Римо-католики України у протидії російському вторгненню

Павло Зінченко
Історик, журналіст, засновник проєктів «Цей день в історії Католицької Церкви» і «Терція. Цікаво про військову історію». В пошуках своєї власної бойової позиції у війні про російських агресорів, приєднався до проєкту «ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ». Область наукових зацікавлень - середньовіччя, мемуаристика та фехтування.

Ранок 24 лютого 2022 року поділив життя на «до» і «після» для усіх українців незалежно від мови, кольору шкіри, соціального статусу чи віросповідання. Випробування, що впали на голову нашому народу, не оминули і тих громадян, які сповідують римо-католицизм. У цій війні вони зайняли свою бойову позицію і тепер настав час розповісти про неї.

Перш за все варто зазначити, що римо-католицька громада в Україні представляє собою значно складніше середовище, ніж Православна церква України чи Українська греко-католицька церква. В обох названих структурах, як серед кліру, так і серед вірян, переважають українці, здебільшого патріотично налаштовані. Це і зумовило їх безапеляційно проукраїнську позицію.

Римо-католики в Україні значно строкатіші у плані національного складу. Є значний відсоток поляків, угорців, громадян західних або африканських країн. Звісно, що є і росіяни. Саме тому серед римо-католиків можна почути найрізноманітніші думки щодо повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Окрім того, римо-католицькому єпископату в Україні завжди доводиться озиратися на позицію і риторику Ватикану і або приймати її, або ж дискутувати з римською курією, щоб не скомпрометувати себе в очах інших громадян.
Костел тимчасово став гуманітарним штабом для допомоги постраждалим від війни та військовим з ТРО та ЗСУ. Фото – Михайло Палінчак, 24 березня 2022 року.

Втім, варто одразу зазначити, що абсолютна більшість римо-католиків в Україні зайняли проукраїнську позицію. Сотні вірян вирушили на фронт зі зброєю в руках, тисячі стали волонтерами. Про своє засудження російської агресії і готовність сприяти державі на шляху до перемоги оголосили і римо-католицькі єпископи.

«Будьмо готові захищати нашу Батьківщину відповідно до наших можливостей та обов`язків – у війську чи на своєму робочому місці, у шпиталях чи надаючи першу допомогу, матеріальною підтримкою чи словом розради, молитвою чи пожертвуванням страждання. Відважно відповідаймо на натхнення Святого Духа, який у потрібний момент дасть Своє Світло»,

– говорилося в офіційному комюніке римо-католицького єпископату в Україні від 24 лютого.

Перш за все варто зазначити, що римо-католицька громада в Україні представляє собою значно складніше середовище, ніж Православна церква України чи Українська греко-католицька церква.

У великих містах, які стали головною мішенню для наступу окупантів (Київ, Харків, Суми, Запоріжжя, Херсон), римо-католицькі собори і церкви спорожніли. Хтось вирушив на фронт, хтось був задіяний у теробороні, хтось «волонтерив». Дуже багато людей стали біженцями, виїхавши за кордон або у більш безпечні регіони України. В неділю, 27 лютого2022 р., в Києві у соборі святого Олександра (який є головною римо-католицькою святинею в державі) на Месу прийшло лише 15-20 людей. З них половина були іноземні журналісти, яким було цікаво зробити репортаж про Службу Божу у час війни. Ті, хто молився, перебував у відчаї. Здавалося, що вже дуже скоро звичне життя завершиться назавжди.

Втім, Збройні сили України стримали наступ агресора і не підпустили росіян до столиці і більшості обласних центрів. У результаті римо-католицькі громади у містах, як великих, так і маленьких, почали організовуватися навколо своїх церков. Наприклад, вже 4 березня настоятель собору святого Олександра в Києві отець Станіслав Інжиєвський закликав всіх чоловіків парафії, що лишилися у столиці, долучитися до волонтерської допомоги.

Всі єпископи лишилися у своїх дієцезіях, але при цьому перебували у різних містах, щоб не опинитися усім разом під ударом у разі небезпеки. Так, єпископ-ординарій Києво-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький лишився у Києві. У свою чергу, єпископ-помічник Олександр Язловецький у найбільш критичні перші тижні війни перебував у Житомирі. Окрім забезпечення таким чином відносної безпеки для керівних структур Римо-Католицької Церкви, вдалося також досягти кращої координації дій священиків і парафіян у цей непростий час.
Настоятель Католицької церкви дає інтерв‘ю каналу CNN про масштабне російське вторгнення. Фото – Михайло Палінчак, 24 березня 2022 року.

Настоятель Католицької церкви дає інтерв‘ю каналу CNN про масштабне російське вторгнення. Фото – Михайло Палінчак, 24 березня 2022 року.

Римо-католицькі церкви перетворилися у центри прийняття гуманітарної допомоги, яка прибувала з держав, де сповідують католицизм, передусім з Польщі. У волонтерській допомозі активну участь брали члени католицького ордену Лицарі Колумба, згромадження святого Йосипа та просто небайдужі парафіяни. Фури з допомогою прибували до церков і соборів у великих містах по кілька разів на тиждень. Їх розвантажували і, розсортувавши вантаж по менших транспортних засобах, відправляли у регіони, які потребували допомоги. Наприклад, допомога, що проходила через римо-католицькі церкви Києва, вирушала на Чернігівщину.

Це були важкі і небезпечні місії. В регіонах, де точилися бойові дії, волонтери постійно перебували в небезпеці. На жаль, деякі з них загинули. Відібрану «гуманітарку» росіяни роздавали людям від свого імені, не зважаючи на польські або італійські написи на пакетах чи консервних банках.


Волонтери в Костелі Святого Миколая. Фото – Михайло Палінчак, 24 березня 2022 року.

Варто звернути увагу, що Римо-Католицька Церква в Україні завжди дотримувалася максимального єднання з політикою Ватикану, яка передбачала засудження війни і прагнення до миру. Саме тому основним напрямком діяльності РКЦ в Україні на час вторгнення була допомога, передусім мирному населенню.

Там, де священики чи миряни приймали рішення допомогти українським військовим, вони діяли на свій страх і ризик без офіційного дозволу єпископів та їх благословення. Втім, останні закривали очі на таку діяльність і ніяк не протидіяли їй. Наприклад, на Київщині активну допомогу військовим здійснює отець Роман Лаба з монашого згромадження святого Павла, у минулому військовий капелан і координатор римо-католицьких військових капеланів в Україні. Він же провадить активну діяльність в соціальних мережах, розмірковуючи над роллю християн у час війни і необхідністю для них брати активну участь в обороні Батьківщини зі зброєю в руках.

Римо-католицькі церкви перетворилися у центри прийняття гуманітарної допомоги, яка прибувала з держав, де сповідують католицизм, передусім з Польщі.

Різку реакцію у багатьох римо-католиків викликали деякі слова та ініціативи Папи Римського Франциска. Головними претензіями з боку незадоволених були наступні пункти: переговори Папи з московським патріархом Кирилом, небажання називати Росію агресором у цій війні, негативне ставлення Ватикану до активного надсилання зброї до України.

Варто відзначити, що в створенні негативного образу Папи в українських ЗМІ основну роль грала ліберальна преса, яка давно шукала приводу «кольнути» Церкву. Вирвані із контексту слова Папи, акцентування уваги на його, умовно, «антиукраїнських» жестах і свідоме замовчування зусиль Святійшого Отця в напрямку допомоги і підтримки України стали основною частиною стратегії по дискредитації Понтифіка.

Особливе обурення в українському суспільстві і не лише серед католиків викликала ініціатива Ватикану провести традиційну Хресну дорогу навколо Колізею за участі українки і росіянки. Недоречність такої ініціативи добре розуміли і в Посольстві України у Ватикані, і в Папській Нунціатурі в Києві, і в Конференції Римо-Католицьких єпископі України.

«Посольство при Ватикані розуміє та поділяє загальну стурбованість української та багатьох інших спільнот щодо ідеї зібрати разом жінок України та Росії, щоб нести хрест під час п’ятничної Хресної дороги у Колізеї. Зараз ми працюємо над питанням, намагаючись пояснити неможливість її реалізації та очікувані наслідки»,

написав Посол України у Ватикані Андрій Юраш на своїй сторінці у Twitter.

Свою незгоду з даною ініціативою висловив і папський нунцій Вісвальдас Кульбокас. Він же і передав до Ватикану занепокоєність українських єпископів РКЦ цією ініціативою. Загалом, важко переоцінити ту роль, яку відіграли українські римо-католицькі єпископи в донесенні до Апостольської столиці реального стану речей в Україні.

Там, де священики чи миряни приймали рішення допомогти українським військовим, вони діяли на свій страх і ризик без офіційного дозволу єпископів та їх благословення. Втім, останні закривали очі на таку діяльність і ніяк не протидіяли їй.

Значний перелом стався після візиту до України кардинала Конрада Краєвського, відповідального представника Папи Франциска за гуманітарну допомогу. Кардинал мав змогу власними очима побачити, через що доводиться проходити українському народу, зрозуміти, які жахи переживають наші громадяни, оцінити відвагу українських воїнів.

Разом з Апостольським нунцієм Вісвальдасом Кульбокасом кардинал Краєвський 14 квітня, на Страсний Четвер, відвідав Бородянку, де обидва ієрархи разом молилися Хресну дорогу коло братської могили замучених російськими окупантами людей.

«Саме тепер ми з нунцієм повертаємось до Києва з цих місць, важких для кожної людини у світі. Там досі лежить багато загиблих, ми бачили братську могилу, де щонайменше 80 людей поховані без імені та прізвища. І бракує сліз, не вистачає слів»,

розповів того ж дня вражений кардинал ватиканським медіа.

Після цього Ватикан суттєво скоротив програму Хресної дороги в тому моменті, де українка і росіянка разом несли Хреста. Вони пройшли мовчки, хоча спершу планувалося, що буде читання вголос роздумів про примирення між двома народами.

Тим не менш, багато українських католиків були стривожені і розчаровані. Крім того, вони опинилися у незручній позиції перед рештою українців, які через риторику Папи були готові розглядати католиків, як ненадійних громадян.

Співробітник Інституту історії Церкви і викладач Українського Католицького Університету Анатолій Бабинський наголосив, що головна проблема українців загалом полягає в тому, що вони думають, ніби Папа є усією Церквою.

«Папоцетризм може бути корисним в певних випадках, але він затінює значення інших єпископів. Людям варто звертати увагу на своїх єпископів (в Україні – ред.), які не є прес-секретарями Папи, а єпископами цієї держави, її міст, її народу. І вони говорять чітко. Сумніваюся, що зараз хтось має претензії до католицького єпископату в Україні. Їх позиція однозначно проукраїнська»,

вважає Бабинський.

Так чи інакше, прогнози деяких експертів, що варто очікувати відтоку вірних з католицьких церков через позицію Папи, не справдилися. У неділю, 17 квітня 2022 р., римо-католики зібралися на урочисту Месу з нагоди свята Воскресіння Господнього. В різних куточках країни, там, де була така змога, військові і цивільні, волонтери і медики, чоловіки і жінки римо-католицького віросповідання у цей складний час випробування війною прийшли до церков і соборів, щоб вшанувати Того, Хто Воскрес і перед Ким виявилася безсилою сама смерть.

Тепер, коли ми входимо у затяжну фазу цієї війни, римо-католикам необхідно разом з усіма іншими патріотами України об’єднатися і тримати стрій на шляху до Перемоги над загарбником. В цій війні вони вже показали себе достойними дітьми свого народу.

Джерела

  1. Будьмо готові захищати нашу Батьківщину, - єпископи РКЦ звертаються до вірян;
  2. Реакція посла України у Ватикані Андрія Юраша на ідею спільної україно-російської Хресної дороги навколо Колізею;
  3. Кардинал Краєвський після відвідин Бородянки: бракує сліз, не вистачає слів;
  4. Висловлювання Папи щодо України: зрада чи перемога.
10 Червня 2022
Останні події

У Києві експонується виставка «Емоційне вторгнення»

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

Схожі статті: