«Це не про пожалітися, це про зміни, які негайно потрібно робити, поки тисячі лежать в лікарнях»
Друга світова війна у Європі стала поштовхом до того, щоб навчитись з повагою ставитись до людей після поранень, надати їм можливість активно долучатись до суспільного життя.
Тоді ж у післявоєнний період у Британії нейрохірург німецького походження Людвіг Гутман повертав до повноцінного життя військових пілотів з ушкодженим спинним мозком. Якщо раніше люди з подібними травмами були приречені на лежаче існування, то завдяки запровадженій Гутманом реабілітації, чоловіки могли жити активним соціальним життям, хоч і з певними обмеженнями.
За ініціативою Гутмана у 1948 році відбулись перші спортивні змагання за участю ветеранів Другої світової війни з ушкодженнями спинного мозку в Національному центрі травм хребта в Сток-Мандевілі. Згодом ці змагання переросли у Паралімпійські ігри.
Зміни, запроваджені Гутманом, досягались не тільки завдяки спорту: дуже важливим було розуміння необхідності відновити психічну рівновагу людини, що є основою для успішної життєдіяльності. Головним досягненням Гутмана є те, що він долав вікові стереотипи стосовно людей з фізичними порушеннями. Тоді, у середині ХХ століття, після найкривавіших воєн в історії, це дозволило людству повернути своє людське обличчя.
У країн Заходу тоді вийшло, а от на території СРСР ставлення до героїв війни було іншим: проблеми ветеранів не помічали. Люди повертались з війни із понівеченими тілами, з посттравматичним синдромом, але розвʼязувати ці проблеми ніхто не збирався. Було два варіанти: або ти мовчиш про свій біль і живеш “як усі”, або тебе ізолюють від суспільства: частину ветеранів з інвалідністю, надто ж тих, що жебракували, навіть посилали в спеціальний будинок інвалідів на Валаамі. Те, що люди постраждали внаслідок того, що захищали країну від нацистів, нікого не цікавило. Навіть святкування Дня перемоги Сталін скасував у 1948 році: влада не ризикнула виводити на святкові паради постраждалих від війни людей, це могло б вилитись у протести.
Оскільки Україна була частиною Радянського союзу, тут так само замовчувались проблеми ветеранів. Можна було б стверджувати, що складнощі, з яким стикаються ветерани сучасної війни з росією, тягнуться з часів срср (і це буде правдою). Лише за 17 місяців війни близько 200 тисяч українців отримали серйозні травми на війні (за даними благодійної організації Houp Foundation), і щонайменше 50 тисяч — втратили кінцівки. І нам вже негайно треба думати над тим, як полегшити життя постраждалим від війни, бо, на нашу думку, поки система працює тільки на ускладнення цього процесу.
“Це не про пожалітися, це про зміни, які негайно потрібно робити”
Після того, як військовий отримує поранення на фронті, після подальшого тривалого лікування, здається, що найгірше – позаду. Але кожен боєць після поранення має пройти військово-лікарську комісію (ВЛК), яка направить його на подальше лікування, реабілітацію чи у відпустку. Є ще така річ, як медико-соціальна експертна комісія (МСЕК), яка встановлює групу інвалідності. Звільнитися з військової служби можна лише на основі висновку ВЛК, бо саме комісія дає висновок: придатний для служби, частково придатний чи непридатний (у новому законопроєкті про мобілізацію обговорюються пропозиції прибрати термін обмежено придатний до військової служби й ділити призовників тільки на придатних і не придатних).
На практиці ВЛК досить часто означає відсидіти у кілометрових чергах у лікарнях за чисельними довідками, без достатньої кількості сидячих місць у коридорах, без кондиціонерів та можливості зробити кава-брейк. Після поранення, з не до кінця загоєними ранами. І все це для того, щоб довести, що ти дійсно був поранений на війні.
Причому це стосується не тільки тих, у кого приховані травми, виявлення яких потребує обстежень, а й тих, у кого результати поранення цілком очевидні. Так, Руслан “Давид” Сербов, який з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України, був із тих добровольців, які на гелікоптері дісталися оточеного Маріуполя. Хлопець там під час боїв зазнав поранення з подальшою ампутацією і з цим пораненням пережив полон. Руслана вдалось повернути додому ще влітку 2022 року як важкопораненого. Але його героїзм не допоміг пришвидшити процес проходження військово-лікарської комісії та медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Хлопець і досі не може оформити усі необхідні виплати, які передбачені йому після важкого поранення.
“Пройшло більше року з моменту мого поранення, але я й досі не можу отримати пенсію за інвалідністю та всіх виплат, передбачених законом. Те позорисько у вигляді некомпетентних та ледачих людей, з яким я зіштовхнувся, не йде ні в які рамки. 5 квітня 2022 року, бувши цивільною людиною, я прилетів на гвинтокрилі в уже оточене місто Маріуполь на допомогу нашим воїнам. Під час міських боїв я отримав важке поранення (ампутація, множинні уламки тощо). З цим свіжим пораненням я пробув у полоні ще півтора місяця. Я не жалкую ні про що, повернувши час назад – я зробив би те ж саме та знищив би ще більше ворогів. Але те, з чим стикаються люди після поранень, які готові були жертвувати життям за свободу нашої держави та придбали білет в один кінець – незрозуміле і неправильне, з цим треба боротися”, – написав Сербов у себе в Instagram.
Доброволець батальйону “Карпатська Січ” Олександр “Терен” Будько заново вчився ходити на протезах, так само як і бігати, водити авто: під час боїв за Харківщину в серпні 2022 року він отримав важке поранення, втративши обидві ноги. Після чого – лікування та реабілітація тривалістю у 6 місяців.
“Далі розпочалося цікаве життя, сповнене щоденних пригод і нових локацій по місту. Безліч діалогів з лікарями, медсестрами, санітарками і просто незнайомими людьми, а що ще робити в чергах?! Інколи, щоправда, траплялися люди, які намагалися спростити життя військових і проводили без черги тих, в кого складні травми, та це була рідкість.
Купа довідок, аналізів, нервів і до завершення підійшов 7 місяць, як я пройшов ВЛК.
Все? Ні! Ще МСЕК! Знов ті ж самі документи, ті самі черги, розмови, нерви, лише місце інше. Ще один місяць, вже 8, я отримав групу інвалідності в наслідок війни (тема окремого поста).
Ну все ось і пенсія! Але ж ні-і-і, знову ті самі документи! Спочатку пенсійний – а треба посвідчення, воно в соцзахисті. Ідемо в соцзахист, отримуємо посвідчення і повертаємося в пенсійний. – Так вам не сюди, а в ТЦК. Ось мої документи і посвідчення вже тут, пенсія? Ні, ще не всі тебе нагнули! Треба знову ж ті самі документи, що були на кожному етапі, але ще з частини декілька папірців”, – описує Олександр в Instagram свій досвід проходження ВЛК та МСЕК.
Що маємо: майже рік після поранення, з ампутацією обох ніг, воїн досі оббиває пороги заради пенсії та посвідчення.
“Це не про пожалітися, це про зміни, які негайно потрібно робити, поки тисячі лежать в лікарнях. Вже на цьому етапі люди мають отримувати ці папірці і не бігати (бо не всім так пощастило як мені), а щоб до них бігали і давали необхідні документи і консультації, щоб війна для них залишилася на фронті, а не продовжувалася далі вже в цивільному житті!” – підсумував Олександр.
Далі від столиці ситуація, схоже, ще гірша через те, що подібним історіям важче надати публічного розголосу.
Військовослужбовець Віктор (прізвище та бригаду не вказуємо на прохання героя, – ред.) брав участь у військових діях ще у 2014 році, того ж літа отримав важке поранення ноги, яку лікував понад рік, після чого одержав третю групу інвалідності. Але це не зупинило його 24 лютого: з початку повномасштабного вторгнення він знову пішов воювати. У березні 2022 року отримав своє друге поранення ноги та контузію під час оборони Миколаївщини. Потрапив у полон, але вдалось майже одразу втекти. Лише через рік після поранення, у березні 2023 року, він пройшов МСЕК, яка присвоїла йому другу групу інвалідності. Проте для ВЛК це не є аргументом дозволити йому звільнитись зі служби.
З березня 2022 року Віктор кожного місяця відвідував лікарів, оскільки кожні 30 днів треба від них одержувати дозвіл на продовження відпустки для лікування чи реабілітації. У грудні 2022-го його направили на проходження ВЛК, яка б мала визначити, чи придатний він до подальшої служби, чи ні.
“Приїжджаю в госпіталь на ВЛК, а там давай мене ганяти по кабінетах… Лише тоді, через дев’ять місяців після поранення, вони згадали, що у мене була контузія і сказали зробити аудіограму, щоб її підтвердити, бо запису про контузію у мене чомусь не було. Я робив аудіограму у приватній клініці за власний кошт, бо у державних величезні черги й місць для запису просто немає. Пішов відносити на ВЛК результати про те, що дійсно у мене було пошкодження барабанних перетинок, так тоді вони ще згадали, що мені треба лягти на два місяці у психлікарню через те, що я був у полоні. І це все через 9 місяців після всього!” – розповідає “Літопису Незламності” Віктор.
За словами військового, лікарі на ВКЛ не просто халатно ставляться до своїх обов’язків, а й дозволяють собі певних діагнозів просто “не бачити”.
“Травматолог у звичайній лікарні після огляду сказав, що мене після моїх травм мають списати, адже на одній нозі у мене було пошкоджено і гомілковостопний суглоб, і колінний суглоб, і стегновий – там були переломи. А на ВЛК на це не зважають. Кажуть, що списали б у мирний час, але оскільки зараз воєнний стан, то визначають мене “обмежено придатним”. І це при тому, що у Науково-дослідному інституті реабілітації осіб з інвалідністю при Вінницькому національному медуніверситеті імені Пирогова мені визначили другу групу інвалідності”, — поділився військовий.
Окрім бюрократії, є ще людський фактор, коли лікарі, працівники військкоматів вдаються до відвертого хамства.
У відповідь на скарги про болі можна почути: “Та ти, мабуть, косиш”, а на довідки з приватних лікарень – звинувачення у їхній купівлі.
“У звичайній лікарні тобі виставляють купу діагнозів, а у Військовому госпіталі з тими ж травмами – “здоровий”. Прийшов робити у грудні МРТ, мені стало погано, на що вони мені: “Чого ти косиш?” А мені справді погано. В результаті сказали, що я “нечитабельний” і відправили додому. Робив потім МРТ у приватній клініці: в голові осколки, і їх чудово видно. Але у військовому госпіталі при повторному огляді їх знову “не побачили”: “Ти здоровий, ти косиш”. Коли починаєш пояснювати, що ти і так йшов воювати вже з третьою групою, у відповідь чуєш: «“А тебе хтось заставляв?” Хто мене мав заставляти, як почалась війна, то й пішов воювати”», – поділився військовий з проханням не називати його імені.
Такі історії не поодинокі. На жаль, подібний шлях проходять наші захисники, здобувши поранення. Причому навіть після підтвердження групи інвалідності, її потім щороку треба підтверджувати знов. Ті, хто втратив кінцівки, не виняток. Як розповідають очевидці, на повторних комісіях лікарі вимірюють у сантиметрах кінцівку, частину від якої було втрачено. Мабуть, перевіряють, чи не відросла заново. Це абсурдно і принизливо, але така реальність. І ця проблема не нова, з нею також зіштовхувались до війни цивільні з інвалідністю, більшості з яких щороку потрібно підтверджувати свій стан. Просто зараз ця система вилізла на поверхню і потребує негайного вирішення.
Кроки назустріч від держави – чи достатньо зроблено?
Державні органи роблять певні дії для пришвидшення процедури проходження ВЛК. У червні 2023 року Кабінет міністрів затвердив план оптимізації роботи військово-лікарських комісій – https://www.mil.gov.ua/news/2023/06/26/v-ukraini-stane-bilshe-vijskovo-likarskih-komisij/. Міністерство пообіцяло викорінити надмірну бюрократію, автоматизувавши проходження ВЛК, а також розширити мережу військово-лікарських комісій.
Проте ці зміни не можна назвати реформою, стверджують правозахисники. Адже поки мова йде лише про автоматизацію та цифровізацію процесу ВЛК. Ці кроки не варто недооцінювати, адже військовослужбовці не повинні під час ВЛК збирати та переносити документи між різними медичними інстанціями. Але розв’язати проблему за один день не вийде: у військових госпіталях немає достатньої кількості комп’ютерів, так само як і немає єдиної медичної інформаційної системи на кшталт Helsi, куди б можна було б вносити дані як у єдину базу. Цю систему треба створити.
За словами Голови громадської організації “Принцип” Любові Галан, необхідно міняти системно підхід до визначення придатності-непридатності людини. Наказ №402, яким затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, застарів. Ми ведемо сучасну війну, у якій люди з порушеннями здоров’я дійсно можуть виконувати у війську ті функції, які ще років 20 тому були недоступні. Але ці функції мають бути чітко прописані: хто з якими діагнозами і які конкретно функції може виконувати. Непоодинокими є випадки, коли людина з одними й тими ж діагнозами отримує різні статуси в залежності від того, у якому медзакладі проходить комісію. Цього бути не повинно.
Команда ГО “Принцип” створила правовий навігатор для бійців, у якому пояснюється, як пораненому бійцю пройти етапи евакуації, лікування; які кроки слід зробити для одержання довідки про обставини поранення, як проходити військово-лікарську комісію, лікування за кордоном та як встановити групу інвалідності. На онлайн-платформі є всі необхідні документи, які можна завантажити. Скористатися навігатором можна за посиланням.
До того ж військовому після поранення повинні надати право звільнитись зі Збройних сил. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який дозволив би звільнятись зі служби тим, кого ВЛК визнала обмежено придатними. Проте з травня цей законопроєкт перебуває на розгляді у профільному комітеті.
Проте головне і найважче, що потрібно змінити: викорінити у суспільстві нешанобливе ставлення до військових. Звісно, не в наших силах нав’язати людині розуміння того, що саме завдяки військовим ми маємо мирне життя. До того ж повністю огородити таких людей від ветеранів неможливо. Але зараз виходить так, що система змушує військових відстоювати свою честь перед тими, хто не розуміє за що і за кого вони воюють.