Жертви власної параної: історія росіян біля Доґґер-банки – Олексій Чередніченко

Олексій Чередніченко
Кандидат історичних наук, незалежний дослідник
Розділ статті: Інше

Загальновідома історія про те, як перший міністр оборони США1 Джеймс Форрестол незадовго до самогубства 22 травня 1949 року полюбляв кричати «The Russians are coming!». Менш відомо, що цей вигук – чиста вигадка вороже налаштованого до Форрестола лівого публіциста Дрю Пірсона, і не існує жодних підтверджень, що Форрестол колись таке казав. Щобільше, джерелом для Пірсона, вочевидь, послугував знаменитий вигук «The British are coming!», що його напередодні Американської війни за незалежність буцімто кричав на повному галопі, попереджаючи патріотів про небезпеку, відомий Пол Рівір. Але спойлер – не кричав, а передав натомість – без крику – повідомлення «The Regulars are coming out».  Утім, навіть якби міністр сказав цей вигук, то на час, так би мовити, автодефенестрації2 Форрестол уже практично був пацієнтом психіатричної лікарні, тож і такий вигук був би всього лиш маячнею шаленця.

А проте і самі росіяни, «що йдуть», хоча теж не кричали нічого такого, все ж зовсім не були  вбезпечені від подібної параної, і не лише за радянської доби. Симптоми були наявні вже за російської імперії, свідченням чому може слугувати т. зв. «Russian Outrage» (російське свавілля) – Гулльський інцидент у Північному морі чи то пак інцидент біля Доґґер-банки3.

У жовтні 1904 року російсько-японська війна вже йшла повним ходом. І хоч не сталося ще ні Мукдену, ні Цушіми, складалася вона для росіян якось не дуже. Віце-адміралу Зиновію Петровичу Рожественському довелося вести ескадру до Тихого океану аж з Балтійського моря. А оскільки Північний морський шлях на той час залишався непрохідним, не було іншого вибору, як вести її через півсвіту – через Атлантичний та Індійський океани.

Адмірал Зиновій Рожественський

Тодішній очільник російської розвідувальної агентури в Берліні Аркадій Михайлович Гартінг4 був доволі цікавою особистістю. Починав він, власне, як революціонер, але після арешту в 1883 році був завербований охоронним відділенням і відтоді десятиліттями (!) працював проти колишніх товаришів. Перебував Гартінг здебільшого за кордоном, де навіть виступив організатором «замаху» на імператора Олександра ІІІ, що призвів до арешту 27 членів російського підпілля в Парижі. Відомий викривач подвійних агентів Володимир Бурцев дізнався таємницю Гартінга лише в 1909 році.

Так от, розвідувальний супровід вояжу ескадри Рожественського доручили саме Гартінгу. Солідний досвід співпраці з «охранкою» підказував Аркадію Михайловичу, що в нього є шанс заробити чергове підвищення по службі, якщо він розкриє якусь змову супроти росії. Відзначимо також на полях, що державні субсидії на утримання розгалуженої агентурної мережі також проходили через його руки. Так у російських розвідувальних донесеннях з’явилися «японські міноносці в Європі». Під час активної фази війни на Далекому Сході японцям, звісно, не було куди дівати свої зайві міноносці – довелося слати їх у Європу.

карикатура на Аркадія Гартінга

Загальна нервозність інфікувала і командира ескадри Рожественського. Він видав наказ, згідно з яким усі кораблі, що наближалися до ескадри, не змінюючи курс, могли бути розстріляні з усіх видів зброї навіть за наказом начальника вахти, без попереднього узгодження відкриття вогню з командуванням. Вже біля данських берегів знервовані росіяни відкривали вогонь по катерах, що доставляли пошту, але до певного часу обходилося без жертв.

По-справжньому ж «заряджена рушниця» вистрілила в ніч на 22 жовтня 1904 року біля Доґґер-банки, на відстані 100 км від британського берега неподалік міста Гулль. Тієї хмарної (але не туманної) ночі росіяни натрапили на незрозумілі кораблики, які не поспішали віддалятися. Екіпаж «Камчатки» повідомив, що корабель буцімто оточили міноносці – і росіяни стали діяти за вже відомою нам інструкцією, цебто – стріляти з гармат і кулеметів по корабликах «до повної перемоги»… Причому росіяни ще й відмовилися підібрати «ворожих» моряків, що залишилися без корабля. А вранці виявилося, що єдиними кораблями, з якими вели «бій» росіяни, були британські рибальські траулери, і вони ж мусили рятувати своїх нещасних товаришів…

фото пошкоджень на обстріляних росіянами рибальських кораблях

Результат нічної трагікомедії: один затонулий і чотири пошкоджених траулери, вбиті капітан і боцман (ще один постраждалий помер від поранень за кілька місяців), п’ятеро поранених. Жертв могло б бути значно більше, якби абсолютна більшість випущених снарядів не полетіла «в молоко». Але, як водиться, не обійшлося без втрат і серед самих нападників: у розгардіяші кілька снарядів влучили у російський крейсер і вбили ієромонаха. Цим крейсером був… саме так, крейсер «Аврора».

крейсер «Аврора» нині

Скандал, що здійнявся за підсумками «нічного полювання» був величезним. Британська преса, що й так вболівала проти росії, вимагала заледве не вступу Сполученого Королівства у війну на боці Японії. Зрештою було створено багатосторонню міжнародну комісію з розслідування інциденту (з представників Британії, Росії, Франції, США й Австро-Угорщини), яка розібралася в тому, що росіяни просто стали жертвами власної параної і ніякої «атаки міноносців», на якій продовжував наполягати офіційний Петербург, не було від слова «взагалі». Але російський представник у комісії генерал Федір Васильович Дубасов навідріз відмовився підписувати висновок комісії, доки туди не буде вписано, що, мовляв, її висновки не кидають жодної тіні на військову вправність та почуття гуманності Рожественського та його підлеглих. Регламент роботи комісії створювався спеціально на підставі рамкових положень Гаазької конвенції 1899 року, адже реальних прецедентів створення таких комісій на той час ще не існувало5, а згідно з тим регламентом відсутність підпису бодай одного «комісара» могла поставити під сумнів легітимність її висновку. Тож інші представники комісії пішли на російські умови – тим паче, що навіть запропоноване Дубасовим солодкаве доповнення не могло заперечити, що в кінцевому підсумку відповідальність за інцидент несе росія, а не хтось інший. Росіяни зрештою виплатили запитану британським торговим міністерством компенсацію в 65 тисяч фунтів стерлінгів.

засідання міжнародної комісії з розслідування інциденту

І отут, якщо повертатися до «Russians Are Coming», є цікава різниця: американці всіляко знущалися з маккартизму та засуджували його, а між тим дешифрування донесень у рамках проєкту «Венона» показало, що Маккарті насправді був винен не в перебільшуванні впливу радянської агентури, а в довільному та ірраціональному виборі цілей для своїх «викриттів», що лише відволікало увагу спецслужб та суспільства від справжніх, доволі численних агентів.

Натомість і за радянської доби (попри всю критику на адресу царизму!), і за пострадянської доби в росії цвіте й пахне конспірологічна версія, ніби біля Доґґер-банки в 1904 році росіян справді заатакували якісь ворожі міноносці. Варіації стосувалися лише того, чиїми саме вони були, але, як написав російський письменник Валентин Пікуль у книзі «Проклята Доґґер-банка»:

«Нині вже не так важливо, по яких міноносцях стріляли. По японських? Англійських? По німецьких? Все одно по яких, хай навіть по… циганських! Важливо інше: по рибалках росіяни ніколи не стріляли. Британські трісколови потрапили під вогонь випадково. Ескадра Рожественського била точно по цілі…».

І це, незважаючи на брак будь-яких підтверджень. Точніше, підтвердження є, але не документальні, а в стилі «диспетчера Карлоса» – якийсь анонімний німецький командир міноносця буцімто в 1920 році написав у газеті, що в 1904 році по ньому стріляли росіяни…

англійський твір мистецтва на тему інциденту

Тож у підсумку навіть для радянських авторів генерал Федір Дубасов, що менш ніж за рік після свавілля, стане катом Москви, розганяючи військами робітничі демонстрації та розстрілюючи на місці їх учасників без суду, у своїй іпостасі російського представника в міжнародній комісії з розслідування Гулльського інциденту раптом виявляється непогрішним авторитетом – як і Рожественський, що вже за кілька місяців зганьбиться при Цушімі.

Що гірше, таке російське переконання сформоване на основі особливого сорту російського расизму, який, можливо, є дещо менш небезпечним за звичайний, але не менш (а особисто для мене – набагато більш) огидним: переконанні не так у тому, що «чужі» чинять погано, як у тому, що «свої» поганого зробити не можуть фізично. Дарма що міжнародне розслідування погодилося з тим, що наміру поцілити в  ̶м̶а̶л̶а̶й̶з̶і̶й̶с̶ь̶к̶и̶й̶ ̶Б̶о̶ї̶н̶г̶ британських риболовів росіяни, очевидно, не мали, а просто помилково прийняли цивільний об’єкт за військовий, – ні, навіть трагічної помилки, звичної для будь-кого іншого, РОСІЯНИН не може припуститися! Потрібен був «хоч циганський» ворожий міноносець – хай навіть і не випадало сперечатися з тим, що де-факто головними жертвами інциденту все одно стали англійські рибалки.

у Північному морі позначено місце, де розташовано Доггер-банку

Тому й «зайшла» всім «на ура» вищезгадана Пікулева «Проклята Доґґер-банка», яка починається з такого характерного пасажу:

«Невже ви думаєте, що російський флот, який завжди славився традиціями гуманізму, міг би на Доґґер-банку розстрілювати флотилію беззбройних рибалок? Та ніколи!».

меморіал загиблих у результаті обстрілу англійським рибалкам

На жаль, таке переконання почасти зустрічається й серед українців, не кажучи вже про інших: наприклад, один мій зовсім не дурний, а якраз навпаки, київський приятель у 2010-х роках казав, що вірить путіну більше, ніж будь-якому українському політику, адже «хіба може брехати російський офіцер?». Ми відтоді дещо порозумнішали, а от самі росіяни, що не вірять у реальність Бучі, досі послуговуються саме такими аргументами…

Наостанок додам, що за підсумками цієї історії Дубасов одержав підвищення до генерал-адʼютанта, а Гартінг – до керівника російської агентури в Парижі.

 

Примітки:

  1. Від початку існування Сполучених Штатів і до 1947 року це був Департамент війни.
  2. Автодефенестрація (або самодефенестрація) – це термін, який означає самогубний стрибок чи падіння з вікна.
  3. Банками (англ. bank – берег) іноді називають неглибокі мілини.
  4. Аркадій Михайлович Гартінг (псевдо Абрам Ландезен, а справжнє ім’я Авраам-Арон Мойшович Геккельман) – був секретним агентом і офіцером Охрани, таємної поліції російської імперії. Протягом 1879-1909 років він встиг побути інформатором, агентом-провокатором, офіцером і начальником дипломатичної служби охорони в Парижі.
  5. Деякі сучасні фахівці з міжнародного права радили взорувати організацію міжнародного розслідування збиття MH-17 саме на приклад з Гулльським інцидентом.
Джерела
11 Червня 2023
Останні події

«Літопис Незламності» провів дискусію «Українка вчора та сьогодні: війна, родина, суспільство» до 140-й річниці українського жіночого руху

В ірландському місті Корк відбувся марш і мітинг на підтримку України

Іван Бездудний взяв участь у міжнародному воркшопі "Війна, наука та емоції: (не) проговорене"

"Літопис Незламності" підписав меморандум про співпрацю з Київським університетом імені Бориса Грінченка

Схожі статті: