Дискусії навколо продовження військової підтримки США та шляхів завершення війни проти України все частіше супроводжуються розмовами про можливу передачу українських корисних копалин Сполученим Штатам.
Які стратегічно важливі ресурси приховують українські надра і чи є подібний формат співпраці звичною практикою для США? Розглянемо це питання з геологічної, політичної та економічної перспективи.
Що приховують надра України?
За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, в Україні є родовища 22 з 50 матеріалів, класифікованих Сполученими Штатами як критичні. Літій, графіт, титан, берилій та уран – найпоширеніші з них. Основна проблема в тому, що на рівні американської публіки про ці факти не відомо широкому загалу. Тобто, до 2025 року особливо помітної для американського суспільства дискусії про критичні копалини не було.
Пропонуємо розібратися фактологічно, про які копалини йдеться.
Літій
Україна справді є одним зі світових лідерів за запасами літію, що налічують близько 500 000 тонн. Літій використовується для виробництва акумуляторів для накопичувачів енергії, електромобілів та приладів. Він є ключовим для переходу країн на «зелену» енергетику, тому світовий попит на нього буде лише зростати.
Графіт
Графіт – ще один ключовий компонент акумуляторів для електромобілів. Україна входить до п’ятірки країн-лідерів у світі за його запасами, які становлять близько 343 млн. тонн руди.
Уран
Україна має найбільші запаси урану в Європі, входячи в топ-10 у світі. Уран є життєво важливим для енергетичної безпеки, особливо ядерної енергетики, пропонуючи стабільне, низьковуглецеве енергопостачання.
Титан
Україна володіє 1% світових запасів титану, та входить в топ-5 за запасами руди. Більшість металевого титану використовується в аерокосмічній галузі, а решта використовується в бронетехніці, хімічній переробці, морському обладнанні, медичних імплантатах та виготовленні пігментів.
Рідкісноземельні метали
Рідкісноземельні метали – це офіційна категорія для групи з 17 елементів, які використовуються, як магніти для живлення електромобілів, мобільних телефонів і високотехнологічних оборонних систем. Вони вважаються рідкісними не через дефіцит на планеті, а через те, що їх складно знайти, видобути та переробити.
Попри те, що наразі в Україні немає чинних рідкісноземельних родовищ, потенціал є значним. Нещодавнє дослідження, проведене Українським національним геологічним інститутом, оцінює загальні запаси рідкісноземельних елементів в Україні приблизно в 2,6 мільярда тонн.
Що пропонували США Україні?
З інформації у ЗМІ можна зробити висновок, що адміністрація Трампа пропонує Україні укладення угоди, згідно з якою США отримають дозвіл на розробку українських корисних копалин та введуть війська для їхньої охорони, а Україна і далі користуватиметься підтримкою США й “віддячить” за попередню допомогу. Наразі це лише слова, адже Президент Володимир Зеленський відмовився надати свою згоду через відсутність реальних безпекових гарантій для України.
До того ж вартість ресурсів у понад 500 мільярдів доларів перевищує суму наданої Сполученими Штатами допомоги з початку повномасштабної війни, що склала близько 175 мільярдів. Водночас за словами Трампа, допомога Україні коштувала США 350 мільярдів доларів, що все одно не дотягує до заявленої вартості українських ресурсів. Примітно, що відносно українського ВВП, ця сума перевищує навіть обсяг репарацій, накладених на Німеччину за Версальським договором, що лише посилює дискусію про реальну ціну такої угоди.
Ще однією перепоною для швидкої угоди є особливості законодавства України. Оскільки виключно український народ є власником усіх родовищ, отримати право на їхню розробку можна лише двома способами: придбати дозвіл на користування надрами й перемогти у конкурсі на укладання так званих угод про розподіл продукції.
Іноземний інвестор власним коштом проводить геологічну розвідку та підготовку ділянки до видобутку. Якщо родовище виявляється перспективним, інвестор спершу повертає свої стартові витрати, а після цього передає державі визначену частку видобутої продукції в натуральному вигляді. Тож навіть за наявності політичної волі угода потребуватиме дотримання законодавчих процедур, що унеможливлює її швидку реалізацію.
Загалом, набагато більш прагматичний підхід до зовнішньої політики США є надто помітним, аби це не визнавати. Проте найголовнішою особливістю нинішньої угоди є те, що Україна ніколи не вела такого роду перемовин під час війни. Окрім цього, для правоконсервативного електорату (республіканського) таку форму взаємодії з державою, яка залежить від американської підтримки найлегше пояснити всередині США.
Унікальна угода чи поширена практика?
Надання ресурсів після закінчення воєн — не така вже й незвична, а навіть поширена практика. Після Другої світової Німеччина постачала вугілля з Рурського регіону, а після війни у Перській затоці Ірак спрямовував доходи від нафти до Компенсаційної комісії ООН.
Однак ці країни були агресорами і таким чином відшкодовували збитки. У випадку України мова йде не про репарації, а про потенційний ресурсний обмін за підтримку, що змінює логіку угоди.
США та Саудівська Аравія
Тим не менш, мандруючи історією міжнародних відносин, знаходимо й випадки, що перегукуються з пропозиціями для України. Так, У 1945 році під час зустрічі президента Рузвельта з королем Абдул-Азізом бін Саудом США уклали угоду «нафта в обмін на безпеку» з Саудівською Аравією, що діє й до сьогодні.
Вона передбачала стабільне постачання саудівської нафти в обмін на гарантії безпеки з боку США. Угода стала запорукою довготривалого стратегічного партнерства: американські війська захищали саудівські нафтові об’єкти під час війни в Перській затоці у 1991 році, а Вашингтон неодноразово допомагав у боротьбі з терористичними та кібератаками.
Однак у 2019 році цей баланс похитнувся — після удару іранських безпілотників по ключових нафтових об’єктах Саудівської Аравії адміністрація Дональда Трампа не застосувала військової відповіді, що змусило Ер-Ріяд переоцінити надійність американських гарантій.
США і Панама
Іншим прикладом стратегічної угоди, в якій безпека надавалася в обмін на цінний ресурс, є угода про Панамський канал. Хоча канал і не є природним ресурсом, його значення для міжнародної торгівлі та військової мобільності зробило його критичним активом.
На початку XX століття США гарантували військовий захист незалежності Панами, фактично забезпечивши її відокремлення від Колумбії та отримали право на будівництво каналу. З моменту відкриття у 1914 році Панамський канал став ключовим торгівельним шляхом, спрощуючи імпорт і експорт між Атлантичним та Тихим океанами.
Протягом десятиліть США зберігали монопольну власність на канал, контролюючи його до 1979 року. Пізніше управління перейшло до Комісії Панамського каналу, а у 1999 році Панама отримала повний контроль над об’єктом. Однак на момент його будівництва і значну частину XX століття Панамський канал був частиною геополітичного розрахунку США – країна обміняла військові гарантії на унікальний інфраструктурний ресурс, що забезпечував її глобальну присутність та економічний вплив.
Чому українські ресурси важливі для США?
Трамп заявив, що розглядатиме доступ до критичних мінералів України як форму «безпеки» для США. Країни значною мірою залежна від імпорту з Китаю, який контролює 65% світових запасів літію, 74% кобальту, 90% рідкісноземельних елементів та 100% потужностей з перероблення графіту. Така монополія створює значні ризики для національної, технологічної та енергетичної безпеки США. Наприклад, нещодавні обмеження експорту сурми з Китаю можуть мати відчутні безпекові наслідки, адже вона використовується в боєприпасах, окулярах нічного бачення, інфрачервоних датчиках і кулях.
Не Китаєм єдиним: Росія також володіє значними запасами рідкісноземельних елементів. Її вторгнення в Україну викликало занепокоєння щодо потенційних перебоїв у ланцюжку постачання у США та Європі. Зокрема, Росія і Китай разом контролюють 55% світових потужностей зі збагачення урану. Натомість США майже не видобувають уранової руди.
У відповідь на описані виклики адміністрація Байдена розвивала два ключові напрямки міжнародного партнерства для зміцнення безпеки постачання мінеральних ресурсів. Перший – багатостороння ініціатива Партнерство з безпеки мінеральних ресурсів, яка об’єднує європейські держави, високорозвинуті країни Східної Азії, а також Австралію, Канаду та Індію. Другий – Закон про зниження інфляції (IRA), що передбачає надання податкових пільг на електромобілі країнам, з якими США мають угоди про вільну торгівлю і співпрацю у видобутку критично важливих корисних копалин.
Однак новий уряд Трампа обрав більш рішучі методи зменшення залежності США від китайських ресурсів, зосередивши увагу на українських копалинах. Для України нова риторика несе ризики не лише через нечіткість і сумнівну реалістичність запропонованих умов, але й через потенційне посилення дій Росії. Кремль вже встиг запропонувати Трампу угоду про доступ до арктичної нафти, намагаючись використати енергоресурси як важіль впливу у переговорах.
Країна-терорист також запустила дезінформаційну кампанію, стверджуючи, що нібито контролює 70% українських копалин. Насправді Росія дійсно захопила частину родовищ, зокрема два з чотирьох українських літієвих родовищ, включаючи Шевченківське родовище в Донецькій області, про що було заявлено 11 січня 2025 року. Проте інші великі родовища, зокрема Полохівське та “Добра” у Кіровоградській області, залишаються під контролем України, а їхня близькість до стратегічно важливих оборонних рубежів робить їх менш вразливими до захоплення.
Крім того, навіть ті українські родовища, які Росії вдалося окупувати, вона не може повноцінно експлуатувати через відсутність належної інфраструктури та нестабільність енергопостачання. Хоча Росія намагається використати війну для встановлення контролю над частиною стратегічних ресурсів України, її можливості щодо їхньої ефективної експлуатації є обмеженими. Україна ж своєю чергою, зберігає контроль над більшістю своїх критичних копалин, що залишається важливим фактором її економічної стійкості та позиції на міжнародній арені.
Отже, підтримка США завжди поєднувала не лише демократичні цінності, а й прагматичні національні інтереси. Водночас для України критично важливо досягти максимально вигідних умов потенційної безпекової угоди, поєднуючи довгостроковий економічний розвиток із гарантіями безпеки.