Хто вони, ці нелюди, які несуть “рускій мір” в Україну? Їх називають свинособаками, орками, кац*пами, моск*лями, рашистами, ваньками, але ж насправді нам потрібно називати речі своїми іменами. Це росіяни. Вони несуть смерть на нашу землю.
Багаторічне промивання мізків пропагандистами і стадний інстинкт створюють колективне психопатичне суспільство. Звісно, кожна людина завжди прагне до ідентифікації свого “я”, і якщо вона не має достатньо сильної внутрішньої опори, колективне “я” впливає на конкретну людину і перетворює її на психопата. Внаслідок цього російський соціум здебільшого складається з особин, які не хочуть думати і аналізувати. Їм простіше повторювати гасла “бамбілі данбас”, “гдє ви билі восєм лєт”, “ідьом убівать укронацистов” і так далі. Хіба ж це не ідеальні кандидатури, яких не шкода послати голих і босих проти української військової техніки? А якщо їм ще й вдасться вижити при цьому, їхнім родичам не потрібно буде ні виплачувати компенсацію, ні давати новеньку “Ладу”, ні шубу. Він же сам накраде все, що захоче в українських домівках! А потім або відправить це все до себе додому, або перепродасть десь на білоруських ринках.
Інсталяція литовського моделіста Томаса Упскаса “Brothers in arms” @tomas_upskas чудово передає приблизний портрет російського окупанта. Він забирає з української квартири абсолютно все: від холодильників, пральних машин, унітазів, валіз із жіночою білизною, предметів гігієни і косметики до відвертого мотлоху, бо ж “в хозяйствє прігодіцца!”. Як казала одна російська баришня в перехопленій розмові з окупантом: “какой рускій нє сапрьот нічєво?”. Особливо цікавим видається момент, де чоловік з тупим нерозуміючим поглядом вдивляється в ікону на стіні, ніби промовляючи про себе: “брать ілі нєт? што ета вабщє такоє?”.
Що стається потім з такими “асвабадітєлямі”? Олексій Ревіка @oleksii_revika майстерно кульковою ручкою зображує такі наслідки в роботі “Мародер”. Не встиг ні жіночу білизну дружині привезти, ні закривавлені іграшки дитині – удобрив український чорнозем.
Ще у березні речник СБУ Артем Дехтяренко описав приблизний портрет пересічного російського військового. Він здебільшого “має лише шкільну освіту, ходить в одних онучах три місяці поспіль, а обов’язковий елемент його “раціону” – 1 літр горілки. Це не жарт, і не перебільшення”. На війну йдуть, щоб заробити грошей, власних принципів не мають. Ті, хто вмирати не хоче, намагаються втекти за кордон. Коли ж їх ловлять, відправляють вмирати вже примусово. Як же тут не згадати про російських туристів, які літають чартерними рейсами в Туреччину і Єгипет, замотуються в триколор і вже прямо в літаку починають пиячити та викрикувати “Тагіііл!”. Що вже казати про стрибки в басейни і неприпустиму поведінку в курортних готелях. Над цією темою дуже доречно рефлексує художник Владислав Шерешевський @shereshevsky.art, зображуючи “російську душу” в картині “Tagil”. Ця істота має скляні очі, літеру Z замість носа і кров на губах. Цей монстр ні людина, ні тварина. Приблизно такий вигляд матиме росіянин, якщо з його голови зняти унітаз. Мародер хоч і вкрав його в українській квартирі, проте користуватися ним так і не навчився.
В росіян взагалі якась незрозуміла любов до унітазів. Тему людей з такими порцеляновими головами розкриває діджитал-художник Володимир Прох @volprok. “The actions of the Russian military in Ukraine are approved by the majority of Russians” – промовистіше і не скажеш. Вони в свою голову готові заливати усе лайно, яке ллється з екранів телевізорів, потім кажучи, що це їхня думка.
Робота “Мобілізація в росії” показує, як ці ж недолюди з п’яними обличчями радісно стрибають в яму смерті. Їм головне – прийти в чужий дім, вбити, накрасти, зґвалтувати чужу жінку, а далі – вже як буде. Матері, не сумніваючись, кидають туди своїх дітей. То не страшно, бо ж вони “єщьо наражают”. А потім їх всіх російський батюшка відспіває.
