Забобони чи народна релігія? – Анна Ніколаєва

Анна Ніколаєва
Eтнологиня, кандидатка історичних наук, експертка сектору “Культурна спадщина” УКФ, наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (2010-2018).
Розділ статті: Інше

Марновірства, забобони, прикмети, повір’я, пережитки язичництва – ці та інші терміни вживають щодо народних вірувань, часто засуджуючи саму віру в них. У цій статті я спробую розібратися звідки вони беруться і для чого потрібні людям сьогодні.

Хрещення Русі-України, Петро Андрусів 1980

Християнізація Русі почалася у Х столітті з хрещення правлячої верхівки, а вже потім іншого населення. Киян масово охрестили у Дніпрі, про що написали у “Повісті временних літ”, і це єдине писемне джерело та згадка про процес поширення християнства на наших землях в той час.

Повість временних літ

Церква і священники прищеплювали нові знання і вводили в обіг нові обряди, а мандрівні ченці, прочани і торгівці поширювали усну апокрифічну (релігійно-легендарну) традицію. Паралельно населення переосмислювало принесене християнство, адаптовувало його до своїх потреб, вводило в ритуальну практику народних календарних обрядів, внаслідок чого релігія обросла магічними практиками. Мандрівні дяки у ХVII столітті посприяли формуванню народної версії Різдва, поширюючи вертепні драми і колядки, в яких звучали пародійні оповідання та пісні про святих.

Картина Юрія Журки Церква в селі

Так виникає народне християнство (народне православʼя, сільська релігія, фольклорне християнство) – форма, в якій християнство фактично побутувало в народному середовищі паралельно з офіційним каноном. Народне православ’я можна пояснити як християнсько-язичницький світоглядний “суржик”, який і побутував серед населення. Проте у розбіжностях між церковним каноном і його народною версією слід вбачати не язичництво, а особливість проникнення й засвоєння християнства саме людьми.

Марко Грушевський писав, що

“хрест пройнятий наскрізь забобонністю, його уважають певною мірою за церковне чарівництво, а свячену воду за спосіб чарування, обоє за найліпшу охорону перед уроками та чарами”.

Наприклад, хрест, церковна свічка, освячена вода набувають у народному християнстві додаткових оберегових значень, що зустрічаються і сьогодні:

“Мої солдати ідуть, то геть не знімає хрестика і як миється” (записано на Рівненщині), “йде в армію, то беруть хрестика, беруть іконку, беруть все” (Рівненщина), “якшо випроводжали солдата, то ложили його шапку на табуретку там на самому покутті. І він вертався туди, цілував ікону, і вертався назад, і забирав ту шапку назад на голову. То так тоді казали, шоб солдат вернувсь додому” (Рівненщина).

Натільний хрестик

Сільська релігія розвивалася сама по собі до XVIII століття, вбираючи в себе місцеві контексти. Саме в той час Феофан Прокопович оголосив війну забобонам, християнство вирішили очистити від марновірств, а ці чистки супроводжувалися судовими процесами над відьмами та ворожбитами.

Війна проти вірувань продовжилася у книговиданні. Губернські “Єпархіальні відомості”, “Посібники для сільських пастирів” та інша церковна література була всіяна статтями з рекомендаціями щодо боротьби проти марновірств. В одному з таких видань поширюється думка, що забобони породжені заздрістю “лукавого демона”, який “сеетъ на нивах душъ нашихъ плевелы безчисленныхъ греховъ, а въ многихъ людяхъ сеетъ и богопротивное суеверіе”.

Автор закликає відмовитись від марновірств, якими “безславиться Бог и почитаеся діавол” і звертатися лише до Божого слова, яке несе священник. Особливе засудження діячів церкви викликало поширення вірування у невдачу, яка спіткає людину, якщо на її шляху зустрінеться священнослужитель. У статті “Въ чемъ должно состоятъ противодействіе пастырей суеверію пасомыхъ” автор заперечує зв’язок забобонів з невірою, стверджуючи, що марновірства визнають існування невидимого світу, проте це віра марна, пуста; наголошує, що з марновірствами потрібно боротися насамперед пастору як вчителю релігії та моральності. В такій літературі поширюється думка, що однією з найважливіших причин вірувань є неосвіченість селян, унаслідок чого народний світогляд складається під сильним впливом фантазії та спроби пояснити фізичні явища містичним шляхом.

Релігія – яд

За радянських часів до народного християнства приєдналося і офіційне, яке трактувалося комуністичною партією як “опіум для народу”, а засудження “марновірств і забобонів” та боротьба з ними продовжилася. Сьогодні, у деяких громадах священники мають великий вплив на прихожан і подекуди намагаються викорінити, змінити або започаткувати нові традиції. Народних лікарок “шептух” панотці іноді залякують відлученням від церкви за їхню практику. На Масляну (Масницю, Колодія, Запусти, Сирний тиждень) під час великої війни влаштовують святкування з млинцями, бубликами, ікрою і самоварами, хоча такої традиції в нас не було. Скрізь в Україні готували налисники з сиром, головною стравою завжди були вареники, а млинці готували лише у східних регіонах. Отже, боротьба і засудження народних вірувань церквою тривають.

Святкування Масляної в Успенському соборі (м. Володимир), 26 лютого 2023

Які функції виконують вірування?

Мислення поділяється на два типи – раціональне (логічне) та ірраціональне (магічне). Вірування є складовою магічного мислення,  де причинно-наслідкові зв’язки утворюються на основі віри у тотожність психічної та символічної діяльності з реальною фізичною діяльністю за впливом на світ. Люди керуються бажанням заглянути у найближче майбутнє, уникнути несприятливих ситуацій, деякі з цих намірів збереглися у психіці й можуть сприяти поширенню упереджень, особливо за екстремальних обставин, в яких ми живемо, наприклад, у час війни. Цим пояснюється популярність сьогодні провидців, екстрасенсів, тарологів, астрологів і їх прогнозів та передбачень щодо завершення бойових дій, смерті путіна тощо.

Вчені давно намагаються пояснити роль магічного мислення у нашому житті. Едвард Тайлор називав прояви такого мислення “пережитками”. Джеймс Фрезер писав про три послідовні етапи духовної еволюції людства – магію, релігію та науку і стверджував, що елементи кожного попереднього типу світогляду присутні у наступних. Еміль Дюркгайм розглядав вірування як елемент “колективних уявлень”, що існують незалежно від людини і здатні чинити на неї примусовий вплив. Марсель Мосс наголошував, що магія є феноменом колективного мислення, а марновірства функціонують як елементи індивідуальної свідомості. Пізніше Альфред Редкліф-Браун пояснив походження вірувань не від прагнень до осмислення навколишньої дійсності, а від потреб “колективної дії в деяких визначених обставинах суспільства або групи”. Батько психоаналізу Зиґмунд Фройд досліджував табу первісної культури та підкреслював соціокультурну природу заборон заснованих на поведінкових мотивах. А Карл Ґустав Юнґ стверджував, що суспільство є носієм певної сукупності колективних уявлень, зокрема вірувань.

Французький психолог Люсьєн Леві-Брюль описав властиве пралогічному мисленню змішування реальних предметів і фактів свідомості, що живить віру в містичну силу амулетів, у прикмети та пророкування майбутнього. У ракурсі аналізу мислення сучасної людини Леві-Брюль указував на його різнорідну природу. На переконання вченого, колективні пралогічні уявлення й пов’язані з ними вірування можна простежити у новоєвропейському суспільстві, оскільки еволюція мислення полягає не у зміні його типів, а в доповненні вже наявних форм новими, якісно відмінними:

“Не існує двох форм мислення у людства, однієї – пралогічної, іншої – логічної, відмежованих глухою стіною. Є різні мисленнєві структури, які побутують в одному й тому ж суспільстві та часто, може й завжди, в одній і тій же свідомості”.

