Бесіду записала Катерина Шіцина. Публікується двома мовами.
Катерина Шіцина: Якою була Ваша перша реакція 24 лютого 2022 на новину, що росія бомбить Україну? Розкажіть про Ваші перші думки та емоції. Що це відбулося – локальний конфлікт або початок великої війни, яка торкається життя всього світу?
Дон Пеппіно: Як тільки почалася війна в Україні, ми відчули багато смутку, багато болю. Тому що ми не думали, що почнеться війна. Потім, дивлячись на перші зображення, ми пролили багато сліз. Бачити стільки людей, які страждають без поважної причини, без жодної причини. Це зворушило серця всього світу. Війну дивились по телевізору усім світом.
К.Ш.: Ми, українці, отримали величезну підтримку тут, в Італії, а також на українській землі. Особливо велика допомога була від Католицької Церкви та від Карітасу. Як організована ця допомога? Як це ініціювался і коли? Які виникають складнощі?
Д.П.: Як тільки почалася війна, тут, в Італії, Карітас, який є органом Католицької Церкви, відразу мобілізувався, як це робить завжди. Він почав організовувати збір грошей, збір одягу, щоб бути ближчими до українського народу. Тож з усієї Італії, навіть парафіяльні громади, всі мобілізувалися, щоб допомогти родинам українських біженців.
Перші труднощі були пов’язані з тим, що вони не знали, куди рухатися, що збирати. Ми не зовсім розуміли, як краще допомогти українському народу. Бюрократичні труднощі, труднощі відстані. І ось, була певна дезорієнтація загалом.
К.Ш.: Коли приїхали перші українські родини, які втекли від війни, як ви організовували допомогу для них? Цікаво дізнатися також про організацію перших машин з гуманітарним наповненням.
Д.П.: Після перших днів війни наш Карітас, точніше, Карітас усієї Італії, почав дивитися, чи є вільні будинки, чи є приміщення, щоб можна було прийняти біженців з України.
К.Ш.: Які категорії громадян Вам найбільше допомагають у цьому процесі?
Д.П.: Навіть люди просто з власної доброї волі, багато приватних осіб, надали у доступ свої оселі, свої приміщення, і так потроху прийняли багато людей у результаті.
К.Ш.: З серпня 2022 року відбувся один із багатьох концертів, спрямованих на допомогу українським медикам та купівлю для них спеціалізованих автомобілів. Як народилась ця ідея? Який результат Ви вже маєте на сьогодні?
Д.П.: Щодо концерту завтра ввечері, то це ідея священика із Фрозіноне, який має асоціацію, з якою він проводить концерти щоб допомогти Україні, допомогти населенню, яке опинилося в скруті. І вже відіграно кілька концертів, відправлено спеціалізовані машини медикам та машини швидкої допомоги туди в Україну.
К.Ш.: Якщо можете розповісти, – якісь історії, розповіді українських родин, які зачепили Ваше серце.
Д.П.: Отже, по телевізору я бачив і чув стільки історій про багатьох родин, розірваних горем. Історія, яку я бачив, в якій я брав участь, це історія Катерини, Ірини, Адріана. Ось вони прийшли до нашої парафіяльної спільноти і були тут прийняті нами. Слухати їхні розповіді, бачити смуток за батьком Адріана, ось що викликало багато печалі.
К.Ш.: Чи православні теж приходять поспілкуватися з Вами або сповідатися у ваш собор? Яку психологічну допомогу можуть надавати церква та католицькі священники православним біженцям?
Д.П.: Ми маємо їдальню для бідних тут, у Террачіні, і з початку конфлікту в Україні багатьох українців, які приїхали до Італії, приймають у нашій їдальні, і щодня вони отримують там вечерю.
Сюди в кафедральний собор приходить небагато українців, або приходять на екскурсію, подивитись, але не залишаються для «діалогу», скажімо так.
Ми приймаємо проте православних румунів. Ми надали для них одну церкву, Церкву Сан-Франческо. Але я думаю, що католицька церква може багато зробити для українських православних біженців і на психологічному рівні. Але вже є хороші стосунки, хороша взаємодія.
К.Ш.: Якими є Ваші побажання українському народу на поточний момент?
Д.П.: І так, я хочу побажати всього найкращого українському народу, щоб він міг знову віднайти атмосферу миру, спокою. Нехай він відновить власне життя. Нехай росія покине нарешті українську землю, повернеться до свого дому і залишить у мирі український народ. І ми сподіваємося побачити українців усміхненими, щасливими і, головне, мирними.
І ми сподіваємося також, що колись зможемо відвідати Україну. Ми бачили по телевізору багато красивих міст. Сподіваємося, одного дня ми їх зможемо відвідати. Разом з Катериною, Іриною, Адріаном, а також Лореллою, Джуліо.
І дякую.
К.Ш.: Дякую і я Вам за цей діалог і поміч, дякую безмежно.
Caterina Shizina: Quale è stata la tua prima reazione il 24 febbraio 2022 alla notizia che l’Ucraina era bombardata dalla Russia? Raccontaci i tuoi primi pensieri e emozioni. Cosa è sucesso – conflitto locale o inizio della guerra grande, che tocca la vita del tutto il mondo?
Don Peppino: Appena è scoppiata la guerra in Ucraina abbiamo sentito tanta tristezza, tanto dolore. Perche non credevamo che scoppiasse la guerra. Poi guardando le prime immagini abbiamo versato tante lacrime. Vedere tanta gente soffrire sensa motivo valido, sensa alcuna causa. Ha toccato il cuore del tutto il mondo. La guerra è stata vista in TV dal tutto il mondo.
C.S.: Noi ucraini, abbiamo ricevuto grandissimo supporto qui in Italia e anche in terra ucraina. Specialmente un grande aiuto è venuto proprio dalla Chiesa Cattolica e dalla Caritas. Come funziona tutto? Come era iniziato e quando? Quale difficoltà?
D.P.: Appena scoppiata la guerra qui in Italia la Caritas, che è un organo della chiesa cattolica, si è mobilitata, come fa sempre. Ha comminciato a lanciare raccolte in denaro, raccolte di indumenti per potere essere piu vicino al popolo ucraino. Quindi da tutta l’Italia, anche le comunità parrocchiali, si sono mobilitate per aiutare le famiglie dei rifugiati ucraini.
Le primi difficoltà sono state dovute al fatto che non si sapeva bene come muoversi o cosa raccogliere. Non capivamo bene come poter aiutare al meglio il popolo ucraino. Difficoltà burocratiche, difficoltà di lontananza. E quindi ecco, c’è stato un certo disorientamento generale.
C.S.: Quando sono venuti le prime famiglie ucraine, scappate dalla guerra, come avete organizzato gli aiuti per loro? Interessante sapere anche da organizzazione delle prime macchine con roba umanitaria.
D.P.: Dopo i primi giorni della guerra la Caritas, o meglio le Caritas di tutta l’Italia, hanno cominciato a vedere se c’erano case libere, se c’erano le strutture per poter accogliere i rifugiati dell’ Ucraina.
C.S.: Quale categorie dei cittadini vi dànno piu aiuto in questo processo?
D.P.: Anche persone di buona volonta, tanti privati, hanno messo a disposizione la lora casa, le loro strutture e quindi piano piano sono stati accolte tante persone.
C.S.: Domani sera sarà uno di tanti concerti per aiutare ai medici ucraini e comprare automobili specializzate per loro. Come è nata questa idea? Che risultato ci aspettate per oggi?
D.P.: Per quanto riguardo il concerto di domani sera è un sacerdote di Frosinone che ha un associazione con cui fa concerti per aiutare l’ Ucraina, per aiutare la popolazione in difficoltà. E ha fatto diversi concerti, portando macchinari ai medici e auto ambulanze li in Ucraina.
C.S.: Se si può raccontare – qualche storie, racconti delle famiglie ucraine, che vi hanno toccato il cuore.
D.P.: Beh, in TV ho visto e ascoltanto tante storie, di tante famiglie dilaniate dal dolore. La storia che ho visto, a cui ho participato è quella di Catarina, di Irina, di Adrian. Ecco che sono venuti nella nostra comunità parrocchiale e sono stati accolti qui da noi. Ascoltare le loro storie, vedere la mancanza del papà di Adrian ecco questo ha dato tanta tristezza.
C.S.: Vengono anche gli ortodossi per parlare o confessare nella vostra cattedrale? Che aiuto mentale si può dare dalla chiesa a sacerdoti cattolici e a rifugiati ortodossi?
D.P.: Noi abbiamo anche la mensa per poveri, qui a Terracina, e da quando è scoppiato il conflitto in Ucraina i tanti ucraini venuti in Italia – sono stati accolti nella nostra mensa, e ogni giorno ricevono un pasto li.
Qui in Cattedrale non vengono tanti ucraini, oppure vengono per una visita ma non restano per un “dialogo”, diciamo.
Noi accogliamo ma rumeni ortodossi. Abbiamo messo a disposizione una chiesa per loro, la chiesa di San Francesco. Ma penso che la chiesa cattolica possa fare molto per i rifugiati ortodossi ucraini anche a livello psicologico. Ma gia c’è una bella relazione, un bel rapporto.
C.S.: Quali sono le vostre raccomandazioni al popolo ucraino riguardo questo momento?
D.P.: E si, io voglio fare tanti auguri al popolo ucraino, che possa ritrovare un clima di pace, di serenità. Che possa riprendere la propria vita. Che la russia possa finalmente abbandonare la terra ucraina, ritornare a casa propria e lasciare in pace il popolo ucraino.
E speriamo di vedere gli ucraini sorridenti e contenti e sopratutto in pace.
E speriamo un giorno di poter visitare l’Ucraina. Abbiamo visto in TV tante citta belle. Speriamo un giorno di visitarle. Insieme a Catarina, Irina, Adrian, anche Lorella, Giulio.
E grazie.
С.S.: Grazio anch’io per questo dialogo e l’aiuto. Ringrazio infinito.