Штурми, дрг, рсзв, каби – звучить як і офіційна статистика про 2 загиблих, десяток поранених і 4 десятки обстріляних селищ Херсонщини. Та відучора росіяни ще більше взялися за правий берег. Наряду із десятком багатоповерхівок влучили в Катерининський собор, який досить близько з Херсонським офісом Суспільного, колишньою Скіфією, де я починала працювати.
Сьогодні вночі два сильні прильоті в онкодиспансер, на щастя, люди не постраждали.
Постійна дописувачка циклу зараз із застудою, але передає з Херсона.
Дуже лячно після ночі, коли до нас на острови спробували прорватися групи дрг. Вони і раніше намагалися, але щоб так гучно і з такими обстрілами, то ні. У місті понівечені дуже багато будинків, адмінбудівлі, навчальні заклади, медустанови і що саме страшне, то поранені і вбиті люди. Нам радять не розслаблятися, бо вже є фіксація заходу нової техніки та арти.
Зранку сьогодні развернули димові завіси в бік островів. Це означає що обов’язково будуть спроби захоплення островів, а це означає і масовані обстріли міста теж обов’язково будуть. Ми розуміємо, що Херсон в спокої не залишать, але у нас одна надія на наше Дніпро і наших хлопців-титанів.
Що зараз для мене Херсон?
Херсон – це чути виліт/приліт, а ти врубаєш українські пісні і танцюєш на кухні крізь біль. Бачити на гаражах закрашені Zеткі і згадувати, через що пройшли в окупаціі. Чути автоматні черги, розуміти, що щось збивають і накручувати народні пісні в машині на повну і співати (кожен з розуму сходе по своєму). ”Як же хочеться чистих веселощів – не через страх” такий вислів недавно я почула і це дуже боляче.
Бачити свою жовто-блакитну парасольку, під якою простояла на базарі всю окупацію і посміхатися крізь сльози. Читати ці гойдалки в новинах ”захоплять – не захоплять знов Херсон, коли все ж таки зможуть зайти і що буде з нами» і здригатися від однієї цієї думки. 2 роки після звільнення не розбирати облаштовану в підвалі кімнату. Носити теплу шубку (яку прислала мені в минулому році дівчинка, яку тронули мої оповіді) і бути їй вдячною за це тепло.
Посилати хлопцям на Донецьке направлення смаколики і знати тільки, як звати одного, що отримає посилку. А потім отримати відеозвіт і пишатися, немов я пікапи або мавіки посилала)
Треба їхати в район, де постійні скиди з дронів, і ти з ранку не можеш настроїтись на це і все ж таки вийти з дому. Вмовляти себе заспокоїться, бо причина дуже поважна – забрати фото моєї малявки, яку я не бачила пів року. Кожен ранок починати з погляду у вікно. Слухати, як сестра пробирається перебіжками до хрещеної, яка лежача на Східному.Сестра каже, там гірше Чорнобиля, їжаки, гробова тиша і ні душі навкруги. Слухати, як до знайомих на СТО приїздять машини після ”сафарі” на них.
Кожен день заспокоювати подругу, що вона ще повернеться додому і все буде добре. Зустріти знайомого після гучних прильотів і дізнатися, що це до нього в квартиру. Постраждали квартири з 5 по 9 поверх, загинула теща, дітей він прикрив собою. Зараз доказує лікарям, що був там на момент прольоту, постраждав, а не просто хоче довідку і гроші. Питаю у знайомої, чи оформлювала 1000грн та на що витратиш, і вона впевнено каже – перекине на збір Мадяра, бо хлопцям треба допомога. Друг не може приїхати додому за речами, бо мешкає в такому районі, що каже ”я не доїду, на мене скинуть і якщо пішки спуститись без машини – все рівно скинуть”, тобто варіантів немає дістатися дому. Варіантів немає.. Це якийсь сюр, це якась паралельна реальність. А ось і ні – це життя в Херсоні.