Тому не дивно, що сьогодні люди можуть поєднувати пралогічні та власне логічні елементи. Наприклад, знання з фізики, механіки або психології та віру в передбачення майбутнього або вплив ретроградного Меркурія на перебіг подій їхнього життя. 

Благословення в дорогу Ісус

Спробую пояснити на прикладі. З точки зору раціонального мислення благословення перед вирушанням у дорогу не має впливу на її перебіг, а з точки зору магічного такий вплив є:

“Їдеш у дорогу ну то й перехрестися і скажи, як же то така молітва є: вихожу з хати, зо мною Господь і Божа Мати. Божа мати впереді, а я позаді, Святий Миколай моїм в дорозі допомагай. І перехрестися і двері перехрести і пашла” (записано у Волинській обл.), “дітей благословляємо, коли мої дітки чи в санаторії, чи десь в ліс за чорницями, чи за грибами – я благословляю, перехрестила, побажала гарної дороги, як що, то навіть “Отче наш”, бо є спеціальна молитва в дорогу. Мені моя мама колись постійно молилася за мене в дорогу як я їхала “Отче наш” і перехрестила – обов’язково таке є в нас” (записано на Рівненщині),

іноді замовляють молебень за подорожніх:

“Ідуть до батюшки перед сім як на курорт діти їдуть заказують молебень путішествіє” (записано на Рівненщині) або освячують автомобіль.

Благословення в дорогу

Основна функція будь-якого вірування – це заспокоєння людини або групи людей, особливо у стресовій ситуації, тому віра в нелогічне або магічне, наприклад, сказане Арестовичем, допомагає людям знизити рівень тривоги та заспокоїти себе. Самі вірування (забобони, марновірства, повір’я) є невід’ємною складовою народного християнства, яке формувалося на нашій території протягом століть та належить до скарбниці нашого духовно-культурного надбання. І як писав французький дослідник Клод Леві-Строс: “з первісних часів забобони служать організації та впорядкуванню зовнішнього світу для подолання хаосу”.

Джерела

  1. Гримич М.В. Християнство народне // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 432. — 784 с.
  2. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу / М. Грушевський. – К.: Либідь, 2007. – 256 с.
  3. Слово о суеверіи переложенное изъ «Вечери духовной», сочиненной еромонахомъ Симеономъ Полоцким // Руководство для сельских пастырей. – 1860. – Т. І. – С. 223–231
  4. Tylor E.B. Primitive Culture / E.B. Tylor. – Cambridge, 2010. – 905 p.
  5. ​​Frazer J.G. The Golden Bough: A Study in Magic and Religion /  J.G. Frazer. – Oxford Univ Pr, – 2009. – 912 p.
  6. Durkheim E., Mauss M. Primitive Classification / E.Durkheim, M.Mauss. – London, – 1969. – 61 p.
  7. Radcliffe-Brown A.R. Method in Social Anthropology / A.R. Radcliffe-Brown. – University of Chicago Press, – 1958. – 216 p.
  8. Фройд З. Тотем і табу / З. Фрейд. – Фоліо, 2019. – 272 с.
  9. Jung C.G. The Archetypes and the Collective Unconscious /  C.G. Jung – Taylor & Francis Ltd, – 1964. – 560 p.
  10. Levy-Bruhl L. Primitives and the Supernatural / L.Levy-Bruhl – Franklin Classics, – 2018. – 410 p.
  11. Леві-Строс Клод. Первісне мислення / Пер. з фр., вступне слово та примітки С. Йосипенка. — К.: Український Центр духовної культури, 2000. — 324 с.
  12. Цитати з Рівненської та Волинської областей – польові матеріали авторки статті, записані під час етнографічних експедицій Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф у 2010-2013 рр.
24 Березня 2023
Останні події

У Києві експонується виставка «Емоційне вторгнення»

Олеся Житкова взяла участь у 9-тій щорічній конференції "Білорусознавчі студії у 21 сторіччі"

Олеся Житкова взяла участь у заході "Психологічний вплив війни: досвід військовослужбовців США та України"

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

Схожі статті: