Ми повернемо кожного: українські військовополонені у великій війні проти одвічного ворога

Павло Зінченко

Історик, журналіст, засновник проєктів «Цей день в історії Католицької Церкви» і «Терція. Цікаво про військову історію». В пошуках своєї власної бойової позиції у війні про російських агресорів, приєднався до проєкту «ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ». Область наукових зацікавлень - середньовіччя, мемуаристика та фехтування.

Стаття 19 Женевської конвенції

Військовополонених після захоплення їх у полон евакуюють
якомога скоріше до таборів, розміщених у зоні, що знаходиться на
достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони
перебували в безпеці.

Військовополонені та сумна доля, яка їх спіткає, є одним з тих важких шрамів, які війна залишає на тілі будь-якого суспільства. Сильний стрес, фізичні та психологічні тортури, зневіра, абсолютний і всеохоплюючий страх за своє майбутнє – це лише невеличка частина випробувань, з якими доводиться зіштовхнутися солдатам, які у результаті бойових дій потрапили до рук ворога.

Починаючи з найдревніших часів і аж до ХХ століття доля військовополонених повністю залежала від милості ворога, до рук якого вони потрапили.

Втім, на практиці усе виявилося далеко не так гуманно. Починаючи з 2014 року, після анексії Криму, російської агресії на Донбасі і початку антитерористичної операції, сотні українських військових відчули на собі тяжкі випробування у полоні жорстокого і безжалісного ворога. Це мало б стати предметом окремого дослідження. У цій же статті ми поговоримо про українських військових, що потрапили до полону після російського вторгнення до України 24 лютого 2022 року.

Дослідження питання українських полонених є достатньо складним. Окрім суто морального навантаження від занурення у подібну проблематику, є і цілком практичні труднощі. В першу чергу, офіційні державні та військові структури не поширюють інформацію про загальні втрати Збройних сил України. Це стосується і чисельності військовослужбовців, що потрапили до полону.

В свою чергу російські пропагандистські канали вже в перші години війни наголошували на великій кількості полонених з українського боку і активно розкручували цю тему.

Практично одразу після початку повномасштабної агресії росії проти України, російська сторона повідомляла про сотні українських солдатів, що здаються цілими підрозділами. Втім, сам перебіг бойових дій на початку вторгнення змушує сумніватися у правдивості таких повідомлень.

В кінці червня Міноборони росії повідомляло про шість тисяч захоплених у полон бійців ЗСУ. Втім, важко сказати наскільки правдива ця цифра і чи справді усі захоплені російською стороною люди є військовими.

Наприклад, 31 липня голова Запорізької ОВА Олександр Старух повідомив про майже 200 цивільних людей, які фактично перебувають у заручниках окупантів.

«Із березня російські війська захопили в заручники 453 (станом на 30 липня – ред.) людини на території Запорізької області. Це не військовополонені, це заручники. З них 191 досі утримується в неволі: шестеро представників місцевої влади, 13 підприємців, 27 керівників підприємств, установ, закладів, організацій. Вони не звільнені. Їх саджають у підвали, б‘ють струмом, знущаються, вимагають гроші, тиснуть на родини, погрожують викраденням дітей», – повідомив Старух.

Аналогічну думку в коментарі для інформаційного видання Politico висловила координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко. Вона назвала цифру у вісім тисяч українців, які перебували в полоні у росіян. При цьому вона підкреслила, що серед полонених не лише військовослужбовці чи інші силовики, але і багато цивільних.

На зустрічі з родинами полонених, представник Міжнародного Комітету Червоного Хреста назвав орієнтовне число українських військовополонених від їх організації – 8000 осіб.

Настане день, коли ми дізнаємося ім’я кожного нашого співвітчизника і співвітчизниці, які потрапили до ворожого полону. Проте також не менш важливо знати, через що доводиться проходити цим людям.

Міністерство оборони росії заявило, що з українськими військовополоненими поводяться згідно з усіма міжнародними нормами, які прописані у Женевській конвенції.

Ці заяви ніколи не викликали довіри. Коли ж деякі солдати почали повертатися з полону і розповідати, через що їм довелося пройти, відпали будь-які сумніви щодо «гуманності» нашого ворога.

Для початку варто зазначити, що значну кількість військовополонених росіяни поспішають вивести на свою територію. Наприклад, у Ростовській області рф для утримання полонених обладнано близько 20 установ. Найвідоміші з-поміж них – виправна колонія (ВК) №1 Звєрєво та ВК-12 у Каменськ-Шахтинському районі. Місцеві мешканці розповідають про велику кількість українців, які там перебувають під охороною російських військових.

Федеральна Служба Безпеки рф проводить допити полонених і визначає, кого оголосити «військовим злочинцем». Ті, кому вдається уникнути цього таврування, мають шанс бути звільненими з полону шляхом обміну на російських окупантів, захоплених у полон українськими військовими. Варто звернути увагу, що, на відміну від української сторони, росіяни не допускають до обміну полоненими правозахисників, а також зводять до мінімуму висвітлення процесу обміну засобами масової інформації. Лише довірені російські пропагандисти можуть зробити репортаж про обмін. Звісно, з правильно розставленими акцентами, а часто і з відвертою брехнею, перекрученням фактів.

Українські полонені, яким російська сторона приписала участь у військових злочинах, віддаються під суд. Так, ростовський суд за клопотанням слідства обрав запобіжний захід у вигляді арешту першому військовополоненому з України Денису Муризі, учаснику збройного конфлікту війни на Донбасі у складі батальйону «Айдар».

Втім, до суду або обміну, полоненим доводиться тижнями або місяцями перебувати у визначених для цього місцях позбавлення волі. Звістки, які доходять звідти, свідчать, що захоплені у полон захисники України перебувають у вкрай тяжкому становищі.

Як зазначає директор правозахисної організації «Громадянин та армія» Сергій Кривенко, вже сам факт утримання полонених у колонії для кримінальних злочинців є серйозним порушенням Женевської конвенції. Військовополонені мають утримуватися у спеціальних місцях (таборах), а не у звичайних в’язницях чи слідчих ізоляторах.

У місцях позбавлення волі полонених утримують в тяжких умовах, які суперечать будь-яким санітарним нормам, не говорячи вже про якийсь елементарний комфорт. Так, у сумнозвісному фільтраційному таборі в Оленівці утримується не менше трьох тисяч людей, як військових, так і цивільних. Це при тому, що ця колонія розрахована лише на тисячу людей. Бранцям часто доводиться спати по троє на одному ліжку. Мисок та ложок для прийому їжі не вистачає.

«На 150 людей було 30 тарілок і 15 ложок. Вишикувалися всі в чергу: підходиш, тобі дають тарілку, і ти просиш у когось ложку. З цієї тарілки та цією ложкою до тебе могли поїсти чоловік сто», — розповів мешканець Дніпра Ігор Талалай, який був захоплений росіянами.

Деяких полонених утримували в різноманітних СІЗО у більш менш адекватних умовах: вони мали ліжка, ковдри. Кому таланило – навіть мав засоби особистої гігієни (мило, щітку, рушник). Раз на тиждень ходили в душ. Що є однаковим для усіх місць перебування військовополонених, так це жахливе харчування – порції завжди мізерні, їжа здебільшого зіпсована. Інколи погодувати бранців можуть просто «забути».

Засоби, якими окупанти знущаються над полоненими, – це тема окремого дослідження і не одного. На людей постійно тиснуть найрізноманітнішими способами, які, здавалося, неприпустимі у ХХІ столітті. Імітують розстріл, б’ють, завдаючи тяжких травм, годинами тримають зв’язаними по принципу «терпи, руки ще не посиніли».

Разом з фізичними тортурами завжди присутній і моральний тиск, метою якого є передусім приниження і зневіра бранців.

«Нам постійно казали: «Зеленський оголосив вас зрадниками, вас ніхто не чекає і ніхто не буде обмінювати», «Коли ви приїдете в Україну, вас там посадять / вб’ють», «України вже майже нема, вам легше дочекатись, коли буде усюди росія», «Наша сторона готова хоч зараз вас відправити, але Україна гальмує процес». Заставляли вивчати гімн, історію герба і стягу рф, ганебний вірш «Простите нас, родные россияне» та інше», – згадує в інтерв’ю одна з жінок-парамедиків, що побувала в полоні у росіян.

При цьому представники ООН або Червоного Хреста дуже не часто мають доступ до полонених. Навіть якщо їм і вдається зустрітися з кимось з них, бесіда завжди відбувається під наглядом окупантів і далеко не факт, що бранці можуть чесно сказати, в яких умовах вони перебувають і що їм доводиться переживати.

Окремо варто згадати долю іноземних добровольців, які воюють на боці України і потрапили у полон. Багатьом з них загрожує смертна кара за вироком «суду» так званих Л/ДНР. Засуджений до смертної кари через розстріл британець Пол Юрі не дожив навіть до виконання вироку. Як висловилися бойовики – помер через загострення хронічних хвороб. Вже цього достатньо, щоб зрозуміти, що доля іноземців у полоні росіян така ж жахлива, як і в українців.

І ніколи не варто забувати, що багато полонених так і не добираються до місця позбавлення волі. Їх жорстоко катують, калічать і вбивають практично одразу після захоплення в полон. Відео, на якому російський солдат здійснив стерилізацію українського військового за допомогою канцелярського ножа, сколихнуло українську громадськість. Власне, це і є головна мета таких відео – залякати і зламати українців. Причому розраховано це передусім на цивільних людей, в надії, що вони не витримають, і почнуть благати миру за всяку ціну.

Ще один резонансний злочин проти українських військовополонених – масове убивство бійців полку особливого призначення «Азов» у колонії в Оленівці. Не дивлячись на спроби російської сторони звинуватити і масовій загибелі людей Україну, в цивілізованому світі мало хто сумнівається в тому, що ця страта на совісті росіян. Дискусійним лишається лише питання способу здійснення цього злочину. Як західні, так і українські спецслужби називають різні версії – від ракетного обстрілу до закладеної у приміщенні вибухівки.

Український журналіст Володимир Золкін, який займається обмінами військовополонених, зазначив, що загибель цих людей на совісті росіян вже тому, що вони не виконали 19 статтю Женевської конвенції – не відправили полонених подалі від зони бойових дій.

Втім, масового вбивства полонених «азовців» росіянам було недостатньо. У травні російський депутат Леонід Слуцький заявив, що в рамках суду над захисниками «Азовсталі» росія може відмінити мораторій на смертну кару, який діє в країні з 1996 року. Українська розвідка попередила, що на руїнах зруйнованого росіянами Драматичного театру у Маріуполі на День Незалежності України, 24 серпня, буде проведено «суд» над захопленими у полон українськими воїнами. По Мережі активно розповсюджувалося відео, на якому колаборанти готують клітки для полонених.

Втім, реакція української сторони не змусила себе довго чекати. Президент Володимир Зеленський наголосив, що ганебне судилище над нашими захисниками, стане крапкою неповернення для окупантів. Українська сторона відмовиться від будь-яких переговорів з росією.

Реакція Україна мала результат – 24 серпня ніякого судилища не відбулося. Втім, така небезпека зберігається, і як влада, так і українське суспільство, повинні бути до цього готовими.

Україна постійно тримає руку на пульсі щодо своїх військовополонених. Звісно, наскільки це дозволяють самі загарбники, які намагаються повністю ізолювати бранців. Проте наразі реальні важелі звільнення полонених – це захоплювати якнайбільше росіян для майбутнього обміну.

Журналіст Роман Цимбалюк прокоментував це наступним чином: «Треба брати в полон російські угруповання, нам треба Женевської конвенції дотримуватися та ловити їх і на якомусь етапі всі можуть бути обміняні. В іншому випадку якщо не буде на кого міняти, вони всі залишиться в полоні та будуть сидіти роками. Тут емоціями не допоможеш, тут потрібен обмінний фонд».

Рани, які завдає українському народу ця війна, жахливі. Наші полонені захисники і захисниці – одна з найтяжчих з-поміж них. Ледь не щодня ми чуємо інформацію про знущання над ними, загибель багатьох. Проте наша перемога неминуча і всі, хто катував, мучив і принижував наших героїв понесуть заслужене покарання. Понесуть за вироком суду і перед об’єктивами відеокамер акредитованих журналістів. Бо ми – цивілізована держава і виконуємо взяті на себе зобов’язання згідно з Женевською конвенцією. І хоч багато з нас прагнуть помсти, ми ніколи не опустимося до рівня росіян, для яких знущання над іншими людьми вже перейшло на рівень головного життєвого правила.