Ми повернемо кожного: українські військовополонені у великій війні проти одвічного ворога – Павло Зінченко

Павло Зінченко

Історик, журналіст, засновник проєктів «Цей день в історії Католицької Церкви» і «Терція. Цікаво про військову історію». В пошуках своєї власної бойової позиції у війні про російських агресорів, приєднався до проєкту «ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ». Область наукових зацікавлень - середньовіччя, мемуаристика та фехтування.

Розділ статті: Війна

Військовополонених після захоплення їх  у  полон  евакуюють якомога скоріше до таборів, розміщених у зоні, що знаходиться на достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони перебували в безпеці (Стаття 19 Женевської конвенції)

Військовополонені та сумна доля, яка їх спіткає, є одним з тих важких шрамів, які війна залишає на тілі будь-якого суспільства. Сильний стрес, фізичні та психологічні тортури, зневіра, абсолютний і всеохоплюючий страх за своє майбутнє – це лише невеличка частина випробувань, з якими доводиться зіштовхнутися солдатам, які мали нещастя потрапити до ворожого полону.

Починаючи з найдревніших часів і аж до ХХ століття доля військовополонених повністю залежала від милості ворога, до рук якого вони потрапили. Намагаючись вибудувати нові норми цивілізованого суспільства, у 1949 році передові держави підписали Женевську конвенцію, яка регламентувала поводження з військовополоненими та зобов’язала підписантів гарантувати цим людям максимально гуманне ставлення.

Серед підписантів Конвенції був і СРСР, правонаступником якого себе вважає сучасна росія. Незалежна Україна взяла на себе зобов’язання виконувати умови конвенції.

Втім, на практиці усе виявилося далеко не так гуманно. Починаючи з 2014 року, після анексії Криму, російської агресії на Донбасі і початку антитерористичної операції, сотні українських військових відчули на собі тяжкі випробування у полоні жорстокого і безжалісного ворога. Це мало б стати предметом окремого дослідження. У цій же статті ми поговоримо про українських військових, що потрапили до полону після російського вторгнення до України 24 лютого 2022 року.

Дослідження питання українських полонених є достатньо складним. Окрім суто морального навантаження від занурення у подібну проблематику, є і цілком практичні труднощі. Насамперед офіційні державні та військові структури не поширюють інформацію про загальні втрати Збройних сил України. Це стосується і чисельності військовослужбовців, що потрапили до полону.

Завіса була дещо відкрита, коли омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що це загалом 24 тисячі українських військових і цивільних. При цьому він висловив упевненість, що абсолютна більшість з них перебуває у полоні.

В свою чергу російські пропагандистські канали вже в перші години війни наголошували на великій кількості полонених з українського боку і активно розкручували цю тему.

Практично одразу після початку повномасштабної агресії росії проти України російська сторона повідомляла про сотні українських солдатів, що здаються цілими підрозділами. Втім, сам перебіг бойових дій на початку вторгнення змушує сумніватися у правдивості таких повідомлень.

В кінці червня Міноборони росії повідомляло про 6 тисяч захоплених у полон бійців ЗСУ. Але важко сказати наскільки правдива ця цифра і чи справді усі захоплені російською стороною люди були військовими.

Наприклад, 31 липня 2022 року голова Запорізької ОВА Олександр Старух повідомив про майже 200 цивільних людей, які фактично перебувають у заручниках окупантів.

«Із березня російські війська захопили в заручники 453 (станом на 30 липня – ред.) людини на території Запорізької області. Це не військовополонені, це заручники. З них 191 досі утримується в неволі: шестеро представників місцевої влади, 13 підприємців, 27 керівників підприємств, установ, закладів, організацій. Вони не звільнені. Їх саджають у підвали, б’ють струмом, знущаються, вимагають гроші, тиснуть на родини, погрожують викраденням дітей», – повідомив Старух.

Аналогічну думку в коментарі для інформаційного видання Politico висловила координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко. Вона назвала цифру у 8 тисяч українців, які перебували в полоні у росіян. При цьому вона підкреслила, що серед полонених не лише військовослужбовці чи інші силовики, але і багато цивільних.

Настане день, коли ми дізнаємося ім’я кожного нашого співвітчизника і співвітчизниці, які потрапили до ворожого полону, проте також не менш важливо знати, через що доводиться проходити цим людям.

Міністерство оборони росії заявило, що з українськими військовополоненими поводяться згідно з усіма міжнародними нормами, які прописані у Женевській конвенції, але це не так.

Ці заяви ніколи не викликали довіри. Коли ж деякі солдати почали повертатися з полону і розповідати, через що їм довелося пройти, відпали будь-які сумніви щодо «гуманності» нашого ворога.

Для початку варто зазначити, що значну кількість військовополонених росіяни поспішають вивести на свою територію. Наприклад, у Ростовській області РФ для утримання полонених обладнано близько 20 установ. Найвідоміші з-поміж них –  виправна колонія (ВК) №1 Звєрєвота ВК-12 у Каменську-Шахтинському районі. Місцеві мешканці розповідають про велику кількість українців, які там перебувають під охороною російських військових.

Федеральна Служба Безпеки рф проводить допити полонених і визначає, кого оголосити «військовим злочинцем». Ті, кому вдається уникнути цього таврування, мають шанс бути звільненими з полону шляхом обміну на російських окупантів, захоплених у полон українськими військовими. Варто звернути увагу, що, на відміну від української сторони, росіяни не допускають до обміну полоненими правозахисників, а також зводять до мінімуму висвітлення процесу обміну засобами масової інформації. Лише довірені російські пропагандисти можуть зробити репортаж про обмін. Звісно, з правильно розставленими акцентами, а часто і з відвертою брехнею, перекрученням фактів.

Українські полонені, яким російська сторона приписала участь у військових злочинах, віддаються під суд. Так, ростовський суд за клопотанням слідства обрав запобіжний захід у вигляді арешту першому військовополоненому з України Денису Муризі, учаснику бойових дій на Донбасі у складі батальйону «Айдар».

Втім, до суду або обміну, полоненим доводиться тижнями або місяцями перебувати у визначених для цього місцях позбавлення волі. Звістки, які доходять звідти, свідчать, що захоплені у полон захисники України перебувають у вкрай тяжкому становищі.

Як зазначає директор правозахисної організації «Громадянин та армія» Сергій Кривенко, вже сам факт утримання полонених у колонії для кримінальних злочинців є серйозним порушенням Женевської конвенції. Військовополонені мають утримуватися у спеціальних місцях (таборах), а не у звичайних в’язницях чи слідчих ізоляторах.

У місцях позбавлення волі полонених утримують в тяжких умовах, які суперечать будь-яким санітарним нормам, не говорячи вже про якийсь елементарний комфорт. Так, у сумнозвісному фільтраційному таборі в Оленівці утримується не менше 3 тисяч людей, як військових, так і цивільних. Це при тому, що ця колонія розрахована лише на тисячу людей. Бранцям часто доводиться спати по троє на одному ліжку. Мисок та ложок для прийому їжі не вистачає.

«На 150 людей було 30 тарілок і 15 ложок. Вишикувалися всі в чергу: підходиш, тобі дають тарілку, і ти просиш у когось ложку. З цієї тарілки та цією ложкою до тебе могли поїст чоловік сто», — розповів мешканець Дніпра Ігор Талалай, який був захоплений росіянами.

Деяких полонених утримували в різноманітних СІЗО у більш менш адекватних умовах: вони мали ліжка, ковдри. Кому таланило – навіть мав засоби особистої гігієни (мило, щітку, рушник). Раз на тиждень ходили в душ. Що є однаковим для усіх місць перебування військовополонених, так це жахливе харчування – порції завжди мізерні, їжа здебільшого зіпсована. Інколи  можуть просто «забути» погодувати бранців.

Засоби, якими окупанти знущаються над полоненими, – це тема окремого дослідження і не одного. На людей постійно тиснуть найрізноманітнішими способами, які, здавалося, неприпустимі у ХХІ столітті. Імітують розстріл, б’ють, завдаючи тяжких травм, годинами тримають зв’язаними по принципу «терпи, руки ще не посиніли».

Разом з фізичними тортурами завжди присутній і моральний тиск, метою якого є передусім приниження і зневіра бранців.

«Нам постійно казали: «Зеленський оголосив вас зрадниками, вас ніхто не чекає і ніхто не буде обмінювати», «Коли ви приїдете в Україну, вас там посадять / вб’ють», «України вже майже нема, вам легше дочекатись, коли буде усюди Росія», «Наша сторона готова хоч зараз вас відправити, але Україна гальмує процес». Заставляли вивчати гімн, історію герба і стягу РФ, ганебний вірш «Простите нас, родные россияне» та інше», – згадує в інтерв’ю одна з жінок-парамедиків, що побувала в полоні у росіян.

При цьому представники ООН або Червоного Хреста дуже не часто мають доступ до полонених. Навіть якщо їм і вдається зустрітися з кимось з них, бесіда завжди відбувається під наглядом окупантів і далеко не факт, що бранці можуть чесно сказати, в яких умовах вони перебувають і що їм доводиться переживати.

Окремо варто згадати долю іноземних добровольців, які воюють на боці України і потрапили у полон. Багатьом з них загрожує смертна кара за вироком «суду» так званих ЛНР/ДНР. Засуджений до смертної кари через розстріл британець Пол Юрі не дожив навіть до виконання вироку. Як висловилися бойовики , помер через загострення хронічних хвороб. Вже цього достатньо, щоб зрозуміти, що доля іноземців у полоні росіян така ж жахлива, як і в українців.

І ніколи не варто забувати, що багато полонених так і не добираються до місця позбавлення волі. Їх жорстоко катують, калічать і вбивають практично одразу після захоплення в полон. Відео, на якому російський солдат здійснив стерилізацію українського військового за допомогою канцелярського ножа, сколихнуло українську громадськість. Власне, це і є головна мета таких відео – залякати і зламати українців. Причому розраховано це передусім на цивільних людей в надії, що вони не витримають і почнуть благати миру за всяку ціну.

Ще один резонансний злочин проти українських військовополонених – масове убивство бійців полку особливого призначення «Азов» у колонії в Оленівці. Не дивлячись на спроби російської сторони звинуватити і масовій загибелі людей Україну, в цивілізованому світі мало хто сумнівається в тому, що ця страта на совісті росіян. Дискусійним лишається лише питання способу здійснення цього злочину. Як західні, так і українські спецслужби називають різні версії : від ракетного обстрілу до закладеної у приміщенні вибухівки.

Український журналіст Володимир Золкін, який займається обмінами військовополоненими, зазначив, що загибель цих людей на совісті росіян вже тому, що вони не виконали 19 статтю Женевської конвенції – не відправили полонених подалі від зони бойових дій.

Втім, масового вбивства полонених «азовців» росіянам було недостатньо. У травні російський депутат Леонід Слуцький заявив, що в рамках суду над захисниками «Азовсталі» росія може відмінити мораторій на смертну кару, який діє в країні з 1996 року. Українська розвідка попередила, що на руїнах зруйнованого росіянами Драматичного театру у Маріуполі на День Незалежності України, 24 серпня, буде проведено «суд» над захопленими у полон українськими воїнами. По Мережі активно розповсюджувалося відео, на якому колаборанти готують клітки для полонених.

Втім, реакція української сторони не змусила себе довго чекати. Президент Володимир Зеленський наголосив, що ганебне судилище над нашими захисниками стане крапкою неповернення для окупантів. Українська сторона відмовиться від будь-яких переговорів з росією.

Реакція України мала результат: 24 серпня ніякого судилища не відбулося. Втім, така небезпека зберігається, і як влада, так і українське суспільство, повинні бути до цього готовими.

Політика росії по відношенню до українських військовополонених стрімко еволюціонує (у поганому сенсі цього слова). Чим більш запеклий опір чинять українці, чим більш важкі втрати зазнають окупанти, тим жорстокішим стає ставлення і до українських захисників, які потрапили до російської неволі.

Криваві бої за Авдіївку позначилися цілою низкою кривавих розправ росіян над українськими воїнами, які потрапили в полон. Милосердя не було навіть до поранених бійців. І це при тому, що існувала домовленість між обома сторонами про захоплення їх живими і подальший обмін.

Окрім того, мережу сколихнуло відео, на якому російський загарбник веде вогонь по українських позиціях, прикриваючись українським воїном, який із зв’язаними руками вимушений просто чекати своєї долі.

Такі дії є очевидною ознакою того, що російське військове (а можливо і політичне) керівництво не лише схвалює дії своїх підлеглих, але і віддає накази чинити так.

Надзвичайно важким є процес повернення полонених додому. Українська і російська сторона постійно здійснюють обміни військовополоненими. З боку України це відповідають Служба безпеки України, Головне управління розвідки, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та інші структури. Також в цьому процесі Україна активно спирається на допомогу партнерів, зокрема Туреччини та Об’єднаних Арабських Еміратів. Не варто забувати і про залучення світових духовних лідерів, зокрема Константинопольського патріарха Варфоломія та Папи Римського Франциска.

Завдяки зусиллям всіх цих сторін вдається здійснювати обміни військовополоненими. Один з найбільших обмінів полоненими від початку повномасштабного вторгнення росії відбувся 29 червня 2022 року. Тоді було звільнено 144 наших полонених. За інформацією ГУР, серед них було 95 військових з “Азовсталі”.

“Більшість звільнених українців мають важкі ушкодження: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, опіки, переломи, ампутації кінцівок”, – йшлося у повідомленні ГУР.

Ще один великий обмін полоненими відбувся наприкінці вересня 2022 року. Кума Путіна, колаборанта, зрадника і злочинця Віктора Медведчука разом з 55 росіянами обміняли на 215 українських військових – 108 із них були бійцями “Азову”.

За домовленостями з президентом Туреччини Ердоганом, п’ятеро командирів – Денис Прокопенко, Сергій Волинський, Святослав Паламар, Олег Хоменко, Денис Шлега – мали перебувати під його особистими гарантіями захисту у Туреччині до кінця війни. Втім, в подальшому ці люди повернулися до України і продовжили військову службу.

Повернення наших співвітчизників додому продовжується шляхом їх обміну на захоплених російських загарбників. Це дуже складний процес, який потребує неймовірної напруги і важкої праці. Не вирішеною лишається доля щонайменше 900 бійців полку «Азов», яких росіяни вперто не бажають обмінювати. Загалом, за даними омбудсмена Дмитра Лубінця, у російській неволі ще перебуває 28 тисяч українців.

Рани, які завдає нашому народу ця війна, жахливі. Наші полонені захисники і захисниці – одна з найтяжчих з-поміж них. Ледь не щодня ми чуємо інформацію про знущання над ними, загибель багатьох, проте наша перемога неминуча і всі, хто катував, мучив і принижував наших героїв понесуть заслужене покарання. Понесуть за вироком суду і перед об’єктивами відеокамер акредитованих журналістів. Бо ми – цивілізована держава і виконуємо взяті на себе зобов’язання згідно з Женевською конвенцією. І хоч багато з нас прагнуть помсти, ми ніколи не опустимося до рівня росіян, для яких знущання над іншими людьми вже перейшло на рівень головного життєвого правила.