Все залежить лише від нас, потрібно добиватися розголосу – Анна Лодигіна про катастрофу на ГЕС

Ірина Захарчук
Співзасновниця історичної агенції "ЛІТОПИС. НЕЗЛАМНОСТІ", історик, культуролог, координаторка телепроєктів, куратор. Головний Консультант Кабінету Глави АПУ (2014-2019 рр.), помічниця Керівника ОПУ (2019-2020 рр.). Дослідниця релігії та культури італійського Середньовіччя
Розділ статті: Інтерв’ю

Інтервʼю записали співзасновники ГО «Літопис Незламності»

На головному польському мовнику TVP World відбулась прем’єра англомовного тревел-шоу Back to the Roots. Авторка проєкту – українська журналістка, колишня шеф-редакторка ELLE.UA Анна Лодигіна. Разом з польською командою вона здійснила подорож містами Європи: від великих як Париж та Відень, до маленьких як Етталь та Санліс, аби розповісти про те, наскільки тісно культурно та ціннісно Україна пов’язана з Європою. А начебто причетність країни до «русского мира» – не що інше, як російська пропаганда.

Перше, про що Ви подумали, коли побачили новину про підрив дамби?

Я як відчувала і саме цієї ночі не могла довго заснути. А потім прокинулася десь о 5 ранку і побачила повідомлення від брата – і тоді зрозуміла, що мабуть щось-таки сталося. Він не знаходиться на окупованій території, живе в Черкасах. Він мені скинув відео, як вода тече через дамбу із заголовком, що підірвали ГЕС. Я не могла повірити. Я реально сподівалася, що це фотомонтаж, або ми щось не так зрозуміли, треба передивитися новини, і просто заклякла. А коли перечитала декілька порталів, то зрозуміла, що це все-таки правда. Це найстрашніше, що могло відбутися.

Всі, хто живе принаймні в Новій Каховці – нас з дитинства лякали в школі, що раптом щось станеться з ГЕС, то вода хлине і затопить все місто, і про екологічну катастрофу, яка може слідувати за цим, і тому ми навіть не сподівалися, що це нас омине, всі виживуть і все буде добре – ми одразу знали (ті, хто народився там), що це катастрофа і вода почне швидко прибувати і вона затопить все. Це усвідомлення прийшло повноцінно коли ми побачили перші кадри з окупації, особливо коли підтопило зоопарк «Казкову Діброву». Вздовж Нової Каховки йде парк і в цій парковій зоні знаходиться також Палац культури, я побачила, що вода вже залила його, сходи, що перед Палацом уже плавали лебеді – тоді я усвідомила, що це вже точно все і справді це підрив дамби.

Можливо через знайомих Ви знаєте, якої допомоги люди потребують в першу чергу?

Я не можу сказати які потреби в людей зараз, вони змінюються щоразу, і оскільки я туди не їжджу, то мені складно сказати. Ті, хто перебувають в окупації, їм найскладніше, їм ніхто не може допомогти, тому що росіяни їх не евакуюють, не допомагають. Люди на дахах сидять, в Олешках, Голій Пристані, вони чекають поки зійде вода. Конкретно в Новій Каховці вода вже відійшла, притоплений ще берег на сьогоднішній день, і найбільша потреба в людей – це відкачувати воду з підвалів. Також водою затопило звіринець, і трупи тварин які там є, вони ж будуть розкладатися, люди кажуть там вже є цей дивний запах у місті. Вони думають, що робити, чи варто йти і самим прибирати, з одного боку, з іншого – вони бояться йти, тому що невідомо, чого очікувати від росіян.

Чи могли Ви раніше уявити таку катастрофу? Чи був підсвідомий страх цього?

У них була спроба підірвати ГЕС ще в листопаді, те що вони мінували її – це теж всі знають, я думаю. Люди які працювали на ГЕСі ще з української сторони, але під дулом автомата ходили на роботу певний час, вони знають, що росіяни мінували ГЕС. Після звільнення Херсону вони спробували підірвати, в них не вийшло. І тому ми звісно сподівалися що цього не відбудеться, але страх був.

Зараз існують думки, що відбудовувати Каховську ГЕС вже і не треба. Як Ви вважаєте, вірніше, до якої думки схиляєтеся?

Я не спеціаліст, я не знаю чи можна з точки зору екосистем, енергетичної галузі як це відбудовувати, чи є сенс і таке інше, це питання не до мене однозначно. Що я можу сказати загалом про цю катастрофу: всі ми знаємо, коли цю ГЕС будували, було затоплено багато селищ, ще в 50-х роках минулого століття і про це багато написано істориками. Навіть є щоденники Олександра Довженка, що відвідував будівництво ГЕС, і він писав, щоб збудувати Каховську ГЕС довелося затопити багато селищ, історичну місцевість Великий Луг, яка належала запорозьким козакам і там знаходилося багато памʼяток української культури. Все це було затоплено і це звісно трагедія, і Довженко писав в своїх щоденниках про те, що з людьми не проводять ніякі бесіди, до них просто приходять та інформують, що такого-то числа буде затоплено ваше селище – тому зберіть речі і виїжджайте. В людей не було варіантів щось інше вигадувати, їм сказали – якщо ви не поїдете, вас просто затопить, все. Є навіть люди які протягом всього цього часу, після затоплення, займалися дайвінгом, пірнали і знаходили багато різних історичних речей. Наприклад там є рештки будинків, фасадів будинків, якісь особисті речі, монети. Дуже багато всього.
До Нової Каховки зʼїхалися найяскравіші архітектори, інженери, художники які будували і ГЕС, і саме місто – вони розуміли – так, це трагедія, це руйнування, але немає виходу, був наказ будувати, але вони на цьому мають збудувати дуже гарне місто, для людей, воно має бути максимально зроблене з відтворенням української культури. Тому в місті є будівлі з камʼяними вишиванками на будівлях, або Палац культури з мозаїками з українських рушників.