Не секрет, що російська армія намагається взяти кількістю, а не якістю. Внаслідок масштабної мобілізації в росії на війну кинули багато непідготовлених ваньок. Лише за січень-лютий 2023 року росіяни втратили 34500 особового складу. У битвах за Бахмут, Соледар, Вугледар росіяни йшли в наступ як зомбі – їх вбивали штабелями, вони падали і йшли далі по своїх же трупах. Таке враження, ніби вони справді в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Стратегія російської армії полягає в першу чергу в тому, щоб досягнути цілі будь-якими засобами. Таких зомбі в ході могилізації показує Мітя Фєнєчкін @mityafenechkin в малюнку “Табор уходіт в зємлю”. Без зайвих емоцій вони просто і тихо стають добривом для українських ґрунтів. Правда, тут вже постає інша проблема.
Російських трупів на наших землях уже так багато, що російське керівництво їх просто не хоче забирати, а це породжує гуманітарну катастрофу. Мітя Фєнєчкін ще у квітні намалював роботу про те, як ці тіла розкладаються і гниють. Нею художник звернувся до організації “Червоний хрест” з проханням забрати це з української землі.
Якщо українських героїв нам потрібно знати в обличчя, то ворога важливо деперсоналізувати, сприймати як об’єкт для знищення. З цим добре попрацював Василь Дмитрик @vasyadmytryk у серії робіт “Знайдені суб’єкти”. За основу він брав фотографії тіл окупантів в телеграм каналах, які називаються “Груз 200”. Поверх них за допомогою цифрових програм автор накладав маски, які з одного боку приховували жах смерті, а з іншого, узагальнювали образ ворога. Коли ворог не має конкретного обличчя, тоді стає байдуже чий він син, батько, яку мав професію і соціальний статус. Він перестає бути людиною, він просто ворог, його не вбивають, а знищують, адже людину шкода, а ворога – ні.
Ще одна актуальна робота Дмитрика – “Мідний саван”, що була реалізована в рамках індивідуального проєкту за підтримки Українського культурного фонду. Інсталяція відсилає до старої поховальної традиції китайської династії Хань на чолі з імператором У-ді, яка практикувала захоплення чужих територій, жорстокі покарання, численні чиновницькі свавілля. Імператор вірив, що завдяки нефритовому савану йому вдасться зберегти тіло нетлінним та забезпечити собі вічне життя.
Василь Дмитрик проводить аналогії з російською федерацією, яка симулює імперію, проте замість нефриту саван виконаний з мідних пластин. Завдяки окису міді створюється ефект військового камуфляжу, що свідчить про злочини режиму. У “Мідному савані” художник прагне деконструювати та замкнути зло і “зберігати вічно, не розкривати”.
Зараз росія вже вкотре готує новий наступ. Їм особливо важливо показати якісь результати до річниці вторгнення. Правда, їхнє “можем павтаріть” уже не лякає українців. Ми добре підготувалися, і тепер точно знаємо, що на них чекає така доля, як на однойменному малюнку Олексія Ревіки, де головним персонажем постає скелет. Мабуть, повторити він планував саме ту м’ясорубку, натомість, йому вдалося прокрутити через неї лише себе самого.
Цікава деталь – персонаж розміщений на фоні російських візерунків у вигляді “Хохлома”. Художник малює ще одну картину з такою назвою, вказуючи, як саме виглядає “рускій мір” разом з його агресивною “братньою” культурою.
Окремо варто звернути увагу на теорію “Чорного лебедя” про непередбачувані події, що призводять до катастрофічних наслідків. Українці очікували, що росія може здійснити напад, проте у повномасштабне вторгнення мало хто вірив. Наслідки і втрати для українців стали справді катастрофічними. Проте ми нарешті отримали шанс вибороти справжню незалежність, а от росія таким чином поклала початок свого кінця. Владислав Шерешевський у картині “Black Swan” розкриває цю теорію, натякаючи на продовження. Чорних лебедів ставатиме дедалі більше, і зрештою, вони станцюють знамените “Лебедине озеро”на російському телебаченні. Нам залишається вижити, перемогти і дочекатися цього феєричного шоу.
