Республіка проти Імперії: як Нідерланди воювали за свою незалежність і чому їх досвід для нас важливий

Стефанія Демчук
Кандидатка історичних наук, наукова блогерка (#arthistorian_online у FB). Асистентка кафедри історії мистецтв КНУ імені Тараса Шевченка. Авторка праць з історії та мистецтва середньовіччя і Ренесансу (зокрема, «Від бобра до фазана. Їжа західноєвропейського Середньовіччя», 2021).

Королівство Нідерланди – це не та країна, яку мимоволі порівняєш з Україною. Проте майже п’ятсот років тому вони розпочали боротьбу проти Габсбурзької імперії, чиї колоніальні обійми ставали такими ж задушливими, як для України – російські.

Тоді, у середині XVI століття, Нідерланди не обмежувались сімома провінціями: територія країни охоплювала землі сучасної Бельгії, Люксембургу та частини Франції. Усі 17 провінцій були об’єднані внаслідок династичних договорів та військових кампаній під скіпетром Габсбургів. Нідерландам були гарантовані їх вольності Карлом V Прагматичною санкцією 1549 року. Особливо у ній відзначався неділимий статус Нідерландів в рамках Священної римської імперії німецької нації. Проте релігійна та економічна криза імперії поклала край відносно мирному співіснуванню.

Формально війна тривала вісімдесят років від 1568 до 1648 року. Це був час жорсткого вбивства цивільного населення, захоплення міст та мародерства, вимушеного перемир’я та постання з руїн Габсбурзької колонії незалежної Республіки Об’єднаних Провінцій.

Усе розпочалось у 1556 році, коли владу над Нідерландами отримав син Карла V Філіп ІІ. Не варто думати, що правління Карла було безхмарним: повстання у Генті 1530-1531 років, запровадження Інквізиції, яка мала б покласти край реформаційним настроям у Нідерландах – все це готувало до більш масштабного протистояння. Кастильська ідентичність Філіпа ІІ не залишала шансів на мир – безкомпромісний католицизм та автократизм іспанського короля протирічили нідерландським цінностям. Першим вибухом стало іконоборське повстання 1566 року, коли в Антверпені, Генті, Амстердамі та інших містах і містечках Нідерландів церкви грабували, розбивали статуї святих, нищили вівтарі. Філіп ІІ, боячись втратити владу над бунтівними провінціями, звернувся до останнього козиря, «Залізного герцога» Альби, Фернандо Альвареса де Толедо. І хоча спокій місцева влада змогла відновити ще до того, як Альба зі своїм військом перетнув Альпи, назад шляху вже не було.

Якоб Зайзенеггер, Портрет Карла V з собакою, 1532 р.

Франс Хогенберг, Іконоборське повстання, 1576 р.

5 вересня 1567-го герцог Альба встановив «Раду з питань бунту» відому, як «Криваву раду». Хоча офіційною метою ради було переслідування єретиків, найважливішим наслідком стало «обезголовлення» нідерландської знаті. 5 червня 1568 року були страчені графи Егмонт та Горн. Вільгельм Оранський, якому судилося очолити нідерландське повстання, врятувався втечею до Німеччини.

Навіть, якби ми захотіли, не змогли б тут переповісти усі події цієї війни.

Тому зосередимося на ключовому питанні: чим досвід війни Нідерландів проти Іспанії може бути для нас корисним?

Мова має значення

Мовні контроверсії в Україні не стихають навіть у часи війни. Частина населення сприймає можливість говорити російською мовою, як необхідну свободу та невід’ємну частину своєї ідентичності. У Нідерландах початку XVI століття розмовляли і вели значну частину документації французькою та нідерландською мовами, а вчені праці писали латиною. При цьому нідерландська вважалась найбільш грубою та малорозвиненою. Не дивно, що саме «лінгвістичний націоналізм» нідерландців став першою сходинкою до політичної боротьби. Почав набирати обертів із середини XVI століття, і були своєрідною відповіддю гуманістові Яну Гімніку (Gymnicus). В передмові до свого перекладу Історії Тита Лівія, завершеному в 1541 році, він вигукує: «Я не можу зрозуміти, чому так сталося, що наша рідна нідерландська мова має так мало прикрас і вважається грубою?»,- та закликає своїх співвітчизників писати рідною мовою і розвивати її.

Міхаель Айтзінгер та Франс Хогенберг, бельгійський лев, 1583 р.

Його заклик не залишився безрезультатним – у 1553 р. Ян ван дер Верве, юрист, надрукував «Скарбницю нідерландської мови» («Het Tresoor der Duytcher talen»), в якій переклав та пояснив латиномовні та іншомовні терміни нідерландською мовою. У вступі до своєї книги автор закликав читачів «допомогти» йому у збагаченні рідної мови, щоби вона «не мала шукати допомоги в інших мов». Інші гуманісти пішли ще далі у ствердженні значимості нідерландської мови. Так, Ян Горопіус Беканус у своїй книзі «Походження Антверпену» («Origines Antwerpianae», 1569) зазначав, що нідерландська мова є не тільки найкращою, але і найдавнішою, адже саме нею розмовляли у Раю Адам та Єва, а єврейська мова запозичила багато слів з нідерландської, від якої відповідно пішли і всі інші мови. Хай якими б кумедними зараз не виглядали ці крайнощі, усвідомлення своєї ідентичності та свобод, які мали б бути з нею пов’язані, почалось з літератури. Іспанські заклики «Santiago! A carne! A sangue!» дали нідерландцям відчути себе, як ніколи чужими Габсбургам та їх армії.

Йоріс ван дер Стратен, Філап ІІ, бл. 1554 р.

А що ж до французької? Віддаленість Іспанії та довгостроковий культурний і політичний вплив Франції (ще з часів Бургундського герцогства) забезпечили домінування саме французької, а не іспанської мови в Нідерландах – це їх відрізняє від України, яка має безпосередній кордон з Росією та багатосотлітню історію нав’язування російської мови. Бельгія (колись «Південні» Нідерланди) зберегла двомовність до сьогодні, проте вона зовсім не безпроблемна. Валлони (франкомовні) та фламандці (нідерландомовні) мають різні політичні, економічні, освітні, наукові та культурні установи, що представляють їх інтереси. Так, дослідники історії мистецтв-фламандці не знають своїх валлонських колег – настільки сильне це роз’єднання.

Здається, це радше сумна ситуація, якої я б однозначно не хотілося для України.

Нехай якою б не була наша особиста історія, саме українська мова має нас об’єднати, створити простір для порозуміння і плідної комунікації людей із спільним майбутнім.

Захопити місто – не означає виграти війну

Коли герцог Альба вторгся зі своїм військом в Нідерланди, щоб придушити перші паростки спротиву, він влаштував два показові захоплення міст у провінції Голландія – Зютфену та Нардену (22 жовтня 1572р.), які отримали назву «кривавих бань». Пітер Бор, ґрунтуючись на свідченнях очевидців, описує як іспанці запропонували здатися городянам Нардена і запросили їх зібратися в церкві, після чого оточили їх і вбили всіх до одного; «про таке жахливе вбивство ніколи ще не чули, ні на Півдні, ні на Півночі». Після цього іспанці під проводом дона Фадріке Альвареса де Толедо продовжили звірства на вулицях, «грабуючи та підпалюючи», вбиваючи жінок і дітей. «Кривава баня» в Нардені призвела до протилежного ефекту – Голландія не злякалась, а збунтувалася ще більше, і до її боротьби проти іспанців після цих подій почали активно приєднуватись інші провінції. Хогенберг відкриває перед глядачем міський простір. Перед нами опиняється центр міста із упізнаваними спорудами (зокрема, собором). На вулицях бачимо іспанців, які вбивають місцевих жителів без розбору: чоловіків, жінок, дітей; які виносять награбоване добро з бюргерських будинків; що борються з тими нідерландцями, хто ще може себе захищати. Пожежа, що охопила зліва будинку, доповнює картину руйнування. Ця гравюра покликана обурювати та лякати глядача, активно на нього впливати, стимулюючи до дії.

Франс Хогенберг, Кривава баня в Нардені, 1572 р.

І дії були. Зютфен, Нарден та Гаарлем пали, однак Алкмар вже вистояв. Іспанці тримали місто в облозі від 21 серпня до 8 жовтня 1573 року. Усі засоби йшли в хід під час захисту міста: міський гарнізон навіть лив на іспанців гарячу смолу та кидав палаючі гілки з міських стін. Звільнення Алкмару вважається поворотною точкою у Вісімдесятилітній війні. У 1579 році сім провінцій Північних Нідерландів (Голландія, Зеландія, Фрізія, Гронінген, Оверейсел, Гельдерн та Утрехт) сформували унію та проголосили свою незалежність як Республіки Об’єднаних Провінцій у 1581 році, хоча остаточно їх незалежність була уповні визнана Габсбургами після кінця Тридцятилітньої війни у 1648 році.

Кожний з нас відповідальний за збереження пам’яті

Головним творцем останньої став Франс Хогенберг (1535-1590рр.), один із найбільших граверів Нідерландів другої половини XVI століття. Він народився в Мехелені, тривалий час працював в Антверпені, де зробив більший вплив на Пітера Брейгеля Старшого. У 1568 році Хогенберг був вигнаний з міста під час релігійних переслідувань, інспірованих герцогом Альбою. Гравер перебирається до Німеччини, де майже одночасно створює дві найзначніші свої серії гравюр: атлас «Civitates orbis terrarum» (1572) та «Іспанська лють». Як неважко зауважити, Хогенберг зображував події, очевидцем яких не був: він уже проживав у Німеччині, що вплинуло і на мову підписів до гравюр, бо всі вірші, що супроводжують зображення, написані німецькою.

Ханс Колларт, Іспанська лють в Антверпені, 1577 р.

Водночас гравюри Хогенберга цілком достовірно відображають грабежі та мародерства, адже, як відомо, причиною бунту іспанських гарнізонів у 1576-му стала саме затримка зарплати. Причину «іспанської люті» розумів і автор текстів до гравюр. Гроші, золото, розкіш («gelt» і «pracht») – ось основна мотивація дій іспанців, на його думку. У пізніших наративах головною стає тема вбивств мирних городян, тоді як економічне підґрунтя їхніх дій втрачається. Тому гравюри Франса Хогенберга можуть стати важливим джерелом, як вивчення ранньої анти-іспанської пропаганди, і з деякими застереженнями реалій Вісімдесятирічної війни.

За гравюрами Франса Хогенберга, Іспанська лють в Антверпені, 1576 р.

Таким чином, кожний, хто переживає війну – на місці подій чи в іншій країні – має відповідальність за формування і збереження пам’яті. Хоча нам і невідомі безпосередні джерела Хогенберга, але неважко уявити, як він листується зі своїми співвітчизниками чи спілкується з новими утікачами. Наш сучасний доступ до інформації – безпрецедентний. Тому, зберігаємо пам’ять про тих людей і події, які не можна забути.

Які ж висновки? Протистояти імперії невеликій країні без власної армії було неймовірно важко.

Проте, усвідомлення своїх цінностей – мови, релігійної толерантності, громадянських свобод – давало нідерландцям сили для опору, незважаючи на «криваві бані» та «іспанську лють».

Нідерланди не змогли відстояти незалежність усіх 17 провінцій – цьому зашкодили відсутність регулярного війська, стратегічні промахи Вільгельма Оранського та відсутність підтримки інших держав (лише Англія становить виняток). Однак, їх досвід опору як позитивний, так і негативний переконує, що Імперії можна і потрібно протистояти, хай якими б переважаючими не видавались її сили.

Джерела
02 Вересня 2022
Останні події

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Схожі статті: