Російсько-українська війна в контексті всесвітньої геополітики – History Malva

Malva History
Розділ статті: Війна

Російсько-українська війна – явище, яке вочевидь не могло виникнути суто через претензії двох сторін конфлікту одне до одного. Окрім причин суто локальних, наприклад, статусу Криму, який, треба визнати, лишався не до кінця визначеним у російсько-українських відносинах після розпаду СРСР, обов’язково доєднуться причини й передумови більш глобального масштабу: європейського, всесвітнього. Оскільки ХХІ століття є вкрай глобалізованим, коли всі куточки світу поєднані між собою транспортним, віртуальним та буквально космічним виміром, то зміни в одній частині планети неодмінно провокують реакцію в іншій.

Розглядати російсько-українську війну з позицій геополітики необхідно з двох напрямів – західного та східного. [1] До першого належать простір Європейського Союзу, Північноатлантичного Альянсу, відносини російської федерації та України з головними суб’єктами цих просторів – США, Великою Британією, Францією, Німеччиною тощо. Східний напрям визначається існуванням Організації договору про колективну безпеку, Євразійського економічного союзу та інших міжнародних інституцій. Головними “гравцями” сходу стали Китай, Індія, Японія, Іран та деякі інші країни.

Для того, щоб безпосередньо почати огляд зазначених у заголовку статті процесів і явищ, необхідно попередньо зробити своєрідний екскурс на приблизно тридцять років у минуле й поглянути на геополітичне становище на початку 1990-х років. У цей час лічені дні відводилися для Радянського Союзу та його сфери впливу – Організації Варшавського договору.

В той час, як усередині СРСР сильніше зростала інфляція, загострювалася політична ситуація та виходила з-під контролю влади обстановка в країні, країни ОВД починали свій впевнений шлях до звільнення з-під пут комунізму. Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія – ось головні фігуранти цього епохального процесу в історії Центрально-Східної Європи.

В умовах, коли в країнах народної демократії, як їх називали радянські уряди, демократія набувала загальновизнаного обличчя, між СРСР та США і блоком НАТО нарешті почав знижуватися градус протистояння. Це призвело до кінця Холодної війни, крапку якій поставив сам факт розпаду Радянського Союзу. Але чи існували які-небудь гарантії, що подібне протистояння не повториться в майбутньому? Тоді над цим, ймовірно, мало хто задумувався.

Будь-яка держава, яка хоча б раз у своїй історії вважалася великою, неодмінно спробує взяти реванш за здобуту поразку. Так, якщо сучасна російська фдерація – це зменшена територіально копія Радянського Союзу, однієї з двох наддержав ХХ століття, то буде цілком логічно, що вона буде робити спроби повернути колишній міжнародний статус, вплив і визнання у світовій спільноті. Перепоною цим планам потенційно міг слугувати блок НАТО, а також остаточно утворений в 1990-х роках Європейський Союз. Думки російських можновладців, особливо в другій частині правління Путіна, турбували спостереження за тим, як багато частин колись радянської сфери впливу стають учасниками цих об’єднань: Польща, Угорщина, Румунія, країни Прибалтики тощо.

Україна, що 2014-го року обрала новий шлях для свого існування, євроатлантичний, змусила росію почати протидіяти спробам Заходу “забрати” з-під її впливу країни, які рф розглядала як потенційних сателітів. У геополітичному плані рф взяла курс на приєднання до багатополярного світу, і серед кількох центрів світової політики – Вашингтона, Лондона, Брюсселя, Пекіна – мала з’явитися ще й Москва.

Російсько-українська війна в 2014 та особливо 2022 році сильно зіпсувала відносини рф із країнами Заходу.

Коли федеральні пропагандисти стверджували, що їхня “велика держава” бореться на території України з НАТО, то в певному вимірі це й справді так було, оскільки НАТО і її очільнику, Сполученим Штатам, було важливо проявити свою стійку і чітку позицію підтримки країн, що зазнали агресії інших. Таким чином, з одного боку, війна в Україні виглядає як одне із місць, де світове культурне й економічне домінування США намагалися підірвати. Блок НАТО мусив сконсолідуватися ще більшою мірою для збереження геополітичних позицій. Щоправда, цій згуртованості всіляко заважає сама росія, яка намагається розбити євроатлантичну єдність за допомогою енергетичного шантажу та підбурювання невдоволення політикою США, наприклад, в Угорщині, Німеччині чи Туреччині.

В геополітичному плані після 24 лютого 2022 року позиції НАТО у Європі, всупереч очікуванням Кремля, почали зміцнюватись. Так як на мапі існували ще ті нейтральні країни, які почали реально остерігатися агресії росії проти них, то віднині вони вирішили цей нейтралітет порушити. Швеція й Фінляндія – зараз це країни, які пройшли шлях інтеграції з НАТО чи не найшвидше за всі інші країни. Відтепер весь Скандинавський півострів буде перебувати у складі одного альянсу.

До слова, блок НАТО як символ єдності Європи й Америки наштовхував країни першої до думки, що їхня зовнішня політика має в усьому рухатись паралельно позиції США. Для того, аби “відірватися” від цього впливу, і було утворено Європейський Союз та запроваджено валюту євро. В умовах російсько-української війни стосунки Вашингтона та Брюсселя, неофіційної столиці ЄС, зазнали чи не першого за початок 2020-х років потепління. Із початком повномасштабного вторгнення східні країни-члени ЄС виявилися найбільш радикальними у відношенні до росії, оскільки й самі боялися, що слідом за Україною надійде їхня власна черга. Разом ці держави могли переконувати фактично лідерів Союзу, Францію й Німеччину – країни з достатньо ліберальною позицією щодо рф – у необхідності протидіяти Кремлю й допомагати України. Звідси випливає багаторазове запровадження санкцій та навіть намагання повністю перекрити доступ російських громадян до території європейських країн.

Путінський режим при багаточисленних розмовах із європейськими лідерами робив спроби нав’язати їм ідею, що ЄС може вільно існувати разом із рф й отримувати з цього власну вигоду, а тому підтримку України необхідно припинити й “дозволити статися тому, що й так відбудеться”. З цього ракурсу ми бачимо, що в геополітичному вимірі відбувається як боротьба рф та США за підтримку ЄС, так і намагання першої розколоти сам Союз та призвести до його занепаду, що розв’язало би руки Кремлю в діях стосовно країн Балтії, Польщі та деяких інших.

Читач міг би поцікавитися: “Чому забули про ще одного геополітичного гравця – Велику Британію?”. Звісно ж, про це неприпустимо забути. Сполучене Королівство було однією із країн, що займалися заснуванням як НАТО, так і ЄС. Після виходу Британії з Європейського Союзу у 2020 році, в дечому вона стала виступати більш самостійною та впливовою силою на міжнародній арені. Ще з ХІХ століття та закінчення Наполеонівських війн ця сила не надто любила спостерігати потенційну гегемонію росію на східних окраїнах Європи. Так само й росія не могла бачити, як високе становище у політиці досі зберігає невелика острівна країна в сучасності, а в минулому – найбільша за історію людства колоніальна імперія.

Напад росії на Україну в 2022 році призвів до ще більшого охолодження відносин між першою та Великою Британією. Остання у свою чергу почала надавати значну гуманітарну, військову й економічну допомогу Україні. У Кремлі такий крок почали трактувати як “намагання перетворити Україну на колонію англосаксів” – що згодом і було рознесено всіма федеральними пропагандистськими телеканалами. Нелогічно в цих словах виглядало лиш те, що до 2022 року Україна, за офіційною позицією Москви, вже й так була колонією і “зовнішньо управлялася” Сполученими Штатами.

Сполучене Королівство у своїй геополітиці почало зміцнювати вектор на посилення співробництва із США, а також розширення зв’язків зі Східною Європою, найбільш потужними країнами Азії (зокрема Японією), а також збереження відносин із деякими своїми колишніми колоніями й домініонами, які могли підпасти під значний зовнішній вплив росії – Індією, Пакистаном, Південною Африкою, Австралією. Отже, як бачимо, російсько-українська війна фактично створює передумови для того, аби у геополітиці почала повертати втрачені внаслідок деколонізації позиції Велика Британія.

Поки що вся ситуація виглядає загалом прозоро: росія прагне підкорити Україну, розколоти колективний Захід, а той у свою чергу намагається триматися разом й ефективно надавати відсіч путінському режимові. Втім чи могли існувати альтернативні сценарії розвитку геополітичних стосунків рф та Заходу? Відповідь очевидна – могли. Ще до 2014 року росія потенційно могла посісти місце серед країн НАТО, а також користуватися всіма вигодами безвізового режиму з ЄС.

Заручитися підтримкою росії для Заходу й зокрема США в той час було важливо з огляду на зростаючі зовнішньополітичні апетити Китаю. Однак усім цим планам не судилося збутися, позаяк у 2014-му році російська федерація пішла на анексію Криму й початок гібридної війни на сході України. Ще в ті часи це спровокувало різке скорочення контактів із Заходом: наприклад, Велика Британія почала припинення військового співробітництва із росією. Так само і Європейський Союз призупинив перемовини щодо скасування візового режиму із правонаступницею СРСР.

Тепер давайте розглянемо поляриний кут геополітичного світу, а саме Східну частину. Ми повинні розуміти, що є головні центри впливу, наприклад КНР здійснила дві великі геополітичні помилки починаючи з 24 лютого 2022 року. Перша і головна – керівник держави Сі Цзінпін пообіцяв до війни президенту рф перед російсько-українською війною підтримати росію. Однак після жорстких консультацій зі США, китайське керівництво усвідомило всі негативні, насамперед економічні, наслідки такого кроку. Все пов’язано з економічними процесами і зв’язками, американсько-китайський товарообіг становить 35% у структурі ВВП Китаю, а з росією – у 17 разів менше. Вибір був передбачуваний.

Друга помилка Китаю – він недооцінив жорсткість, глибину санкцій проти росії та їх негативний вплив на власне китайську економіку. Піднебесна зазнає великих втрат, які підштовхують Китай до економічної рецесії.

Щодо крупної країни в східному регіоні Казахстану і його думок, варто звернути увагу на дискурс, який 17 червня під час виступу на економічному форумі у Санкт-Петербурзі казахський президент Касим-Жомарт Токаєв у присутності Путіна заявив, що не визнає “ДНР” та “ЛНР” та розкритикував російських політиків та співробітників медіа за недружні заяви щодо Казахстану. Звісно для Путіна це удар, бо за його ідеологічними уявленнями всі країни ОДКБ підтримуюсь так звану «спеціальну воєнну операції».

Таким чином, стає очевидним, що геополітично російсько-українська війна остаточно віддалила Захід від російської федерації. Відтепер не могло бути й мови про статус росії як союзника НАТО та ЄС у протистоянні, до прикладу, з Китаєм, Іраном чи якими-небудь іншими державами. Події 2022 року лиш призвели до подальшої консолідації європейської спільноти задля спільної відсічі зовнішній загрозі. Може бути в чомусь це на певний час навіть відклало внутрішні суперечності європейських країн між собою та запобігло початку так званої “кризи західної цивілізації” – терміну, який останніми роками вкрай часто майорить на сторінках книжок та видань.

Джерела
18 Вересня 2022
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: