Легко направляти зброю проти дітей? Вони відкриті, щирі, довірливі та беззахисні. Вони – майбутнє. Якщо знищити українських дітей – вони не зможуть вирости і стати носіями наших цінностей. Для росії принципово важливо інтегрувати маленьких українців до «рускава міра», зробити так, щоб вони забули свою мову, культуру, традиції та національне коріння. Якщо ж це зробити неможливо – знищити. Так працює геноцид, який є основним методом для ведення війни росією упродовж століть.
Офіційні цифри говорять про 10570 дітей, яких примусово депортували до росії, проте ці цифри, швидше за все, є набагато більшими. Росіяни не просто крадуть українських дітей. Наприклад, омбудсменка рф з прав дитини Марія Львова-Бєлова незаконно всиновила хлопчика з Маріуполя. Викрадених дітей з окупованих територій вивозять до росії, а там розселяють по різних областях, часто змінюючи імена і прізвища, щоб розірвати будь-який зв’язок з Україною, щоб справжні батьки більше ніколи не змогли побачити своїх дітей.
Художниця з Харкова Альбіна Ялоза @albina_yaloza зображує немовля в руках смерті. На малюнку є напис: «Янголятка засинають, серця лещатами стискають». З одного боку, напрошується висновок, що немовля помирає в кістлявих руках смерті, а з іншого – смерть може бути образом держави-агресора, яка намагається вбити в цій дитині все українське.
Якщо дитину не вдається «перевиховати», її просто знищують разом з родинами. Чого тільки варті звірства рашистів, коли вони ґвалтували немовлят, розстрілювали евакуаційні автомобільні колони, скидали бомби на дитячі лікарні та драматичний театр у Маріуполі, де був напис «Діти» (роботи Сергія Позняка та Михайла Демцю @demtsiu).
Станом на 3 листопада 2022 року внаслідок російської агресії 826 дітей дістали поранення, а 430 дітей загинули. Малюнок одеської діджитал-ілюстраторки Ana Godis @ana.godis зображує скелет дитини з мішенню на голові. Вона показує те, що справжнім завданням росіян є знищення українських дітей, якщо їх не вдається русифікувати.
Багато хто прекрасно пам’ятає жахливу трагедію у Вінниці, коли внаслідок влучання російської ракети у Будинок офіцерів загинули 23 людини. Серед них була чотирирічна Ліза, що йшла з мамою на розвивальні заняття. Тоді фото її маленьких ніжок та візочка облетіли весь світ. Михайло Скоп @neivanmade після цієї трагедії намалював візочок Лізи, який роздирають і пожирають російські свинособаки.
Що пережила важкопоранена мама дівчинки, страшно навіть уявити. Бачити смерть власної дитини – страшні муки. Неймовірний біль від втрати можна відчути на малюнку Олексія Ревіки @oleksii_revika «Втрата», де зображена ікона Богородиці Одигітрії, а на місці немовляти – порожнеча.
Росіяни крадуть дитинство не лише в українських дітей, але і в російських теж. Їх уже з пелюшок готують до того, що вони помруть за росію і путіна. Дитячі візочки з камуфляжними принтами, бодіки у вигляді військової форми, свята в дитячих садочках, де діти вдягнені в костюми військової техніки і трун. Їм із самого народження вмикають телевізор, де герої мультиків показують приклад «правильної» поведінки, як от на малюнку Ana Godis, де діти ніби під гіпнозом повторюють завчені фрази.
Загальновідомим є факт особливої майже педофілічної любові путіна до дітей. Одразу згадується випадок із хлопчиком, якого путін поцілував у живіт перед камерами. Як склалася доля хлопчика після такого поцілунку смерті? Його звати Нікіта Конкін, і йому сьогодні 22 роки – прекрасний вік для мобілізації на ̶в̶і̶й̶н̶у̶ «спєцапєрацию». Можливо, його теж наздогнала могилізація, і його вже немає серед живих?
Поліна Кузнєцова @polin.ua працює над серією дуже сильних глибоких картин про немовлят, які є породженням архаїчного зла. Вона каже, що це ніби стихійна сила, що звільнилася із надр несвідомого. Зло є в людині з народження, і тільки любов, добро і культура здатні його стримувати. Діти з її картин – це немовлята, які отримали доступ до заборонених дорослих іграшок, наприклад, зброї. Щоб протистояти цьому, з глибокого сну прокидаються величезні, мовчазні боги, в яких немає очей. Вони ніби архетипи проявляються в суспільстві саме тоді, коли це потрібно найбільше.
Якщо дорослим страшно чути сирени сповіщення про небезпеку, звуки вибухів та передсмертні крики рідних, можна тільки уявити, що переживають маленькі діти. В силу свого віку вони мають несформовану психіку, тому пережите може закарбуватися у пам’яті на все життя, як от на картині Юрія Денисенкова «Сhildhood memories». Замість спогадів про яскраве дитинство, іграшки і веселі родинні свята, діти цієї війни будуть згадувати танки, літаки, обстріли, вибухи, смерть рідних. Дитина зображена без обличчя. Це ніби уламок спогаду, витягнутий із підсвідомого, куди психіка витіснила найбільші пережиті жахи. В той час, коли діти в безпечних умовах збирають дорогущі колекції роботів-трансформерів, ляльок LOL, Barbi, їздять у Діснейленд, багатьом маленьким українцям доводиться гратися поломаними іграшками під звуки сирен та мріяти про нормальне дитинство не в бомбосховищах.
Владислав Шерешевський @shereshevsky.art зображає маленьких діток з переляканими очима, які ховаються під столом (картина під назвою «Фашист пролетів»). Його ж робота «Ци-вільні» про заплаканих діток, які стали заручниками війни, а «Марік» про те, як дівчинці доводиться гратися лялькою з відірваними ногами.
Часто посттравматична реакція може проявитися пізніше у вигляді панічних атак, страшних снів, фобій, невмотивованої агресії та заниженої самооцінки. Жах, який переживає дитина, зображений на літографіях Аліси Гоц @alisa.gots «I think tomorrow will come. I think it’s too late». Спалена, знищена морально і фізично дитина пронесе із собою цей біль через все життя.
Що відчуває дитина, в якої на очах зруйнували дім, загинули батьки і улюблена собака або кішка? Всю порожнечу тендітної душі дитини передав у своїй скульптурі «Зруйноване дитинство» Вадим Луцький.
Якщо поруч з дитиною є дорослі із стабільною стійкою реакцією, проживати горе набагато легше, є більше шансів на нормальне життя в майбутньому. Тоді дітям є кому виплакатися, є з ким поділитися емоціями і страхом, є разом з ким пережити втрату. Художниця Ana Godis @ana_godis зображує поранену дитину, яка плаче в обіймах дорослого. Попри кров і сльози, дитина має на кого опертися в складних життєвих ситуаціях. Вона відчуває, що не сама. Очевидно, в майбутньому в неї більше шансів на успішне життя, ніж в тих, хто втратив рідних.
Українським дітям доводиться дорослішати завчасно. Якщо раніше супергероями для них були персонажі Marvel, які рятують світ, то тепер цю роль, безсумнівно, виконують воїни ЗСУ. Діти хочуть бути схожими на захисників, коли граються у війну, блокпости, перевірки документів. Вони малюють малюнки, де пишуть «Вірю в ЗСУ», «Я люблю ЗСУ», передають їх воїнам на передову.
Маленькі українці влаштовують ярмарки, різноманітні турніри, обрізають волосся, щоб зібрати кошти і передати їх волонтерським організаціям для допомоги нашим воїнам. Вони є таким же важливим ланцюжком боротьби, як і кожен на своєму фронті, тільки дорослішають раніше, ніж того хотілося б. Саме вони стануть кістяком української нації після того, як ми виграємо війну.