За півтора року повномасштабної війни росія продемонструвала абсолютне небажання йти на поступки з будь-яких питань. Особливо болючим є цей факт для людей, що перебувають у полоні росіян та їхніх сімей. Для країни-терористки вони є заручниками. Українська сторона не має доступу до полонених українців у рф. Міжнародні організації, такі як Міжнародний Комітет Червоного Хреста, якщо й допускаються до полонених, то до незначної кількості. Росія підписала Женевську конвенцію, проте це не заважає їй знущатися з поневолених українців: наші військові повертаються з полону виснажені, їхнє здоров’я пошкоджене, а звичайне яблуко вони куштують так, наче роблять це вперше. Тому для України дуже важливо якнайшвидше визволити своїх людей з хижих лап росії. Проте процес обміну в’язнів часто ускладнюється.
Всього Україні вдалось на початок червня 2023 року повернути з російської неволі 2500 людей (з них близько 400 дітей та 150 цивільних).
Крім офіційно визнаних військовополонених є категорія зниклих безвісти. За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин (тобто через воєнні дії) з 24 лютого 2022 року – понад 25 тисяч українців, серед яких 20 тисяч – цивільних. Дружини й батьки не втрачають надію знайти своїх зниклих рідних серед полонених.
Як українці повертають своїх близьких з російської неволі – у матеріалі «Літопису незламності».
КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ ЗА ЗАХИСТ УКРАЇНИ
У середині червня з’явилась інформація про те, що росія влаштувала судилище над 22 громадянами України. Більшість з них – захисники Маріуполя з полку «Азов», також серед підсудних – 8 жінок. Окупанти погрожують їм тюремними термінами від 15 років до довічного ув’язнення. Такі судилища вкотре демонструють, як вперто рф ігнорує міжнародне право, адже згідно із Женевською конвенцією, військові не можуть бути засуджені лише за сам факт участі у воєнних діях.
Вже понад рік оборонці Маріуполя, останнім прихистком яких став завод «Азовсталь», перебувають у полоні. Всього у травні 2022 року з «Азовсталі» вийшло близько 2,5 тисяч військових, з яких понад 700 представників «Азову». З росією була особлива домовленість: бійці мають залишитись живі, ніяких тортур, окреме компактне утримання тих, хто вийшов із «Азовсталі», підготовка їх для обміну. Проте цієї домовленості ніхто дотримуватися, схоже, і не збирався. Особливо, коли стосується представників полку Національної гвардії «Азов», проти яких 29 липня було здійснено теракт в Оленівській колонії. Внаслідок вибуху тоді загинуло близько 50 українських полонених. Для розслідування злочину ООН створила у серпні 2022 року спеціальну місію. Проте вже 5 січня 2023-го місію розпустили, тому що росія не допустила представників ООН до місця злочину. У серпні 2022 року росія визнала полк «Азов» терористичною організацією, чим дозволила собі притягувати до кримінальної відповідальності бійців полку.
Через «надмірну» увагу москви до полку, азовці майже не потрапляють до обміну, якщо і повертають – після тортур, із зіпсованим здоров’ям, а тепер ще й після судилища.
Рідні захисників Маріуполя задля прискорення звільнення своїх близьких з полону створили Асоціацію родин захисників «Азовсталі». Її представники звертається до урядів країн-союзниць України, інформують їх про умови утримання українських полонених в російських тюрмах, наголошують на необхідності відновити розслідування теракту в Оленівці тощо.
Тільки у червні представники азовської делегації відвідали Вашингтон та Нью-Йорк, де провели зустрічі із представниками американського Конгресу та Сенату, низкою правозахисних організацій і Гельсінською комісією США. Звільнені з полону захисники «Азовсталі» розповіли про знущання з українських військовополонених під час Сесії Ради ООН з прав людини у Женеві та в Парламентській асамблеї Ради Європи у Страсбурзі.
21 вересня 2022 року командирів підрозділів, які захищали Маріуполь, звільнили з російської неволі, але перевезли в Туреччину. Там вони повинні були залишатись до кінця війни під гарантії Реджепа Тайїпа Ердогана, але Україні вдалось повернути командирів додому: 8 липня 2023 року командири «Азова» Денис «Редіс» Прокопенко, Святослав «Калина» Паламар, Олег Хоменко, командир 36-ої бригади морської піхоти Сергій «Волина» Волинський та командир 12-ої бригади НГУ Денис Шлега ступили на українську землю.
Вплив світової спільноти на росію – ледь не єдина можливість пришвидшити обмін або хоча б покращити становище полонених. Окрім Туреччини, з обміном військових Україні допомагала також Саудівська Аравія. Київ звертався з проханням допомогти повернути українських дітей до Ватикану та Китаю, але обговорення поки тривають.
Сприяти поверненню українців з російського полону може й Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Проте ця організація через свою безпорадність неодноразово піддавалась критиці як зі сторони офісу президента України, так і зі сторони правозахисних організацій, зокрема Асоціації родин захисників «Азовсталі».
ЧИ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ?
Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) створили у 1863 році, щоб захищати жертви війни. Це принципово незалежна і нейтральна організація, саме тому вона називає російсько-українську війну не інакше як «збройним конфліктом». Ця нейтральність потрібна організації для того, щоб мати змогу домовлятися з кожною зі сторін і відвідувати полонених, перевіряти їхній стан, умови утримання.
Наявність міжнародного мандату на допуск до полонених відрізняє Червоний Хрест від інших правозахисних та гуманітарних організацій. Проте чомусь діяльність МКЧХ в Україні зводиться переважно до роздачі медичних, продуктових та гігієнічних наборів постраждалим від війни. І хоча турбота про цивільне населення дуже важлива, все ж українська сторона наголошує на необхідності Комітету звернути більшу увагу на захист життя полонених українців.
Росія дозволила відвідати лише кілька сотень полонених, тоді як утримує в неволі тисячі. Як пояснювали свою неспроможність потрапити до всіх полонених у самому Комітеті: «МКЧХ як гуманітарна організація не в змозі примусити до дії уряди чи збройні сили. Ми не маємо зброї. Ми не політики».
Проте навіть про результативність цих поодиноких відвідин представниками МКЧХ українців у полоні судити складно, адже Червоний Хрест не оприлюднює інформацію про побачене і почуте. Коли представники МКЧХ фіксують неприйнятне поводження з полоненими, то звертаються з вимогою покращити їхні умови до тих інстанцій, які можуть це безпосередньо зробити, тобто до керівництва колонії. Відповідно до ЗМІ ця інформація не потрапляє, але слід розуміти, що Червоний Хрест не може змусити росію виконувати розпорядження. Країна-терорист розуміє лише мову сили.
Офіційно Міжнародний Комітет Червоного Хреста не має права брати учать в обміні полоненими. У Женевській конвенції сказано, що полонених звільняють після завершення війни. Тому ті випадки, коли українців все ж повертають з російського полону, це результат домовленостей між Києвом і москвою.
На прохання сторін Червоний Хрест виконує у цих обмінах роль фасилітаторів – посередників, які забезпечують комунікацію сторін, але не представляють інтереси жодної з них.
Для швидшого звільнення з полону важливо, щоб росія надала підтвердження, що вони утримують ту чи іншу людину. Саме представники МКЧХ звертаються до росії з проханням підтвердити чи спростувати перебування в полоні конкретної особи. Російська сторона зі свого боку часто таке підтвердження не надає. За словами українських правозахисників, більша наполегливість від Червоного Хреста могла б допомогти процесу рухатись активніше, щоб якомога більше українців повернулись швидше додому.
ЗНАЙТИ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ
У російських пабліках інколи з’являються відео чи фото з полоненими, окупанти записують з ними пропагандистські інтерв’ю, які також викладають в мережу. Родичі зниклих безвісти можуть знайти свою рідну людину на цих оприлюднених фото чи відео. Вже звільнені з полону можуть передати інформацію про те, що бачили у місці свого утримання людину, яка вважається зниклою. Це дає надію рідним. Проте перевести людину з категорії зниклих безвісти до полонених і внести у списки на обмін не так вже й просто.
Для Служби безпеки України фото із соцмереж чи усних свідчень недостатньо, щоб надати людині статус військовополоненого.
«Щоб спецслужби визнали, що на фото чи відео у соцмережах конкретна людина зображена як полонений, цим фото та відеоматеріалам повинні провести спеціальну експертизу. Спеціалісти зіставляють фото людини до зникнення і фото із соцмереж, де фігурують українські полонені: якщо виявлено збіг, можливо, факт перебування людини у полоні визнають», — розповіла «Літопису незламності» Ольга Хомин. Її чоловік, військовий 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади, вже понад рік вважається зниклим безвісти: зв’язок із ним обірвався під час виконання бойових завдань під Бахмутом у травні 2022 року. Жінка не втрачає надії знайти інформацію про свого чоловіка, а також допомагає іншим, чиї рідні або так само вважаються зниклими безвісти або у полоні. Для пошуку своїх близьких родичі військовослужбовців 10 ОГШБр об’єднались в організацію для пошуку зниклих і поверненню полонених «Опора титанів».
Ще є варіант підтвердити перебування людини в полоні зі свідчень вже звільнених побратимів, але до них слід ставитись дуже обережно, як зазначає Ольга Хомин.
«Потрібно мінімум троє людей, які б бачили людину в місцях утримання військовополонених у рф. Ці свідчення повинні фіксувати слідчі. Родичам спілкуватися з цими свідками не надають можливості, адже особи свідків тримають у секреті. Тобто з хлопцями, які повертаються додому, проводять слідчі дії, їх опитують. Цю інформацію фіксують. Новини рідним повідомляють у дуже загальних рисах: «ймовірно, ваш близький у полоні, цьому знайшлися свідки. Ким є ці свідки — таємниця», – розповідає Ольга.
Як родичам це пояснюють: військовополонені повертаються додому зазвичай в поганому фізичному, емоційному, психологічному стані. Тому недоречно, щоб до них звертались напряму родичі зниклих безвісти поодинці. До того ж звільнений військовий може сказати, що бачив когось зі зниклих безвісти в полоні, але при цьому ненавмисне помилитись: вони могли бачити іншу, просто схожу, людину. Щоб не травмувати додатково родичів зниклих безвісти, щоб не давати їм марні надії, їх стараються вберегти від неперевіреної інформації.
Якщо Служба Безпеки України підтвердить інформацію про перебування людини у полоні, рідним не повідомлять, які саме джерела цей статус підтверджують. Як пояснюють — з метою безпеки.
Також необхідно одержати підтвердження від росії, що людина дійсно перебуває у неї в полоні. Якщо цього підтвердження немає, то у справі так і вказано, що людина ймовірно знаходиться в полоні, але росією це не підтверджено. Проте за словами родичів, інколи людину звільняють з полону, навіть якщо росія заперечувала, що її утримує. Українська сторона стверджує, що вносить у списки всіх, проте перевірити це — неможливо. Списки на обмін засекречені і відомі лише обмеженому колу осіб – тільки тим представникам переговорної групи, які безпосередньо займаються обміном полонених.
В офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини підготували інструкцію, як знайти зниклого захисника.
Перше – дані про зниклу людину потрібно внести до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ. Такий запрацював у травні 2023 року.
Подати заяву можуть не тільки близькі родичі, а й представники Збройних Сил України, органи державної влади та місцевого самоврядування, громадське об’єднання або й Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо до нього звернулись з таким проханням.
Яка потрібна інформація про зниклу людину, яка допоможе у пошуку:
- прізвище (дані про зміну прізвища), ім’я та по-батькові;
- дата народження;
- копії її документів (паспорт громадянина України, для виїзду за кордон, реєстраційний номер облікової картки платника податків, свідоцтва органів державної реєстрації актів цивільного стану тощо);
- медичні документи (від сімейного лікаря, хірурга, стоматолога, травматолога тощо)
- дані про місце постійної реєстрації, фактичного проживання або місця можливого перебування особи;
- остання інформація про особу;
- особливі прикмети: татуювання, шрами, пірсинг тощо;
- інформація про речі, які могла мати із собою особа (мобільний телефон, документи, прикраси);
- фотокартки та відеозаписи зниклої особи.
Після того, як зібрали інформацію, слід подати заяву про розшук особи до Національної поліції України. Її можна надіслати або поштою у відповідний територіальний підрозділ поліції, або на електронну адресу rozshuk_znyklyh@police.gov.ua, або зателефонувавши на гарячу лінію: 089 420 18 67 чи скориставшись чат-ботом: https://t.me/poshuk_znyklyh.
Обов’язково зафіксуйте реєстраційний номер заяви і заберіть витяг із ЄРДР, де буде зазначено ім’я та прізвище слідчого у справі.
Родичів (батьків або дітей) можуть попросити здати генетичний матеріал для експертизи ДНК, щоб прискорити пошук.
Якщо з’являться докази, що людина, зникла безвісти, була незаконного позбавлена волі, перебуває у заручниках або ж наявні докази смерті, справу передають до Служби Безпеки України, яка продовжить розслідування. В СБУ також потрібно запросити контакти слідчого у справі, щоб підтримувати подальший зв’язок з ним.
Якщо родичі одержують інформацію про те, що їхній близький перебуває у полоні, потрібно зібрати ВСІ МОЖЛИВІ ФАКТИ І ДОКАЗИ, необхідні для підтвердження полону: скріншоти повідомлень, аудіозаписи розмов, відео з камер спостережень, відео з ворожих ресурсів тощо. Ці відомості передати слідчому Національної поліції, який займається справою.
ДОДАТКОВО ЗВЕРНУТИСЯ ДО:
Національного інформаційного бюро (НІБ): цілодобова “гаряча лінія” — 1648 та міський номер: +38 (044) 287-81-65 (дзвінки з-за кордону).
Сайт: https://nib.gov.ua. Telegram bot: https://t.me/nib_uncp_bot.
Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених при СБУ:
+38 (067) 650-83-32; +38 (098) 087-36-01;
e-mail: united.centre.ssu@gmail.com
Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні:
https://redcross.org.ua/contacts/
гаряча лінія 0 800 300 155 (Київ)
0 800 300 185 (Донецьк)
0 800 300 195 (Луганськ)
e-mail: kyi_kyiv@icrc.org
онлайн-форма https://familylinks.icrc.org/form/uru-webform-ua
Також у МВС України створили платформу для он-лайн доступу до відомчих баз даних з розшуку: https://wanted.mvs.gov.ua/searchbezvesti/
Попри бюрократичні труднощі, правники наполягають таки звертатись до офіційних державних органів, а не публікувати дані про людину в полоні у соцмережах: цю інформацію можуть використати злочинці, щоб вимагати гроші за обіцянку визволити людину.
Громадська організація “Синій птах” опублікувала зразки заяв і звернень, які можуть бути корисними для родичів полонених:
Якщо виникають бюрократичні труднощі, можна звернутись по допомогу до правозахисників. «Є правозахисна організація “Український центр захисту прав людини” Людмили Денисової, там є команда професійних юристів, які пишуть звернення у потрібні органи. Оскільки вони ці звернення родичів відправляють від себе, від правозахисної організації, то і їм швидше відповідають. До того ж, вони знають, як правильно сформулювати запит і куди конкретно його надіслати. І були випадки, що сім’ї, яких вони супроводжували, знаходили в результаті своїх рідних у полоні, хоча їх не підтверджувала російська сторона. Когось так і вдалось звільнити з полону», – ділиться досвідом Ольга Хомин.