Сізіфи нашого часу – Ірина Ворожбит

Ірина Ворожбит
Історикиня, вчителька, акторка. Коло інтересів: тілесність, чуттєвість та пристрасність в українській історії та культурі.
Розділ статті: Мистецтво

7 грудня 2022 року в галереї PinchukArtCentre відкрилась виставка «Обʼєднані». Серед інших експонатів мою увагу привернула робота Дани Кавеліної «Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути». Це 3D анімація. Відео проєктується на простирадла. Мова йде про утопічний світ майбутнього, в якому люди вільні від споживацтва і грошей, натомість присвячують себе накопиченню знань і рефлексіям минулого. Результатом цих досліджень стає компʼютерна модель пережитого людством досвіду. У ході її розробки жителі майбутньої утопії вирішують воскресити всіх загиблих під час російсько-української війни, аби відновити втрачену рівність минулого та майбутнього. Вони розуміють, що єдиний спосіб катарсису для повернутих людей, полягає у колективному проживанні їхнього болю. Відтак вони починають збирати травматичні спогади жертв війни, аби переписати їх і зробити доступними для всіх. Відео завершується зображенням валуна, котрий обертається в повітрі на фоні гір, і лунає пісня Сізіфа. Ймовірно, мисткиня прагнула підкреслити онтологічне значення необхідності проживання спільнотою травматичного досвіду. Сізіф радо співає пісень, оскільки йому вдалося зібрати всі страждання жертв війни (це був його камінь), а отже їх прийняти і пережити. Позаяк, прийняття/переживання/очищення починаються з правди, почасти гіркої і незручної. Сізіфу вдалося. Тепер він вільний.

Сізіф – Тиціан Вечелліо

Боги засудили Сізіфа на довічну кару – викочувати велетенський камінь на вершину гори, звідки він щоразу підступно скочувався під власною вагою. Боги були переконані, що не існує вищої кари, ніж марна і безплідна праця. Офіційні джерела свідчать, що американці попереджали Володимира Зеленського про повномасштабне вторгнення ще восени 2021 року, але не пропонували конкретної допомоги. Дані іноземної розвідки – єдине, на що українці могли покластися у бою з Голіафом. Звучали ще настановчі поради на кшталт: «Хлопці, рийте окопи». 23 лютого 2022 року міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зустрівся в Вашингтоні з президентом США Джо Байденом і держсекретарем Ентоні Блінкеном.

«Після протокольних фото Байден почав розпитувати Кулебу про ситуацію, щось радити, говорити про підтримку. Але тон його розмови скоріше скидався на прощання з онкохворою дитиною, ніж на підбадьорення союзника напередодні вирішальної битви. В особі Кулеби Байден прощався з усією Україною», – пише УП.

Зустріч Дмитра Кулеби з Джо Байденом

Чому боги так зневажливо і зверхньо ставилися до Сізіфа? Давньогрецький співець Гомер свідчив, що Сізіфу вдалося закувати в кайдани Смерть. Так було і є в Україні, починаючи з бентежного лютого 2022 року. Спроба «взяти Київ за три дні» з тріском провалилась, а українці міцно вчепилися пазурами в горлянку Смерті, й продовжують її так тримати. А ще богів дратувала Сізіфова любов до життя та вміння ним насолоджуватися. Розповідають, як він отримав дозвіл від Плутона повернутися на землю з пекла, аби покарати свою дружину: її кохання не пройшло випробування. Однак на землі він одразу побачив краєвиди цього світу, відчув насолоду від води, сонця, теплого каміння і моря, то й не захотів повертатися в морок геєни вогненної.

Українці теж завжди воліли лишатися на своїй землі, зі своїми морями, ріками, озерами та горами. Ще у XVIII сторіччі іноземці, котрі подорожували українськими теренами, підкреслювали багатство та достаток нашої країни. Жан Бенуа Шерер у 1778 р. писав:

«Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться… постане велика культурна нація і межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ».

Австрійський історик Йоганн Християн Енгель у 1796 р. визнавав:

«Україна під оглядом простору рівна королівству, плодовита й щедро вивінувана природою країна, межова стіна між культурною Європою й некультурною Азією…».

Якщо аналізувати оцінки України іноземців за різні часи, то наші землі сприймались як Клондайк, Ельдорадо, де текли молочні ріки з кисільними берегами, а ковбаса росла прямо на деревах. Україна завжди була продовольчим раєм. Богом дана земля віками надихала українців. Саме тому в нашому національному характері присутні легкість, гумор, невимушеність та безпосередність. Українці століттями вміли радіти життю. Про це також зауважували гості з інших країн. Прусський барон Август фон Гакстгаузен у 1847 році зазначав:

«Українець є вдумливий і запальний, радо згадує минуле свого народу і кохається у спогадах про героїчні вчинки своїх предків. Коли його запитають хто він, то відповість з радістю і гордістю: Я козак!».

Козаки в степу – Сергій Васильківський

Стає очевидним, що Сізіф є героєм абсурду. Нагадаємо, що почуття абсурду, за Альбером Камю, це розлад між людиною та її життям: сталося не так, як гадалося. Сізіф не змирився, а відтак він певен, що пережити випробування долею – означає прийняти життя цілком. Жити – це означає будити до життя абсурд. Камінь є абсурдом Сізіфа. Якщо валун – це кара богів, то за що? Відповідь на поверхні, і вона відверто шокує. Сізіф платить свою ціну за пристрасті: земні насолоди, яким він так охоче віддавався, насміхаючись і обманюючи богів. Сізіф обирає шлях бунту як єдино можливого екзистенційного існування. Він попри все котить камінь на гору і хоче бути тріумфатором. Ще дві тисячі років тому давньогрецький філософ Арістотель визначив прагнення людини до перемоги. Долання перепон і перемоги в життєвих ситуаціях саме те, що формує сильних особистостей. Чим серйозніші труднощі, тим більше люди вкладають сил та енергії в боротьбу з ними, і тим глибший внесок вони здійснили в перетворення світу. Майстерність актора полягає в тому, наскільки самовіддано він рухається до тріумфу. Глядачеві цікаво дивитися на героя, коли той долає труднощі. Пристрасність є маркером, який демонструє рівень інтересу героя до поставленої задачі. Сізіф шалено цікавий тоді, коли він котить камінь. Його мускули напружуються, він вдихає, а потім видихає. Поштовх. Ще один. Сізіф робить крок. Знову. Вивільняється енергія. Камінь котиться.

Мені відчувається, що Сізіф полюбив свій валун. Я дозволю собі зухвалість, але насмілюсь зауважити, що українці теж полюбили свій камінь – війну. І котимо його не менш пристрасно, ніж Сізіф. Нині спливає рік від повномасштабного вторгнення. За цей час українці вже не намагаються жити звичайним життям, ніби нічого не відбувається. Ми прийняли війну як елемент архітектури нашого повсякдення. Нещодавно мережу облетів мем: «Українець йде на роботу». Мем створено на основі постеру до фільму «Головний герой» Шона Леві. На передньому плані зображено персонажа Райана Рейндольса з кавою і рибкою в акваріумі, котрий щасливо посміхається на фоні авіації в повітрі та вогняного полум’я.

Вітчизняна мемологія часів російсько-української війни заслуговує на окреме вивчення під мікроскопом. Майбутні дисертації з різних дисциплін: від психології до мистецтвознавства – будуть присвячені саме цій темі. В картині «Головний герой» Райан Рейндольс грає роль співробітника банку на імʼя Хлопець, який збагнув, що насправді є неігровим персонажем в масовій рольовій онлайн грі з багатьма користувачами, і стає героєм, який намагається врятувати своїх друзів від видалення власником гри. Відразу простежуються звʼязки Україна-Європа vs Путін. Мені згадалася газета, придбана в перші дні березня 2022 року в польському супермаркеті. Величезний заголовок на передовиці кричав: «Ukrainа walczy». Тоді ж почали зʼявлятися картинки з написами: «Ukraina walczy za swoją i naszą wolność» («Україна бореться за свою і нашу свободу»). Остання формула є перефразом відомого заклику поляків до українців під час польського національно-визвольного повстання на Правобережжі проти Російської імперії 1830-1831 рр.  Тоді це звучало так: «Za naszą i waszą wolność» («За нашу і вашу свободу»). Час дещо змінив центри тяжіння, а історія вкотре довела свою циклічність з присмаком гіркої іронії.

Українці схожі на Сізіфа. Докотивши свій камінь до вершини, він бачить, як валун зривається і скочується до підніжжя гори, звідки знову його треба підіймати. Сізіф опускається в долину. Альбер Камю бачить, як ця людина важким, але впевненим кроком сходить до страждань, кінця яким не видно. Щомиті, відтоді, як він покинув вершину і поволеньки заглиблюється в лігвище богів, він вивищується над своєю долею. Сізіф міцніший від свого кам’яного валуна. 

Воїни ЗСУ, мов леви, стоять мужньо, відбиваючись і наступаючи. Обличчя кожного нашого захисника від тієї ноші почасти вже перетворилися на сізіфів камінь! Сили ППО щоразу відбивають ворожі атаки, яким поки що не видно ні кінця, ні краю. Енергетики після кожного прильоту терпляче відновлюють електропостачання. Знову і знову. Українці кожного дня ходять на роботу, прихопивши з собою каву в кав’ярні по дорозі, бо важливо підтримувати дрібний бізнес. Наші діти з понеділка по п’ятницю прямують до школи, аби сісти за парти, а у разі повітряної тривоги, спуститися в бомбосховище, як Сізіф у свою долину. У ту мить, коли ми охоплюємо своїм поглядом пережите, Сізіф повертається  до свого каменю. Він у вічному русі. Камінь продовжує котитися.

Українські школярі Вінничини у бомбосховищі під час повітряної тривоги

Любі українці і українки, ставаймо поруч з Сізіфом біля підгір’я! Наша ноша завжди знайдеться, поки ми живемо на своїй землі. Віднині кожен уламок нашого каменю, кожен спалах руди самі собою творять світ. Пристрасна боротьба, яка спрямована на те, щоб зійти на шпиль, є достатньою підставою, аби почуватися господарями своєї долі. Альбер Камю закликає бачити Сізіфа щасливим.

Джерела
15 Березня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: