Сталеві птахи: як гелікоптери наближають українську перемогу? – Павло Зінченко

Павло Зінченко

Історик, журналіст, засновник проєктів «Цей день в історії Католицької Церкви» і «Терція. Цікаво про військову історію». В пошуках своєї власної бойової позиції у війні про російських агресорів, приєднався до проєкту «ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ». Область наукових зацікавлень - середньовіччя, мемуаристика та фехтування.

Розділ статті: Війна

Після початку повномасштабного вторгнення ми багато чуємо про дії української авіації. В перші ж дні битви за українську столицю ми дізналися про прославлених «Привидів Києва», які дали гідну відсіч винищувачам ворога; про відважних пілотів, які йшли на перехоплення російських дронів-камікадзе та ракет, якими ворог продовжує атакувати мирне населення України; про асів, які нищать ударами з повітря ворожі війська та їхні штаби.

Проте захоплюючись подвигами пілотів ми часто забуваємо про ще одних професіоналів та їх сталевих птахів, які наближають Перемогу України своїми діями у повітрі. Сьогодні ми поговоримо про гелікоптери, якими воюють ЗСУ, та тих, хто ними керує.

Перше бойове застосування гелікоптерів сталося у роки Другої світової війни. І це мало пряме відношення до України, адже три гелікоптери марки «S», які 2 січня 1944 року здійснювали супровід атлантичного конвою, були розроблені нашим земляком Ігорем Сікорським, який емігрував до Сполучених Штатів після революції у російській імперії. Також гелікоптери Сікорського активно використовувалися під час боїв з японцями, переважно для доставки боєкомплектів та евакуації поранених.

Зоряним часом бойових гелікоптерів стала війна у В’єтнамі. Американські військові швидко оцінили їх ефективність під час бойових дій у непролазних джунглях проти партизанів В’єтконгу. Гелікоптери завдавали ударів по базах В’єтконгу та позиціях армії Північного В’єтнаму, а також швидко і оперативно доставляли провіант чи боєзапаси у віддалені гарнізони, евакуювали поранених та проводили ротацію.

На фронтах нашої Великої війни з росією гелікоптери також виконують багато важливих функцій і завдань. То що саме вони роблять? Є один важливий момент, який треба прояснити у першу чергу – абсолютна більшість гелікоптерів – це не Повітряні сили. Більшість з них перебувають у розпорядженні Сухопутних військ України.

«Армійська авіація, тобто вертольоти, це той рід військ, який виконує постійні завдання в безпосередній близькості з наземними компонентами. Ми працюємо і з десантно-штурмовими військами, і силами спеціальних операцій», – розповів проєкту «Pressing» пілот Євген Соловйов, який на гелікоптері брав участь в польотах до оточеного Маріуполя та в операції на острові Зміїний.

До того ж вони є у складі Військово-морських сил, Нацгвардії, Нацполіції, прикордонників та рятувальників. Усі гелікоптери так чи інакше виконують завдання для Сил оборони України.

На сьогоднішній день наземні війська Збройних сил України все більше переходять на техніку, надану нашими західними союзниками. В свою чергу, авіаційні сили все ще використовують здебільшого техніку радянського походження.

Це стосується не тільки тактичної авіації (винищувачів і штурмовиків), але й авіації армійського рівня, тобто гелікоптерів. Майже всі вони перейшли до нас від радянської армії. Західні зразки (британські Westland WS-61 Sea King та американські UH-60 Black Hawk) дуже малочисельні і рідше беруть участь у бойових діях, бо українські військові прагнуть берегти такий цінний ресурс.

Отже, які гелікоптери лишилися в української армії після розвалу СРСР?

Почнемо з радянського багатоцільового легкого гелікоптера Мі-2, пік масового виробництва якого припадає на період з 1965 по 1992 роки. До речі, тут опосередкований привіт від наших польських союзників, адже Мі-2 виготовлявся не в СРСР, а в соціалістичній Польщі. З моменту початку виробництва вертольотів було випущено понад 5,4 тисячі Мі-2. Гелікоптер Мі-2 опинився на озброєнні в десятках країн світу, яким Варшавський блок надавав військову допомогу.

На початку вторгнення не більше 20 гелікоптерів Мі-2 та Мі-2МСБ – це модернізовані моделі, розроблені на підприємстві «Мотор Січ» – перебували на озброєнні у ЗСУ.

Далі іде багатоцільовий середній вертоліт Мі-8, який розробили радянські конструктори в 1961 році. Масово його почали виробляти з 1965 року і до сьогоднішнього дня. Загалом було виготовлено 17 тисяч одиниць, що зробило Мі-8 наймасовішим гелікоптером з двома двигунами у світовій історії. Пілоти, яким поталанило літати на такій конструкції, називали гелікоптер Мі-8 «коровою» через характерний звук двигунів, розміри та велику вантажопідйомність.

Українська армія на початку повномасштабного вторгнення мала до 70 одиниць Мі-8 різних модифікацій. Йдеться, переважно, про Мі-8МСБ/Мі-8МСБ-В, української версії, розробленої підприємством «Мотор Січ».

Третім у нашому списку стоїть Мі-17 – багатоцільовий середній вертоліт, який з’явився внаслідок спроби конструкторів поліпшити вертоліт Мі-8, позбавивши його недоліків, при цьому зберігши та поліпшивши існуючі переваги. Цікавим фактом є те, що у росії Мі-17 є розробкою на експорт. На території рф цей вертоліт не використовується, але активно продається в інші держави.

Іронія цієї ситуації полягає в тому, що США придбали ці вертольоти у росіян для війни в Афганістані проти талібів, проте не встигли випустити їх на поле бою. Тепер ці гвинтокрилі машини допоможуть ЗСУ боротися проти російських загарбників. Усього Україна отримала від США 20 машин Мі-17В-1.

Чотири вертольоти Мі-17 у червні 2022 року передала Україні Словаччина. Їх вона теж у свій час придбала у росіян.

І завершує перелік безумовний фаворит усієї «лінійки» – ударний бойовий вертоліт Мі-24. В НАТО він отримав назву Hind («Лань»). Є ще й інше неофіційне прізвисько – «Крокодил». З 1971 року і до наших днів випущено понад 3500 одиниць Мі-24. Він і досі лишається серйозним аргументом на полі бою.

На озброєнні України на початку війни перебувало до 140 одиниць Мі-24 різних модифікацій, в тому числі – Мі-24ПУ1, українська версія гелікоптера, розроблена «Мотор Січ», прийнята на озброєння у 2012 році.

Озброєння ударних гелікоптерів Мі-24, порівняно з 2014 роком, не змінилося і на сьогоднішній день. Модернізація, яку вони проходили – це заміна двигуна, встановлення нових систем захисту. Але при цьому не вирішувалася головна проблема, пов’язана з лопатями. Їх виробляли й виробляють у росії.

Мі-24 добре зарекомендували себе на початковому етапі АТО, поки не були усунуті від бойових дій згідно з Мінськими домовленостями 2015 року. Їх зоряний час настав після початку повномасштабного вторгнення, коли пілоти Мі-24 активно брали участь у боях за Гостомель та аеропорт «Антонов».

Головною проблемою радянських гелікоптерів є їх застарілість – такі розробки не витримують вимог і темпів цієї війни. Нагадую, війна між Україною і росією вже визнана найбільшим конфліктом у Європі після Другої світової війни.

Втім, не варто думати, що над модернізацією не працюють. На підприємстві «Мотор Січ» у Запоріжжі виготовляють двигуни для оновлених українських вертольотів. І їх модернізація полягає не тільки у цьому. Один з важливих етапів – установка нової авіоніки та інших допоміжних систем, у тому числі бойового модуля. 2018 року було подано замовлення на 23 гвинтокрили.

Спершу гелікоптери використовувалися у зоні проведення АТО і ООС. Тут застарілість, про яку ми писали вище, проявилася повністю.  Застарілим було не тільки озброєння на вертольотах, але і системи захисту від ворожих сил ППО, що робило їх вразливими для ПЗРК сепаратистів і їх російських союзників. Як наслідок, у 2014-му ЗСУ на Донбасі втратили 10 гелікоптерів.

Після перших Мінських домовленостей авіація у боях участі не брала. Вертольоти дозволялося використовувати для перевезення вантажів та евакуації поранених.

Гелікоптери також модернізують на «Конотопському авіаремонтному заводі».

Цікаво, що у той же час восени 2018 року штаб операції Об’єднаних сил показав відео, як Мі-24 збиває над Лисичанськом російський безпілотник «Орлан-10». Тобто, незважаючи на Мінські домовленості, прецедент використання гелікоптерів у бойових операціях часів ООС мав місце.

Гелікоптери повноцінно повернулися у бій після вторгнення росіян 24 лютого 2022 року. Наразі їх головне завдання – знищувати цілі. Тобто усе, що може бути на передовій або поблизу неї: штурмові групи, мінометні батареї, склади боєприпасів.

«Політ сам – кожен різний, але, з іншої сторони, кожен однаковий. Однаковий страх, однакова робота, однакові дії екіпажів. Спочатку, як тільки починаєш такі польоти – це і страшно, і незрозуміло. До цього треба звикати. А далі, з досвідом, в тебе виходить все нижче і нижче літати і ти можеш краще сховатися, щоб завдати удару», – розповів льотчик 18-ї бригади армійської авіації Антон.

До речі, якщо вірити російським ЗМІ, то один з перших серйозних ударів по їх  території завдали саме гелікоптери. 1 квітня 2022 року на наднизькій висоті два гелікоптери Мі-24 підлетіли до Бєлгорода і вдарили ракетами по цистернах з нафтою. Вони встигли відступити без жодних втрат, росіяни навіть не встигли відкрити вогонь. Схоже на початку квітня, за місяць після початку вторгнення, вони просто не вірили, що Україна здатна завдавати удари по їх території й не були до цього готові.

З нетерпінням українці чекали звільнення окупованого росіянами Херсону. Про бойові дії з застосуванням далекобійної західної зброї, удари по Антонівському мосту та звитяжні бої піхоти та десантно штурмових загонів зараз розповідають багато.

Проте мало кому відомо, що посеред ночі пілотам гелікоптерів, які не мали приладів нічного бачення, доводилося доставляти десантників в епіцентр жорстоких боїв, щоб воїни на передовій вчасно отримали підкріплення. Також вони здійснювали підтримку сухопутних військ, знищуючи наземні сили російських загарбників.

«Ми прилітали, нас заряджали, покурили, випили каву. Знову сіли, полетіли далі. Ми входили в кураж, пропадав страх. Ми почувалися безсмертними. Командири час від часу дозволяли нам зустрітися з сім’єю, з дружиною, щоб повернувся розумний страх. Страх – це наш друг», –  розповів в інтерв’ю «Радіо Свобода» пілот гелікоптера з позивним «Вікінг».

Армійські гелікоптери також  ведуть пошуково-рятувальну роботу – шукають пілотів збитих вертольотів і літаків. Достойно проявили себе вони і у вильотах до оточеного російськими військами Маріуполя.

Пілот Євген Соловйов розповідає:

«Наші спроби летіти на Маріуполь спершу навіть не були спланованою операцією. Ми лише намагалися прорватися в оточене місто і доставити боєприпаси. Лише в середині березня почалися сплановані операції по Маріуполю. Майже щоденно».    

У Головному управлінні розвідки, де і планували операцію, розповіли, що використали 16 гелікоптерів. Екіпажі літали по одному разу – парами і на одну із місій одразу чотири борти. Це завжди були Мі-8, крім одного разу, коли залучили Мі-24.

«Нас проінструктували, як діяти, що робити, якщо зіб’ють. На всі наші запитання командування вже мало відповіді. Було готове завдання – бери і виконуй», – згадує Соловйов.

Як писала британська «The Times», польоти відбувалися з кінця березня до початку травня. Це була єдина можливість доставити припаси для гарнізону в Маріуполі, а на зворотньому шляху вивезти поранених. Росіяни вираховували місця приземлення гелікоптерів, тому розвантаження боєприпасів та завантаження поранених відбувалося під постійним вогнем. Пілотам гелікоптерів доводилося щоразу обирати нове місце приземлення, координуючи свої дії з наземним гарнізоном.

Зрозуміло, що кожен бойовий виліт може призвести до втрат. Для боротьби з нашими гелікоптерами ворог активно застосовує як протиповітряну оборону, так і ракети класу «повітря-повітря», які можуть випускати російські літаки. Не варто також забувати, що є нещасні випадки, коли гелікоптери падають через несправності.

За час бойових дій українська армія втратила 28 гелікоптерів. Основна частина – 18 знищених і один ушкоджений Мі-8. Найтяжчим ударом є те, що разом із гелікоптерами армія зазвичай втрачає і досвідчені екіпажі, які діють у ризикованих умовах і кладуть своє життя під час вкрай важких завдань. Утім, українська армія не лишилася в боргу і завдала відчутних втрат гелікоптерам супротивника. За даними проєкту «Oryx», російська армія втратила в Україні 81 одиницю: понад 30 ударних Ка-52, 18 транспортних Мі-8 та інші.

Чудово розуміючи як сильні, так і слабкі сторони радянських вертольотів, українське керівництво наголошує на необхідності поставок Україні західних моделей. Вище ми вже згадували про постачання Україні британських гелікоптерів Sea King. Наразі відомо про три таких вертольоти у розпорядженні України.

За свою багатолітню кар’єру цей красень отримав звання «Морського лева» серед гелікоптерів. Хоча деякі експерти вважають його застарілим (даний різновид вертольотів був задіяний ще у Фолклендській війні 1982 року), Sea King вважається одним за найпотужніших у світі гелікоптерів. Хоча він є багатоцільовим, його головне завдання – рятувальні місії.

Британський гелікоптер має двигуни Rolls-Royce Gnome, протичовнові системи британського виробництва та повністю комп’ютеризовану систему управління польотом.

Цікаво згадати, що цей гелікоптер британці створювали у тісній співпраці з американською компанією «Sikorsky Aircraft», яка була заснована авіаконструктором Ігорем Сікорським.

Разом із Sea King ми також згадували гелікоптер UH-60 Black Hawk – багатоцільовий вертоліт виробництва все тої ж «Sikorsky Aircraft». Цей вертоліт стоїть на озброєнні близько 30 країн світу.

На початку 1970-х років військове командування Сполучених Штатів заснувало програму по створенню багатоцільового тактичного транспортного гелікоптера. Новий гвинтокрил мав прийти на заміну знаменитому «ветерану» війни у В’єтнамі – Bell UH-1.

Хоча UH-60 Black Hawk можна використати і для стандартного бою, і для пошуково-рятувальних операцій, на нього поклало око Головне управління розвідки України через його високу швидкість. Крейсерська швидкість «Чорного яструба» становить 282 км/год, максимальна швидкість – 361 км/год.

У цій війні гелікоптери не виконують стратегічних завдань і є корисними лише під час конкретних місій на окремих ділянках фронту. Саме тому, в процесі підготовки повномасштабного контрнаступу, українське командування просить в союзників у першу чергу танки і винищувачі, а не вертольоти.

Тим не менш, свою нішу у цій війні гелікоптери зайняли. Не в останню чергу завдяки їхній підтримці росіяни не оволоділи Гостомелем і десантники рф, що підлітали до Києва, так і не висадилися.

Саме пілоти гелікоптерів, ризикуючи власним життям, рятували поранених на «Азовсталі» і доставляли боєприпаси оточеним захисникам, даючи їм триматися ще і ще, поки ЗСУ готували контрудари.

А скільки ще невідомих нам ділянок фронту, де перемога була здобута завдяки пілотам бойових вертольотів? Про це ми дізнаємося скоріш за все вже після Перемоги, яка неодмінно буде.