Непідвладний смерті: образ українського воїна в сучасному мистецтві – Наталя Кушнірук

Наталя Кушнірук
Культурологиня, авторка публічних лекцій. Активно досліджує сучасне мистецтво, український авангард та мистецтво італійського Проторенесансу.
Розділ статті: Мистецтво

Образ сталевої людини зі своїми переконаннями, людини, яка не гнеться, давно був притаманний українському народові. Це завжди кололо очі російській пропаганді, і вона не втомлювалася поширювати “страшилки” про укронацистів, утиски російськомовного населення, національну нетерпимість тощо.

Українці є нащадками козаків та гайдамаків, січових стрільців та УПА. Наша історія знає безліч протистоянь, які демонстрували силу українського духу і незламності. Це щось, що сидить в кожному з нас, як би страшно перед обличчям ворога не було. Коли 24 лютого настала реальна загроза знищення нашої держави, українці не здалися, а згуртувалися і показали свою сміливість захищатися.

Наше життя розділилося на “до” і “після”. Людям з кардинально різних сфер довелося кидати свою роботу і займатися чимось новим для себе. Багато хто взяв в руки автомати і пішов на фронт. Образ сучасного військового, який успадкував незламний козацький стержень, розкривається у роботі “Козак Мамай” Тетяни Ілляхової. Іконографічно авторка повторює класичний сюжет, проте, біля нього лежить каска ЗСУ, а на фоні замість коня стоїть танк.

Тетяна Ілляхова. Козак Мамай

Наша сьогоднішня армія – це дуже цікавий зріз українського суспільства. Військовими стають айтішники, науковці, викладачі, фермери, юристи тощо. Це люди, які в цивільному житті, швидше за все, навіть не перетнулися б. Армія ж усіх зрівняла – всі виявилися в однакових умовах. Всі вчаться стріляти, рити окопи, управляти дронами, військовою технікою. Тепер це побратими. Художниця Леся Хоменко описує свою особисту історію “Макс в армії”, коли її чоловік 26 лютого пішов захищати країну, а вона змушена була поїхати за кордон. Герої її картин – військові зі зброєю, яким ще не встигли видати форму. Таким чином вони ще ніби зберігають свою цивільну ідентичність, але змушені прийняти свою нову реальність.

Леся Хоменко. Із серії Макс в армії

Як людина з цивільного світу стає військовим? Як витримує відсутність сну, нормального харчування, комфортного домашнього ліжка, постійний ризик загинути? Після кількох місяців такого досвіду людина просто покриває свої базові потреби, розуміючи, що тепер головною метою є знищення ворога, а всі інші турботи залишилися в цивільному житті.

На війні людині доводиться переживати багато різних емоцій. Те, що з нею стається, коли вона бачить безкінечні вибухи, відірвані кінцівки, ріки крові, сприяє шаленому викиду адреналіну. Картина Євгена Шаповалова “Оберіг” демонструє психологічний портрет чоловіка, якому довелося зустрітися з війною. В його погляді водночас є жах і мужність. З цим самим стикаються цивільні, які змушені стати військовими часто проти своєї волі. Приблизно так відбувається його переродження у надлюдину. На перший погляд здається, ніби перед нами колаж, проте насправді автор ретельно пропрацьовує поєднання реалістичного живопису двох частин обличчя з різними абстракціями. Таким чином відбувається ніби деконструкція постаті. Автору вдалося чудово показати внутрішній стан людини під час війни.

Євгеній Шаповалов. Оберіг

Жах усього пережитого можна побачити і в погляді чоловіка з портрету Вікторії Карташової “Більше ні… Мамо, я живий. Україна. Попасна”. Таке відчуття, що він побував у самому пеклі, і найстрашніше, що може з ним трапитися – опинитися там знову. Багатьом важко пройти цей шлях фізично і морально, багато хто навіть після року війни не може звикнутися зі своїми новими умовами існування, і це теж нормально. Проте ті, кому вдалося пройти ініціацію, стають справжніми сталевими незламними воїнами. Тепер перемога є найважливішою місією їхнього життя, і вони, навіть не задумуючись, готові померти, прикривши собою побратима.

Вікторія Карташова… Більше ні. Мамо, я живий. Україна. Попасна

Як це розуміти, що ти не мав би вижити у тій м’ясорубці, де загинули майже всі? Як це – усвідомлювати, що ти вижив, а вони – ні? Лють і ненависть змушує тебе повернутися і нищити ворогів, виправити ту несправедливість, помститися за них. Такими українських воїнів зображує Наталія Мелесь. На першій картині 2014 року військовий снайпер з батальйону “Айдар” у профіль курить цигарку, закривши очі. Очевидно, таким чином він знімає стрес. За ним сова, яка є символом “Айдару”, із таким поглядом, ніби вона готова атакувати. Інша картина, теж 2014 року, зображує військового на фоні міста Щастя з автоматом і головою диявола з обличчям путіна. Назва міста натякає на те, що своє щастя вони відвоювали, помстилися ворогові.

Наталія Мелесь. Щастя є. 2014

Часто на світлинах, де оголошується збір на авто, тепловізор чи дрон, ми бачимо військових із смайликами чи котиками на обличчях. Коли фото зроблене на якомусь із стратегічних об’єктів, фон теж заблюрений. Через питання безпеки їх доводиться залишати анонімними. У Лесі Хоменко є окрема серія робіт, де обличчя військових заховані за пікселями. Головна її ціль у цих картинах – показати парадокс, що герої, яким треба ставити пам’ятники, залишаються анонімами, ніби їхнє обличчя – це продовження піксельної уніформи. Формально, накладання пікселів на фото героїв не є знищенням їхньої ідентичності, а, навпаки, додатковим захистом.

Леся Хоменко. Без назви
Леся Хоменко. Без назви

На жаль, через таку анонімність ми часто не знаємо справжні обличчя людей, які заслуговують бути героями. Надто часто вони замість визнання і почестей зникають безвісти. Часто вони помирають на місці бою, і тоді їхні останки навіть не вдається ідентифікувати. В такому разі на їхніх могилах є просто номер. Додому полеглі герої повертаються під маркером “200”. Над цією несправедливістю роздумує скульпторка Павла Нікітіна ще з 2014 року. Її інсталяція “5 хвилин” присвячена українським ветеранам та учасникам бойових дій АТО, створена в жанрі 3D-репортажу. Головною метою Павли було повернути героям їхні справжні обличчя.

Павла Нікітіна 5 хвилин 3D репортаж, 2019

Поняття героїзму та культу, що його супроводжує, досліджує художниця Катерина Лисовенко у роботі “Я неможлива без тебе”, що сьогодні експонується в Pinchuk Art Centre в рамках проєкту “Об’єднані”. Це триптих, який асоціюється з вівтарем, де зображені негативні герої грецької міфології – Медуза Горгона, Мінотавр і Кентавр. Незважаючи на це, зображені істоти на картинах стають ліричними героями. Катерина зауважує, що всі персонажі знаходяться в стані атаки, проте вони захищають своїх рідних, як і люди, що пішли на війну часто проти своєї волі і змушені були взяти в руки зброю. Цим самим вони зняли табу на вбивство. Навпроти вівтаря стоїть стілець із написом “Місце героя завжди вільне і завжди пусте”. Так і є, тому що навмисно ставати героєм ніхто не хоче. Коли ж стає ним, його вже немає серед живих…

Мужність, відвага в очах українців прочитується в роботах Ірини Калюжної – української художниці, яка живе і працює в Нідерландах. Портрет чоловіка із серії “Я Україна” зображує збірний образ українського воїна із суворим, мужнім та впевненим поглядом. Дівчинка, яка його обіймає – прообраз надії на майбутнє. Нам насправді є що боронити і відстоювати. В образі чоловіка вгадуються риси обличчя харківського художника Костянтина Лизогуба, який на початку війни пішов у тероборону. Згодом цей підрозділ став розвідувально-диверсійним при ГУР. Лише при одній згадці про нього в окупантів холоне кров. Костянтин сам є чудовим художником, правда, через війну і службу в армії не може малювати.

Ірина Калюжна. Портрет художника Костянтина Лизогуба із серії

Ірина Калюжна також розкриває і питання мужності українських дівчат, які на рівні з чоловіками готові брати до рук зброю і захищати своє. Картина “Сестри” передає міцний зв’язок дівчат, які не бояться, вони сповнені рішучості.

Ірина_Калюжна. Сестри із серії Я Україна

З темою жінок-військових працює і художниця Тата Колесник, яка на початку війни евакуювалася до Німеччини. Жінки на її полотнах постають героїнями. Картина “Protectress” зображує дівчину у вишитій сорочці та бронежилеті з вінком на голові, що сяє, ніби німб. Вона тримає кулаки на стегнах, а її погляд сповнений впевненості в тому, що вона досягне успіху.

Тата Колесник. Protectress

Інша картина “Ukrainian beautiful woman – a soldier in Ukrainian army” зображує жінку-солдатку української армії Аллу Бовт, яка служить в зенітно-ракетних військах Командування Повітряних Сил ЗСУ – поранену, змучену, але не переможену. До війни вона була професійною акторкою.

Тата Колесник. Ukrainian beautiful woman a soldier in Ukrainian

Незалежно від статі українські воїни відстоюють своє до останнього. Вони не можуть собі дозволити бути втомленими від війни, все покинути і скласти зброю – занадто багато стоїть на кону. Багато життів уже втрачено, а скільки ще доведеться втратити – страшно навіть уявити. Очевидно, найбільші вирішальні битви у нас все ще попереду, і не лише на полі бою, проте боятися – означає втратити свою ідентичність, піддатися, бути знищеними як народ. Війна змушує нас змінюватися, ставати міцнішими, гартувати себе, мов сталь. Після перемоги ми, без перебільшення, станемо нацією воїнів.

Джерела
10 Лютого 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: