«Так! Ющенко», «Нас не подолати», «наколоті апельсини» – 20 років Помаранчевій революції – Карина Коняєва

Карина Коняєва

Історикиня, студентка історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, віце-адміністатор Історико-культурницького проєкту просвітницького спрямування «Хлопоман». Коло наукових інтересів: національні меншини, календарна обрядовість, історія Донбасу, Революція Гідності, російсько-українська війна.

Розділ статті: Інше

22 листопада 2004 року закарбувалося в пам’яті українців як день початку Помаранчевої революції. Люди зібралися на Майдані Незалежності, щоб захистити демократичні цінності. У цій статті ми розглянемо, що спричинило початок Помаранчевої революції, як вона відбувалася у 2004 році. Та чи завершилася вона того ж року?

Ми звикли, що основною причиною Помаранчевої революції називають фальсифікацію виборів, але вона не єдина. Ще задовго до листопада 2004 року наростало невдоволення населення політичною ситуацією у країні. На парламентських виборах 2002 року перемогу здобула опозиційна коаліція партій – блок «Наша Україна», що сформувала у Верховній Раді найбільшу фракцію. Значна частина українців доволі негативно сприйняли другий термін президентства Кучми, який супроводжувався численними скандалами, корупцією. Тільки згадати «касетний скандал», що пов’язаний зі вбивством журналіста Георгія Гонгадзе або причетність Кучми до постачання українських систем радіорозвідки в Іран. Це негативно вплинуло на міжнародний імідж України. Яскравим прикладом є розсадження учасників Празького саміту НАТО не за англійським алфавітом, а французьким, щоб Кучма не сидів поряд з президентом США.

Іншою причиною було утвердження «олігархічних кланів», які багатіли на очах людей, у той час як інші залишалися безробітними.

З чого все почалося? 21 листопада 2004 року відбувався другий тур президентських виборів. Але отруєння Віктора Ющенка в розпал передвиборчої компанії, відсутність реакції влади на фальсифікації в першому турі призвели до початку виходу людей на мітинги на заклик опозиції. На майдані Незалежності зібралося близько 30 тисяч осіб. Наступного дня ЦВК оголосив результати виборів, згідно з якими переміг Янукович. Проблема полягала в тому, що це відрізнялося від даних екзит-полів. Тому Ющенко після зустрічі з головою ЦВК Сергієм Ківаловим заявив «Ми не довіряємо підрахункам Центральної виборчої комісії. Ми закликаємо наших прихильників прийти на майдан Незалежності і захистити свою перемогу».

Люди з перших днів змогли організувати наметове містечко по Хрещатику до Бессарабської площі, обрали «польових командирів Майдану», заблокували проїзд до будинків президентської адміністрації. Водночас вони зайняли «Український дім», Будинок профспілок, де розмістився Комітет національного порятунку. Одну з головних ролей взяла на себе організація «Пора», яка створена для контролю виборчих процесів. Основними гаслами були: «Свободу не спинити,», «Бандити геть від влади», «Ющенко – так!», «Разом нас багато, нас не подолати» та іншими. Вимоги мітингувальників змінювалися впродовж революції, але головною залишалася – перевибори президента України на демократичних засадах.

Переговори між Ющенком та Кучмою зайшли в глухий кут, і тому Майдан розгорнувся з новою силою. На мітинги вийшли в інших містах України, зокрема Львові, Луцьку, Тернополі, Дніпрі та інших, а також в різних країнах світу. Цікаво, що Львівська міська рада одразу прийняла рішення вважати законно обраним президентом України Ющенка й виконувати його укази. Тільки 27 листопада на позачерговому засіданні Верховної Ради України результати виборів були визнані недійсними. І в цей же день відбувся наймасовіший протест, де зібралося близько 1,5 мільйона маніфестантів.

Паралельно відбувалися мітинги прихильників Януковича в областях, де він переміг. У Харкові та Києві зібралося понад 50 тисяч осіб. Але нерідко бувало, що їх туди насильно привозили, зокрема зі східних областей України.

Однією з відомих подій став Всеукраїнський з’їзд депутатів Верховної Ради АР Крим і місцевих рад усіх рівнів, який відбувся 28 листопада у Сєвєродонецьку. Хоч і зазначалося, що на ньому були місцеві органи влади всіх областей, але насправді туди приїхали тільки представники східних, південних та деяких центральних областей. Основним рішення з’їзду стало визнання В. Януковича президентом. Доволі смішним був момент наприкінці з’їду, коли мер Москви Лужков погодився навіть «зняти свою улюблену кепку, аби лиш бути подібним до Віктора Януковича».

З грудня Верховний Суд України ухвалив рішення про недійсність результатів другого туру виборів через численні порушення. Це стало переломним моментом революції. І 8 грудня прийнято зміни до Конституції, за якими Україна стала парламентсько-президентською республікою. 26 грудня 2004 року відбулося переголосування другого туру, яке пройшло під пильним наглядом міжнародних спостерігачів. Віктор Ющенко здобув перемогу з результатом 52% голосів.

Чому революція Помаранчева? Ющенко в передвиборчій кампанії використовував цей колір, тому й мітингувальники обрали його. З психологічного погляду колір впливає на наше сприйняття інформації. І якраз поєднання помаранчевого та жовтого становить джерело світла, уселяють надію на краще. Використання помаранчевих елементів одягу, аксесуарів, стрічок стало своєрідним трендом. Тоді попитом стали користуватися навіть помаранчеві штучні ялинки.

Одним із творчих проявів Майдану  стали «барабанщики революції» – це  група людей, які стукали в металеві бочки навпроти будівлі Кабінету Міністрів України.

Помаранчева революція відіграла важливу роль в розвитку України. Зокрема, відбулася демократизація країни, зростання національної свідомості громадян, покращення міжнародного іміджу України. Але, на жаль, відбувся розкол у суспільстві між західною та східною частиною України. І хоч внаслідок революції прийшов новий лідер з іншими поглядами на розвиток України, але він не зміг вирішити всі проблеми. Вже буквально через рік відбувся розкол у Помаранчевому таборі, що негативно сприйняло суспільство. Помаранчева революція не завершилася в 2004 році, як і Революція Гідності в 2014 році.