Український реп-фолк гурт Kalush Orchestra принесли Україні перемогу на Євробаченні. Пісня “Стефанія”, яку представили учасники конкурсу, стала справжнім хітом інтернету і є “саундтреком війни” в соцмережах.
“Багато людей почали пісню сприймати, як “Україна – моя мати”, або просто сумувати за своїми матерями. І таким чином пісня стала дуже популярною. І зараз, можна сказати, звучить в серцях багатьох українців. І дуже багато людей називають її “піснею нашої війни”, як гімн,” – каже лідер гурту Олег Псюк.
Відео на трек колектив знімав у напівзруйнованих містах Київської області. Сюжет кліпу відображає сьогоднішню реальність в Україні – жінки, які служать у ЗСУ, виносять на руках дітей із зруйнованих будівель.
“Війна повністю змінила сенс цієї пісні – і це виявилося у кліпі. Ми цей кліп знімали в Бучі, Ірпені, Гостомелі, та Бородянці – кадри не для слабонервних, б’є глибоко та боляче”, – анонсував прем’єру гурт одразу після перемоги у конкурсі.
Героїня нашого інтерв’ю розповідає редакції про процес зйомок, глибокі сенси та власні відчуття від сюжету кліпу “Стефанія”.
Інна Гелевера – актриса театру, кіно та телебачення, одна з героїнь кліпу “Стефанія” гурту “Kalush Orchestra”
Інно, як Ви сприйняли ідею знятися в цьому кліпі?
Як тільки-но кастинг-директор розказала мені про ідею кліпу, я була в захваті!
Бо з самого початку режисер хотів багато кадрів знімати зі спини або збоку, щоб приховати, що це жінка, а потім в кінці я знімаю каску і видно, що це жінка-воїн! ( але це не увійшло в монтаж). Багато чого не увійшло.
Адже на війні насправді багато і жінок! І саме їм впершу чергу присвячений цей кліп!
Чи були у Вас якісь особливі відчуття під час зйомок?
Я змогла себе такою відчути на 12 годин зйомки.
Скажу я вам, що треба мати неабияку фізичну підготовку, щоб бути жінкою воїном! Я схиляюсь перед всіма жінками, хто захищає нашу країну!
Каска + бронік + автомат = 15-17 кг (якщо не більше). Коли на мене вдягнули екіпіровку, я ледь ходила. А а потім мені сказали, що я маю виносити щей в цьому всьому на руках 6-річну дівчинку з розтрощеного будинку. Це важкі були зйомки. Але коли це ти робиш, ти не думаєш про фізичний біль. Біль всередині, коли дивишся на ці будинки, страшний…, адже це не голівудські декорації – це реальні знищені будинки українців!
Коли виїхали з Києва і проїжджали Бучу, Ірпінь і Гостомель, я сиділа не промовлячи ні слова: біль і злість були такі сильні.
Хочу сказати, ще про маленьку дівчинку, яка була моєю партнеркою, вона все розуміла… і зовсім не боялась, коли піротехніки робили штучні вибухи. Я їй казала:« Не бійся, люба, це зйомка! Ми це робимо для того, щоб показати всій Європі і світові, який вигляд має війна і щоб ніхто не залишався осторонь! Бо кожна хвилина коштує життя дітей, матерів і їх захисників».
Я вірю, що ці кадри, як і перемога гурту, розпочнуть нову хвилю підтримки для України!
Ви часто на сцені і на екрані граєте в образі українських дівчат. Чи доводилося Вам вивчати менталітет українок перед тим, як втілити риси їх характеру в амплуа?
Не дивлячись на те, що в мене не було головних ролей, я зіграла за 8 років багато епізодів, де були українські жінки різних епох і їх всіх об’єднувала сила та незламний дух!
Лише українська дівчина могла безкарно подати хлопцеві, що її сватає, гарбуза. Українські дівчата, на відміну від сусідніх націй, завжди обирали нареченого.
Саме ці фотокартки з майбутнього фільму Наталки Ворожбіт «Демони».
Дівчина живе в селі, гарно вбралась та їде на вечорниці.
А це вже минулорічна реклама, де я грала жінку-ковбойку. Адже в сучасному житті української жінки трапляється стільки речей, за які треба битися, як ковбойці в вестерні!) І реклама була направлена та не, що можна жити по-іншому. Легше. Насолоджуюсь життям!
Чи були у Вас ролі, які б зображали періоди з історії? Як вдавалося перевтілюватися в жінок того часу?
Після цього я ще грала графиню Ольгу Штейн в молодості. Аферистку початку 19 столлітя. Вона обманювала чоловіків і жила завдяки цим аферам. Ще я одного разу пробувалася на доньку Михайла Старицьгого (Людмилу) в серіалі «Плеяда», але його так і не почали знімати. Звісно, роль реальної людини вимагає неабиякої підготовки.
Я дивилась про неї інтерв’ю істориків, хоча їх було не так багато. І найголовніше – дівчина тих часів ходить інакше, говорить інакше. Жестикулює інакше. Це зовсім інша пластика. І ще для мене тоді стало чимось новим на пробах – люди тих часів не казали вслух, що думають, а робили тонкі натяки. І донька Михайла Старицького була дуже розумною дівчиною.
Що Ви думаєте про образи українських жінок? Можливо, Ви захоплюєтесь окремою історичною постаттю? Чи могли б розповісти детальніше?
Зараз я не можу сказати, що в мене є історична постать, якою я захоплююсь найбільше, бо коли я зіграла жінку-воїна, я захоплюсь тільки ними! Вони справжні бійці-вікінги! (тільки жінки). Я схиляюсь перед ними!
Яке місце зараз на сцені має українська жінка? Як, на Вашу думку, вона може донести громадськості правду про війну через свою професію?
Не так давно я їздила у Варшаву на проби на фільм про війну в Україні. І мене затвердили на роль «Наталки» – дівчини, зґвалтованої російським солдатом (але режисер потратив в аварію і я не знаю, чи цей фільм буде вгазалі).
Коли я приїхала на проби, поруч зі мною в черзі сиділи актриси – польки, які розмовляли про свої буденні справи, а сценарій про війну для них був просто сценарій. Вони не готувались в черзі. А роль-то серйозна. Я була дуже здивована і зрозуміла, що ніхто, крім українки, не зможе зіграти цю роль краще! Ніхто не зможе це так відчути, як українка (яка була на війні) і передати це глядачам! Я дуже хочу зіграти цю роль!
Бо Наталка ця для мене – це історія багатьох українок, про яку має говорити світ!По сценарію вона завагітніла і бореться з думками: «Залишити дитину від окупанта? Чи зробити аборт?». Але вона сильна і це її дитина теж, не дивлячись на те, що вона завжди в цій дитині буде бачити ворога, який її зробив!
Нещодавно у Ваших соціальних мережах бачили бекстейдж зі зйомок, де Ви стоїте на пшеничному полі у вишиванці з рушницею в руках. Поруч з Вами ще маленька дівчинка. Це якісь нові зйомки? Поділитеся з нами?
Це я знімалась тут, під Києвом, в Пирогово. Мені зателефонували, сказали, що затвердили на цей соціальний ролик, оплатили мені дорогу з Польщі, і, враховуючи те, що я там нічого не роблю, то я з радістю приїхала додому. Я грала Україну, тому що ми з нею майже одного віку, а можливо це такий символізм – я передавала в очах весь біль всього народу України. Ми показували, як Україна подорослішала. Малесенька дівчинка реально так схожа на мене, я просто в шоці, коли її побачила – руда, з веснянками, просто своє наче відображення, – і це такі дивні відчуття, коли коли дивишся на людину, яка схожа на тебе просто неймовірно, але вона маленька. У мене просто мурашки по шкірі, я стою на неї дивлюся, у мене такий був ступор, тому шо я розумію, що це наче я, але це не я, це інша людина, проте настільки на мене схожа. Ось так ми знайшли кастинг, класно попрацювали. Насправді, у нас в Україні дуже класні всі фахівці, і порівняно навіть із Польщею я в цьому ще раз переконалася.
Ми показували як Україна подорослішала, через що вона проходить і власне цей соціальний ролик будуть промоутити на закордонні ринки для того, щоб вони донатили на ЗСУ і показували, що насправді на Україну завжди нападала росія, завжди вона не визнавала нашу незалежність і завжди ми були під її гнітом. Це не тільки зараз, це не тільки 8 років назад, це було завжди – власне, про це наш соціальний ролик. У мене там небагато кадрів, тому що я саме уособлюю Україну під час війни, ось цієї вже з 2014 по 2022 рік. А малесенька дівчинка грала власне Україну маленьку: як вона народилася, як вона дивиться на цей світ, як вона його пізнає, як вона думає, що все буде добре. Там різні періоди і я вже приїхала коли в кінці знімали Україну – та, яка розуміє, що з нею відбувається.
Символізмом було коли її закручують в простирадла, вона стоїть і не розуміє що з нею. Це окремий період вони будуть показувати. А я вже, коли вибираюсь з цього простирадла – завжди плачу. В принципі, мені й не треба було для цього нічого робити, тому що я просто стою й плачу завжди… (плаче). І все. У мене на щоці поріз – це символізувало як нам зараз тяжко всім, як Україна поранена, наша рідна ненька…
Цей ролик направлений на підтримку ЗСУ, щоб люди донатили в Європі і взагалі у всьому світі, скидували гроші на нашу армію. Ми намагалися показувати цим символом мене як України, що вона насправді красива, квітуча нашою природою, естетично показати нашу вишиванку, наші поля, що з ними зараз стається.