Що з Вашими знайомими та рідними, чи вони встигли врятуватися перед окупацією, а тепер і під час цієї трагедії? Ви мали з ними звʼязок?

Потрібно розуміти, що люди, які знаходяться в окупації – вони не розмовляють, вони не діляться інформацією. Є там дуже рідкісні випадки коли хтось там може передати інформацію, але загалом люди не інформують. Вони можуть сказати: так, все гаразд, все добре, або нам потрібні гроші (умовно), нас залило, але без особливих подробиць, бо вони переживають за своє життя. Відповідно з того, що я знаю, моїх рідних там нема, є багато знайомих, але більшість не виходить на звʼязок, з того що ми знаємо – з ними все гаразд, вода відійшла і їм потрібно відкачувати воду з підвалів, це найголовніше.

Як відносяться ваші знайомі, іноземці, до підриву Каховської ГЕС? Чи висловлюють підтримку, пропонують допомогу?

Я зараз перебуваю в Польщі і звісно коли це все сталося, нам зателефонували наші близькі друзі-поляки, з Німеччини друзі, які підтримали, що вони теж шоковані тим що відбувається, але загалом всі живуть своїм життям. Мені по роботі довелося бути на фестивалі в Ополе, і що мене здивувало – це був потужний фестиваль, але там не було жодної згадки про Україну. Я все сподівалася може хтось з артистів скаже слова підтримки – взагалі ні слова. Це звісно вражає, але ти розумієш, що все залежить лише від нас, потрібно добиватися розголосу, розповідати історії людей. Ми за три дні зібрали просто десятки мільйонів щоб допомогти Херсонщині, поки Захід щось там вирішує.

Ви організували на своїй сторінці збір для допомоги постраждалим, настільки активно люди відгукнулися?

Коли це все сталося, люди знали, що я з Нової Каховки, тому вони активно писали, що готові доєднатися, як допомогти і таке інше. Вони відгукнулися, основну суму зібрали мої колеги з журналу Elle, вони купили човен для ДСНС Херсонської області, рятувальні жилети, воду, багато всього. Нашим завданням було зібрати хоча б на бензин і доплатити при потребі за гуманітарку. Ми все зібрали за добу і вже вантаж на Херсонщині. Наші люди набагато швидше допомагають і реагують ніж на Заході.

Парк імені С. М. Фалдзинського
Олександр Довженко

Ви, як людина, що народилася і виросла в Новій Каховці, можете знати, які памʼятки культури безслідно зникли після затоплення, і які ще можна врятувати на Вашу думку?

Найбільша трагедія в тому, що гинуть люди, багато втрачають житло і лишаються ні з чим, це найгірше. Також потерпають культурні памʼятки, наприклад, камʼяні вишиванки, про які я вже говорила. Їх створив художник-монументаліст, учень М. Бойчука, Григорій Довженко, який разом з іншими художниками створив на десь 187 будинках – житлових, адмінбудівлях, такі монументальні панно, які досі на цих будинках. Це унікальна техніка з українськими мотивами, і якщо раніше вони руйнувалися через обстріли росіянами, окупацію, то сьогодні вони руйнуються від води, ми не знаємо як вони реагуватимуть на воду. Зокрема був літній кінотеатр, він повністю пішов під воду, він оздоблений шестиметровим орнаментальним панно «Дерево життя», художник Григорій Довженко розробив та власноруч наніс на кольорове скло орнаменти для вітражів і в склепіннях арок, на вході галерея була прикрашена майолікою та мозаїками із зображеннями ГЕС та шлюзу, навіть завіса була оздоблена орнаментом.

Вода відійшла, але оскільки кінотеатр був затоплений повністю, то незрозуміло в якому він стані, і якщо він не виживе – то він не піддається відновленню. Те саме з Палацом культури, він мав мозаїчну підлогу, також монументальні панно, але що з ними невідомо, оскільки на два метри першого поверху він був затоплений. Адміністративна будівля теж була підтоплена. Палац культури з обох боків мав альтанки, вкриті поливʼяною дахівкою з Чернівців, як і Палац, вона переливалася і мала нагадувати наше море за ідеєю Довженка. Там любив проводити час сам Довженко: сидів, писав нотатки, спілкувався з людьми.

Обидві альтанки були затоплені. І власне парк – ідея міста була в тому, що його будували як місто-сад, ця концепція реалізована лише в кількох містах у світі, Нова Каховка – одне із них. Там був садівник Степан Фальдзинський, він насадив понад 100 видів рослин, зокрема з закордонних заказників, і ці рослини там ще досі були.

Степан Фальдзинський

Архітектори зберегли природній берег зі струмками та очеретом і обʼєднали його із класичними алеями та клумбами у верхній частині міста і оскільки парк був повністю затоплений, то доля всієї цієї краси теж невідома. Паркові котеджі були побудовані як готелі та житло для керівництва ГЕС та міста, оздоблені теж камʼяними вишиванками. В одному з них жив Григорій Довженко, та кінорежисер Олександр Довженко. Ці котеджі теж повністю затоплені.

Григорій Довженко

Я сподіваюся, що принаймні камʼяні вишиванки можна буде відновити, все інше під питанням, і оцінити збитки зараз неможливо.

Джерела
14 Червня 2023
Останні події

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

Схожі статті: