«Всупереч обставинам»: чи виживе білоруська мова? – Олеся Житкова

Олеся Житкова

Кандидатка історичних наук, незалежна дослідниця, наукова співробітниця проєкту «Корупція, гендер та сталий розвиток», Бізнес Школа, Дублінського міського університету (Postoctoral Researcher, «Corruption, Gender, and Sustainable Development», DCU Business School Dublin City University), членкиня Асоціації жіночої історії Ірландії

Розділ статті: Інше

Мовне питання в Україні завжди було темою жвавих обговорень. І навіть зараз воно не втрачає актуальності – щоправда дещо видозмінилося. На щастя, вже немає публічних обговорень про впровадження російської мови як другої державної, однак ще й досі певна кількість людей не вбачає в російській мові загрози асиміляції й окупації, а також інструменту пропаганди.

Аби уявити становище культури за наявності двох державних мов, і, головніше, за активного впровадження російської мови як однієї із них, можемо звернутися до досвіду наших сусідів-білорусів.

Навіщо українцям знати про досвід країни, з території якої 24 лютого 2022 року вторглася частина військ росії, а зараз ще й може бути ядерна загроза? Аргументів декілька: 1) Тому що співучасть у повномасштабному російському вторгненні стала можливою зокрема і внаслідок культурної політики, включно з мовною; 2) Тому що це дасть відповіді на питання, чому білоруси часто говорять російською мовою, але водночас це не свідчить, що вони обов’язково підтримують російську війну проти України; 3) Ба більше, це дасть відповідь на питання, чому деякі білоруси навіть не знають білоруської мови; 4) Як наслідок, це надихне читача приділяти більше уваги популяризації української мови та боротися з мовною дискримінацією. Зараз пропоную ненадовго вимкнути емоції та поглибити свої знання.

Білінгвізм і русифікація

Станом на 2019 рік, згідно з переписом населення, у Білорусі проживало 9 млн 400 тис осіб. З них майже 8 млн осіб складали представники білоруської національності. Поміж 8 млн білорусів білоруську мову назвали своєю рідною неповні 5 млн осіб, а російську – 3 млн. Іншими найбільш поширеними мовами були українська та польська. Водночас фактичне використання мови не було таким обнадійливим. 2 млн білорусів відповіли, що використовують білоруську мову вдома, і водночас більше 5,5 млн білорусів користувалися в побуті російською. З купи вищевказаних цифр маємо висновок: майже все населення Білорусі складають білоруси, а білоруською мовою щодня користується лише невелика його частина. Окрім цього, аналітики стверджують, що частка білорусів, які розмовляють вдома білоруською, зменшилася впродовж 1999 – 2019 років з 41% до 28%.

Чому кількість білорусів, які розмовляють білоруською, така незначна? Читач, якщо не знає достеменно, то принаймні здогадується, у якому становищі були національні мови окупованих більшовиками народів у часи СРСР. Наприклад, українська мова в Україні зазнавала утисків, а активні борці за мову та культуру постійно потрапляли в лещата радянської карально-репресивної системи. Подібні процеси відбувалися і з білоруською мовою у Білорусі. Після розпаду СРСР у 1991 році українська і білоруська держави відновили свою незалежність, однак загальний курс офіційної мовної політики уже тоді дещо різнився. Не будемо наївно стверджувати, що від 1991 року українці перейшли на українську та відтоді усе лише покращувалося. Однак стаття 10 Конституції України стверджує, що державною мовою в Україні є українська мова. Це положення не змінювалося з 1990-х років.

Водночас у перші роки після відновлення незалежності державною мовою Білорусі визнавалася білоруська. У 1995 році зі значними процедурними порушеннями було проведено референдум, відповідно до висновків якого російська мова отримала «однаковий» статус із білоруською. Відтоді розпочався активний процес русифікації білоруського культурного середовища. Уже тоді білоруси почали розуміти, до чого може призвести така політика. Свого часу білоруський історик та публіцист Леонід Лич стверджував, що справжня незалежність Білорусі може бути обумовлена саме наявністю принципово відмінного від російського культурного і мовного простору. Наразі, відповідно до конституції Республіки Білорусь, державними мовами в країні є білоруська та російська. Проте попри формально рівний статус, російська мова домінує в усіх сферах. Цей процес такий глобальний, що білоруська включена ЮНЕСКО у список мов, що знаходяться під загрозою зникнення.

Русифікація людини у Білорусі розпочинається з дитячого садка, тобто щойно дитина потрапляє у контрольоване державою навчально-виховне середовище. Формально громадянам Білорусі гарантоване право вибору освіти та навчання однією з державних мов. Білоруськомовні школи і класи відкриваються за бажанням батьків, але рішення про відкриття чи закриття шкіл та класів ухвалюються місцевими виконавчими комітетами. Відтак заява батьків не гарантує, що дитина зможе навчатися білоруською мовою. На практиці активні дії із запровадження білоруської мови навчання нерідко зустрічають перешкоди чи ігнорування, а батьки зазнають тиску з боку адміністрації навчального закладу чи місцевої влади. Відповідно до статистичних даних, з 1996 по 2021 роки кількість учнів, які вивчають білоруську мову, щороку зменшувалася в середньому на 1%.

Невтішна ситуація спостерігається і на наступних освітніх рівнях. Установи середньої спеціальної освіти та вищі навчальні заклади фактично є російськомовними. Білоруська мова використовується в основному в дисциплінах гуманітарного напряму. Таким чином, від дитинства і до юності білорусів їх рідна мова витісняється із щоденного вжитку та з професійного використання.

Русифікація освітньої сфери в Білорусі доповнюється активним використанням російської мови в різноманітних державних закладах, у ЗМІ. Білоруські мовні активісти ведуть боротьбу за використання білоруської мови усюди, починаючи із органів державної влади, державних установ і завершуючи сферами побуту – наприклад, в оформленні квитків на проїзд, веб-сайтів, етикеток та упаковок продукції тощо. На жаль, навіть у таких незначних проявах білоруській мові створюються різноманітні перешкоди.

Відомий білоруський поет та активіст кінця ХХ – початку ХХІ століття Анатоль Сис казав: «Писати потрібно лише білоруською. Наш час потребує великої принциповості». Дійсно, попри російськомовне оточення, частина білорусів зберігає та розвиває свою рідну мову, роблячи її мовою побуту, дозвілля, комунікації та професійного спілкування. Цю діяльність можна охарактеризувати словосполученням «всупереч обставинам». Іноді ці обставини з певних причин перебороти не вдається, і людина лишається російськомовною. Відтак українцям важливо пам’ятати: коли білоруси користуються російської мовою, це не свідчить про їх проросійську позицію чи зневагу до національної культури.

Наразі існує низка ініціатив для розвитку білоруської мови: онлайн-словники, курси і лекції онлайн та офлайн, розмовні клуби, мовні тести, ігри, програми для дорослих та дітей, фільми, мультфільми, аудіокниги та проєкти з їх озвучування, сторінки ініціатив та окремих блогерів у різноманітних соцмережах. Значна частина цих ініціатив – діаспорна. Невдовзі ви дізнаєтеся, чому так відбувається.

Білоруськомовність білорусів після 2020 року

Після білоруських протестів 2020 року, викликаних невизнанням результатів президентських виборів, поміж населення спостерігалося збільшення зацікавлення білоруською мовою та культурою. Масового переходу на білоруську мову не відбулося, і ми могли спостерігати у медіарепортажах російськомовні плакати чи вигуки. Утім, білоруська мова стала однією із категорій визначення «свій – чужий» у суспільстві – «своїми» були прихильники демократичних перетворень. Так, засновник онлайн-майданчику для практикування білоруської мови Тімох Акудович зазначав, що саме білоруськомовний простір почав сприйматися багатьма білорусами як простір свободи та людяності.

Цікаво, що повномасштабне російське вторгнення в Україну у 2022 році додало на умовний графік білоруськомовності білорусів додаткову точку – люди ще більше усвідомили токсичність обіймів східного сусіда та почали рух до білоруського через власне мову.

Дискримінація білоруськомовних білорусів

Чи може українець чи українка уявити сьогодні, що розмовляти українською мовою може бути небезпечно, що використання української мови може стати приводом до порушення адміністративної чи кримінальної справи? Це здається неможливим. І що має бути причиною таких репресій? Якщо гратися в альтернативну історію, то такий варіант подій цілком міг бути можливим, якби Помаранчева Революція чи Революція Гідності отримали поразку, а в країні існував би проросійський режим та російська як друга державна мова.

Вживання білоруської мови білорусами поряд із повагою оточення може викликати також і здивування, нерозуміння або навіть і ворожість. Іноді люди отримують компліменти за білоруськомовність, що також підтверджує думку: активне використання білоруської мови в суспільстві не є загальною нормою. Неприємно, коли в Білорусі людина говорить білоруською мовою, а її не розуміють. Та дуже прикро, коли внаслідок використання білоруської мови можна отримати і проблеми. Ще у 1998 році Білоруський Ґельсінський Комітет повідомляв про випадки затримання та побиття правоохоронцями людей, які розмовляли білоруською мовою на вулиці. Подібна тенденція зберігається і донині. У 2011 році жителя Гомеля забрали у відділок міліції лише через те, що охоронцю банку видалося загрозою використання клієнтом білоруської мови. Аналогічний випадок стався й минулого року. У 2018 році у Мінську відбувалися суди «за адміністративні правопорушення» над активістами, які збирали підписи на підтримку білоруської мови та створення національного університету з навчанням білоруською мовою. І ще багато інших прикладів.

Оскільки у 2020 році білоруська мова стала ще більш виразною ознакою, за якою відрізняли «своїх» від «чужих», то за цією ж ознакою люди і визначалися як «неблагонадійні». Так, після масових затримань у серпні 2020 року з’явилися свідчення того, що білоруськомовних затриманих позначали фарбою для того, щоб репресувати їх ще більше, аніж інших. Впродовж 2020 – 2023 років використання білоруської мови людиною під час арешту або слідства за «політичною» кримінальною статтею було неформальним підважуючим фактором. Принагідно зазначу, що арештовані за подібними статтями люди нерідко є білоруськомовними.

Іноді українцям непросто перейти на українську мову в Україні – державі, яка активно розвиває рідну мову. Відтак можемо уявити, як складно перейти на національну мову у країні, яка не підтримує її всебічний розвиток. Становище білоруської мови з середини 1990-х років невпинно погіршується. Хоча формально білоруська визнана державною мовою, фактично вона витісняється з використання як в офіційному полі, так і в побуті за допомогою низки перепон та обмежень. Усі заходи із розвитку мови здійснюються переважно активістами, за що вони нерідко опиняються у ситуації психологічного тиску та навіть загрози для здоров’я та життя.