Захищаючи чужих, гнобимо своїх: лицемірство по-кремлівськи – Дмитро Провальнюк

Дмитро Провальнюк
Cтудент-магістр історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Розділ статті: Війна

Ще з радянських часів Кремль нерідко позиціонує себе, як поборника антиколоніалізму, націленого на процеси деколонізації в Африці та Азії від влади європейських метрополій та підтримку антизахідних рухів, а також «захисника прав» пригноблених народів. Однак ця риторика різко контрастує зі ставленням до пригноблених народів у самій росії. Незважаючи на конституційні гарантії рівності та захисту національних груп в росії, народи цих теренів нерідко мають значні проблеми, що повʼязані з дискримінацією, обмеженнями культурних прав та можливостей розмовляти рідною мовою, а також серйозними обмеженнями на політичне представництво. Таким чином, висвітлення становища національних спільнот у самій росії стає ще одним прикладом лицемірства по-кремлівськи.

Щоб краще зрозуміти історію антиколоніальної риторики Кремля, важливо озирнутися на зовнішню політику Радянського Союзу під час Холодної війни. СРСР вважав себе лідером світового соціалістичного руху і, як такий, прагнув підтримувати рухи, які виступали проти західного імперіалізму1 і колоніалізму2. Ця підтримка набувала різних форм, таких, як військова та економічна допомога, політична підтримка тощо.

Одним із прикладів цієї політики стала підтримка національно-визвольних рухів в Африці. Протягом 1960-х і 1970-х років СРСР надавав військову та економічну допомогу низці антиколоніальних рухів, зокрема Африканському національному конгресу в Південній Африці, Народному руху за визволення Анголи та Фронту визволення Мозамбіку. Ця підтримка була мотивована бажанням послабити західний вплив в Африці, а також сприяти поширенню соціалістичних цінностей.

Поштова марка СРСР, випущена 1982 року до 70-річчя Африканського національного конгресу

Утім, антиколоніальна політика стала лише зручним прикриттям – це були насамперед геополітичні інтереси, зокрема, бажання отримати доступ до природних ресурсів африканських країн. Наприклад, фінансування Народного руху за визволення Анголи було частково мотивоване бажанням отримати доступ до нафтових запасів цієї країни.

Військові радники СРСР і блоку ОВД навчають війська МПЛА в Анголі, 1983 рік

Елементи кремлівської антиколоніальної риторики стали чудовим інструментом і у пострадянську епоху, хоча й набули іншого вигляду. Після розпаду СРСР російська федерація досить швидко почала позиціонувати себе як захисника національного суверенітету і критично ставилася до західного інтервенціонізму3. Ця позиція знайшла своє відображення у риториці російської влади, а також у підтримці таких країн як Сирія, Венесуела, Центральноафриканська Республіка, Лівія, Іран, КНДР тощо. У цих випадках росія надавала військову та економічну допомогу режимам, які виступають проти Заходу чи прозахідних опозиційних груп. Відносно недавнім прикладом використання радянського минулого росії та антиколоніальної риторики є слова, сказані президентом країни-терориста путіним 19-20 березня 2023 року на Міжнародній парламентській конференції «росія-Африка в багатополярному світі»:

«З часів героїчної боротьби народів Африки за свою незалежність загальновідомо, наскільки значну підтримку надав свого часу Радянський Союз народам Африки у боротьбі проти колоніалізму, расизму та апартеїду, як допоміг багатьом африканським державам набути і захистити свій суверенітет, послідовно підтримував обороноздатності, створення основ національної економіки, підготовку кадрів».

Натомість ситуація з національними групами в росії викликала занепокоєння у міжнародної спільноти ще з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Хоча росія ратифікувала різні міжнародні договори про права людини, реальність на місцях характеризується дискримінаційною політикою щодо різних національних груп, що проживають на територіях сучасної росії; реальність лишається такою ж і в останні роки, а у дечому стає навіть гіршою, адже зʼявляється все більше повідомлень про ксенофобію, дискримінацію та порушення прав людини.

Приклад російської ксенофобії: «Здам русським людям квартиру гостинку кімнату приватн. будинок»

За даними звітів Human Rights Watch за 2022 р. національні групи в росії стикаються з цілою низкою дискримінаційних практик, включаючи обмеження на використання рідної мови та обмеження їхньої здатності брати участь у політичному житті. Ця ситуація є особливо гострою в таких регіонах як Чечня, де були задокументовані повідомлення про насильство проти народів Кавказу.

В Удмуртії вчений А. Разін спалив себе перед Держрадою за право розмовляти удмуртською мовою. 2018 рік

Хоча Конституція росії гарантує людям з іншою національністю право користуватися рідною мовою, на практиці воно часто обмежується. У деяких випадках мови національних груп не викладаються в школах, а в інших засоби масової інформації, що надають інформацію цими мовами, піддаються цензурі або закриваються. Це призвело до зменшення використання національних мов та втрати культурної спадщини представниками цих різноманітних народів. Зокрема, у 2018-2019 навчальному році 68% учнів Татарстану вивчали татарську мову як рідну, 30% – російську як рідну, а решта вивчала інші мови, такі як чуваська, марійська, ерзянська, мокшанська, іврит тощо. До 2017-2018 навчального року всі учні республіки вивчали татарську мову як державну, але вже тоді вона вивчалась як рідна мова в усіх середніх школах паралельно з російською. У 2018 році російський уряд прийняв закон, який зробив російську мову обовʼязковою мовою викладання в школах по всій країні. Цей закон був розкритикований за його вплив на мови різних корінних народів, особливо в регіонах, де вони широко поширені. У деяких випадках школи були змушені перейти на викладання російською мовою, що призвело до зменшення використання рідних мов представниками національних груп та корінних народів.

У Татарстані значно зменшилось вивчення татарської мови і літератури. 2019 рік

Політичне представництво також є важливою проблемою для народів росії. Так, певні громади змогли отримати представництво в регіональних та місцевих органах влади, але у багатьох випадках вони були  витіснені з політичного процесу. Варто згадати й те, що національні групи також стикаються з проблемами, повʼязаними з ксенофобією, шовінізмом та їхньою фізичною безпекою. Наприклад, громади на Північному Кавказі зазнають насильства та репресій з боку як державних, так і недержавних субʼєктів.

Також  громади часто стикаються з барʼєрами у доступі до освіти, працевлаштування та інших можливостей. Дискримінація особливо гостро відчувається в регіонах компактного проживання народів, таких як Північний Кавказ, Татарстан і Башкортостан. Ця дискримінація також може набувати й більш витончених форм, таких як недостатнє представлення корінних народів у ЗМІ та культурних установах, зневажливе висміювання традицій та звичаїв корінного населення різних регіонів, їх громадянських прав. Це різко контрастує з позицією Кремля щодо антиколоніалізму, яка ґрунтується на принциповому праві пригноблених народів  на самовизначення.

Очевидно, що з початком агресії росії проти України багато цих дискримінаційних практик поширилися й на тимчасово окуповані українські території. Анексія Криму росією у 2014 році сильно вплинула на становище корінного населення регіону, призвівши до порушень прав людини та дискримінації народів Криму. Після анексії, російська мова стала фактично єдиною офіційною мовою регіону, а використання української та кримськотатарської мов було сильно обмежено, хоча де-юре ці мови також є офіційними мовами у Криму. Анексія обмежила можливості національних спільнот Криму брати повноцінну участь у громадському житті. Крім того, були закриті школи для певних груп населення, а українські та кримськотатарські ЗМІ зазнали цензури або були закриті.

У Криму національні групи мають обмежені можливості сповідувати свою релігію. Це створює особливі проблеми для кримських татар, які переважно сповідують іслам. Окупаційна російська влада закрила мечеті, а мусульмани стали мішенню для переслідувань за свої релігійні переконання – їх незаконно виселяли та захоплювали майно. Крім того, деякі групи населення у Криму стикаються з насильством, залякуванням, зникненнями, свавільними затриманнями і катуваннями. Російська влада жорстоко розправляється з організаціями громадянського суспільства та незалежними засобами масової інформації, які підтримують права національних спільнот у Криму.

Однією з найбільш висвітлених засобами масової інформації випадків порушень прав людини та дискримінації з боку російської окупаційної влади по відношенню до кримських корінних народів безумовно є так звана бахчисарайська «справа Хізб ут-Тахрір». 17 лютого 2021 року одразу в кількох районах Криму пройшли масові обшуки в будинках кримських татар, у результаті яких було затримано шістьох людей: Азамата Еюпова, Яшара Шихаметова, Ленура Сейдаметова, Тимура Ялкабова, Ернеста Ібрагімова та Олега Федорова. Всіх затримані були звинувачені у членстві в ісламській політичній партії «Хізб ут-Тахрір», яка в росії заборонена з 2003 року. На території України та більшості країн світу організація діє без обмежень на рівні національних законодавств. Фігуранти цієї справи були засуджені російським «судом» на термін від 13 до 19 років.

Тимур Ялкабов (зліва) и Ленур Сейдаметов. Фото: «Кримська солідарність»

Отже, росія активно декларує, що захищає права корінних народів  у Криму, але обмеження використання рідної мови та релігійних обрядів, закриття шкіл та засобів масової інформації для українців та кримських татар, а  також насильство та залякування активістів лише свідчать про лицемірство та жорстокість окупаційної влади.

Таким чином, антиколоніальна риторика Кремля різко контрастує зі ставленням росіян до інших народів. Позиціонуючи себе як «захисника» пригноблених народів по всьому світу, дії росіян у межах власних і чужих кордонів свідчать про протилежне. Міжнародна спільнота повинна притягнути росію до відповідальності за її дії, які у багатьох випадках можна визначати як етноцид4. Утім, варто розуміти, що сучасні методи міжнародного права є дуже обмеженими стосовно країни з ядерною зброєю, яка ще й до цього всього є постійним членом Радбезу ООН. Тому Україні та міжнародній спільноті доведеться шукати ті способи, що дозволять притягнути до відповідальності росіян за всі скоєні злочини. Першим кроком вперед у цих пошуках має стати спільна та активна робота на перемогу України у цій війні, адже лише поразка росії зможе стати серйозним каталізатором процесів, що лише почалися у цій «тюрмі народів». За вашу і нашу свободу!

 

1 Імперіалізм –  система або політика, за якої одна країна прагне поширити свою владу шляхом завоювання або встановлення непрямого контролю над іншими країнами чи територіями.

2 Колоніалізм – система, за допомогою якої держава утримує колонії за межами своїх кордонів.

3Інтервенціонізм – це будь-яка значна діяльність, яку навмисно здійснює уряд однієї країни, щоб вплинути на політичні чи економічні справи іншої країни.

4Етноцид – різновид етнонаціональної політики, спрямованої на знищення ідентичності й культури конкретного народу.

Джерела

  1. Chowdhury, R. «The Soviet Union and the National Liberation Struggles in Africa». In J. Lee and R. Shaw (eds.), The Soviet Union and the Third World: The Last Three Decades. New York: St. Martin's Press, 1992.
  2. Human Rights Watch. «Russia: Events of 2020». 13 January 2021. https://www.hrw.org/world-report/2021/country-chapters/russia
  3. Human Rights Watch. «Russia: Events of 2021». https://www.hrw.org/world-report/2022/country-chapters/russia
  4. «Помру за мову»: в Удмуртії вчений Разін спалив себе перед Держрадою. ВІДЕО – https://novynarnia.com/2019/09/10/pomru-za-movu/
  5. У Татарстані зменшується кількість школярів, які вибирають вивчення татарської мови і літератури – http://language-policy.info/2019/09/u-tatarstani-zmenshujetsya-kilkist-shkolyariv-yaki-vybyrayut-vyvchennya-tatarskoji-movy-i-literatury/
19 Червня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: