фотографії тим, хто бореться з путіним на передовій”, – пише видання. [18]

Повертаючись до більш класичних способів суппорту, варто згадати і про творчий напрямок волонтерської взаємодії з людьми, що дозволяє морально та естетично відволіктися від подій і притягує увагу своєю соціальною місією.

Для того, щоб розрадити народ, починаючи з травня, в Київському метрополітені майже щотижня проводилися концерти за участю зірок, [19] щоправда пізніше афіші почали вписувати туди «Концерти для ЗСУ» – після того, як кияни почали скаржитися на те, що станція метро «Хрещатик» не могла нормально функціонувати через виступи. Нещодавно стало відомо, що подібний захід пройшов 14 серпня і в Дніпровському метрополітені. [20]. Досить цікавий і незвичний концерт відбувся на Жуковому острові, що у Києві. Організатори провели перший водно-підземний концерт на каяках в закинутому тунелі так званого «сталінського метро». Захід організувала компанія «Каяк Каное Центр» і анонсувала, що всі зібрані кошти з концерту відправлять на допомогу 66-й бригаді ЗСУ. [21]

Серед ідей в останні два місці (червень-липень) особливо популярними стали виставки дитячих малюнків про війну. Серед соціальних мереж ширилися заклики з метою збору дитячих ілюстрацій, які можна було б продати на аукціоні для соціальної місії. Проте одним з перших і поки чи не єдиним, втілити задум вдалося медійній організації “Наш Київ” спільно з українським брендом одягу Syndicate та галереєю сучасного мистецтва TheNakedRoom. На виставці представили близько 50 робіт, в яких діти зобразили власні відчуття та переживання під час війни. Кожен із малюнків має власну історію. Команда Syndicate спільно з медіа “Наш Київ” та благодійним фондом Pan Fund перетворили дитячі ілюстрації на принти для футболок, весь прибуток від продажу яких буде направлено на допомогу фонду “Таблеточки”. [22]

Український ресторатор, власник мережі азійської кухні “Привіт”, Михайло Кацурін на початку повномасштабного вторгнення російськиї військ в Україну поділився розмовою з власним батьком, котрий живе в росії. Він намагався пояснити реальність жорстокої війни, але зіштовхнувся зі стіною недовіри, створеної під дією російської пропаганди. Вже за кілька днів більше 130 тисяч користувачів поділилися постом Михайла. Він вирішив знову донести правду до батька, створивши разом із засновником креативної компанії “Banda.agency” спецпроєкт #папаповерь. На сайті розміщені поради, які допомагають у розмовах з родичами із росії розкрити правду і повірити в те, що росія напала на Україну. [23]

Активну підтримку висловлюють українцям і іноземці, особливо ті, які мають широку аудиторію і можуть привернути увагу до злочинів росії: здебільшого це зірки: актори, співаки, модельєри, блогери та відомі бренди, для яких соціальна місія є певним видом роботи та самоствердження. Деякі з них навіть приїжджали до України. Всім особливо запам’яталися візити Анджеліни Джолі, Шона Пена, Джесіки Честейн, Бена Стіллера та ін.

Ми чудово пам’ятаємо благодійний жест Міли Куніс та Ештона Катчера, які передали Україні більше 1 млрд грн. [4] Подібну ініціативу підхопили знамениті молодята Бруклін Бекхем та Нікола Пельтц. Знаючи про події, що розгортаються на іншому кінці світу, коли вони святкують своє весілля, Бруклін та Нікола закликали гостей зробити пожертвування, щоб допомогти Україні. Незадовго до весілля подружжя розпочало співпрацю з гуманітарною агенцією Care. Батьки нареченої були серед тих, хто також зробив пожертви.

Також раніше Девід Бекхем та Вікторія Бекхем пожертвували значні кошти Україні. Крім того, Девід Бекхем віддав свій Instagram на кілька днів, у якому понад 70 мільйонів підписників, у користування голові Харківського регіонального перинатального центру Ірині Кондратовій, аби показати, як працюють медики під час війни.[24]

Цікавий спосіб допомоги надійшов від фірми EDP, яка продає населенню електрику і газ. Вона час від часу займається благочинністю. Ця астурійська компанія вирішила запустити на місяць програму заняття спортом, яка принесе користь як учасникам, так і Україні. Для участі потрібно було качати у свій телефон додаток EDP, переказати на її рахунок 5 євро, які підуть на програму боротьби з дитячим раком. А потім учасники мають вибрати для себе один з видів занять: ходьба 1 км., ходьба 3 км., північна ходьба 5 км., їзда велосипедом 15 км. За кожен пройдений чи проїдений кілометр 1 євро перехаховувалося на потреби українських переселенців. [25]

Серця всіх українців заполонив німецький стиліст та дизайнер Френк Вільде. Від початку повномасштабного вторгнення у своєму інстаграмі він демонструє, як фотографується у ліфті у вбранні жовто-синього кольору. Для Вільде – це можливість підтримати Україну та нагадати всьому світові про війну. [26]

Українські артисти та інші знаменитості створюють творчі колаборації зі світовими: концерти, модні покази. Все це показує не лише чималу підтримку, а й те, що історія України нарешті для них почала иіснувати. Ми, як нація, як народ, як окрема країна відділилися від асоціацій з росією.

Більшість методів допомоги, що зараз існують, можна розділити на класичне волонтерство з усіма витримками його роботи (логістика, відвантаження, звітність, доставка…) та публічне, яке тяжіє до свого роду «себе показати, врятувати свій бізнес та й заодно – справі допомогти». Якщо ми говоримо про другий варіант, то на кожну дію є своя протидія і кожна ініціатива карається так, чи інакше, в залежності від того, як волонтер хоче самоствердитися. Чи варто зважати на настрої суспільства, що дуже швидко змінюються з настанням комфортного середовища і навпаки? Чи варто їздити відпочивати за кордон і на море, коли в твоїй країні війна? Як себе поводити, чи як виглядати і т.д.? Донатити, волонтерити, писати патріотичні дописи в соцмережах, чи ні? Фотографуватися, чи не фотографуватися? Це, безумовно, екзистенційні питання до кожного українця, відповіді на які залежать від рівня культури, освіти та особистої відповідальності. Але й слід розуміти, що нехтувати тими речами, котрі роблять нас людьми точно не варто. Ще рік тому обов’язковою умовою нормальної взаємодії соціуму була маска(ковідні часи). Тепер дозволити собі продовжувати свій довоєнний спосіб життя не так просто. Для того, щоб уникнути хейту, більшість людей буквально змушені продемонструвати, що перед цим вони здійснили важливу місію – задонатили чи опублікували допис, де засуджують ворога – сучасна індульгенція суворих часів. Така тепер реальність.

В очікуванні нових приголомшливих і нетрадиційних методів суппорту…