Стосунки на відстані: позитивні перспективи в непростий час

Катерина Гоцало
Завідувачка відділу науково-освітньої роботи та комунікації Музею Ханенків, аспірантка кафедри історії мистецтв КНУ ім. Тараса Шевченка, дослідниця давніх європейських тканин, докторантка в The Kunsthistorisches Institut у Флоренції.

“У мене є подруга Дебора. Вона – психолог. Якось міська влада Філадельфії попросила її попрацювати з групою камбоджійських біженців. Вони втекли, заховавшись у трюмах корабля. Дебору ця робота приголомшила. Тим людям – камбоджійцям – довелося побачити, як вмирають їхні рідні; пізнати, що таке геноцид і голод, роки у таборах біженців, жахіття втечі на захід. Як вона могла полегшити їхні страждання, як могла допомогти? Знаєте про що всі вони хотіли поговорити зі своїм психологом – моєю подругою Деборою? Тема одна: «Ми познайомилися в таборі для біженців, я думала він мене кохає, але на кораблі він зрадив мене зі своєю кузиною. А зараз постійно дзвонить і каже, що кохає мене. Що мені робити?» Ось такі ми – люди». Саме так починається улюблений багатьма фільм «Їсти, молитися, кохати» за мотивами роману Елізабет Гілберт. Чи поставили ми на паузу романтичні та інші типи стосунків через війну?

Військовослужбовець Віталій Маркус в інтерв’ю незалежній мультимедійній корпорації «Телебачення Торонто» поділився: «І коли повномасштабне вторгнення почалося…повномасштабна війна…я розірвав всі зв’язки з цивільним життям. В мене була дівчина, я подзвонив і з нею розійшовся, я їй сказав, що все – я тепер тут і я не хочу, щоб мене нічого від цього відволікало. Я воюю і все – війна тепер моє життя, моя любов…»[i]. Більшість цивільних українців, на противагу, усе ж сприймають виклики війни як тимчасові труднощі, однак не привід до розтавання: почасти воєнні дії навіть сприяють загостренню проблем та питань, що стосуються інтимних переживань та взаємин.

Чи не найбільшим викликом для численних родин та пар нині стали стосунки на відстані, що їх вимушено практикують українці: не ми поїхали, а нас «поїхали». У цій розвідці намагаємося розглянути можливість отримання бодай частково позитивного досвіду з цієї, м’яко кажучи, некомфортної ситуації. Принаймні про певну корисність стосунків на відстані свідчать численні дослідження психологів, істориків, соціологів, а також досвід практиків. Чому нині їх (досліджень) з теми стільки, що хоч греблю гати?

У своїй статті 2015 року науковці Аріелль Батлер та Вінд Гудфрінд зазначили, що через сучасну економічну ситуацію, реалії глобалізованого життя та розвиток технологій кількість тимчасових відносин на відстані перманентно та активно збільшується, протягом останніх двох десятиліть: в наші дні – це стандартний спосіб співіснування. Серед студентів, наприклад, такий тип стосунків взагалі характерний для більш як 50-ти відсотків пар[ii].

Цікаво, що американські дослідники 1990-тих років декларували низьку якість взаємин на відстані в порівнянні з їх звичною моделлю. Згідно із результатами тогочасних наукових розвідок, за час розлуки знижувалося емоційне благополуччя пари та погіршувалися взаємовідносини в середині неї. На противагу цьому більш пізні дослідження продемонстрували, що LDR стосунки (Long-distance relationship) часто-густо задовольняють партнерів так само, як і звичний формат романтичних взаємин, а відсоток подальших розставань у парах не залежить від типу відносин. Одним із можливих пояснень такої різкої зміни результатів досліджень може бути обмеженість засобів комунікації у 1990-ті[iii].

А от в наші дні існує широкий спектр способів взаємодії між партнерами, навіть за наявності географічної відстані між ними. Починаючи з 2000-тих, дослідники констатують, що романтична прихильність одне до одного не обов’язково співвідноситься з фізичною присутністю, а швидше залежить від емоційної доступності партнера, що може бути забезпечена в будь-який комунікаційний спосіб – реальний чи то віртуальний. Рутинне спілкування з коханим/ою за посередництва повідомлень та дзвінків, як правило, здатне забезпечити відчуття її/його присутності, незалежно від географічної дистанції. Відтак сучасні науковці доволі оптимістично споглядають перспективи досвіду тимчасових стосунків на відстані, з огляду на технологічні можливості епохи. Звісно, переважна більшість дослідників мала справу із мирним часом, коли опитувані ними добровільно обирали лишатися на географічній віддаленості від свого партнера/ки. Виклики військового часу, на відміну від мирного життя, є жорсткішими та потужнішими – з ними, однак, також впоралася не одна тисяча закоханих.

Вірджинський центр вивчення громадянської війни (Virginiacenterforcivilwarstudies) у своїх публікаціях неодноразово висвітлював повсякденне життя американських солдатів 19 століття. Так, будучи писемним, американець Джон Геннінг Вудс (John Henning Woods) допомагав неосвіченим побратимам складати листи коханим, під час Громадянської війни в США. Пошта йшла повільно, а дружини, в очікуванні чоловіків, були змушеними вдаватися до хлібних бунтів, аби прогодувати свої родини. Однак як зазначив один американський кореспондент-солдат в листі додому: «Це неприємний спосіб розмови одне з одним. І усе ж я відчуваю вдячність за те, що ми принаймні маємо цей привілей»[iv].

Вплив військової служби на романтичні відносини нашого часу також вивчається американськими дослідниками. Звісно, такі обставини, що змушують до стосунків на відстані, не можна назвати райдужними. Так, у 2012 року було опубліковано статтю «Перехід військових дружин і пристосування: розгортання та повернення додому» (Military Wives’ Transition and Coping: Deployment and the Return Home). Її авторка Сюзан Марнока (Suzanne Marnocha) наголосила, що опитані неюпартнери/ки військовослужбовців, відправлених на фронт, час від часу переживають сильний стрес, який перш за все, самі вони пов’язують з відсутністю достатньої кількості спілкування з коханим/ою, що підсилюється відчуттям тривоги за його/її безпеку. Опитані жінки – дружини американських військових – страждають на проблеми зі сном, надмірну втому, посилення головного болю та порушення менструального циклу, під час найбільш напружених періодів – коли партнер/ка знаходиться в гарячих точках.

Психологи, залучені до дослідження, радили опитуваним дотримуватися доволі стандартних приписів: забезпечити собі здоровий режим дня та достатній сон; вживати корисну їжу; практикувати релаксацію, займаючись йогою, вести щоденник, слухаючи спокійну музику тощо; щодня виконувати фізичні вправи, для зниження адреналіну; кожного дня робити хоча б одну дію, що приносить відчуття радості чи щастя. Психологічну підтримку експерти пропонували продовжувати й по поверненню партнера/ки додому, після завершення чергового військового завдання[v].

В цілому, дослідження останніх років все ж свідчать про реальну можливість винесення чималої користі зі взаємин на географічній відстані. Чи не найбільш відомою у царині є дисертаційна робота Івети Юркане-Гобейн “Уявляю тебе зараз тут” (I imagine You Here Now) – захоплива книга з соціології, що доступна онлайн англійською[vi]. Завданням розвідки стало з’ясування тих стратегій поведінки та практик в стосунках на відстані, що сприяють створенню та підтримці відчуття близькості між партнерами.

Івета Юркане-Гобейн зазначила, що для опитаних пар, на час географічної розлуки, як не дивно, найбільш радісним ставало рутинне спілкування з партнером/кою – коли ви далеко одне від одного, повсякденна комунікація є особливим задоволенням. Обговорення своїх відчуттів та почуттів, а також вибудовування спільних планів на майбутнє явно підтримувало стан емоційного піднесення обидвох. У цьому аспекті дослідники, як правило, не помічають суттєвої відмінності між географічно близькими та віддаленими стосунками. Опитувані Іветою також підтвердили, що обмеженість часу безпосереднього спілкування сприяла посиленню емоційного зв’язку пари, завдяки якості тієї нетривалої комунікації, що була доступною – за її посередництва навіть формувалися нові аспекти спільного світогляду: менше, в цій ситуації, почасти означає більше.

Цікаво, що молодим парам, які тільки-но почали будувати взаємини, було набагато складніше підтримувати їх на відстані аніж тим, хто був разом значно довше, до географічного розставання. В дослідженні Івети це явище було охарактеризовано як «визначена в шлюбі тотожність» –взаємозалежність між партнерами, що сформувалася в результаті їхньої адаптації до тривалих стосунків: такі закохані вже випрацювали відчуття спільної ідентичності. Пари, які щойно сформувалися, натомість все ще усвідомлювали себе в процесі створення відчуття «ми» і не могли розраховувати на «набір» спільних переживань, що підтримували б емоційний зв’язок на відстані.

В дискртації «Уявляю тебе зараз тут» зазначено, що практики, пов’язані з уявою найбільше допомагали опитаним переживати відчуття приналежності одне одному без фактичної співприсутності. Саме завдяки уяві всі виміри близькості ставали для партнерів доступними – емоційну спорідненість, як виявилося, їм було навіть легше практикувати на відстані. Івета Юркана-Гобейн наголошує, що поняття уяви не використовується нею та опитуваними в негативному сенсі, адже та не робить стосунки менш «реальними». Навпаки, дослідження соціологині підтвердили необхідність робити акцент на образних аспектах взаємин, під час географічної розлуки – триманні спогадів про минуле, обговоренні майбутнього та його спільному плануванні.

Віримо, що всі пари України зовсім скоро воз’єднаються. А поки сподіваємося, що час нарізно бодай стане приводом до ще більшого емоційного зближення.

Джерела

[1] URL: https://www.youtube.com/watch?v=vHV2HR4tGrY

[2] Maguire, K. & Kinney, T., 2010, When Distance is Problematic: Communication, Coping, and Relational Satisfaction in Female College Students' Long-Distance Dating Relationships, Journal of Applied Communication Research, 38 (1), 27–46.

[3] Jimenez, F., 2010, The regulation of psychological distance in long-distance relationships. Dissertation. Berlin: Präsident der Humboldt-Universität.

[4] URL: https://civilwar.vt.edu/

[5] Marnocha, S., 2012, Military wives’ transition and coping: deployment and the return home, Nursing, doi:10.5402/2012/798342.

[6] Jurkane-Hobein, I., 2015, I Imagine You Here Now: Relationship Maintenance Strategies in Long-Distance Intimate Relationships. Dissertation. Uppsala: Uppsala University

04 Вересня 2022
Останні події

У Києві експонується виставка «Емоційне вторгнення»

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

Схожі статті: